Біографія М. Петренка в статтях та літературі

 

 

Текст огляду інформаційних джерел, де згадуються біографічні дані Михайла Петренка, розділений на декілька тек відповідно до року публікації або видання

   [Історія української літератури (У двох томах). Т 1. / Дожовтнева література. – Київ, 1954, с. 192].

   Биография Поэта выглядит так:

   «Михайло Миколайович Петренко народився 1817 р. (дата смерті невідома), жив у м. Слав`янську, Ізюмського повіту. По закінченні Харківського університету працював на дрібних урядових посадах…».

 

[Історія української літератури (У двох томах). Т. 1. / Дожовтнева література. – Київ, 1955, с. 192].

   В переиздании какие-либо новые данные из биографии Михаила Петренко не появились:

   «Михайло Миколайович Петренко народився 1817 р. (дата смерті невідома), жив у м. Слав`янську, Ізюмського повіту. По закінченні Харківського університету працював на дрібних урядових посадах…»

 

[Пісні та романси українських поетів (в двох томах). Бібліотека поета. – Київ, 1956, с. 30].

   Находим:    

   «М. М. Петренко (1817 - ?)» и далее в книге читаем:

   «…Петренко Михайло Миколайович (1817 - ?). Маловідомий поет-романтик. Народився в м. Слав`янську, тепер Сталінської обл. У 1841 р. закінчив Харківський університет і тоді ж почав виступати в літературі. Надрукувавши кілька поезій у «Снопі» (1841), «Молодику» (1843) Бецького та «Южно-русском сборнике» (1848) Метлинського, він замовк і вже в друкові не появлявся…» [там же, с. 333].

 

   [И. Овчаренко. «Дивлюсь я на небо» // Газета «Социалистический Донбасс». №153 (2 июля). – Донецк, 1956].

   По-видимому, после этой публикации авторы начали чаще вспоминать о Поэте. О биографии здесь сказано следующее:

   «Родился М. Н. Петренко в 1817 году в Славянске. Дата смерти его точно не установлена. Как утверждает Н. П. Петров в своей книге «Очерки истории украинской литературы ХІХ ст.», вышедшей в 1884 году, М. Н. Петренко «большей частью проживал и узнал язык и быт народный в городе Славянске и его окрестностях».

   Литературную деятельность Петренко начал во время учебы в Харьковском университете в 1836-1841 годах. Последние его стихотворения были напечатаны в 1848 году.

   О дальнейшей судьбе поэта в литературе не осталось никаких сведений, за исключением предположений авторов «Южнороссийского сборника», будто-бы Петренко некоторое время был «стряпчим» в городе Лебедине ...

   Поэту был очень близок родной край. В своих стихах он любовно упоминает «тихий Тор», свой родной Славянск ...».

   {Впервые появляется ошибочная рассчетная дата поступления в университет (1836 г.), что будет впоследствии часто повторяться другими авторами.

   Значимость работы переоценить невозможно, потому как ее появление ознаменовало возрождение интереса к жизни и творчеству Михаила Петренко.}  

 

   [Дмитро Чижевський. Історія української літератури. / Від початків до доби реалізму. – Нью Йорк, 1956, с. 409].

   Краткая информация, как и в других изданиях этой книги:

   «Мих. Петренко (нар. 1817 р.)…».

 

   [Максим Рильський. Вступна стаття «Нова українська поезія дожовтневих часів». // Антологія української поезії в 4-х томах. Т. 1. – Київ, 1957, с. 163].

   Не содержит неизвестных биографических данных Поэта:

   «Михайло Миколайович Петренко народився 1817 р. у м. Слов`янську на Харківщині. У 1841 р. він закінчив Харківський університет. … Дата смерті Петренка не встановлена».

 

   [Хто автор пісні «Дивлюсь я на небо». // «Робітнича газета», 16 липня. – Київ, 1958].

   Ссылаясь на публикацию в областной газете «Социалистический Донбасс» (№153, от 2 июля 1956 г.), в рассматриваемой статье указывается, что:

   «Народився Петренко в 1817 році в Слов`янську. Дата його смерті точно не встановлена. В книзі Петрова «Очерки истории украинской литературы ХІХ столетия», виданій в 1884 році, говориться, що М. М. Петренко здебільшого жив та працював у Слов`янську і його околицях. «Літературну діяльність, пише газета, Петренко почав під час навчання у Харківському університеті в 1836-1841 роках. Про дальшу долю поета в літературі не лишилось ніяких відомостей, за винятком припущення авторів «Південно-Російського збірника», нібито Петренко деякий час був «стряпчим» у місті Лебедині…»{Из переписки современников Поэта известно, что литературную деятельность он начал до университета (скорее всего еще до 1833 года), однако, занимался ли он стихосложениев в детстве – неизвестно. Год поступления в университет – 1837. Скорее всего родился в Славянске, но не факт}.

 

[Павло Грабовський. Зібрання творів у трьох томах. – Київ, 1959, Т2, с. 580; Т3, с. 345].

   Наряду с информацией о творчестве Поэта, встречаются очень краткие сведенияия, классифицируемые как биографические: «Петренко, Михайло Миколайович (1817 - ?) – український поет-романтик …».

 

   [Г. Нудьга. Вступна стаття «Два поети-романтики» // «Віктор Забіла, Михайло Петренко. Поезії». – Київ, 1960, с. 36-39].

   Во вступительной статье к книге о поэтах Викторе Забиле и Михаиле Петренко, впервые прослеживается аналитический подход к биографии Поэта. Автор пристально рассматривает ранее упоминаемые в литературе данные из биографии М. Петренко, а также анализирует стихотворения поэта на предмет выявления информации, связанной с его биографией:

   «Незважаючи на те, що М. Петренко учився в Харківському університеті (1836-1841) і деякий час перебував у середовищі «харківських романтиків» біографічні дані про нього просто-таки дуже бідні. Мабуть, найповнішу біографічну довідку про нього знаходимо у А Метлинського, і вкладається вона в кілька рядків, які повністю подаємо тут:

   «Петренко, Михайло Миколайович, народився в 1817 році, проживав та вивчав мову і побут народу в м. Слов`янську і його околицях, Ізюмського повіту; закінчив навчання в 1841 році в Харківському університеті, а потім поступив на службу по цивільному відомству. Окрім надрукованих в цьому виданні творів, написав ще оперу, яка досі ніде не друкувалася; перші вірші його надруковані в українському літературному збірнику «Молодик» за 1843 рік. Видавець».

   У всіх наступних виданнях, де друкувалися твори Петренка, його біографія подавалася на основі цієї примітки Метлинського, зробленої за життя автора. Дивно тільки, що уже тоді Метлинський допустився помилки: вперше твори Петренка були надруковані не в «Молодику» (1843), а в альманасі «Сніп» (1841).

   Деякі відомості біографічного характеру знаходимо у творах Петренка. Мабуть, ще в школярські роки він утратив батька, який загинув десь на чужині, далеко від сім`ї. Цьому факту присвячений вірш «Батьківська могила», написаний з почуттям глибокого жалю і уболівань за «милим татом». У зворушливо написаних рядках розповідається про ту хвилину, коли сім`я довідалася про цю велику втрату …

   … Деякий час поет проживав десь за межами України, «далеко од родини і на чужій, немилій стороні», де «чужі дівки, чужі пісні» співають і нагадують йому рідний Слов`янськ. Можна б подумати, що тут мова йде про життя в Харкові, а такі настрої виглядають як данина романтизму. Але ж поет говорить, що він сумує «за Україною», що життя заставило його мандрувати по світу …

   …Можливо, це літературні ремінісценції, але цілком можливо, що поет з якоїсь причини деякий час дійсно жив поза межами України.

   Деякі згадки маємо про студентське життя Петренка в Харкові. Ці згадки знаходимо в листуванні друзів і знайомих Петренка, у спогадах сучасників. Цікаві біографічні відомості знаходимо у матеріалах, зібраних у Харкові поетом Павлом Грабовським у другій половині ХІХ ст. З них довідуємося, що М. Петренко входив до літературного гуртка, який збирався в сім`ї Писаревських, і головним об`єктом їх інтересів була народна пісня та література. П. Кореницький у 30-х роках, як пише Грабовський, «належав до гурту Писаревських і Петренка, що славилися під той час у Харкові своїми українськими концертами, бувши до того і поетами українськими». Відомо, що сім`я Писаревських виїхала з Харкова у 1833 році, а М. Петренко до університету вступив у 1836 р., отже виходить, що до гурту Писаревських він належав, ще будучи учнем середньої школи. Цілком природно, що їх знайомство і дружні відносини продовжувалися і в майбутньому …

   Після закінчення університету Петренко не пориває зв`язків з колишніми друзями. Це видно хоча б з того, що в своїх листах П. Кореницький подає досить детальну інформацію про нові твори і задуми Петренка. Одначе життя в провінції чи якісь інші причини заставляють Петренка залишити літературну ниву. З часу появи його творів у збірнику А. Метлинського слід по ньому губиться. Якийсь час він працював наглядачем повітового училища в м. Лебедині (тепер Сумська область), можливо, що потім був переведений у якесь місто за межі України, бо у віршах часто говорить, що тужить за рідним краєм.». {Фактически, Г. Нудьга впервые сообщил о том, что М. Петренко работал наблюдателем уездного училища. Были на то документальные основания? Ответ отрицательный}

   [А. П. Шамрай. Співробітники альманахів «Сніп» (1841) і «Южного русского сборника» (1848). // Матеріали до вивчення історії української літератури (В п`ти томах). / Том 2. Література першої половини ХІХ ст. – Київ, 1961, с. 335].

   В статье есть следующие фразы о биографии Поэта:

   «Михайло Петренко (1817-?)» и далее «Причини раннього закінчення поетичної кар`єри Петренка нам невідомі, як і взагалі його життєва путь не освітлена у відомих нам матеріалах.» [там же, с. 336].

 

   [Кирилюк Є. Видання незвичайної ваги. // Журнал «Вітчизна», № 1. – Київ, 1961, с. 197].

   В библиографической статье, посвященной выходу книги «Віктор Забіла, Михайло Петренко. Поезії» есть такие фразы:

   «… Ще важчою була літературна доля М. Петренка. Дата його смерті невідома, твори його менше були поширені в списках …

   … У частині статті про М. Петренка реконструйовано деякі риси його біографії на підставі поетичних творів і дано такий аналіз його літературної спадщини, якого ми зовсім не мали…».

 

   [Євген Онацький. Українська мала енциклопедія. Т3. – Буенос-Айрес, 1963, с. 1354].

   В этой книге о биографии Поэта сказано кратко:

«Петренко Михайло (нар. 1817 р. …)».

 

   [Українські письменники. / Біо-Бібліографичний словник (у п`яти томах).

Т. 3. – Київ, 1963, с. 75]

   О поэте М. Петренко сказано так:

   «Народився 1817 року у м. Слов`янську на Харківщині. В 1841 році закінчив Харківський університет, працював по «гражданским ведомствам». … Дата смерті Петренка не встановлена.».

 

   [Українська радянська енциклопедія. Том 11. Головна редакція Української радянської енциклопедії. – Київ, 1963, с. 114].

   О биографии Поэта сказано кратко:

   «Петренко Михайло Миколайович (1817 - р. см. невід.) – український поет-романтик прогресивного напряму. Н. в м. Слов`янську. Закінчив Харків. ун-т (1841)…».

 

   [П. К. Волинський та інші. Історія української літератури. – Київ, 1964, с. 292].

В книге опубликована традиционно краткая биографическая справка о Михаиле Петренко:

   «…Народився він у 1817 році в м. Слов`янську (дата смерті невідома). Вчився в Харківському університеті, який закінчив у 1841 році…».

 

   [Українські поети-романтики 20-40-х років ХІХ ст. – Київ, 1968, с. 417].

   Традиционно, ничего нового в понимание биографии Поэта не внесено:

   «Михайло Миколайович Петренко народився у 1817 році у м. Слов`янську (тепер Донецької обл.). Вчився в Харківському університеті, який закінчив у 1841 році, потім працював по «гражданским ведомствам». Літературна діяльність Петренка починається в роки навчання в університеті. … Дата смерті поета невідома».

 

   [Краткая литературная энциклопедия (под редакцией А. А. Суркова). Т.5. – Москва, 1968, с. 723].

   В статье о Поэте появляется новая информация о том, что он был учителем:

   «Петренко, Михаил Николаевич (1817 – г. смерти неизв) – укр. поэт. В 1841 окончил Харьковский ун-т. Был учителем…». {Ни в одном литературном источнике, на которые авторы ссылаются в этой статье, нет упоминаний об учительской практике Михаила Петренко, хотя теоретически он мог работать учителем до и после университета. Нет такой информации и в известных документах.}

 

[Енциклопедія українознавства. Том 6. «Молоде життя». – Paris-New York, 1970, с. 2031-2032].

   В краткой статье, опираясь на традиционные источники информации, сообщается:

   «Петренко Михайло (1817 ?), поет-романтик родом з м. Слов`янського на Харківщині; після закінчення Харківського Ун-ту (1841) служив у різних відомствах…».

 

   [Історія міст і сіл Української РСР. В двадцяти шести томах. Донецька область. Інститут історії Академії Наук УРСР. – Київ, 1970, с. 709].

   И в этой энциклопедии информация о биографии М. Петренко имеет место:

   «…З Слов`янськом пов`язані життя й діяльність ряду представників української культури. В 1817 році тут народився поет М. М. Петренко…».

 

[П. Жур. Третья встреча (Хроника последней поездки Тараса Шевченка на Украину). Ленинград, 1973, с. 40].

   Книга П. Жура, представляет собой русскоязычное дополненное переиздание опубликованной в 1970 году книги о Т. Г. Шевченко «Третя зустріч». В этом издании уже появляется информация о М. Петренко:

   «…По материалам, которые удалось собрать, М. Н. Петренко с женой Анной (урожденной Миргородовой), десятилетним сыном Николаем и шестилетней дочкой Варварой действительно жил в это время в Лебедине – он занимал там должность уездного стряпчего…» {Ошиблись ли супруги Шептий или П. Жур, установить возможно, однако в данном случае важен факт ошибки. Варваре действительно было бы 6 лет в 1859 году, вот только в ФС 1858 года она уже не упоминается. По-видимому, она умерла до 1858 года, как и Людмила. Марии в 1859 году было 4 года}

   Далее П. Жур пишет:

   «… Поскольку мы до сих пор располагали весьма скудными данными о М. Н. Петренко, считаю не лишним добавить следующие сведения об известном украинском поэте, почерпнутые из указанного формулярного списка. М. Н. Петренко происходил из личных дворян. В г. Славянске (Харьковщина) за ним и другими наследниками числилось два дома и при них четыре души крестьян. Окончив Харьковский университет в 1841 году, Петренко поступил в 1844 году на службу в харьковскую палату уголовного суда канцелярскими чиновником. Через год стал столоначальником. Дослужившись здесь до звания коллежского секретаря, в 1847 году был определен секретарем в волчанский уездный суд, а с июля 1849 года – уездным стряпчим в г. Лебедин, где и завершил свое служебное поприще в 60-х годах в чине титулярного советника, получая более чем скромное жалованье – 224 рубля 10 копеек в год» [там же, с. 281].

{Аппроксимация от П. Жура не оказалась удачной, М. Петренко завершил свое поприще в чине коллежского асессора. А ознакомление с ПСЗРИ открывает информацию, что доход стряпчих включал не только одну зарплату}

 

   [Костянтин Шептій. Сучасник Шевченка. // Журнал «Вітчизна», №3. – Київ, 1973.   42. Українська Муза. Поетична антологія. Том І. – Буенос Айрес, 1973, с. 216-218].

   Это, по-видимому, первая либо одна из первых статей семьи Шептий о Михаиле Петренко. {Наталья Борисовна Шептий – правнучка Поэта, Константин Михайлович Шептий – ее муж} Конечно же, здесь речь идет и о биографии Поэта:

   «Історія літератури, посилаючись на «Южный русский сборник» А. Метлинського, виданий 1848 р. в Харкові, тільки й називає рік народження – 1817-й та місце – Слов`янськ, повідомляючи, що з 1836 до 1841 р. Петренко навчався в Харківському університеті, потім пішов на службу по цивільному відомству ...

   Щоправда, Г. Нудьга у передмові до книги «Віктор Забіла. Михайло Петренко. Поезії», посилаючись на відповідні джерела, зазначає, що «якийсь час він працював наглядачем повітового училища в м. Лебедині (тепер Сумська область)», і робить припущення, що можливо, «потім був переведений у якесь місто за межі України, бо у віршах часто говорить, що тужить за рідним краєм» {Автор ссылается на источники, содержащие ошибочную информацию, например, 1836 год поступления в университет, М. Петренко как «наглядач повітового училища»}

   … в Лебедині, де працював М. Петренко, народилися його правнуки, що свято шанують пам`ять свого прадіда. Тут постійно жили онук поета Борис Михайлович Петренко і син Микола Михайлович. Тож цілком ймовірно, що до кінця свого життя проживав у Лебедині і сам Михайло Миколайович. Відомий учений-шевченкознавець П. Жур люб`язно повідомив щойно виявлені ним нові факти з біографії поета. З`ясувалося, що М. Петренко 13 червня 1844 року почав служити в Харківській палаті карного суду спершу старшим помічником столоначальника, а потім і столоначальником. {Если быть точным, 13 июня М. Петренко начал службу канцелярским чиновником. А старшим помощником столоначальника он был назначен 19.09.1844 г. Утвержден столоначальником 17.08.1846 г. Так записано в ФС. Нет никаких сомнений, что информация из этого документа, сохраняющегося в РГИА попала в семью Шептий от П. Жура. Впрочем, он же ознакомил семью Шептий и с Формулярным списком 1849 года на Алексея Николаевича Петренко. И этот ФС находится на хранении в РГИА. Однако, в этом списке никак не прослеживаются родственные связи Алексея и Михаила. В архиве имеются различные документы еще на полсотни Петренко, но лишь 1-2 из них могут быть интересны для идентификации представителей рода Петренко, к которому принадлежал и Михаил. П. Жур работал в архиве однозначно} Через 3 роки він перейшов на службу до Вовчанського (на Харківщині) повітового суду, а 1849 року, ставши титулярним радником, М. Петренко вже в Лебедині на посаді повітового стряпчого ...

   Виявлено також, що Михайло Петренко був одружений з Анною Миргородовою. У них, крім уже згадуваного сина Миколи 1849 року народження, була дочка Варвара. {Действительно, в Формулярном списке … на 1853 год указано, что имеет сына Николая, родившегося 16 августа 1849 г. и дочь Варвару, родившуюся 16 января 1853 г.}Отже, є всі підстави твердити, що М. Петренко мандрував по світу не після Лебедина, а в період між 1841 р., коли закінчив університет, і до червня 1844 р. – часу вступу на службу в Харкові …».

 

   [Українська Муза. Поетична антологія. Том І. – Буенос Айрес, 1973, с. 90].

   Переиздание поэтической антологии [Украінська Муза ], вышедшей в 1908 году. В это издание биографические данные М. Петренко были перенесены практически без изменений:

   «Родився в 1817 році в Славянському Харьківської губернії. Вищу освіту здобув у харьківському університеті. … Коли вмер Петренко, докладно не відомо». Список литературы, использованной для публикуемой статьи, остался тот же.

 

   [Є. П. Кирилюк. Український романтизм у типологічному заставленні з літературами західно- і південнослов`янських народів (перша половина ХІХ ст.). – Київ, 1973, с. 20].

   И в этих материалах есть упоминание биографических данных М. Петренко:

   «…Про нього ми знаємо надзвичайно мало. Народився він 1817 р., закінчив Харківський університет 1841 р., належав до харківської групи романтиків…».

 

   [Шевченківський словник. Т 2 – Київ, 1977, с. 102].

   Впервые появляются несколько непривычные «годы жизни» Михаила Петренко:

   «Петренко Михайло Миколайович (1817-не раніше 1864) – український поет-романтик прогресивного напряму…». {Этой ошибке легко найти объяснение. По-видимому, автору опубликованной в словаре статьи не удалось «справиться» с информацией из Алфавитного указателя к Адрес-Календарю на 1863-1864 годы. Не сообразив, что любые календари подготавливаются на грядущие годы (не подобно отчетам – за прошедшие), он решил, что Михаил Петренко еще в 1864 году работал уездным стряпчим}

 

   [Микола Зеров. Лекції з історії української літератури (1798-1870). Видання Канадського інституту українських студій. – Oakville, Ont., 1977, с. 80].

   В книге со ссылкой на автобиографию Н. Костомарова, есть следующее упоминание: «…Петренко, бедный студент, уроженец Изюмского уезда…». Далее Н. Зеров пишет:

«…доволі талановитий романсист 40-х рр. – Михайло Петренко, харків`янин, згаданий у Костомарова … » [там же, с. 97]. И наконец, в примечаниях:

   «Народився 1817 року у місті Слов`янську на Харківщині. 1841 року закінчив Харківський університет, працював по «гражданским ведомствам». … Дата смерті невідома» [там же, с. 255].

 

   [Пісні літературного походження. – Київ, 1978, с. 458].

   Биография М. Петренко записана кратко (впрочем, как и для других авторов), но годы жизни, по-прежнему, записаны весьма неопределенно:

   «М. М. Петренко (1817 – р. см. невідомий)».

 

   [Орест Зілинський. Антологія української лірики. Частина 1 – до 1919. Видання Канадського Інституту Українських Студій. - Oakville, Ont., 1978, с. 425].

   Приводится кратчайшая биографическая справка:

   «Петренко Михайло (1817-?)…».

 

[Е. М. Волошко. Вступительная статья «Литературный пласт». // Донбасс: писатель и время. – Донецк, 1979, с. 60].

   Неординарное сообщение, касающееся биографии Михаила Петренко приводит автор:

   «…а автор знаменитой «Недолі» Дивлюся на небо та й думку гадаю…») украинский поэт М. Петренко умер в родном Славянске от голода …». {Источник появления у автора такой информации неизвестен. Есть авторы, постоянно стремящиеся подпустить в информационное поле чего-то новенького и не ниже чем фактов. Художественная литература для них слишком низкий уровень (либо, по их мнению, уже пройденный этап), а фактов нет … }

 

   [На крилах поезії (Вірші українських поетів кінця XVIIIпочатку XX ст.). – Київ, 1980, с. 43].

   И в 1980 году даты жизни Поэта так же неопределенны:

   «Михайло Петренко (1817-?)».

 

   Украинская энциклопедия в двух версиях (на украинском и русском языках) вышла в один и тот же год. В энциклопедиях опубликована одна и та же статья Г. Нудьги на украинском и русском языках. Обновленных данных по биографии М. Петренко не появилось:

   [Українська радянська енциклопедія. Видання друге. Том 8. – Київ, 1982, с. 295].

«Петренко Михайло Миколайович (1817, м. Слов`янськ, тепер Донец. обл. – р. см. невід.) – укр. поет-романтик прогресивного напряму. Закінчив Харків. ун-т (1841) …».

 

   [Украинская советская энциклопедия. Т. 8. – Киев, 1982, с. 226].

   «Петренко Михаил Николаевич (1817, г. Славянск, ныне Донец. обл. – г. см. неизв.) – укр. поэт-романтик прогрессивного направления. Окончил Харьков. ун-т (1841)…».

 

   [Антологія української поезії (в шести томах). Т. 2. / Українська дожовтнева поезія (Твори поетів ХІХ ст.). – Київ, 1984, с. 97].

   Новой информации из биографии Поэта не содержит:

   «Михайло Миколайович Петренко, поет-романтик, народився 1817 р. в м. Слов`янську (тепер Донецька обл.). У 1841 р. закінчив Харківський університет. … Дата смерті М. Петренка невідома».

 

   [І. Овчаренко. Поет цікавий, талановитий (До біографії М. Петренка). // Газета «Комуніст», 15 серпня. – Слов`янськ, 1984].

   Статья посвящена именно биографии Михаила Петренко. Это вторая, достаточно большая работа, в которой предпринята попытка проанализировать открытые на текущий момент биографические данные Поэта:

   «…М. М. Петренко народився 1817 року в Слов`янську і, як говорить його перший біограф А. Метлинський, «проживав та вивчав мову і побут народу в місті Слов`янську і його околицях». 1836 року М. Петренко вступив до Харківського університету і закінчив його 1841 року. Потім став працювати по цивільному відомству. В літературі, зокрема, вказується що якийсь час він був наглядачем повітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської області). Інших біографічних даних у літературі майже немає. Не залишилось навіть його портрета {выдумка о «наглядачє повітового училища» продолжает множиться}

   Треба сказати, що за останні роки, дякуючи літературознавцям, родичам, ентузіастам-краєзнавцям, деякі білі плями в біографії М. Петренка тепер уже вкоюсь мірою заповнені…

   Між річками Торець і Бакай знаходився колись вигін. Саме там, за рішенням сходу міщан Слов`янська, 10 березня 1809 року безземельному дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку, тоді ще не жонатому, було відведено три десятини землі. Цей заселений куточок міста опісля стали називати хутором Торецьким. Тут і почав господарювати Микола Гаврилович…{Фактически, И. Овчаренко ввел в литературу собранную Н. Корниенко и А. И. Абрамовым информацию. Все эти сведения основываются на рассказах, воспоминаниях, домыслах и т. д.. По-видимому, часть из них касается Михаила Петренко и его родственников, однако вцелом концепция родственных связей, предложенная славянскими авторами, абсурдна. По данному вопросу проводятся исследования}

   … шевченкознавець П. Жур у книзі «Третья встреча» підтверджує, що «М. Петренко происходил из личных дворян…». … На основі документів Харківського обласного архіву вони {семья Шептий} подають копію рапорту виконуючого обов`язки стряпчого Вовчанського повіту М. М. Петренка від 31 травня 1848 року, у якому він просив Харківського губернаторського прокурора надати йому відпустку, оскільки він одержав «третье известие, что болезнь матери моей усилилась, и что если я не явлюсь к ней немедленно, то в случае ее смерти я должен буду подвергнут невозвратимости потери». Отже, незаперечливим є те, що М. Петренко спочатку служив у Вовчанському, а потім у Лебедині. До речі, в їхньому листі говориться, що поет був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. У них було двоє дітей: Микола і Людмила. {в данном случае рречь уже идет об информации из Формулярного списка 1851 года}

   У листі автору цих рядків подружжя Шептіїв пишуть, що молодший брат М. Петренка Олексій навчався в Харківській губернській гімназії, але чомусь не закінчив її і пішов служити канцеляристом спочатку Бахмутського повітового суду Харківської судової палати , а з 1849 року – секретарем міської ратуші в Слов`янську …{Семья Шептий узнала об Алексее от П. Жура, а потом сообщила об этом И. Овчаренко. Но тот ли это Алексей предстоит еще выяснить}

   Краєзнавець А. І. Абрамов писав автору також про те, що до війни він добре знав онука поета по брату Павлові Антона Костянтиновича Петренка, який спочатку жив на дідівській садибі …{В этой статье И. Овчаренко упоминает о Павле, как о брате Михаила Петренко. Эту информацию он почерпнул из записей А. Абрамова, где говорится «1817 года родился сын Михаил а в 1819 году Павел … Все свое детство провел Михаил в работе на бакше со своим родным братом Павлом … Николай (в тексте А. Абрамова – Николай. Описка?) был студентом, своему отцу он не мог помочь … Отец Михаила умер 1843 г.». Автор ошибается, это отец Павла Ивановича умер в 1843 году, если это не вымысел, конечно}

   І, нарешті, про кончину поета. «Шевченківський словник» {1977 года} вперше у літературі вказує, що поета не стало «не раніше 1864 року». {эта ошибка уже анализировалась ранее}

   Можливо, що котрісь з наведених думок і фактів про М. Петренка викликають заперечення, або потребують уточнень. Власне, цей виступ і переслідує таку мету. Час неблаганно стирає минуле. І завдання полягає в тому, щоб якомога швидше переглянути місцеві архіви, зібрати по зернятку спогади про М. Петренка і його нащадків, аби доповнити творчу постать поета-земляка…».

 

   [Українські поети-романтики. Поетичні твори. – Київ, 1987, с. 538].

   Книга посвящена исключительно поэзии украинских поэтов и их биографических данных практически не содержит:

   «Із спадщини Михайла Миколайовича Петренка (1817-?) збереглося близько двадцяти поезій…».

 

[І. Овчаренко. Дав пісню крилату. // Журнал «Донбас», №4. – Донецьк, 1988, с. 96-97].

   Писатель продолжил свои изыскания, касающиеся биографии М. Петренко и опубликовал свою новую статью. Подназвание статьи «Нове з біографії поета Михайла Петренка»:

   «…поет народився 1817 року в Слов`янську і, як говорить його перший біограф А. Метлинський, «проживав та вивчав мову і побут народу в місті Слов`янську і його околицях». 1836 року М. Петренко вступив до Харківського університету і закінчив його 1841 року. Потім став працювати по цивільному відомству. В літературі, зокрема, вказується що якийсь час він був наглядачем повітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської області). Інших біографічних даних у літературі майже ніде немає. Не залишилось навіть його портрета …

   Треба сказати, що за останні роки, дякуючи літературознавцям, родичам, ентузіастам-краєзнавцям, деякі білі плями в біографії М. Петренка тепер уже якоюсь мірою заповнені …

   Між річками Торець і Бакай знаходився колись вигін. Саме там, за рішенням сходу міщан Слов`янська, 10 березня 1809 року безземельному дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку, тоді ще не жонатому, було відведено три десятини землі. Цей куточок опісля стали називати хутором Торецьким. Тут і почав господарювати Микола Гаврилович. …

   … шевченкознавець П. Жур у книзі «Третья встреча» підтверджує, що «М. Н Петренко происходил из личных дворян …».

   На основі документів Харківського обласного архіву вони {семья Шептий} подають копію рапорту виконуючого обов`язки стряпчого Вовчанського повіту Михайла Миколайовича Петренка від 31 травня 1848 року, у якому він просив Харківського губернського прокурора надати йому відпустку, оскільки він одержав «третье известие, что болезнь матери моей усилилась, и что если я не явлюсь к ней немедленно, то в случае ее смерти я должен буду подвергнут невозвратимости потери». Отже, незаперечним є те, що М. Петренко спочатку служить у Вовчанську, а потім у Лебедині. До речі, в листі подружжя Шептіїв говориться, що поет був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. У них було двоє дітей: Микола і Людмила.

   У листі автору цих рядків подружжя Шептіїв пишуть, що молодший брат М. Петренка Олексій навчався в Харківській губернській гімназії, але чомусь не закінчив її і пішов служити канцеляристом спочатку Бахмутського повітового суду, Харківської судової палати , а з 1849 року – секретарем міської ратуші в Слов`янську …

   Краєзнавець А. І. Абрамов писав автору також про те, що до війни він добре знав онука поета по брату Павлу – Антона Костянтиновича Петренка, який спочатку жив на дідівській садибі. Будівля згоріла. Натомність була збудована зовсім бідна хатинка з хворосту й глини. Цієї хатини не стало під час війни, в 1942 році …{Следует обратить внимание на то, что в Формулярном списке 1853 года в графе «Родовое имение» записано: « в городе Славянске Харьковской губернии имеет в числе прочих наследников 2 дома и при них 4 души крестьян. Может под одним из домов подразумевалась «зовсім бідна хатинка з хворосту й глини», или кто-то что-то здесь перепутал?}

   І, нарешті, про кончину поета. Донецький критик Є. Волошко у вступній статті до книги «Донбасс: писатель и время» стверджує, що «автор знаменитої «Недолі» («Дивлюсь я на небо та й думку гадаю …») український поет М. Петренко помер у рідному Слов`янську …». А «Шевченківський словник» вперше у літературі вказує, що поета не стало «не раніше 1864 року». {см. комментарий к статье Е. Волошко выше}

   Можливо, що котрісь з наведених думок і фактів про М. Петренка викликають заперечення, або потребують уточнень. Власне, цей виступ і переслідує таку мету. Час неблаганно стирає минуле. І завдання полягає в тому, щоб якомога швидше переглянути місцеві архіви, зібрати по зернятку спогади про М. Петренка і його нащадків, аби доповнити творчу постать поета-земляка …». {Эта статья отличается от версии 1984 года в газете «Коммунист» лишь исправлением нескольких «ошибочных слов» и немногочисленными малосущественными заменами некоторых слов в тексте (сравнение статей делает утверждение более наглядным). Все ошибки перенесеы без исправлений также. Плюс одно немотивированное предположение Е. Волошко о смерти М. Петренко в Славянске (странность этой идеи была очевидна еще в годы ее рождения). Факт открытия памятной доски отличает версии статьи 1984 и 1988 годов также}

 

   [В. Дудченко. «Зустріч з Кобзарем». // Газета «Вперед», 23 лютого. – Суми, 1989].

   Статья, приуроченная к 175 летию со дня рождения Т. Г. Шевченко, также содержит информацию о биографии М. Петренко:

   «…Відомості про М. М. Петренка мав зрештою надто скупі: народився 1817 року у м. Славянському Харківської губернії, закінчив Харківський університет … Дата смерті і місце поховання – невідомі…

   …Писала правнука М. М. Петренка …Наталія Борисівна Шептій: … Помер поет у віці 45 років 25 грудня 1862 року і похований в Лебедині. Мав чин колезького асесора. У Лебедині був призначений на посаду судового стряпчого 6 липня 1849 року …

   … З Сумського обласного архіву нам люб`язно надіслали копію документів про записи з метричної книги Миколаївської церкви в Лебедині, де зазначено дату смерті та похорон М. М. Петренка і формулярний список про його службу. Він походив з особистих дворян, брав участь у Кримській війні і одержав бронзову медаль «В пам`ять про війну 1853-1856 рр». У Лебедині жив у власному дерев`яному будинку, мав трьох дітей: сина Миколу 1849 року народження, дочку Марію 1855 року і сина Євграфа 1857 року. … Досьогодні, до 175-літнього ювілею великого сина України, невідомою лишалася і біографія Петренка…».     {М. Петренко не принимал участие в Крымской войне (см. Формулярный список … 1858 г.)}

 

   [В. Дудченко. «Зустріч з поетом-романтиком». // Газета «Ленінська правда», 8 березня, №48. – Суми, 1989].

   Статья посвящена М. Петренко. Биографические данные Поэта в статье и в предыдущем источнике повторяются.

   «…Перегорнув сторінки восьмитомної історії української літератури, багатьох українських і російських енциклопедій, але відомості про М. М. Петренка були занадто скупі. Народився у 1817 році у м. Слов`янську Харківської губернії, закінчив Харківський університет … Дата смерті й місце поховання – невідомі. У «Шевченковому словнику» зазначено, що помер поет не раніше 1864 року{см. комментарий к статье в «Шевченковому словнику»}

   Писала правнука М. М. Петренка …Наталія Борисівна Шептій: … Помер поет 25 грудня 1862 року і похований в Лебедині у віці 45 років у чині колезького асесора. У Лебедин він був призначений на посаду судового стряпчого(прокурора) 6 липня 1849 року …

   З обласного архіву нам люб`язно надіслали копію документів про записи з метричної книги Миколаївської церкви в Лебедині, де зазначено дату смерті і похорону М. М. Петренкау Лебедині й формулярний список про службу повітового стряпчого титулярного радника М. М. Петренка: він походить з особистих дворян, брав участь у Кримській війні і мав за це бронзову медаль «В пам`ять про війну 1853-1856 рр». {М. Петренко не принимал участие в Крымской войне (см. Формулярный список … 1858 г.)}…має родовий маєток у Слов`янську Харківської губернії – два будинки і при них 4 душі селян. У Лебедині у нього був дерев`яний будинок. Жонатий на дворянці Ганні Миргородовій, мав трьох дітей – сина Миколу, 1849 року народження, дочку Марію, 1855 року народження і сина Євграфа – 1857 року народження…». {Формулярный список 1858 г. уже был известен вне архива, но некоторые авторы еще не полностью с ним ознакомились}

 

[К. Шептій. Його книжки ходили по руках. // Журнал «Вітчизна», №6. – Київ,1989].

   Статья уже не являлась источником новой информации по биографии М. Петренко, т. к. архивные материалы, обнаруженные семьей Шептий, уже прописаны в работах других авторов (со ссылкой на семью Шептий, конечно). Тем не менее, эта статья интересна своей документальной насыщенностью:

   «… Народився Михайло Миколайович Петренко 1817 року (день невідомий)» в місті Слов`янську, тепер Донецької області, у небагатій дворянській родині. З архівних матеріалів дізнаємося, що його батьки мали два будинки і чотири душі селян. Про свою родину і її страдницьке життя сам поет розповідає в автобіографічному вірші «Батьківська могила»: покинувши матір і дітей, батько поїхав кудись у далеку сторону, де й помер на самотині. Ці відомості такі конкретні й болючі, що автор навряд чи міг їх домислити. … він там побачив: «Дивлюся – плачуть діти, мати …». З цього можна зробити висновок, що в сім`ї, крім нього, Михайла, було ще кілька дітей. З архівних джерел відомо, що молодший брат Петренка Олексій теж навчався в Харківській губернській гімназії, але скінчити її не зміг через матеріальну скруту – мусив працювати секретарем Слов`янської ратуші за мізерну платню – 51 карбованець 48 копійок на рік (Див: П. Жур. Третья встреча. Ленінград, 1973). {П. Жур пустил в плавание информацию об Алексее Николаевиче, хотя в указанном источнике эта ссылка прослеживается с трудом. Просто он нашел «Формулярный список о службе исправляющего должность Славянской Городовой Ратуши губернского секретаря Алексея Николаева Петренко за 1849 год» в РГИА. Алексей из личных дворян, имений не имеет (кстати, о двух домах в Славянске и т. д. не упоминается). П. Жур решил, что это младший брат Михаила Петренко, хотя нигде указаний на это нет. С этой идеей ознакомил семью Шептий и поплыла … Подтверждение родства Михаила и Алексея Петренко в поиске}   Про інших членів сім`ї Петренків архіви поки що мовчать, але зі спогадів, що їх записали члени гуртка книголюбів Слов`янського педінституту і про які повідомляє у Слов`янській міськрайонній газеті вчитель І. М. Овчаренко («Комуніст», 1984, 15 серпня), постає, буцімто був іще один брат – Павло. {О брате Михаила Петренко по имени Павел узнал И. Овчаренко из записей А. Абрамова. Это отдельная история}

   …Навчався М. М. Петренко спочатку в Харківській гімназії, а з 1836 по 1841 роки, в університеті на юридичному факультеті. {в списках учеников харьковской гимназии с 1805 до 1905 года Петренко не значатся. 1836 год указан вместо 1837 г. по незнанию} … Досі ми не знаємо, куди пішов працювати М. М. Петренко по закінченні університету. Відомості, які вдалося знайти в Харківському обласному держархіві, засвідчують, що на посаду канцелярського чиновника в Харківську палату карного суду він був призначений 13 червня 1844 року. Отже, де він перебував три роки? …

   14 серпня 1844 року М. М. Петренко уже був затверджений у чині губернського секретаря, а 19 вересня цього ж року призначений старшим помічником столоначальника. Підвищення по службі тривало й далі: з 6 липня 1845 року він виконує обов`язки столоначальника, а з 17 серпня 1846 року – столоначальник у Харківській губернській палаті карного суду. Тоді ж був удостоєний чину колезького секретаря. І раптом різьке падіння: з 16 серпня 1847 року він лише секретар Вовчанського повітового суду. … 6 липня 1849 року М. Петренко був призначений на посаду Лебединського (тепер Сумська область) повітового стряпчого. Тоді він мав уже 32 роки, був одружений із дворянкою Ганною Миргородовою, а в серпні цього ж року у молодого подружжя народився син Микола. В 1851 році народилася донька Людмила. На основі родинних переказів та архівних записів дізнаємося, що мешкали Петренки в Лебедині, в купленому невеликому дерев`яному будинку, який стояв неподалік від Миколаївської церкви. … Ще донедавна писалося: невідома, ми не знаємо, де він жив, коли помер і де похований … Але ось щойно з допомогою правнучки поета Наталі Петренко ми знайшли запис у метричній книзі лебединської Миколаївської церкви за 1862 рік, де повідомляється, що М. М. Петренко помер в м. Лебедині 25 грудня 1862 року у 45-річному віці, маючи чин колезького асесора ...».

 

   [Сергій Єфремов. Історія українського письменства. Фотопередрук видання 1919 року з післясловом Олекси Горбача. – Мюнхен, 1989, с. 437].

   Во всех переизданиях книги С. Ефремова о биографии М. Петренко сказано одинаково кратко:

   «…Михайло Петренко (народ. 1817 р.)».

 

   [Н. Петренко-Шептій. «Повернути забуте ім`я». // Газета «Ленінська правда», 30 січня, №21. – Суми, 1990].

   В статье опубликованы биографические данные Поэта, со ссылкой на тот же формулярный список от 1858 года:

   «Народився М. М. Петренко в 1817 році у м. Слов`янську, тепер Донецької області, у небагатій дворянській родині. Михайло був старший серед дітей і зміг здобути в Харкові середню та вищу освіту. Спочатку навчався в Харківській гімназії, а з 1836-го по 1841 роки – в університеті на юридичному факультеті. {в списках учеников харьковской гимназии с 1805 до 1905 года Петренко не значатся. 1836 год указан вместо 1837 г. по незнанию} … По закінченні університету працював М. М. Петренко в Харківській губернській палаті карного суду. Спочатку просувався по службових сходинах досить успішно: старший помічник столоначальника, виконуючий обов`язки столоначальника, столоначальник, в чині губернського секретаря. І раптом з 16 серпня 1847 р. ми бачимо його уже в провінційному Вовчанську на посаді секретаря повітового суду. …6 липня 1849 року Михайло Петренко обійняв посаду Лебединського повітового стряпчого (прокурора). З цього часу він безвиїзно жив у Лебедині. Тут і помер 25 грудня (ст. ст.) 1862 року, маючи чин колезького асесора. Був одружений з дворянкою Ганною Євграфівною Миргородовою. В подружжя були діти: сини Микола і Євграф, та доньки Людмила, Варвара і Марія. Але не всі вони вижили в дитинстві…».

 

   [Микола Зеров. «Романсисти й баладники 30-40-х рр.» (лекція XVІІ). / Українське письменство ХІХ ст.. // Твори в двох томах. Т. 2. /Історико-літературні та літературознавчі праці/. – Київ, 1990, с. 93-94].

   В известной подборке лекций биографическая справка по М. Петренко выглядит так:

   «Михайло Петренко, харків`янин, … Народився він 1817 р., …».

 

[Н. И. Костомаров. Исторические произведения \ Автобиография. – Киев, 1990, с. 453].

   В «Автобиографии», включенной в сборник, уже упоминаемая ранее биографическая справка о М. Петренко:

   «…Петренко, бедный студент, уроженец Изюмского уезда…» и в примечании к этому тексту:

   «Петренко Михаил Николаевич (1817-?) – украинский поэт-романтик. Родился в г. Славянске, в 1841 г. окончил Харьковский университет …» [там же, с. 709].

 

   [І. Овчаренко. «Основні дати життя і творчості Михайла Петренка» // Газета «Совет – 95», 27 мая. – Славянск, 1991].

   В газете опубликовано несколько статей, посвященных жизни и творчеству М. Петренко. В одной из них И. Овчаренко касается и биографии Поэта:

   «1809 – за рішенням сходу міщан Слов`янська «личному дворянину» Миколі Гавриловичу Петренку (батькові поета) виділено під садибу 3 десятини землі між річками Бакай і Торець…{на сегодняшний день Николай Гаврилович Петренко является самой неопознанной фигурой в Теме о М. Петренко. Был ли вообще такой персонаж в рассматриваемой истории – очень большой вопрос. Нигде нет тикаких документов, либо упоминаний о всех событиях с ним связанным, хотя расхождений предостаточно}

   1817 – «Народився Петренко Михайло Миколайович, проживав та вивчав мову і побут народу в м. Слов`янську і його околицях.» (А. Метлинський). Він був старшим сином у сім`ї.

   «М. Н. Петренко происходил из личных дворян. В Словянске (Харьковщина) за ним и другими наследниками числилось два дома и при них четыре души крестьян» (П. Жур. Третья встреча. стор. 281…).

1836-1841 – навчався на юридичному факультеті Харківського університету …{1836 год указан вместо 1837 г. по незнанию}

1844 – 13 червня був призначений канцелярським чиновником Харківської палати карного суду. 13 червня затверджений у чині губернського секретаря, а 19 вересня призначений старшим помічником столоначальника.

   1845 – з 6 липня виконує обов`язки столоначальника.

   1846 – з 17 серпня – столоначальник карного суду, там же йому присвоєно колезького секретаря ...

   1847 – з 17 жовтня призначений на посаду секретаря Вовчанського повітового суду ...

   Одружений з дворянкою Ганною Євграфівною Миргородською. {опечатка автора, читай «Миргородовою»} Мали трьох дітей: сина Миколу 1849 р. н., дочку Марію 1855 р. н. і сина Євграфа 1857 р. н.

   1849 – з 6 липня повітовий стряпчий у м. Лебедині (зараз Сумської області), якийсь час працював тут наглядачем повітового училища.

   1855-1856 – брав участь у Кримській війні, нагороджений бронзовою медаллю «В пам`ять про війну 1853-18556 рр.» …{М. Петренко не принимал участие в войне}

   25.12.1862 – помер у чині колезького асесора, похований у м. Лебедині Сумської області ... ».

 

   В. Дудченко. «Незапланований заїзд» // Газета «Життя Лебединщини», 21 травня. – Лебедин, 1991, с. 1, 3.

   Это одна из многих работ автора, где уделяется определенное внимание Михаилу Петренко. Тема встречи М. Петренко и Т. Шевченко во время третьего визита Кобзаря на Украину интересна и актуальна, потому в данной статье автор пытается еще раз рассматривается вероятность такой встречи. К биографическим данным можно отнести следующие:

   «Дослідники спадщини Кобзаря писали, що у Лебедині жило багато шанувальників творчості Т. Г. Шевченка. Але до останніх років ніхто не згадував, що серед них був і поет романтик М. М. Петренко, – на три роки молодший від Т. Г. Шевченка, у 1841 році закінчив Харківський університет і друкувався у тих же виданнях, що і твори Шевченка… »

 

   [Історія української літератури (Перші десятиріччя ХІХ століття) за редакцією П. П. Хропка. – Київ, 1992, с. 429-430].

   Это издание примечательно тем, что вместо традиционных «вопросительных знаков» вместо даты смерти правильно указан год в приведенном формате:

   «Михайло Петренко (1817-1862) …Михайло Миколайович Петренко народився 1817 р. в м. Слов`янську, тепер Донецької області. Навчаючись у 1836-1841 рр. у Харківському університеті, він перебував у сфері фольклорно-літературних зацікавлень …

   Тривалий час про життя поета після закінчення університету не було ніяких відомостей. Тільки недавно з`ясувалося, що М. Петренко у 1849 р. був призначений на посаду судового стряпчого у місто Лебедин на Сумщині. Брав участь у Кримській війні 1855-1856 рр., за що був нагороджений бронзовою медаллю. …{родился ли в Славянске – пока вопрос, хотя и не принципиальный. Год поступления в университет – 1837. Служить Михаил начал еще в 1844 году и об этом было уже давно известно. В войне участия не принимал.}… Встановлено й дату смерті поета: М. Петренко помер 25 грудня 1862 р. і похований у Лебедині…».

 

   [В. Дудченко. «Романтик Шевченківської пори». // Газета «Життя Лебединщини», 11 листопада. – Лебедин, 1992].

   В статье в приуроченной к 175 годовщине со дня рождения М. Петренко, приводит следующую информацию из биографии М. Петренко:

   «Народився у 1817 році у м. Слов`янську тоді Харківської губернії, закінчив Харківський університет … Отже, із винайдених документів {материалы, обнаруженные Натальей Шептий} ми дізналися, що помер поет у віці 45 років 25 грудня 1862 року і похований у Лебедині. Саме тоді він перебував на державній службі у чині колезького асесора. У Лебедині його призначили на посаду судового стряпчого (прокурора) 6 липня 1849 року …

     З обласного архіву мені люб`язно надіслали копію документів про записи метричної книги Миколаївської церкви в Лебедині, де зазначено дату смерті і похорон М. М. Петренка у Лебедині, а також формулярний список про службу повітового стряпчого титулярного радника М. М. Петренка. Говориться, що він походить з дворян, брав участь у Кримській війні і мав за це бронзову медаль «В пам`ять про війну 1853-1856 рр.» …{М. Петренко не принимал участие в Крымской войне}

   Жонатий на дворянці Ганні Миргородовій, мав трьох дітей – сина Миколу, 1849 р., дочку Марію, 1855 р. і сина Євграфа, 1857 р. народження. Нащадки М. Петренка жили, працювали в Лебедині та на Лебединщині. {это было всего лишь предположение автора} … Лебединці прийшли до висновку, що похований М. М. Петренко на Покровському кладовищі. Старожили пам`ятають де була його могила, зберігся і той будинок, де він жив…». {По-видимому это первое упоминание, что М. Петренко похоронен на Покровском кладбище. Вопрос очень сложный и важный, необходимо

еще поработать в архивах. Теоретически, эта задача имеет решение, но утверждать о захоронении на Покровском кладбище преждевременно}

 

[В. Дудченко. «Відкрили пам`ятну дошку». // Газета «Життя Лебединщини», 25 листопада. – Лебедин, 1992].

   В одном из следующих выпусков газеты, в статье, посвященной открытию мемориальной доски на доме, где жил М. Петренко, сообщается:

   «…Під оплески присутніх він {председатель районного совета народных депутатов А. И. Грабар} відкрив меморіальну дошку поету-романтику на стіні будинку, де М. М. Петренко жив з 1849 по 1862 рік…».{Последние данные по рождению и крещению детей М. Петренко, ставят под сомнение утверждение, что Поэт тринадцать лет проживал на одном месте. См. статьи о детях в «Исследованиях»}

 

   [Г. Петров. «У Лебедині, як у Лебедині» // Газета «Панорама Сумщини». №44 (3 грудня). – Суми, 1992].

   В газете публикуется речь священника В. Колчара, произнесенная при открытии и освящении мемориальной доски. Есть в газете и статья о М. Петренко, где автор касается и биографического аспекта:

   «Драматичні обставини привели поета в Лебедин і тут же доконали його сорокап`ятирічним. {что подразумевал автор, наверное уже никто не узнает} Роздумуючи над його долею, вкотре переконуєшься: як мало ми знаємо себе. Майже донедавна, років п`ять тому, ми навіть гадки не мали, як він опинився в Лебедині, чи довго тут жив, де і коли помер. Начебто обіймав посаду наглядача повітового училища – ото й усе. {к училищу Михаил никакого отношения не имел} Завдяки правнучці поета Наталці Шептій, якій у Сумському облдержархіві вдалося відшукати невідомі документи про прадіда, тепер знаємо, що він, вихованець юридичного факультету Харківського університету, у Лебедин приїхав 1849 року, помер 1862-го від лихоманки, беззмінно працював повітовим стряпчим, у Лебедині й похований. Місцеві краєзнавці уточнили місце, де стояв його дім, на жаль, наприкінці минулого століття дім помітно перебудовано ...

   Не випадково розгром Кирило-Мефодіївського братства у Києві співпав із переломним моментом у Петренковій кар`єрі юриста. {Логичнее предположить, что перелом в карьере М. Петренко совпал с разгромом Кирилло-Мефодиевского братства} Будучи столоначальником Харківської палати карного суду, він 1847 року опиняється секретарем повітового суду у Вовчанську, а невдовзі – повітовим стряпчим у

Лебедині... »

 

   [Українська Муза. Поетична антологія (під редакцією Олекси Коваленко). Факсимільне видання. Вип. 2. – Київ, 1993, ст. 175-176].

   Осуществлено факсимильное переиздание поэтической антологии «Украінська Муза», выходившей под редакцией Олекси Коваленко в 1908 году. Биографические данные М. Петренко, как и весь текст, никаким изменениям не подвергались:

   «Родився в 1817 році в Славянському Харьківськ. губ. Вищу освіту здобув у харьківському університеті. … Коли вмер Петренко, докладно не відомо».

 

   [В. Г. Дудченко. Блакить Петренківського неба. // З історії Лебединщини (випуск 1-й). – Лебедин, 1993, с. 18-19].

   В небольшой книге помещена статья «Блакить Петренківського неба». Здесь, естественно, не обошлось без биографической справки по М. Петренко:

   «…Народився М. М. Петренко у Слов`янську тоді Харківської губернії у збіднілій дворянській сім`ї. Навчався спочатку в гімназії, а з 1836 по 1841 рік на юридичному факультеті Харківського університету. {в списках учеников харьковской гимназии с 1805 до 1905 года Петренко не значатся. 1836 год указан вместо 1837 г. по незнанию} … Будучи столоначальником Харківської палати карного суду, він {М. Н. Петренко} улітку 1847 року був понижений по службі до секретаря повітового суду у Вовчанську, а невдовзі переведений на посаду повітового стряпчого (помічник прокурора) у Лебедин …

   Призначення Петренка в Лебедин сталося 6 липня 1849 року. Тоді йому було 32 роки.

   По приїзді у Лебедин Михайло Миколайович купив дерев`яний будинок поблизу Миколаївської церкви …

   На жаль, могила поета не збереглася, разом з іншими її було знищено у тридцяті роки. Відомо що помер він 25 грудня 1862 року. Про це знайшла запис в Сумському архіві правнука поета Н. Б. Шептій …

   З обласного архіву люб`язно надіслали копію документів про записи метричної книги Миколаївської церкви в Лебедині, де зазначено дату смерті і похорон М. М. Петренка, а також формулярний список про службу повітового стряпчого, титулярного радника М. М. Петренка. Повідомлялось, що він брав участь у Кримській війні і мав за це бронзову медаль «В пам`ять про війну 1853-1856 р.р.». {Участия в войне не принимал} Жалування одержував 224 крб. 10 коп. сріблом, мав родове помістя у Слов`янську Харківської губернії – два будинки і при них 4 душі селян. Одружений був на дворянці Ганні Миргородовій. Мав чотирьох дітей: сина Миколу 1849 року народження, дочку Людмилу 1851 року народження, дочку Марію 1855 року народження і сина Євграфа 1857 року народження. Всі нащадки поета жили і працювали на Лебединщині …

   Похований М. М. Петренко на Покровському кладовищі у Лебедині. Старожили допомогли встановити місце поховання поета…».{Место захоронения Михаила Петренко еще точно не установлено}

 

   [Степан Крижанівський. Михайло Петренко: вчора, сьогодні, завтра. // Слово і час, №11. – Київ, 1993, с. 10-11].

   В статье сообщается:

   «Для характеристики того, що ми знали про Михайла Петренка ще вчора, звернемося до найвічерпнішої на той час статті Г. А. Нудьги, яка також починається із застереження про бідність фактичних даних: «Мабуть, найповнішу біографічну довідку про нього знаходимо у А. Метлинського і вкладається вона в кілька рядків, які повністю наводимо тут: Петренко Михайло Миколайович, народився в 1817 році, проживав та вивчав мову і побут народу в м. Слов`янську та його околицях, Ізюмського повіту; закінчив навчання в 1841 р. в Харківському університеті, а потім поступив на службу по цивільному відомству … ».

   А що ж сталося сьогодні? З`явилася стаття «Його книжки ходили по руках» К. Шептія, в якій дано відповідь на багато питань біографії й творчості поета: ці відомості мають характер наукового відкриття. «Щойно з допомогою правнучки поета Наталі Петренко, - пише К. Шептій, - ми знайшли запис у метричній книзі лебединської Миколаївської церкви за 1862 рік, де повідомляється, що М. М. Петренко помер у м. Лебедині 25 грудня 1862 року у 45-річному віці, маючи чин колезького асесора …» …

   Важливим доповненням до біографії поета є документальні дані про лебединський період – останні 14 років його життя. На той час він мав уже 32 роки, був одружений з дворянкою Ганною Миргородовою, в 1849 у них народився син Микола, а в 1851 р. дочка Людмила …

   Отже, сьогодні маємо послідовну, аргументовану, й датовану біографію Петренка, якої досі не було…».

   Далее автор продолжает: «…Мало, дуже мало відомо про дитинство та юність поета, про життя в Слов`янську, навчання в університеті, зовсім нічого про його життя-буття протягом 1841-1844 років, до вступу на цивільну службу. Тепер знаємо більше про Лебединський період. Але не зберігся й архів поета, досить скупі й перекази родичів …» [там же, с. 15-16]. {По состоянию на 1993 год С. Крыжановский использовал уже и устаревшие документы, о детях, например}

 

[Encyclopedia of Ukraine. Volume III. / Edited by Danylo Husar Struk. / University of Toronto press incorporated. – Toronto-Duffalo-London, 1993, с. 859].

   Сдержанно и ничего нового о соотечественнике:

   “Petrenko, Mykhailo, b 1817 in Slovianske, Izum county, Kharkiv gubernia, d ? Poet of the Kharkiv Romantic School. After graduating from Kharkiv University in 1841, he worked as a civil servant …”

 

[Іван Овчаренко. Літературне Придінців`я (Письменники в нашому краї). – Слов`яногірськ, 1994, с. 13-17].

   Имеет место следующая биографическая справка о М. Петренко:

   «…М. М. Петренко народився у 1817 році в Слов`янську і, як говорить його перший біограф А. Метлинський, «проживав та вивчав мову і побут народу в місті Слов`янську та його околицях». 1836 року М. Петренко вступив до Харківського університету і закінчив його 1841 року. Потім став працювати по цівільному відомству. В літературі, зокрема, вказується, що якийсь час він був наглядачем повітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської області). Інших біографічних даних у літературі майже немає. Не залишилось навіть його портрета. …

   Надія Митрофанівна Корнієнко … розповідала: «… Між річками Торець і Бакай находився колись вигін. Саме тут, за рішенням сходу міщан Слов`янська, 10 березня 1809 року безземельному дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку, тоді ще нежонатому, було відведено три десятини землі. … Тут і почав господарювати Микола Гаврилович» …           » …{1836 год указан вместо 1837 г. по незнанию. Михаил Петренко к училищу никакого отношения не имел. Н. М. Корниенко вместе с помагавшими ей студентами собрали интересную информацию, подтверждение которой по сей день найти не удалось}

   На основі документів Харківського обласного архіву вони {Наталья и Константин Шептий} подають копію рапорту виконуючого обов`язки стряпчого Вовчанського повіту М. М. Петренка від 31 травня 1848 року, у якому він просив Харківського губернського прокурора надати йому відпустку … Отже, незаперечливим є те, що М. Петренко спочатку служив у Вовчанську, а потім у Лебедині. До речі, в їхньому листі говориться, що поет був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. У них було двоє дітей: Микола і Людмила.

   У листі автору цих рядків подружжя Шептіїв пишуть, що молодший брат М. Петренка Олексій навчався в Харківській губернській гімназії, але чомусь не закінчив її і пішов служити канцеляристом спочатку Бахмутського повітового суду, Харківської судової палати, а з 1849 року – секретарем міської ратуші в Слов`янську …{см. комментарии к предыдущим двум статьям И. Овчаренко}

   Більше 125 років про М. Петренка писали: дата смерті невідома. Тільки дякуючи зусиллям подружжя Шептіїв встановлена точна дата кончини поета. З Лебединської метричної книги за 1862 рік, вони встановили, що Михайла Миколайовича Петренка не стало 25 грудня 1862 року. Його останній чин – колезький асесор».

 

   [Дмитро Чижевський. Історія української літератури. / Від початків до доби реалізму. – Тернопіль, 1994, с. 385].

   В силу специфики издания, биографическая справка о Поэте в книге предельно проста:

   «Мих. Петренко (нар. 1817 р.)…».

 

   [Віктор Скакун. Літературна Сумщина. – Київ, 1995, с. 119-121].

   Небольшая статья В. Скакуна включает следующий биографический материал о М. Петренко:

   «У місті Лебедині в 1849-1863 роках жив український поет-романтик прогресивного напрямку … Михайло Миколайович Петренко (1817-1863). {Следует отметить, перевод на новый стиль даты смерти, не зная точной даты рождения, в данном случае просто нелогичен} Тут він працював повітовим стряпчим (прокурором). У 1853 році йому було присвоєно чин титулярного радника, а пізніше – колезького асесора. В 1856 році нагороджений бронзовою медаллю «В память войны 1853-1856 годов».

   Родом поет із міста Слов`янська, тепер Донецької області. Походив із небагатої дворянської родини. Рано залишився без батька. Початкову освіту здобув удома. Спочатку навчався в Харківській гімназії, а з 1836 по 1841 рік – в університеті на юридичному факультеті. {в списках учеников харьковской гимназии с 1805 до 1905 года Петренко не значатся. 1836 год указан вместо 1837 г. по незнанию} Після закінчення університету працював у Харківській губернській палаті карного суду, а з 1847 по 1849 рік – секретарем повітового суду в місті Вовчанську …»

   У місті Лебедині на вулиці Щербакова, 4, зберігся будинок, в якому жив і помер Михайло Петренко…».

 

[Літературна Харківщина. Довідник. – Харків, 1995, с. 258].

   Биография М. Петренко опубликована и в этом справочнике:

   «Петренко Михайло Миколайович (1817, Слов`янськ, тепер Донецької обл. – 25.ХІІ.1862, м. Лебедин Сумської обл.) – український поет-романтик. Навчався в Харківському університеті, який закінчив 1841 р. …».

 

   [І прадіди в струнах бандури живуть. / Українська романтична поезія першої половини ХІХ століття/. – Київ, 1995, с. 209].

   В сборнике стихотворений новой информации по биографии М. Петренко нет:

   «…Народився поет 1817 року (день народження невідомий) в місті Слов`янську, тепер Донецької області. Навчаючись у 1836-1841 роках у Харківському університеті, перебуваючи в полоні фольклорно-літературних зацікавлень…».{1836 год указан вместо 1837 г. по незнанию}

 

[Сергій Єфремов. Історія українського письменства. – Київ, 1995, с. 352].

   В переизданной книге, как и ранее, о биографии М. Петренко сказано кратко:

   «…Михайло Петренко (народ 1817 р.)».

 

Валерій Романько. Михайло Миколайович Петренко (1817-1862). // Література рідного краю. Навчальний посібник. «Славянская гортипография». – Донецьк, 1995, стор. 10-14.

   «Довгий час в біографії нашого земляка, українського поета-романтика прогресивного напрямку М. М. Петренка було багато «білих плям»: всього декілька років назад установлено дату смерті поета, конкретнішими стали факти з його особистого життя та літературної діяльності. {дата смерти Поэта установлена более двадцати лет назад}

   Завдяки великій пошуковій роботі гуртківців-краєзнавців Слов`янського педагогічного інституту під керівництвом Н. М. Корнієнко, краєзнавця зі Слов`яногірська І. М. Овчаренка та деяких вчених з Донецька, Києва та С.-Петербургу ім`я Михайла Петренка повернуто читачам. {О Михаиле Петренко помнили и писали не только славянские авторы, просто славянцы замкнулись в своем заповеднике, потому и неведомо им было, что процесс шел…Это и привело к тому что в Славянске приготовлена биографическая концепция Поэта, которая является позорным пятном на краеведческой организации города} Але пошуки продовжуються. На сьогодні ми не можемо показати своїм вихованцям портрета М. Петренка, відсутні відомості про його батьків, нічого конкретного невідомо про долю Галі Марченко, яку кохав Михайло, мало фактичного матеріалу про життя самого поета.

   М. М. Петренко народився 1817 року в Слов`янську. Є відомості, що батько майбутнього поета в 1809 році за околицями міста (нині Черевківський мікрорайон Слов`янська) одержав три десятини землі. Тут, біля річки Торець, і почав господарювати. Пізніше за ним числилося три будинки і при них чотири душі селян {в силу своих общественных полномочий автор должен был уже давно попытаться разобраться был ли вообще Николай Гаврилович и какое отношение он имеет к Михаилу Петренко. Это очень важная и интересная тема, однако, основывается на каком-то сказании. Что же касается домов, во всех доступных на сегодняшний день документах речь идет о двух домах…}

   Краєзнавець І. М. Овчаренко вів переписку з родичами М. Петренка і встановив слідуюче. Хлопчик Михайло мав спокійний характер та лагідну вдачу. Купець Марченко порадив батькам віддати його до школи. Взимку, коли снігові замети відгороджували хутір від міста, Михайло жив у Марченків…{Эта информация не от родственников, а из весьма сомнительного источника, именуемого «Записи А. Абрамова со слов Антона Петренко». Этот источник полон противоречий. Кроме того, Антон Петренко не из рода Петренко, к которому принадлежал Михаил}

   Але не тільки радощі пов`язані зі Слов`янськом, але й особисте горе. Саме тут було нещасливе кохання до Галі – доньки купця Марченка…{По-видимому, эта легенда настолько по душе славянцам (остается надеяться, что не всем), что со времен ее сказания неким Антоном Петренко, никто даже не удосужился проанализировать эти сказания. Прадед Антона Павел Иванович ни отцом ни отчимом Михаилу быть не мог, согласно тем описаниям, которые из десятилетия в десятилетие распространяются в «славянском заповеднике именем Петренко». Этому вопросу посвящены не одна статья сайта}

   В 1836 р. М. Петренко вступив до Харківського університету і в 1841 р. закінчив його {год поступления в университет – 1837}

Працював М. Петренко в Харківській палаті карного суду спочатку на посаді канцелярського чиновника, потім – губернським секретарем, помічником столоначальника і, накінець, столоначальником. {Губернский секретарь – чин, не должность} Невідомою залишається причина падіння кар`єри М. Петренка, який з 16 жовтня 1847 року одержав призначення на посаду секретаря Вовчанського повітового суду. Дехто з дослідників життя і творчості поета гадає, що це сталося у зв`язку зі справою Кирило-Мефодіївського братства. {о понижении пишут уже давно, однако никто не удосужился попытаться разобраться в сути вопроса. Вопрос интересный и еще не изученный}

З липня 1849 р. М. Петренко уже працював повітовим стряпчим у Лебедині (Сумська обл.). На цей період він був одружений з дворянкою Анною Миргородовою, мав п`ятеро дітей. Деякі з них померли у ранньому віці…

   Довгий час не було встановлено точної дати смерті М. Петренка. «Шевченківський словник» вперше в літературі вказує, що поета не стало «не раніше 1864 року». Донецький критик Є. Волошко у вступній статті до книги «Донбасс: писатель и время» стверджує, що «М. Петренко помер у рідному Слов`янську». {упомянутые автором ошибка в словаре и ……. утверждение критика анализируются в статьях сайта}

   У книзі «І прадіди в струнах бандури живуть…дата смерті взагалі відсутня. Питання і на цей раз розв`язало подружжя Шептіїв. У метричній книзі за 1862 рік у Лебедині вони знайшли запис, що М. М. Петренко помер 25 грудня1862 року 45 літ від народження в чині колезького асесора… » {Метрическую книгу отыскали в Сумском областном архиве}

 

 [Історія української літератури ХІХ століття (у трьох книгах). Книга друга. – Київ, 1996, с. 88].

   Новые факты из жизни Поэта не появились:

   «Перші вірші Михайла Миколайовича Петренка (1817-1862) … У рік свого літературного дебюту М. Петренко закінчував юридичний факультет Харківського університету. Далі працював у судових установах Харкова, Вовчанська, Лебедина (в останньому й помер) …».

 

   [Микола Шудря. «Дивлюсь я на небо …» // Газета «Демократична Україна». №6 (17 січня). – Київ, 1995].

   В небольшой статье высказаны некоторые соображения относительно биографии Поэта:

   «…Його батьки – зубожілі дворяни, володіли двома будинками (чи хатами) на вигоні між річками Бакаєм і Торцем та мали в себе чотирі душі кріпаків. А ще в них підростало два сини – Петро і Олексій … От і довелося Михайлові Петренку самотужки пробиватися чиновницькими шаблями в житті. …{Итак, Михаил, Петр и Алексей. Простая гипотеза... Любой автор имеет право на гипотезы... Или опечатка? Остается ждать результатов чьих-то сложных исследований. А вдруг попал? Чем больше попыток, тем выше вероятность попадания (извините, совпадения). См . также статью М. Шудри ниже}

… Воно {…романтичне прагнення} невзабарі згасло за канцелярською працею поміника {ошибка в статье} столоначальника й колезького секретаря губернської палати карного розшуку, а згодом – уже на периферії: діловодом у повітовому суді Вовчанська та старшим писарем у Лебедині. Така крута зміна в безталанній долі Михайла Петренка, напевне, викликана переслідуваннями в краю ідей слов`янського товариства, які, на думку генерала Г. І. Бібікова, {ошибка в статье?} стали особливо розквітати на Слобожанщині, «завдяки поезії простонародною мовою та намаганням відтворити ніколи не існуючу українську народність». {Странная цитата. Приведем цитату из докладной записки Д. Г. Бибикова для сравнения: «Окончившееся дѣло о Славянском обществѣ, неимѣло въ краѣ никакого развитія, - идеи, его образовавшія принадлежатъ къ тѣмъ, которыя съ давнихъ поръ, начали развиваться въ Малороссіи – особенно в Харьковскомъ Университетѣ, сколько сочиненіями на простонародномъ языке, столько же и направленіемъ, къ созданію никогда не бывшей Украинской народности …»} З-поміж підозрілих творів стояли вірші Петренка поруч з «Кобзарем».

   Працюючи аж до смерті 1862 року в глухому закуті, поет мало писав через господарські негаразди: доглядав свою садибу, виховував двох дітей – сина Миколу й доньку Людмилу.   Влітку 1859 року йому пощастило побачитися з Тарасом Шевченком, який переписав той «космічний» вірш для свого альбому ...». {Встречались они или нет, предстоит еще разбираться. Однако, есть в литературе упоминание, что Т. Шевченко переписал себе стихотворение в 1848 году. См. например статью «Михайло Миколайович Петренко. Третя прижиттєва редакція вірша «Дивлюсь я на небо…»?» в «Исследованиях»}

 

   [Енциклопедія українознавства. Том 6. Перевидання в Україні. – Львів, 1996, с. 2031].

   Несмотря на появление новых сведений о Михаиле Петренко, в переиздании приводится не обновлення информация:

   «Петренко Михайло (1817-?), поет-романтик родом з м. Слов`янського на Харківщині після закінчення Харківського Ун-ту (1841) служив у різних відомствах. …». {Скорее всего это связано с тем, что материалы из архивных находок публикуются, как правило, в периферийных изданиях локального характера, да еще и малым тиражом}

 

[Н. О. Садівнича. «Потужність і різнобічність таланту». (До 180-річчя від дня народження М. М. Петренка). // Сумський календар `97. – Суми, 1996, 93-94].

   В статье, вышедшей к 180-летию рождения М. Петренко, говорится:

   «Довгий час про життя М. Петренка не було майже ніяких відомостей. Та й ті, що є зараз, часто-густо заперечують одна одну. Більш-менш достовірно відомо, що народився Михайло Миколайович 1817 р. в Слов`янську. Навчався у Харківському університеті (1837-1814), {в тексте опечатка} … Після закінчення навчання служив у Харківській палаті кримінального суду спершу старшим помічником столоначальника, а потім столоначальником, та секретарем Вовчанського повітового суду. З 6 липня 1849 р. – повітовий стряпчий у Лебедині. Тут він прожив більше 13 літ, тут помер і похований. До нині зберіглася хата родини Петренків. Місце могили, на жаль, не встановлене ».

 

   [І. Овчаренко. Йому жити у віках (Михайло Петренко). // Літературно- краєзнавче видання. – Слов`янськ, 1997].

   Известный журналист и писатель Иван Овчаренко своей книгой пополнил список достаточно объемных работ о Михаиле Петренко. По-видимому, это первое специальное издание посвященное анализу биографии Михаила Петренко, хотя, если быть точным, следы аналитического подхода в разной степени в этом вопросе прослеживались и ранее.

   Его книга не осталась незамеченной для читателей, содержит информацию по биографии Петренко.

   В «Слові до читачів» правнучка поэта Наталья Петренко-Шептий сообщает:

«…Є архівний документ про те, що Харківський губернський прокурор тричі відмовляв М. Петренкові, який тоді був секретарем у Вовчанському суді, відвідати хвору матір у Слов`янську…

   З метричної книги в Сумському обласному архіві ми встановили дату смерті поета – 25 грудня 1862 року, - а також подальшу долю його гарної дружини – Анни Євграфівни Миргородової та їхнього сина Миколи…» [там же, с. 3].

   «…Далі Надія Митрофанівна {Корнієнко Н. М.} розповідає:

   - Батько М. Петренка оселився в нашому краї в ті часи, коли на півдні України ще збереглися деякі назви від минулих татарських набігів. Правий берег Торця часто називали «диким полем», а гирло невеличкої річки Бакай, що впадала в Торець, звалося улус ует Бокайс, що означало «стоянка біля брудної ями». Між річками Бакай і Торець була прекрасна низина – вигін. Саме тут за рішенням сходу міщан Слов`янська 10 березня 1809 р. (за старим стилем) було відведено безземельному «личному дворянину», тоді ще не одруженому, Миколі Гавриловичу Петренку 3 десятини землі під оселю …

   У 1817 році в сім`ї Петренків народився первісток – Михайло, а пізніше – Павло і Олексій. До речі, Олексій у 1849 році працював секретарем Слов`янської городової ратуші, одержував мізерну зарплату – 51 карб. 48 коп. на рік. До того ж він учився в харківській губернській гімназії, але її не закінчив і з 1838 року пішов служити. Був сперше канцеляристом у Бахмутському повітовому суді, а потім – у Харківській палаті кримінального суду …{И вновь Павел и Алексей в статье И. Овчаренко}

   Знавець творчості М. Петренка Григорій Нудьга у своїх здогадках пише: «Мабуть, ще в школярські роки він утратив батька, який загинув десь на чужині, далеко від сім`ї. Цьому факту присвятив вірш «Батьківська могила», написаний з почуттям глибокого жалю і уболівань за «милим татом»…»

   З розповідей правнуків Петренка відомо, що він навчався спочатку в Слов`янську…{Автор не указывает кто именно рассказывает, потому за многозначительностью этой фразы не видно «точки опоры»}

   Відомо, що сім`я Писаревських виїхала з Харкова у 1833 році, а Петренко до університету вступив у 1836 році. Отже, виходить, що до гурту Писаревських він належав ще будучи учнем гімназії у Харкові …

   Досі невідомо, де перебував М. Петренко наступних три роки після закінчення юридичного факультету Харківського університету в 1841 році. З матеріалів Харківського обласного державного архіву відомо, що 13 червня 1844 року його було призначено на посаду канцелярського чиновника в Харківську палату карного суду. 14 серпня п. р. він був затверджений у чині губернського секретаря, а 19 вересня того ж року був призначений старшим помічником столоначальника. … підвищення по службі продовжувалось, 6 липня 1845 року він виконує обов`язки столоначальника, а з 17 серпня 1846 року – уже столоначальник карного суду, там же йому був присвоєний чин колезького секретаря.

   Невідомою залишається причина падіння кар`єри М. Петренка, який з 17 жовтня 1847 року одержав призначення на посаду секретаря Вовчанського повітового суду. Дехто з дослідників життя і творчості поета гадає, що це сталося в зв`язку зі справою Кирило-Мефодіївського братства на тій підставі, що в знайденій відомим шевченкознавцем П. Журом доповідній записці Харківського {так у автора} генерал-губернатора Д. Г. Бібікова цареві поряд з іншими винуватцями називались імена Т. Г. Шевченка і М. М. Петренка…

   З 6 липня 1849 року М. Петренко працював повітовим стряпчим у Лебедині. Був одружений з дворянкою Анною Євграфівною Миргородовою. Тут у них народилися діти: сини Микола і Євграф та доньки Людмила, Варвара і Марія.

   У Сумському обласному архіві зберігається формулярний список про службу повітового стряпчого М. М. Петренка, де вказується, що Михайло Миколайович брав участь у Кримській війні і нагороджений бронзовою медаллю «В пам'ять о войне 1853-1856 гг.». Залишається неясним, чому він потрапив у Крим: пішов добровольцем чи мобілізований як офіцер запасу. {И. Овчаренко упорно продолжает причислять М. Петренко к участникам Крымской войны, хотя, как никто другой должен был бы знать реалии}

   Місцеві краєзнавці встановили, що в місті Лебедині Сумської області, по вулиці Димитрова, 12 (поблизу Миколаївської церкви) зберігся будинок, куплений Петренком, в якому проживала його родина…

   М. Петренка було переведено до повітового міста Лебедин, тепер Сумської області. Про це він 1849 року доповідав рапортом Харківському губернському прокуророві: «Вашему Высокоблагородию имею честь донести, что по прибытии мною в город Лебедин в исправление должности уездного стряпчего вступил сего июля 6 числа. Уездный стряпчий Петренко»…

   Тільки в 1853 році Петренку було присвоєно чин титулярного радника …

   … чому ж ми про М. Петренка так мало знаємо? Мабуть, тому що він був тоді непересічною службовою особою царської Росії, а після революції 1917 року про таких, як він, та ще й українського письменника, звічайно, не можна було згадувати, а тим більше популяризовати. Чи не тому Михайло Петренко потрапив у число маловідомих українських поетів? …

   Більше 125 років про М Петренка писали: дата смерті невідома. У «Шевченківському словнику» вперше в літературі було вказано, що він помер не раніше 1864 року.

Як виявилося, це була прикра неточність. Дякуючи зусиллям подружжя Шептіїв, встановлена точна дата кончини поета. З Лебединської метричної книги за 1862 рік вони встановили, що Михайла Миколайовича Петренка не стало 25 грудня 1862 року. Його останній чин – колезький асесор. … Документальна знахідка Шептіїв також спростовує твердження донецького критика Є. Волошка, опубліковане в книзі «Донбасс: писатель и время» про те, що «автор заменитой «Недолі» («Дивлюсь я на небо та й думку гадаю …») украинский поэт М. Петренко умер в родном Славянске … » [там же, с. 9-19].

   «…А «білих плям» у біографії поета-романтика ще дуже й дуже багато. Назву лише кілька найбільш значних, на які, на жаль, досі немає відповіді.

   І. Понад століття говориться в літературі, що портрет М. Петренка не зберігся… Перш за все посилено розшукувати всілякі документи, спогади, фотографії, що стосуються Петренка, скрізь: у Слов`янську і Лебедині, в Харкові, Донецьку і Сумах, а також в архівах колишнього Міністерства юстиції царської Росії ...

   2. У літературі немає ніяких відомостей про матір поета (прізвище, ім`я по батькові, роки її життя, соціальне походження).

   3. Досі невідомо, якого дня і місяця народився Петренко.

   4. Зараз у Слов`янську називають кілька місць, де, за переказами, знаходилася садиба Петренків і ті будинки, про які веде мову відомий літературознавець з Санкт-Петербурга П. Жур (хутір Торецький, вулиці Ізюмська і Шевченка). Ці факти потребують деталізації.

   5. Чому М. Петренко навчався саме в Харківській гімназії?

   6. Де з 1841 по 1844 роки перебував поет, чим займався з часу закінчення університету?

   7. Чи збереглася могила М. Петренка у Лебедині?

   8. Не віриться, що в архівах неможливо знайти документальні підтвердження про роботу брата поета – Олексія в Слов`янську на посаді секретаря міської ратуші з 1849 року. {Подтверждение о работе есть, да нет подтверждения, что Алексей Николаевич Петренко был братом Михаила Николаевича}

   Час невблаганно стирає минуле і завдання полягає в тому, щоб якомога швидше відповісти на названі питання, як і багато інших. Наш земляк вартий такої уваги і турботи. Це буде цінним внеском у розквіт культури нашої незалежної держави – України.» [там же, с. 30-32].

   Далее, в главе: «Основні дати життя і творчості поета» Иван Овчаренко компендиумиально расставляет вехи в биографии и творчестве поэта:

   «1809 - за рішенням сходу міщан Слов`янська «особистому дворянинові» Миколі Гавриловичу Петренку виділено під садибу три десятини землі між річками Тор і Бакай.

   1817 – народився Михайло Миколайович Петренко. Він був старшим сином у сім`ї …

   1836-1841 – навчався на юридичному факультеті Харківського університету …{1837-1841. Далее, описание содержит несущественные ошибки в датах, которые потом будут воспроизводится в других статьях}

   1844 – 13 червня – призначений канцелярським чиновником Харківської палати карного суду;

   13 серпня – затверджений у чині губернського секретаря;

   19 вересня – призначений старшим помічником столоначальника.

   1845 – з 6 липня виконує обов`язки столоначальника.

   1846 – з 17 серпня – столоначальник карного суду, там же йому присвоєно чин колезького секретаря.

   - Київський генерал-губернатор Д. Бібіков надіслав цареві доповідну записку в справі Кирило-Мефодіївського братства, у якій серед інших значились імена Т. Г. Шевченка та М. Петренка.

   1847 – 16 серпня призначений на посаду колезького секретаря Вовчанського повітового суду.

   1848 - … одружений з дворянкою Анною Євграфівною Миргородовою. Мали п`ятеро дітей: - Миколу 1849 р., Марію 1855 р., Євграфа 1857 р. н. та Людмилу і Варвару невідомих років народження. Є дані, що не всі вони вижили у дитинстві.

   1849 – з 6 липня – повітовий стряпчий в м. Лебедин (зараз Сумської області), якийсь час працював наглядачем повітового училища.

   - молодший брат М. Петренка Олексій, не закінчивши з невідомих причин Харківську губернську гімназію, почав працювати секретарем Слов`янської городової ратуші. {родство Михайла и упоминаемого Алексея на сегодняшний день еще не установлено}

   1855-1856 – брав участь у Кримській війні, нагороджений бронзовою медаллю «В пам'ять о войне 1853-1856 гг.»…{Участия в войне не принимал}

   1862 – 25 грудня М. М. Петренко помер у чині колезького асесора. Похований у м. Лебедин » [там же, с. 35-36].

 

   [Олексій Гончар. Зачарований небом (романтичний світ Михайла Петренка). // Слово і час, №11-12. – Київ, 1997, с. 21].

   В небольшой журнальной статье автор писал:

   «…Народився Михайло Миколайович Петренко 1817 р. в м. Слов`янську (тепер Донецької області). Під час навчання в Харківському університеті (1836-1841) він перебуває в атмосфері романтичних захоплень народною поезією …

   З 1849 р. М. Петренко служить судовим урядовцем (стряпчим) у м. Лебедині на Харківщині (тепер Сумська обл.); бере участь у 1855-1856 рр. в Кримській війні (був відзначений бронзовою медаллю). {Участия в войне не принимал} … Помер М. Петренко 25 грудня 1862 р. в Лебедині, де й похований».

 

   [Мистецтво України. Біографічний довідник. «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана. – Київ, 1997, с. 469].

   Биографический справочник содержит следующую информацию:

   «Петренко Михайло Миколайович (1817, м. Слов`янськ, тепер Донец. обл. – 25.ХІІ.1862, м. Лебедин, тепер Сум. Обл.) – укр. поет-романтик. Закін. 1841 Харків. Ун-т. …».

 

[Владимир Пьянков. В потоке лет. Стихи и проза. – Сумы, 1998, с. 81-90].

В книжной статье, приуроченной к 180 годовщине со дня рождения М. Петренко, много внимания уделено его биографии:

   «…Дата смерті поета-романтика – 25 грудня 1862 року, місце поховання Лебедин, колишньої Харківської губернії, тепер Сумської області…

Народився М. М. Петренко в 1817 році, у місті Слов`янську, тепер Донецької області, в небагатій дворянській родині, до того ж багатодітній. Михайло був старшим сином у сім`ї. Поки батьки були живі, юнак закінчив гімназію у Харкові. …{Есть основания полагать, что Михаил получал образование не в упоминаемой гимназии} Осиротілим навчався в Харківському університеті (на юридичному факультеті), який закінчив у 1841 році …{По крайней мере, мать Михаила была жива в его студенческие годы точно}

   Після закінчення університету, як зазначив А. Метлинський, поет служив «по цивільному відомству». По якому саме й де – біографи не повідомляють …

   Вірш «Ходить хвиля по Осколу» написаний на Чернігівщині, і саме на початку 40-х років. А чи не міг М. Петренко служити в цій місцевості?

   А чи не від того його вірші тужливі за рідним краєм, що він опинився бранцем під час Кримської війни 1853-1856 років, і був десь далеко? Припущення, здогадки, версії, однак все це пов`язане з життям поета-романтика.

   З 13 червня 1844 року М. М. Петренко розпочав службу в Харківській губернській палаті карного розшуку. Він успішно долав чиновницькі сходинки і через три роки став столоначальником (чин губернського секретаря)…

   16 серпня 1847 року М. М. Петренко обіймає посаду звичайного секретаря Вовчанського повітового суду, що на Харківщині …

   Пройшло три роки, але ані в Харкові, ані в рідному Слов`янську М. Петренку не було дозволу працювати. {Самое интересное, автор даже не пытается рассматривать это как гипотезу. Это могло быть только предположением, причем, необоснованное.}

6-го липня 1849 року Михайло Миколайович обійняв посаду повітового стряпчого в Лебедині. Нове призначення – підвищення по службі, адже стряпчий – це урядовець при губернському прокурорі, який здійснював судовий нагляд і, по суті, вважався місцевим прокурором, законником.

   Оселився Михайло Миколайович з дружиною Ганною Євграфівною та малим сином Миколою в будинку коло Миколаївської церкви…{Однако, крестили Николая в Вознесенской церкви г. Лебедина. См. статью о детях Поэта в «Исследованиях» }

   Лебединський період життя стряпчого Петренка тривав 13 років…

   В родині М. М. Петренка зростало п`ятеро дітей: Микола, Людмила, Варвара, Марія та Євграф. Не всім судилося вижити. Постійно проживав у Лебедині старший син поета Микола Михайлович. Молодший син Євграф Михайлович за переказами мешкав у Гадячі. Про долю дочок поета відомості відсутні.

   Нещасливо склалося життя Олександра, Михайла та Бориса, онуків поета: всі рано осиротіли, виховувалися в сім`ях родичів по материнській лінії. {Был внук Борис – это понятно, внука Александра не было, но была внучка Александра. Внук Юрий рано умер, что же касается внука Михаила – здесь проблема, о таком пока никто не слышал и не было нигде упоминаний} Найменшому Борису Михайловичу (батькові моєї співрозмовниці) було лише чотири роки. Із трьох дітей найбільше рис дідівського характеру успадкував Борис Миколайович: любов до музики і народної пісні…

   Влітку 1918 року Лебедин окупували денікінці. Б. М. Петренку місцеві багатії запропонували очолити духовий оркестр, який би втішав окупантів. Петренко відхилив пропозицію земства й висунув свої умови: грати лише народну музику й для народу …

   За цю непокору Петренка було насильно мобілізовано до армії окупантів. На знак протесту онук поета покінчив життя самогубством …

   Доля правнучок поета склалася щасливо: обидві стали вчителями…».

 

   [І. Овчаренко. «Петренківське небо Лебедина». // Газета «Вісті», 10 грудня. – Слов`янськ, 1998].

   Год спустя, И. Овчаренко написал статью, где упоминаются данные из биографии М. Петренко:

   «…Амвросій Метлинський , однодумець по романтичній поезії М. Петренка, залишив нам біографічну довідку, якою супроводжував у «Южном российском сборнике» за 1816 рік 16 віршів М. Петренка у доробці «Думи та співи». На цю прижиттєву біографію потім будуть посилатись усі, хто писав про нашого і лебединського земляка. Ось її повний текст із збереженням правопису:

   «Петренко Михаил Николаевич родился в 1817 году, и, большею частию, проживал и узнал язык и быт народный в городе Славянске и его окрестностях, Изюмского уезда; окончил курс учения в 1841 году в Киевском {ошибка автора} университете, и потом определился на службу по гражданскому ведомству…»…

   Про самого М. М. Петренка мало що відомо і в Лебедині. А якщо і є якісь факти, то вони, як і в Слов`янську, потребують уточнення. Єдине, що встановлено, це роки народження його дітей: сина Миколи – 1849 р., дочок: Людмили – 1851 р., Марії – 1855 р. і сина Євграфа – 1857 р. Всі вони жили і працювали на Лебединщині. {Совершенно необдуманное голословное утверждение}

   У якому саме будинку проживав М. Петренко в Лебедині, відомості досить суперечливі. Називають три адреси: … Всі три будинки знаходяться в одному місці: біля Миколаївської церкви. {Вопрос о месте (местах) проживания М. Петренко в Лебедине открыт и ожидает исследования}

   Михайло Миколайович, як відомо, прожив мало – 45 років і похований у Лебедині на Покровському кладовищі. {Похоронен в Лебедине, это факт, однако место захоронения все еще не обнаружено} Як пише автору цих рядків Директор Лебединського художнього музею В. І. Кравченко, «Старожил Лебедина 86-річна Меланія Василющенко в 1993 році стверджувала, що сімейні поховання Петренків знаходились праворуч при вході на Покровське кладовище. Запам`яталось їй і фото М. Петренка в еполетах на одному з них. На початку 30-х років багато надгробків і самих поховань було знищено. Є дві цілком вірогідні версії (обидві належать нині покійній М. Василющенко): а) місцем поховання може бути одна з могил із старезним масивним і почорнілим хрестом; б) поряд із цією могилою знаходиться надгробок, де теж міг бути похований М. Петренко. На жаль, фото місця поховання М. Петренка немає …{Увы, место захоронения, показанное старожилами в 2012 году, никак не совпадает с описанием М. Василющенко. Может что-то изменилось?}

   25 грудня минає 136 років з дня кончини нашого земляка і земляка лебединців…».».

 

[Коломієць В. В. «Михайло Петренко». // Гаєвська Н. М., Коломієць В. В. Українська література. / Письмовий та усний екзамен. – Київ, 1998, с. 155].

   В книжной статье, помещен материал незадачливых авторов, предназначенный для учебного процесса. О биографии Поэта здесь упомянуто так: «Михайло Петренко (1817-?) … Про життєвий і творчий шлях поета відомо небагато: народився 1817 р. в Слов`янську на Харківщині. Ще в школярські роки втратив батька, який наклав головою десь на чужині, шукаючи примарного щастя. З 1836 року навчався в Харківському університеті, який закінчив 1841 р. ». {С ошибкой по 1836 году, понятно. «…шукаючи примарного щастм» - оригинальная мысль, которая может посетить не всех, слава Богу, и не в обычном состоянии…}

 

[Микола Шудря. «Дивлюсь я на небо …». // Журнал «Народна творчість та етнографія» №4. – Київ, 2000, с. 125-126].

   В статье сделаны следующие биографические зарисовки по М. Петренко:

   «Тривалий час не було відомо, де помер і похований автор знаменитої української пісні світової слави «Дивлюсь я на небо …». Не так давно дослідникам вдалося встановити, що автор цієї пісні Михайло Петренко (1817-1862) останні роки свого життя працював старшим писарем у місті Лебедині в Слободській Україні, де зустрічався з Т. Г. Шевченком, а дещо згодом помер і тут похований. {Согласно штатного расписания, в непосредственном подчинении уездного стряпчего был писарь. Автору подумалось, по-видимому, что у писаря в начальниках может быть только старший писарь. Авторская логика чувствуется. Была ли Встреча? Это тема отельного исследования}

   …Його батьки – зубожілі дворяни, володіли двома будинками (чи хатами) на вигоні між річками Бакаєм і Торцем та мали в себе чотирі душі кріпаків. А ще в них підростало два сини – Петро і Олексій … От і довелося Михайлові Петренку самотужки пробиватися чиновницькими шаблями в житті. …{За пять лет см. статью выше(1995 г.) автор не изменил своего мнения о братьях Михаила Петренко: те же Петр и Алексей. Где привал Михаил? – пока никому неизвестно}

   Працюючи аж до смерті 1962 року {опечатка автора} поет мало писав через господарські негаразди: доглядав свою садибу, виховував двох дітей – сина Миколу й доньку Людмилу. Влітку 1859 року йому пощастило побачитися з Тарасом Шевченком, який переписав той «космічний» вірш для свого альбома ...». {В 1876 году вышла статья в Львовском журнале (см. о статье в «Исследованиях»)», где указывается, что ««космічний» вірш» попал в альбом Т. Шевченко чуть раньше, в 1848 году. Почему автор перестал писать – попытаються разобраться исследователи. Приведенный аргумент эквивалентен примерно такому – увлекся рыбалкой, что занимало все его свободное время. Не так ли?}

 

   [Українська література у портретах і довідках. // Довідник. Давня література – література ХІХ ст. – Київ, 2000, с. 240].

   Здесь представлена следующая информаця по биографии Поэта:

   «Петренко Михайло (1817, м. Слов`янськ, тепер Донецької обл. – 25.12.1862, м. Лебедин, тепер Сумської обл.) – поет харківської школи романтиків.

   Походив із дворян. У 1836-1841 рр. навчався в Харківському університеті. … 1849 р. був призначений на посаду судового стряпчого (прокурора) у Лебедин. Учасник Кримської війни 1853-1856 рр., нагороджений бронзовою медаллю. ». {В университете учился с 1837 года. Участия в Крымской войне не принимал}

 

   [Григорій Зленко «Ціна однієї помилки, або як імення Михайла Петренка стало псевдонімом Амвросія Метлинського». // Журнал «Слово і час». №2. – Київ, 2000,

с. 60-61].

   В статье анализируется литературная ошибка, допущенная небрежными авторами, а биографическая справка выглядит так:

   «Ніхто й ніколи не ставив під сумнів присутність в українській літературі Михайла Петренка (1817-?)…».

 

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.