Біографія М. Петренка в статтях та літературі

 

 

Текст огляду інформаційних джерел, де згадуються біографічні дані Михайла Петренка, розділений на декілька тек відповідно до року публікації або видання

[Микола Петренко. «Дивлюсь я на небо». // Газета «Новина», №5, 26 січня. – Суми, 2001].

   В статье где автор включил небольшую биографическую справку о Поэте:

   «Михайло Миколайович Петренко народився в 1817 році (точніша дата невідома) в містечку Слов`янськ Ізюмського повіту Слобідсько-Української губернії, перейменованої в 1835 році в Харківську. … Походив з небагатої дворянської родини. … Ще в дитинстві Михайла батько залишив сім`ю і невдовзі помер десь на чужині…

   Навчався М. Петренко спочатку в Харківській гімназії, а з 1836 по 1841 рік в університеті на юридичному факультеті там же в Харкові. … {По имеющимся данням, Михаил не обучался в Харьковской гимназии. В университете учился с 1837 года} По закінченні університету М. Петренко три роки перебував десь за межами України, а в червні 1844 року був призначений на посаду канцелярського чиновника в Харківську палату карного суду. До серпня 1847 року він впевнено піднімається службовими сходами. І раптом – падіння. З 16 серпня 1846 року він лише секретар Вовчанського повітового суду (людина з університетським дипломом!) …

   6 липня 1849 року Михайло Петренко був призначений на посаду Лебединського (тепер Сумської області) повітового стряпчого. Йому було вже 32 роки, він був одружений. В серпні цього ж року у подружжя народився син Микола, а в 1851 році дочка Людмила. Впродовж усієї служби в Лебедині поет зазнав утисків з боку вищого начальства, в тому числі матеріальних (йому довго затримували підвищення в чинах)…

   Як свідчить запис у метричній книзі Лебединської Миколаївської церкви, помер Михайло Миколайович Петренко в м. Лебедині 25 грудня 1862 року у 45 річному віці, маючи чин колезького асесора (це восьмий клас у табелі про ранги, всього було 14 класів, найвищій – 1-й). Прах поета прийняла наша земля…».{Это пример умной статьи}

 

   Слов`янськ. Хто є хто. «Канцлер» (українською та російською мовами). – Слов`янськ, 2001, с. 227.

   «Петренко Михайло Миколайович (1817-1862 рр.) український поет романтик. Народився в м. Слов`янську, закінчив Харківський університет. З 1849 р. проживав з родиною в м. Лебедині і працював повітовим стряпчим. Є відомості, що в 1859 р. зустрічався з Т. Г. Шевченком у Лебедині. Тут зберігся будинок, де жив поет, на ньому встановлена меморіальна дошка. У Лебедині є вулиця М. Петренка.»

 

[Кім Балабуха. Шерех слов`янського неба. // Зерна (Літературно-містецький альманах українців Європи). Число 6-7. – Париж-Львів-Цвікау, 2002, с. 229].

   В этом европейском издании о биографии Поэта написано следующее:

«Останнього треба було тільки розшукати, як перед тим іще й місце смерті поета, вияснивши заодно її дату – занотуймо: 25 грудня 1862 року в Лебедині на Сумщині-Слобожанщині ...

   Додають тут щось і просвітні «білі плями» біографії, ліквідацію яких і далі планує Овчаренко: «чим займався поет з часу закінчення університету» 1841-1844 рр., які причини значного адмінпониження із столоначальника карного губернського суду до колезького секретаря Вовчанського повіту (1847), а потім чи й не доостанку – повітовим стряпчим у Лебедині, - фактично заслання, без відпусток без дозволу (рапорти збереглись) провідати хвору матір, хоч між Сіверським Дінцем та Осколом не аж така далина…».

{Перевод в Волчанск – отдельная история}

 

   [Олександр Добровольський, Віктор Мікушев. Забутий поет. Невідомі сторінки життєпису Михайла Петренка // Микола Пав`юк. Україна – життя моє. Т. 3. – Київ, 2002, с. 896-900].

   В трехтомном сборнике, вышедшем к 75-летию Николая Павьюка, земляки Поэта опубликовали статью по материалам подготовленной к изданию книги о михайле, которая вышла в 2002 г.:

   «…У дожовтневій українській літературі, зокрема «Українській музі» Олекси Коваленка побіжно говорилося, що поет Михайло Петренко народився й провів свою юність а Слов`янську на берегах тихої річки Торець. Там він закохався назавжди у свою Слобідську Україну, полюбивши її степ, безкрає й чарівне синє небо. На берегах Торця вслухався він в українську пісню, тужливу й мелодійну. Спогади про козаччину, нещодавно скасовану царицею Катерино, розповіді про недавні напади татар, знайдений скарб під час копання льоху збудили в юнакові поетичний талант. В тій же дожовтневій літературі, як правило, згадувалося , що виходили збірки «Сніп» і «Молодик» з окремими віршами Михайла Петренка. Далі було провалля. Провалля забуття. Майже ніхто, окрім хіба що сміливців-краєзнавців з рідного Петренкові Слов`янська до 1960-х років не спробував на серьйозній науковій основі дослідити поетову біографію ... {Во-первых, публикации были, просто авторы не соблаговолили сделать должный литературный обзор. В папке «Литература» сайта приводится список тех. публикаций, где упоминалась биография Поэта. Во-вторых, именно для того, чтобы показать, как авторами «цитируется»/преподносится упомянутая «Украинская Муза», приведу для сравнения полный текст из раздела, посвященного Михаилу Петренко. В изданиях 1908-го, 1973-го и 1993-го годов текст не претерпевал изменений:

   «Родився в 1817 році в Славянському Харківськ. губ. Вищу освіту здобув у харківському університеті. На літературну ниву Петренко виступив у 1841 році, надрукувавши в збірнику «Сніп» (відання Корсуна) кілька лірічних поезій; потім було надруковано кілька його поезій в «Молодикові (1843) Бецького і в «Южном Русском Зборникѣ» (1848), що видав Метлінський. В своіх лірічних поезіях Петренко здебільшего наслідував форму народніх пісень та зразки кращих тогочасних російських поетів: Лермонтова і Козлова. Майже всі поезіі Петренка мають журливий елегічний тон; од іх віє якимсь смутком розчарованоі життям душі, плачем за втраченою долею, за щастям… Мова чиста, досить плавна. Де-які його поезіі зробились дуже популярними, покладені на музику і тепер скрізь співаються. Напр., «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю». Коли вмер Петренко, докладно не відомо».

      У 1817 році в сім`ї Петренка народився первісток Михайло. В 1819 або 1820 роках народився Павло, а через короткий проміжок – Олексій. {Михаил Николаевич, Павел Иванович, Алексей Николаевич… потом в работах этих авторов появится еще Дмитрий Иванович. Интересный ряд, не правда ли? Все Петренко, но не все родственники, как, по недоразумению, показалось незадачливым авторам}

   Близько 1826-1830 рр. Михайло Петренко перебував в Ізюмі, вірогідно на навчанні в трьохкласному училищі цього міста. Далі йде навчання в Харківській губернській гімназії, де згодом буде навчатися його наймолодший брат Олексій…{Видно, авторам подвернулась фамилия Петренко и в Изюме. Бестолковый рассказ это украсит, биографию М. Петренко – нет}

   1836-1841 рр. – навчання на юридичному факультеті Харківського університету. Десь близько 1836-1838 рр згоріла у Слов`янську батьківська садиба. Настали скрутні часи для сім`ї Петренків. Олексій, брат поета, змушений покинути навчання в Харківській гімназії у 1838 році. Спочатку він був канцеляристом у Бахмутському повітовому суді, а потім у Харківській палаті кримінального суду. Остання відома згадка – Олексій Петренко працював у 1849 році секретарем Слов`янської городської ратуші … {В університет поступил в 1837 году. У одной из славянских семей, возможно, и был пожар, однако, практически невероятно, что в семне Михаила}

   Період 1841-1843 років залишається темною плямою у житті поета. Найбільш ймовірно, що Михайло Петренко у цей час перебував головним чином вдома у батька в Слов`янську. Після пожежі родинний достаток настільки підупав, що Петренки змушені були збудувати мазанку. На руках у батька залишалися молодші діти – Павло й Олексій. Сім`я конче потребувала попомоги Михайла …{Упоминаемым детям бвло уже около 16 лет. Нет уверенности в том, что семья нуждалась в помощи специалиста с престижным образованием дома, в то время, как Алексей за мизерные деньги работал в другом городе. Информация ниже содержит мелкие неточности в датах}

   1844-1849 роки достатньо повно висвітлені І. Овчаренком у книзі «Йому жити у віках» (Слов`янськ, 1997. За її матеріалами можна скласти хронологію життя Михайла Петренка за цей період:

1844 – 13 червня – призначений канцелярським чиновником Харківської палати карного суду;

1844 – 13 серпня – затверджений у чині губернського секретаря;

1844 – 19 вересня – призначений старшим помічником столоначальника;

1845 – з 6 липня виконує обов`язки столоначальника;

1846 – з 17 серпня столоначальник карного суду, там же йому присвоєно чин колезького секретаря;

1847 – Київський генерал-губернатор Д. Бібіков надіслав цареві доповідну записку в справі Кирило-Мефодіївського братства, у якій серед інших значились імена Т. Г. Шевченка та М. М. Петренка.

1847 – 16 серпня (за іншими даними – 17 жовтня) призначений на посаду колезького секретаря Вовчанського повітового суду.

1848 - … У тому ж році Михайло Петренко одружується з дворянкою Анною Євграфівною Миргородовою. Від цього шлюбу вони мали п`ятеро дітей: Миколу 1849 р., Марію 1856 р., Євграфа 1857 р. н., та Людмилу і Варвару роки народження яких невідомі. Є дані, що не всі вони вижили у дитинстві.

   З 6 липня 1849 року М. Петренко повітовий стряпчий в м. Лебедин (нині Сумська області), якийсь час працював наглядачем повітового училища. {К училищу Михаил никакого отношения не имел}

У 1855-6 роках Михайло Петренко бере участь у Кримській війні. За це він був нагороджений медаллю «В пам'ять о войне 1853-1856 гг.» {В войне участия не принимал}

   25 грудня 1862 року М. М. Петренко помирає. Поховано його у місті Лебедині. Могила, на жаль, до цього часу не розшукана. Лебединські дослідники встановили точне місце, де мешкав поет – це вулиця Димитрова, 12 (поблизу Миколаївської церкви) …

   Могили родини Петренків у вигляді комплексу поховань{в Славянске} зберігались приблизно до початку 1950-х років. Вже після того, як територія, де вони знаходилися, була виділена під забудову в окрему земельну ділянку іншому власнику, їх зрівняли. … За свідченням родичів Петренка було їх 6 або 5. Серед них й могила батька та матері поета, а також його рідного брата Павла. {Речь идет о могилах какой-то семьи Петренко, не более} Рідний онук М. М. Петренка Борис Миколайович загинув у 1919 році. … Правнучка поета Н. Б. Петренко-Шептій доклала чимало зусиль, щоб знайти та опублікувати документи, які б висвітлили життя Михайла Петренка поза Слов`янськом. Вона ж встановила й точну дату його смерті » Автор пісень «Дивлюсь я на небо …» й «Взяв би я бандуру…» заслужив на кращу пам`ять про себе, ніж та, на яку він приречений сьогодні». {Запомним эту фразу. Такими словами авторы заканчивают статью. Как это воплощалось в жизнь авторами далее, в 2002 и 2008 годах, и к чему это привело, интересно отследить}

 

[В. Мікушев, О. Добровольський. «Михайло Петренко «Дивлюсь я на небо …».». // Хронікально-документальна розповідь. – Слов`янськ, 2002].

   Вышла книга интригующим жанровым названием – «Хронікально-документальна розповідь».

   Эту работу рассмотрим более детально, потому как здесь появляется много новых фактов, персонажей с фамилией Петренко, и авторами предпринята попытка, обобщая новый материал, проанализировать род Михаила Николаевича Петренко.

   В первой статье этой книги авторами предлагается следующая краткая вводная информация:

   «Рід Михайла Петренка живе у Слов`янську вже принаймні два з половиною століття. Це твердження не є лишень черговою випадковою версією. Воно підкріплене кількома науковими статтями історика з м. Краматорська В. Коцаренка про розмежування територій, що були спірними між Кошем війська Запорізького та Слобідсько-Українською губернією у 1768-69 рр. {Историк В. Коцаренко действительно занимается вопросами «размежевания земель», однако, каких-либо утверджений касательно любых семейств Петренко, о чем и пишут (и непишут) авторы, исследователь никогда не делал.} Тоді у січні 1769 року в приміщенні Ізюмського комісарського правління зібрались старожили з військових обивателів – колишнього Ізюмського слобідського полку, що мали засвідчити приналежність до земель Слобожанщини території поблизу військової слободи Тор (Слов`янськ). Серед них ми знаходимо прізвище Петренко Івана. Звичайно, вік та рік народження цього козака зараз не встановиш, однак, вже 1769 року він вважався старожилом Тору, вибраним в числі чотирьох інших козаків від мешканців містечка. Одже, Петренки вже з початку XVIII століття жили у Слов`янську, найвірогідніше будучи козаками Торської сотні Ізюмського Слобідського полку …{Утверждение основано на том же заблуждении: на территории Славянска и его околиц проживало проживало несколько родов Петренко. Может авторам и повезет, и упомянутый Иван окажется в изучаемом дереве. Во всяком случае исследователи сейчас (2012 г) занимаются этим вопросом, а упомянутые авторы просто безосновательно, по привычке, вплели Ивана Петренко в Тему}

   У Слов`янську, на батьківщині Петренка, історією його життя цікавилися давно. Так, ще до війни, на рубежі 20-30 років минулого століття місцевий краєзнавець А. І. Абрамов зробив записи, що носять форму родинних переказів, від Антона Костянтиновича Петренка, онука Павла Петренка, який в свою чергу доводився рідними братом Михайлові Петренку. {Действительно, А. Абрамов сообщал о родном брате Михаила Петренко Павле. Более ни о каких братьях, как впрочем и сестрах, у А. Абрамова не упоминается. По-видимому, речь шла о Павле Николаевиче, коли братья были родными. О том что речь идет о Павле Ивановиче, в воспоминаниях указано не было.}

   Антон Костянтинович застав живим свого діда, який звичайно, добре знав обставини життя свого знаменитого брата. {На первый взгляд, звучит убедительно как аргумент, однако, дед Павел умер в 1880 году, а внук его Антон Константинович родился в 1887 году, как сообщают сами авторы. Только ли проблемы арифметики?} Записи, що зроблені близько 80-х років по тому існують в чотирьох різних варіантах, кожен з яких органічно доповнює один одного. {Помнится такой подход уже был реализован. Правда, давно это было …} В повному обсязі вони ніколи не друкувалися, й варіант, який пропонується читачеві, є максимально об`ємний. Прибрано лише повтори інформації …» [там же, с. 10].

   Следующая глава этой книги построена на рассказе Антона Константиновича Петренко:

   «…В 1815 году Славянская мещанская управа выделила участок земли – 3 десятины в устье речки Бакай и правой стороны речки Торец. Из записей в купчей крепости на имя дворянина Петренко Николая Гавриловича, под общим определением – «Хутор Торецкий».

Николай Гаврилович – мой прадед …{странность этого утверждения рассмотрена в статьях сайта, например в папках «Мысли по поводу» и др.}

1817 года в семье Петренко родился первый их сын Михаил

С осени 1827 г. отец определил Михаила к домашнему учителю – дворянину Яковенко …

Дальше Михаилу пришлось познавать азы науки и подготавливаться в Харьковский университет от учительницы Бугровской …{не уверен, что в десять лет родители Михаила уже готовили его в университет. Предстояла еще учеба в гимназии или другом аналогичном учебном заведении. Что же касается авторов, то концепция поменялась, что ли… в Изюме Михаил не учился? (см. статью славянских авторо2002 г.}

   В 1836 году молодой Петренко поступил в Харьковский университет. {традиционная ошибка, впервые сделанная в статье И. Овчаренко в 1956 г. (из анализа рассмотренной литературы) и кочующая поныне}

   С отцом жил его младший сын – Павел (мой дед, 1820 г. р.)…

   Старший сын Павла – Константин (1853 г. р.) и его сестры, брат Иван дали многочисленное потомство Петренко, оставшихся жить на хуторе Черевковом – на земле своего деда и прадеда. В 1887 году в семье Константина Павловича родился сын Антон.

   Он-то и собирал материалы про своего дедапоэта Михаила Петренко. Антон женился в 1913 году. В его семье тоже родился сын.

   Умер Павел в 1880 году, а Константин – в 1910 году …

   В 1843 году умер отец Михаила (мой прадед), который похоронен в своей усадьбе …

{будем последовательны: умер отец Павла Ивановича. Может быть он и был отчимом Михаила Николаевича, но не надо заводить читателей в заблуждение словоблудием и подтасовками}

   С конца 1848 года Михаила Николаевича не стало слышно.( см ниже) Как он жил потом и где умер – неизвестно …» [там же, с. 11-13]. {и это странное утверждение}

   На этом, глава, построенная на воспоминаниях Антона Константиновича Петренко, заканчивается. Далее авторы цитируемой книги с пониманием поднимают вопросы безусловно важные, ответы на которые позволили бы по крайней мере, расширить фронт поиска в области биографии М. Н. Петренко.

   «… Вже після Великої Вітчизняної війни викладач Слов`янського педінституту Н. М. Корнієнко разом з студентами літературно-краєзнавчого гуртка зробила нові записи про життя поета у Слов`янську. Цікаво, що при цьому вони фактично повністю відрізняються від записів А. І. Абрамова. {Надо полагать, ничего удивительного в этом нет. Они описывали разные роды Петренко, либо пересказы разной степени правдоподобия. В силу свойств человеческой памяти, информация о родах подперепуталась, что повлекло за собой проблемы, в которых местные «знатоки» до сих пор не могут разобраться. Вместо того, что бы подсобрать новых документов, позволяющих делать разумные выводы, они продолжают все дальше утопать в ими же разведенном болоте} Так, з`являється точна дата виділення землі під забудову (10 березня 1809 р.), немає згадки про документ на землю, що в записі Абрамова іменується «Купчей крепостью». … Вірогідно, їй як дослідниці {Н. М. Корниенко} щастя усміхнулося більше, й рідні Антона Костянтиновича все ж таки показали документ про наділення трьох десятин землі за постановою міщан м. Слов`янська від 10 березня 1809 року безземельному «личному дворянину» Миколі Гавриловичу Петренку – батькові поета. На користь такого ствердження вказують спогади людей, що близько знали Н. М. Корнієнко. Як дослідниця й краєзнавець вона просто не могла від себе придумати такий суттєвий факт біографії Михайла Петренка.

   Найкраще, звичайно, коли б вдалося знайти оригінал або, принаймні, копію вище згаданого документа, проте поки що зробити це не вдалося…{Здесь авторы правы}

   Досі невісвітлено{так записано в первоисточнике} в науковій літературі короткий період життя М. Петренка (близько 1825-30 рр.) між переїздом зі Слов`янська на навчання до Харківської гімназії. В історико-краєзнавчому нарисі М. Т. Дяченка «Ізюм» (Харків, 1963р.) є коротка згадка проте, що М. Петренко «…довгий чач жив в Ізюмі». {Это однозначно голословное утверждение автора «Ізюма», скорее всего попавшего в один из «нерасставленных капканов» однофамильцами Петренко. Ссылок на источник этой информации нет} Що саме він міг там робити, адже вік його на той момент був ще далеко не юнацьким, й Михайло потребував певної опіки? Ми висуваємо свою версію, яка здається нам цілком логічною Михайло Петренко після початкової грамоти, отриманої по-домашньому у Слов`янську, перед вступом до Харківської гімназії був відданий родиною до Ізюмського трикласного міського училища. Ізюм був тоді центром повіту (а перед тим полковим центром Ізюмського слобідського полку), там кутилися найбільш кваліфіковані освітні кадри, а від Слов`янська до повітового центру завжди було налагоджене добре сполучення…

   Підтвердити або спростувати це твердження може лишень кропітка архівна робота сучасних дослідників. {Задачи исследователям поставлены ... На что же уйдет «свободное от исследований время писателей»? Продолжим знакомиться с текстом…}

   Період 1844-1862 років досить добре досліджений в житті Михайла Петренка, а тому, щоб не повторюватися (про це 20-ліття читач може прочитати в кінці книги) висвітлимо лишень ті «білі плями», що лишалися у біографії поета досьогодні. Перш за все, це роки 1841-43. Даних про життя-буття Петренка за цей період немає. Але є записи Абрамова, де зазначається, що в 1836-38 рр (ці дати у різних варіантах є різними) згоріла садиба його батька Миколая. Рід Петренків після цього дуже сильно збіднів (згадаймо, що найменший брат Михайла Олексій з невідомих причин кидає навчання у Харківській гімназії й з 1838 року йде служити канцеляристом у Бахмутському повітовому суді). З тих же записів відомо, що батько поета помирає у 1843 році. {Так отец Поэта или отчим? То ли авторы тему теряют, то ли читателя путают ...} Михайло, фактично як і інші його брати, потрапив на початку 1840-х років у дуже скрутне, як тепер кажуть, становище. Найвірогідніше, він повернувся після закінчення Харківського університету (1841) до родини батьків у Слов`янськ й активно допомагав своїй родині відновити втрачені життєві позиції. {Нет уверенности, что родители Михаила Петренко могли быть столь бестолковы, что привлекли к хозяйству высокообразованного юриста Михаила, в то время как недоученный Алексей за гроши продолжал бы работать да еще и в другом городе. Далее, авторы уверенно обыгрывают факт смерти отца Михаила (повторюсь, к Поэту этот человек прямородственного отношения не имеет), конечно же, придерживая в качестве аргумента тот факт, что стихотворение «Батькивска могила» вышел в сборнике И. Бецкого в 1843 году. Есть плохие новости для авторов: разрешение от цензуры по сборнику получено 10 сентября 1842 года, а учитывая скорости делопроизводства в те времена и т. п., стихотворение было написано как минимум еще раньше. Так что не трогайте того Петренко, который умер в 1843 году и похоронен в усадьбе. Земля ему пухом} У Харків віддавати до друку свої вірші він міг як сам особисто, так і надсилаючи в листах до друзів по університетському життю, однак, сам у цей час проживав у Слов`янську й не був задіяний у громадському житті центру Слобожанщини. Тому то й не знаходять дослідники матеріалів про життя поета цього періоду. Ця версія здається нам найвірогіднішою. {полный абсурд}

   Про період 1849-52 років (хвороба матері й якась тяжба в Ізюмському повіті) відомо ще менше. Можна лише припустити, що в 1849-52 рр. мати Михайла помирає й між братами починається процедура поділу родинної спадщини. Тяжба, що згадана у документі під 1852 роком скоріш за все має відношення до цього процесу. На користь такої гіпотези говорить й те, що М. Петренко вказує на Ізюм, як місто, де йому треба терміново побувати, а саме на Ізюмський повіт, в межах якого тоді знаходився й нинішній Слов`янськ. …» [там же, с. 13-15]. {Цитата из документа от 19 февраля 1852 г. выглядит так: «Заведеная мною тяжба и домашние обстоятельства требуют личного моего нахождения в Изюмском уезде, посему имею честь покорнейше просить, дозволить мне воспользоваться отпуском …». В Изюмском уезде – да, о необходимости срочно быть в Изюме – нет. Может у авторов есть другой документ? Весьма сомнительно}

   Затем, вниманию читателей предлагается достаточно интересная глава «Доля нащадків Михайла Петренка». Материалы, здесь изложенные, включают много различных фамилий, потому ограничимся выборкой по всем упоминаемым Петренко, да так, чтобы смысл опубликованного не искажался, и было возможно попытаться проследить их родственные связи, если таковые имели место:

   «…Петренко Алексей Филиппович, бывший дворянин …

   Петренко Антон Константинович …» [там же, с. 30, 34].

   Далее авторы излагают свою версию по вопросам родства различных Петренко, не принимая во внимание очевидные несоответствия и пытаясь объяснить их, не утруждая себя поиском убедительных аргументов.

   «…Архівна справа О. П. Петренка {Олексія Пилиповича} найбільша й найцінніша з точки зору подання джерельного матеріалу з історії роду М. Петренка, тож цитувати її будемо дуже часто…

   … Почнемо з того, як висвітлено родинні гілки братів Михайла Петренка, Олексія та Павла.

   Олексій Пилипович Петренко був нащадком (онуком) брата Михайла Петренка Олексія. Антон Константинович Петренко був, відповідно, онуком Павла Миколайовича Петренка. Це й все, що було відомо донедавна…» [там же, с. 37]. {Итак, Михаил Николаевич, Павел Николаевич и Алексей Николаевич (самый младший ). В игру запущена карточка с именем «брат Михаила Петренко – Алексей». Алексей Филиппович – внук этого самого Алексея Николаевича. Здесь речь идет о Павле Николаевиче (не Ивановиче! как ранее и позднее), что было бы логичнее. Авторы путаются в именах. Найденного Павла Ивановича надо было где-то пристроить и любой ценой. Пристроили…}

   Далее, информация из протокола по делу Алексея Филипповича Петренко:

   «…ваш отец {Филипп Дмитриевич} совместно со своими братьями Петренко Федором Дмитриевичем и Петренко Степаном Дмитриевичем имели в Славянском районе …» [там же, с. 38]. {Стало быть имя деда Алексея Филипповича было Дмитрий, но никак не Алексей. В таком случае отец Алексея Филипповича должен был носить имя Филипп Алексеевича, ибо он сын Алексея – наименьшего брата Михаила Николаевича Петренко. Тем не менее, отца Алексея Филипповича зовут Филиппом Дмитриевичем (братья отца – Федор Дмитриевич и Степан Дмитриевич, см. текст выше)}

   После чего, Алексей Филиппович Петренко добавляет, что «…Дядю моего отца звали Петренко Павел Иванович…» [там же, с. 38]. {Эту фразу надо запомнить. Через несколько лет (в работе 2008 г.) она приведет в восторг авторов ее же записавших, однако, по видимому, вскоре забывших}

   Несовпадения «по отчествам» очевидны, потому авторы сразу же, в следующей строке сообщают: «… Неспівпадіння «Івановича» з «Миколайовичем» на нашу думку є випадковістю (О. П. Петренко міг просто не знати справжнього «отчества» свого прадіда), або щось при записі протоколу наплутав слідчий …» [там же, с. 38]. {Попытаемся прояснить один вопрос. Дядю Алексея Филипповича звали Павлом Ивановичем. Дядя – это не обязательно брат отца, может быть и братом матери, например. И если говорим об «отчестве», то деда (не прадеда). Павел Иванович – дедовский уровень}

   Здесь же авторы напоминают, что:

   «… Про брата поета Олексія Миколайовича Петренко було відомо, що той до 1838 року (орієнтовно) навчався в Харківській гімназії, а з 1838 року пішов служити спочатку канцеляристом Бахмутського повітового суду, а вже трохи згодом – до Харківської палати кримінального суду. Гімназію він не закінчив.

   Остаточна згадка про нього – це робота у 1849 році на посаді секретаря Слов`янської городової ратуші…. На цьому дані про Олексія Петренка та його нащадків до недавнього часу обривалися» [там же, с. 38]. {См. комментарии по данному вопросу ранее}

Далее, в работе упоминается Петренко Тихон Алексеевич, но авторы уже не пытаются причислить его к изучаемому роду Петренко и это правильно. {Не понятно, почему… Возможно авторы решили придержать до следующих публикаций или все-таки знали, что однофамильцы бывают}

   «1. Можна вважати цілком достовірною інформацію про те, що провулок Набережний, 1, Черевківської селищної ради міста Слов`янська є місцем садиби родини М. М. Петренка. Саме там він народився і виріс, пр що говорить матеріал А. І. Абрамова та архів Слов`янського Бюро технічної інвентаризації. …{записи А. Абрамова говорять о родственной линии Антона Петренко, а это другие Петренко}

2. Могила батька Михайла Петренка ще до війни, як і могила його матері зберігалася родиною в саду своєї садиби. Після того, як сад було відібрано, могили були зриті. Отже, батько Михайла Петренка не загинув на чужині, невідомо де, а лежить у своїй рідній   Слов`янській землі. {Так отец Поэта или отчим? Этой теме будет уделено еще много внимания, а пока занимает вопрос: автор действительно не понимает сути им же написанного, либо преследует другую задачу?}

3. Ми скоріш за все вже ніколи не дізнаємося число і місяць народження Петренка, як і даних про його матір …{Вопрос важный и будут приложены усилия для нахождения ответов}

   Будемо сподіватися, що …лебединські дослідники, думаєм, встановлять хоча б приблизне місце його останнього спочинку. Ми ж, на теренах Слов`янщини стараємося зробити максимум й безумно раді, коли хтось доповнить, або виправить неточності, можливі у будь-якого, самого прискіпливого дослідника.» [там же, с. 58-59].   «…Узагальнена біографія поета. Хронологія родини Петренка у Слов`янську …

   Рід Петренків походить із Слобідських козаків Ізюмського повіту і мешкає у нашому місті не менше двох з половиною століть. Після скасування на Слобожанщині полкового устрою батько майбутнього поета вочевидь бере участь у військових кампаніях, за що й отримує «личное дворянство»…{В том, что род Михаила Петренко из Козаков, никто и не сомневался. Вот только для того, чтоб даже сказать об этом, необходимы исследования, чем авторы не занимались}

   1817 рік – в сім`ї Петренка народився первісток Михайло. В 1819 або 1820 роках народився Павло, а через короткий проміжок Олексій {Из записей А. Абрамова следует, что Павел родился в 1819г, однако, об Алексее в записях нет никаких упоминаний}

   Близько 1826-1830 рр. Михайло Петренко перебував в Ізюмі, вірогідно на навчанні в трьохкласному училищі цього міста. Далі йде навчання в Харківській губернській гімназії, де згодом буде навчатися його наймолодший брат Олексій {Со слов авторов, Михаил проживал в Славянске с рождения, если он там родился, примерно до 9 лет. Затем учеба и жизнь в Харькове. Конечно, он навещал родственников в Славянске}

   1836-1841 рр. – навчання на юридичному факультеті Харківського університету. Десь близько 1836-1838 рр згоріла у Слов`янську батьківська садиба. Настали скрутні часи для сім`ї Петренків. Олексій, брат поета, змушений покинути навчання в Харківській гімназії у 1838 році. Спочатку він був канцеляристом у Бахмутському повітовому суді, а потім у Харківській палаті кримінального суду. Остання відома згадка – Олексій Петренко працював у 1849 році секретарем Слов`янської городської ратуші …{год поступления в университет -1836. Пожар и многое другое не имеют отношения к семье Михаила (см. комментарии к этой работе по тексту ранее)}

   Період 1841-1843 років залишається темною плямою у життєписі поета. Ми пропонуємо свою версію: Михайло Петренко у цей час перебував головним чином вдома у батька в Слов`янську. Після пожежі родинний достаток настільки підупав, що Петренки змушені були збудувати мазанку. На руках у батька залишалися Павло й Олексій. Сім`я конче потребувала попомоги Михайла …{ Где был Павел в эти годы – сведений нет, но ему было около 21 года. Алексею было 18-20 лет в этот период. В этом контексте интересно звучит фраза «На руках у батька залишалися Павло й Олексій». В 16 лет А. Гайдар, говорят, полком командовал … . Не будем отвлекаться: Алексей работал за копейки (часто употребляемый факт, см тексты выше). Семья Петренко сделала бы не совсем правильный выбор, если бы призвала строить мазанку и поднимать хозяйство юриста с университетским образованием, отпустив Алексея зарабатывать гроши. Образованный юрист в те времена мог быть более полезен для семьи, зарабатывая деньги на службе. Мазанку построли за несколько месяцев, а что потом? Опять бахча? Период требует документального описания, аргументированные гипотезы уместны также, а бредовые фантазии лучше попридержать}

   1844-1849 роки достатньо повно висвітлені у книзі І. Овчаренка «Йому жити у віках» (Слов`янськ, 1997) й тому ми дозволили собі перенести у свою роботу складену ним хронологію за цей період життя Петренка:

1844 – 13 червня – призначений канцелярським чиновником Харківської палати карного суду;

1844 – 13 серпня – затверджений у чині губернського секретаря;

1844 – 19 вересня – призначений старшим помічником столоначальника;

1845 – з 6 липня виконує обов`язки столоначальника;

1846 – з 17 серпня столоначальник карного суду, там же йому присвоєно чин колезького секретаря;

1847 – Київський генерал-губернатор Д. Бібіков надіслав цареві доповідну записку в справі Кирило-Мефодіївського братства, у якій серед інших значились імена Т. Г. Шевченка та М. М. Петренка.

1847 – 16 серпня (за іншими даними – 17 жовтня) призначений на посаду колезького секретаря Вовчанського повітового суду.

1848 - … одружений з дворянкою Анною Євграфівною Миргородовою. Мали п`ятеро дітей: Миколу 1849 р., Марію 1856 р., Євграфа 1857 р. н. та Людмилу і Варвару невідомих років народження. Є дані, що не всі вони вижили у дитинстві.

1849 – з 6 липня – повітовий стряпчий в м. Лебедин (зараз Сумської області), якийсь час працював наглядачем повітового училища. {Текст выше содержит несущественные ошибки в числах месяцев. Нигде нет подтверждения о том, что М. Петренко работал наблюдателем уездного училища. Прибыв в Лебедин, он немедля приступил к исполнению служебных обязанностей. Об этом уже упоминалось в текстах, но может это была почетная «общественная нагрузка»?}

У 1855-6 роках Михайло Петренко бере участь у Кримській війні. За це він був нагороджений медаллю «В пам'ять о войне 1853-1856 гг.» {В войне участия не принимал}

   25 грудня 1862 року М. М. Петренко помирає. Поховано його у місті Лебедині. Могила, на жаль, до цього часу не розшукана. Лебединські дослідники встановили точне місце, де мешкав поет – це вулиця Димитрова, 12 (поблизу Миколаївської церкви) …

   Могили родини Петренків у вигляді комплексу поховань зберігались приблизно до початку 1950-х років. {Здесь уже о Славянске} Вже після того, як територія, де вони знаходилися, була виділена під забудову в окрему земельну ділянку іншому власнику, їх зрівняли. … За свідченням родичів Петренка було їх 6 або 5. Серед них й могила батька та матері поета, а також його рідного брата Павла. {Отец точно не был похоронен в Славянске, разве что отчима, если такой был. Либо просто однофамилец. Все это странные домыслы. Вопрос требует изучения}

   Рідний онук М. М. Петренка Борис Миколайович загинув у 1919 році. … Правнучка поета Н. Б. Петренко-Шептій доклала чимало зусиль, щоб знайти та опублікувати документи, які б висвітлили життя Михайла Петренка поза Слов`янськом. Вона ж встановила й точну дату смерті. » [там же, с. 60-62].

{Так называемая «Хронікально-документальна розповідь»

действительно содержит много документальных материалов (как и книга тех. Же славянских авторов 2008 года). Вопрос лишь в том, какое отношение эти документы имеют к Михаилу Петренко и его родственникам. Вопрос очень непростой, но важность его очевидна. Так вот, этот коллектив авторов с задачей не справился, однозначно. Более того, та дезинформация, которая поступила в информационное пространство с их подачи, без сомнения принесет еще немало вреда. Насколько велик этот вред – отдельный вопрос, хотя понять его под силу не только специалистам, занимающимся изучением общественного сознания и формированием общественного мнения}

 

[В. Дудченко. На побачення з Максимовичем. // Газета «Життя Лебединщини», 22 травня. – Лебедин, 2002].

   В этой статье лишь вскользь говорится о М. Петренко:

   «Саме тоді {1859 г. (по контексту)} Петренко служив у Лебедині стряпчим, тобто помічником прокурора…».

 

   [В. П. Скрипник, В. В. Яковленко. Славянск (История и современность города курорта). КП «Вісті плюс». – Славянск, 2002].

   В разделе «Хроника основных событий» записано так:

   «…1817 – в Славянске родился Михаил Николаевич Петренко – украинский поэт-романтик, автор стихотворения «Дивлюсь я на небо», которое стало народной песней…»

 

   [Чемерис В. Вічна тайна Михайла Петренка, маловідомого поета, який на віки став відомим. // Газета «Літературна Україна», 20 березня. – Київ, 2003].

   Опубликована красивая статья о песне М. Петренко, где мельком упоминает традиционный биографический сюжет:

   «…А згадаймо хоча б Михайла Миколайовича Петренка, чиє 185-ліття від дня народження відзначили на його батьківщині, на Донеччині, в містечку Слов`янську … Так ось у цьому старовинному містечку і народився Михайло Петренко…».

 

[Петро Жур. Труди і дні Кобзаря. – Київ, 2003, с. 363-364].

   И в этой книге ленинградского исследователя есть небольшое упоминание о Поэте:

   «Є відомості, що під час перебування в Лебедині Шевченко зустрічався з поетом М. М. Петренком, який там служив повітовим стряпчим …».{Существует достаточно много доводов как в пользу вероятности этой встречи, так и против. Вопрос исследуется}

 

   [Д. І. Чижевський. Історія української літератури. – Київ, 2003, с. 438].

   И в этом переиздании (по Нью-Йоркскому изданию 1956 года) биографическая справка о Поэте не претерпела никаких изменений:

   «Мих. Петренко (нар. 1817 р.)…».

 

   [Сумщина в іменах. Енциклопедичний довідник. – Суми, 2003, с. 348].

   В энциклопедическом справочнике помещена краткая биографическая справка о М. Петренко:

   «Петренко Михайло Миколайович (1817, м. Слов`янськ, нині Донецької обл. – 25.ХІІ.1862 (6.І.1863), м. Лебедин, похований на Покровському кладовищі.) – поет. Нар. у дворянській сім`ї. Закінч. Харківську гімназію, юрид. ф-т Харківського ун-ту (1836-1841). Служив у Харківській палаті кримінального суду, ст. помічником столоначальника, столоначальником, секретарем Вовчанського повітового суду. З 6(18).VII.1849 – повітовий стряпчий у м. Лебедин…».{Место захоронения пока не установлено. Есть основания полагатьЮ что Михаил оучался не в Харьковской гимназииЮ а в каком-то другом учебном заведении, либо частным образом}

 

   [І. М. Овчаренко. Слов`янський сокіл (Михайло Петренко). // Історичний нарис. Національна Спілка письменників України. – Донецьк, 2004, с. 9-67].

   Эта книга пополнила список достаточно больших работ о М. Петренко. О биографии Поэта здесь сказано следующее:

   «…У міській газеті було відразу вміщено інформацію в кільканадцять рядочків, яка, пам`ятаю, починалася словами: «Чи знаєте ви …, що 1817 року в Слов`янську народився український поет Михайло Миколайович Петренко, який проживав і вивчав мову і побут свого народу в нашому місті та його околицях?..» { Так И. Овчаренко рассказывает о своих исследованиях по М. Петренко, начатых еще в 1955-1956-ом годах}

Як твердить П. Жур, «М. Н. Петренко происходил из личных дворян. В г. Славянске (Харьковщина) за ним и другими наследниками числилось два дома и при них четыре души крестьян». «Личный дворянин» - на відміну від природженого, успадкованого дворянства, давалось чиновникам 14-го-9-го класів (за Петровським табелем про ранги) без права спадкоємства. Таким чином, Михайло Петренко вже не був дворянином. У той же час його батько – Микола Петренко, безперечно, був знаною особою, в тодішньому Слов`янську – місті, яке являло собою щось середне між містечком і селом …

   З книг я дізнався, що ніякого сенсаційного відкриття ми не зробили, що про Михайла Петренка немало писали у дожовтневій літературі і в перші роки після 1917 року…

   НадіяМитрофанівна Корнієнко розширила відомості про родину Петренків. Разом з А. І. Абрамовим і студентами педінституту вони дізналися, що з роду Петренків залишилася правнучка поета по братові Світлана Анатолівна Петренко, яка проживала в Слов`янську, і Антон Костянтинович Петренко. Він жив у Краматорську. {Светлана Анатольевна? По видимому речь идет об Антоновне. Однако это все линия Антона Петренко, к роду Михаила Петренко отношения не имеющая}

   «…Далі Надія Митрофанівна розповідає:

   - Батько М. Петренка оселився в нашому краї в ті часи, коли на півдні України ще збереглися деякі назви від минулих татарських набігів. Правий берег Торця часто називали «диким полем», а гирло невеличкої річки Бакай. Між річками Бакай і Торець була прекрасна низина – вигін. Саме тут за рішенням сходу міщан Слов`янська 10 березня 1809 р. (за старим стилем) було відведено безземельному «личному дворянину», тоді ще не одруженому, Миколі Гавриловичу Петренку 3 десятини землі під оселю…{Все тот же Николай Гаврилович… Был ли вообще такой персонаж?}

   …У 1817 році в сім`ї Петренків народився первісток – Михайло, а пізніше – Павло і Олексій. {см. о Павлу и Алексею в комментариях к более ранним работам} До речі, Олексій у 1849 році працював секретарем Слов`янської городової ратуші, одержував мізерну зарплату – 51 карб. 48 коп. на рік. До того ж він учився в харківській губернській гімназії, але її не закінчив і з 1838 року пішов служити. Був сперше канцеляристом у Бахмутському повітовому суді, а потім – у Харківській палаті кримінального суду …{см. предыдущие комментарии к болем ранним работам}

   … А нещодавно з люб`язної допомоги старшого наукового співробітника Слов`янського краєзнавчого музею А. В. Шамрая я ознайомився з рукописом відомого краєзнавця А. І. Абрамова (1898-1972), в якому вміщено розповіді родича поета – Антона Костянтиновича Петренка.

   Записи цінні тим, що наводять подробиці з життя родини Петренків, записані на місці колишньої їх садиби, а також називають учителів малого Михайла. Історію кохання юного Петренка він пов`язує з донькою поміщика Арцибашева, а не Марченка, як це твердять записи Н. М. Корнієнко. {Скорее всего о разных Петренко они писали, как уже сообщалось. Либо влюбчив был Михаил …}

   Упевнений, що оприлюднення розповіді А. К. Петренка допоможе майбутнім біографам остаточно віднайти достовірні факти з життя нашого земляка.

   Запис подається скорочено:

   «Слов`янська міська управа виділила землю площею 3 десятини в гирлі річки Бакай і правого берега Торця , як говорилось у купчій, дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку. Це мій прадід. На одержаній землі він збудував дім, хлів, конюшню, погріб і колодязь. На решті вільної площі він посадив фруктовий сад. … Через річку Бакай було прокладено міст, а за ним знаходилась економія Марченка – єдиного сусіда М. Г. Петренка …{Все тот же Николай Гаврилович… Был ли вообще такой персонаж? См. статьи в «Мыслях по поводу»}

   Як відомо, 1817 року в подружжя Петренків народився первісток – Михайло. Втоді його батько почав займатись баштанництвом. Землю орендував у свого сусіда Марченка. Зібраний урожай кавунів і динь, а також сіль, куплену у місцевих солеварів, Микола Гаврилович продавав у навколишніх містах.

   Коли Михайлу виповнилось 8 літ, його батько брав із собою на баштан, де перебували до пізьньої осени. Повернувшись додому, він розповідав своїй матері і молодшому братові Павлу, майбутньому моєму дідові, як він ночував у курені, спостерігав за зорями, слухав спів птахів.

{Об этом в записях А. Абрамова не говорится. А где же Алексей? К тому времени уже должен был родиться}

   З осени 1827 року батько віддав Михайла на навчання домашньому вчителю – дворянину Яковенку, що проживав на лівому березі річки Торець. До вчителя Михайло їздив човном, а зимою ходив по льоду або кладкою – по дошках через брід напроти Білухи. Під час хуртовини і великих морозів хлопець жив у родині Яковенків. {А как же Изюмская школа? В более ранней работе славянские авторы предполагают, что Михаил в период 1826-1830 проходил обучение в трехклассном училище в Изюме. Из материалов текущей статьи И. Овчаренко следует, что если уж и обучался Михаил в Изюме, то с осени 1829 года (было ему 12 лет). Поздновато уже было начинать обучение в училище}

   Від першого свого вчителя – Яковенка – Михайло перейшов навчатися до Бугровської, яка жила в місті, неподалік від Сінної площі. Тут він готувався до навчання в Харкові

   … Михайло закохався у дочку поміщика Арцибашева, що неподалік від учительки Бугровської. Про відносини доньки з Михайлом дізналися рідні дівчини і суворо заборонили зустрічі з юнаком.

   У 1838 році, коли Михайло вже другий рік навчався в університеті, у його батьків сталося нещастя: згоріла хата. Батьки дуже збідніли і не могли допомогати синові-студенту, а він все рідше й рідше приїжджав додому. З батьками у той час проживав меньший син – Павло. {Где же Алексей? К тому времени он уже был взрослым парнем. Почему семья обедневшего Петренко обучала Михайла за свой сет, хотя была возможность учиться за казенный? Просто это была другая семья Петренко} На місці згорілого будинку Петренки звели маленьку хату із цегляною підлогою з хворостяним димоходом, обліпленим глиною.

   У 1843 році помер батько поета. Він похований на своїй садибі.

   З кінця 1848 року від Михайла Миколайовича до рідні у Слов`янську ніяких новостей не було».

{Не было с кем переписываться? Да и вообще, откуда эта информация? Из каких-то достоверных источников?}

   Виходить, твердження ряду біографів М. Петренка, що його батько загинув десь на чужині, не відповідає дійсності, а вірш «Батьківська могила» є всього-на-всього художнім витвором …

{Художественным вымыслом есть выведенная автором фраза. Комментариев, приведенных ранее даже в этой работе и работах накоторые опирается/ссылается автор достаточно чтобы понять с какой «исследовательской» школой мы имеем дело. Некоторые современные славянские следопыты нуждаются в экстренной помощи. У них есь желание работать, но этим все и исчерпывается. Надо полагать, им необходим перерыв в кипучей деятельности, от которой нет пользы никому, кроме них самих. Лучше воздержаться от «исследований», например, до 200-летия со дня рождения Михаила Петренко, копить материалы и думать … думать … думать}

   З розповідей правнуків Петренка відомо, що він навчався спочатку в Слов`янську. П. А. Грабовський, який збирав відомості про М. Петренка в Харкові в другій половині ХІХ століття, писав, що Петренко «входив до літературного гуртка, який збирався в сім`ї Писаревських, і головним об`єктом їх інтересів була народна пісня та література».

   Відомо, що сім`я Писаревських виїхала з Харькова у 1833 році, а Петренко до університету вступив у 1836 році. Отже, виходить, що до гурту Писаревських він належав ще будучи учнем гімназії у Харкові…{В университет Михаил поступил в 1836 г. Скорее всего обучался не в гимназии, а в другом учебном заведении}

   Досі невідомо, де перебував М. Петренко наступних три роки після закінчення юридичного факультету Харківського університету в 1841 р. З матеріалів Харківського обласного державного архіву відомо, що 13 червня 1844 року його було призначено на посаду канцелярського чиновника в Харківську палату карного суду. 14 серпня п.р. він був затверджений у чині губернського секретаря, а 19 вересня того ж року був призначений старшим помічником столоначальника. Подружжя Шептіїв указує, що підвищення по службі продовжувалось. 6 липня 1845 року він виконує обов`язки столоначальника, а з 17 серпня 1846 року – уже столоначальник карного суду, там же йому присвоєний чин колезького секретаря.

   Невідомою залишається причина падіння кар`єри М. Петренка, який з 17 жовтня 1847 року одержав призначення на посаду секретаря Вовчанського повітового суду…{Было ли это понижением по должности? Ответ пока не очевиден}

   З 6 липня 1849 року М. Петренко працював повітовим стряпчим у Лебедині. Був одружений з дворянкою Анною Євграфівною Миргородовою. Тут у них народилися діти.

   У Сумському обласному архиві зберігається формулярний список про службу повітового стряпчого М. М. Петренка, де вказується, що він був нагороджений бронзовою медаллю «В память о войне 1853-1856 гг.». Нею нагороджувались дворяни і ті, хто за службовим становищем сприяв перемозі у Кримській війні. Місцеві краєзнавці встановили, що в місті Лебедині Сумської області, по вулиці Щербакова, 4 (поблизу Миколаївської церкви) зберігся будинок, куплений М. Петренком, у якому він проживав із своєю родиною…

   … М. Петренка було переведено до повітового міста Лебедин, тепер Сумської області. Про це він { М. Петренко} 1849 року доповідав рапортом Харківському губернському прокуророві …

   Офіційно стряпчі при судах були помічниками прокурорів і захисниками казенних інтересів, а також служили радниками прокурора, мали право вимагати всілікі справи, що стосувалися казни, малолітніх та ін. Вони наглядали за збереженням порядку, щоб нікому не завдавалося утисків і виконувалися всі закони. … Тільки в 1853 році Петренку було присвоєно чин титулярного радника.

   Що значило на практиці таке підвіщення? Титулярний радник – у дореволюційній Россії – цивільний чин 9 класу, який давав право на особисте (неспадковане) дворянство, яке мав, як було сказано раніше, його батько Микола Гаврилович. Отже, син також утвердив себе, принаймні в Лебедині, відомою і знатною людиною того часу. Виникає запитання: чому ж ми про М. Петренка так мало знаємо? Мабуть тому, що він був тоді непересічною службовою особою царської Россії, а після революції 1917 року про таких, як він, та ще й українського письменника, звичайно, не можна було згадувати, а тим більше популяризовати. …

   … Більше 125 років про М. Петренка писали: дата смерті невідома. У «Шевченківському словнику» вперше в літературі було вказано, що він помер не раніше 1864 року. {Результат неумения авторов статьи разобраться с Адрес-календарями} Як виявилося, це була прикра неточність. Дякуючи зусиллям подружжя Шептіїв, встановлена точна дата кончини поета. З Лебединської метричної книги за 1862 рік вони встановили, що Михайла Миколайовича Петренка не стало 25 грудня 1862 року. Його останній чин – колезький асесор. … Документальна знахідка Шептіїв також спростовує твердження донецького критика Є. Волошка, опубліковане в книзі «Донбасс: писатель и время» про те, що «… М. Петренко умер в родном Славянске …»…{Очень жаль, интересная цитата приводится И. Овчаренко не полностью. Более полную версию можно найти в тексте данного анализа}

   … Амвросій Метлинський … залишив нам біографічну довідку, якою супроводжувув у «Южном российском сборнике» за 1848 рік … На цю пожиттєву біографію потім будуть посилатись усі, хто писав про нашого і про лебединського земляка. Ось її повний текст:

   «Петренко, Михайло Миколайович, народився в 1817 році, проживав та вивчав мову і побут народу в місті Слов`янську і його околицях, Ізюмського повіту; закінчив навчання в 1841 році в Харківському університеті, а потім поступив на службу по цивільному відомству.» … «У всіх наступних виданнях, де друкувалися твори Петренка, його біографія подавалися {опечатка автора} на основі цієї примітки Метлинського, зробленої за життя автора. Дивно тільки, що уже тоді Метлинський допустився помилки: вперше твори Петренка були надруковані не в «Молодику» (1843), а в альманасі «Сніп» (1841), - писав знаний дослідник творчості Михайла Петренка критик і літературознавець Гр. Нудьга …

   Про самого М. М. Петренка мало що відомо і в Лебедині. А якщо і є якісь факти, то вони, як і в Слов`янську, потребують уточнення. Єдине, що встановлено, це роки народження його дітей: сина Миколи – 1849 р., дочок: Людмили – 1851 р., Марії – 1855 р. і сина Евграфа – 1857 р. Рік народження доньки Варвари невідомий. Всі вони жили і працювали на Лебединщині. {Для написания последней фразы у автора не было оснований, потому лучше было бы воздержаться от …}

   Михайло Миколайович, як відомо, прожив мало – 45 років і похований у Лебедині на Покровському кладовищі. {Утверждение на сегодняшний день безосновательное} Як пише автор у цих рядках директор Лебединського художнього музею В. І. Кравченко, «Старожил Лебедина 86-річна Меланія Василющенко в 1993 році стверджувала, що сімейні поховання Петренків знаходились праворуч при вході на Покровське кладовище. Запам`яталось їй і фото М. Петренка в еполетах на одному з них.

На початку 30-х років багато надгробків і самих поховань було знищено. Є дві цілком вірогідні версії (обидві належать покійній М. Василющенко): а) місцем поховання може бути одна з могил із старезним масивним і почорнілим хрестом; б) поряд із цією могилою знаходиться надгробок, де теж міг бути похований М. Петренко. На жаль, фото місця поховання М. Петренка немає.

   12 листопада 1992 року на будинку №4 по вулиці Щербакова встановлено меморіальну дошку … на якій викарбувано: «В цьому будинку з 1849 по 1862 рр. жив видатний український поет-романтик Петренко Михайло Миколайович (1817 – 1862 рр.). У місті Лебедині є вулиця Михайла Петренка, а в музеї Т. Г. Шевченка – куточок поета-земляка….{К сожалению, этого уголка уже нет и давно}

   В українській літературі творчість М. Петренка значною мірою вже опрацьована. Це зробили критики й літературознавці протягом півтора століть. А от його життєвий шлях мало знаний і потребує всебічного вивчення. Так звані «білі плями» у його біографії – це проблема не тільки професіоналів, а й людей допитливих, неспокійної вдачи: краєзнавців, істориків, філологів, щоб спільними зусиллями зібрати все, що стосується особи М. Петренката його роду.

   А «білих плям» у біографії поета-романтика ще дуже й дуже багато. Назву лише кілька найбільш значних, на які, на жаль, досі немає відповіді:

   1. У літературі немає ніяких відомостей про матір поета (прізвіще, ім`я по батькові, роки її життя, соціальне походження).

   2. Досі невідомо, якого дня і місяця народився Петренко

   3. Зараз у Слов`янську називають кілька місць, де, за переказами, знаходилася садиба Петренків і ті будинки, про які веде мову відомий літературознавець з Санкт-Петербурга П. Жур (хутір Торецький, вулиця Ізюмська (Шевченка). Ці факти потребують деталізації. {Сейчас, в 2012 году можно говорить не о детализации, а о начале глубокого исследования, необходимого для поиска ответов на многочисленные вопросы}

   4. Чому М. Петренко навчався саме в Харківській гімназії?

   5. Де з 1841 по 1844 роки перебував поет, чим займався з часу закінчення університету?

   6. Не вірится, що в архівах неможливо знайти документальні підтвердження про роботу брата поета – Олексія в Слов`янську на посаді секретаря міської ратуші з 1849 року.

   Можливо, що котрісь з наведених думок і фактів про Петренка викличуть заперечення або потребуватимуть уточнення. Власне, ця розмова і переслідує саме таку мету. Час невблаганно стирає минуле, і завдання полягає в тому, щоб якмога швидше відповісти на названі запитання, як і багато інших. Наш земляк вартий такої уваги і турботи. Це буде цінним внеском у розквіт культури нашої незалежної держави – України.

   Основні дати життя і творчості поета

1809 – за рішенням сходу міщан Слов`янська «особистому дворянинові» Миколі Гавриловичу Петренку виділено під садибу три десятини землі між річками Тор і Бакай. {Пока это миф}

1817 – народився Михайло Миколайович Петренко. Він був старшим сином у сім`ї …

1833 – П. Грабовський твердив, що юний Петренко належав до літературного гуртка П. Кореницького в Харкові і славився там влаштуванням українських концертів.

1836-1841 – навчався на юридичному факультеті Харківського університету…{Год поступления в университет - 1837}

1844 – 13 червня – призначений канцелярським чиновником Харківської палати карного суду.

           13 серпня – затверджений у чині губернського секретаря.

             19 вересня – призначений старшим помічником столоначальника.

1845 – з 6 липня виконує обов`язки столоначальника.

1846 – з 17 серпня – столоначальник карного суду, там же йому присвоєно чин колезького секретаря …

1847 – 16 серпня призначений на посаду колезького секретаря Вовчанського повітового суду.

1848 - …

         - одружений з дворянкою Анною Євграфівною Миргородовою. Мали п`ятеро дітей. Є дані, що не всі вони вижили у дитинстві.

1849 – з 6 липня – повітовий стряпчий в м. Лебедин (зараз Сумської області), якийсь час працював наглядачем повітового училища.

         - Молодший брат М. Петренка Олексій, не закінчивши з невідомих причин Харківську губернську гімназію, почав працювати секретарем Слов`янської городової ратуші.

{О Павле автор в этой публикации забыл упомянуть? Брат все-таки, или пренебрег сомнительными открытиями земляков-следопытов? … а ранее упоминал}

1856 – нагороджений бронзовою медаллю «В память о войне 1853-1856 гг.» …

1862 – 25 грудня М. М. Петренко помер у чині колезького асесора. Похований у м. Лебедин, на Покровському кладовищі …».{Место захоронения Поэта пока неизвестно}

   {Следует отметить, что в этой своей работе автор не использовал крайне сомнительную информацию от некоторых предыдущих авторов-земляков, хотя и включил эти источники в список использованной литературы}

 

   [В. Дудченко. «Мелодія Шевченківської пори». // Газета «Життя Лебединщини», 13 травня. – Лебедин, 2004].

   В этой статье информация из биографии М. Петренко представлена следующим образом:

   «…А вже пізніше лебединці з подивом довідалися, що автор слів цієї пісні, поет Шевченківської пори Михайло Петренко, який народився у місті Слов`янську на Донеччині, похований у Лебедині 120 років тому. Місцеві краєзнавці і літератори з ентузіазмом взялися за пошукову справу. Знайшли те місце і будинок, де жив поет-романтик.

Петренко приїхав до Харкова щоб вступити на юридичний факультет, де навчався з 1836 по 1841 р.р. …{Традиционная ошибка. Год поступления в университет - 1836}

   Розгром Кирило-Мефодіївського братства … співпав з переломним періодом у Петренківській кар`єрі юриста. {Скорее наоборот} Будучи столоначальником Харківської палати карного суду, він улітку 1847 р. був понижений по службі до секретаря повітового суду у Вовчанську, а невдовзі переведений на посаду повітового стряпчого у Лебедин. Нове призначення одержав 6 липня 1849 р. Правнучка поета Н. Б. Шептій знайшла у Сумському архіві метричну виписку і послужний список свого прадіда. Помер він за старим стилем на Різдво Христове 1862 р., про що зазначено у книзі Миколаївської церкви.

   З архівних документів ми довідалися, що Михайло Миколайович мав ранг титулярного радника, брав участь у Кримській війні, за що нагороджений бронзовою медаллю «У пам`ять про війну 1853-56 р.р.». Одружений був на дворянці Ганні Миргородовій. Мав 4 дітей. {Хотя и памятная медаль, но путались авторы и в 2004 году}

   Всі нащадки поета жили і працювали на Лебединщині …». {Неперспективное заявление, можно было бы воздержаться}

 

[Коротка довідка «Петренко Михайло Миколайович …». // Співоче поле України. – Київ, 2004, с. 376].

   И в энциклопедии украинского песенного творчества есть краткая статья о М. Петренко:

   «Петренко Михайло Миколайович (1817, м. Слов`янськ, теп. Донецьк. обл. – 25.12.1862, м. Лебедин, Сум. обл.). Поет-романтик. Закінчив 1841 р. Харківський університет…».

 

 

   [Вихованці Харківського університету. // Бібліографічний довідник. «Авто-Енергія». – Харків, 2004, с. 151].

   В библиографическом справочнике записано:

   «Петренко Михайло Миколайович (1817-25.12.1862 (06.01.1863)) – поет.

   Народився у м. Слов`янську (тепер Донецької області).

   Навчався у Харківському університеті, який закінчив 1841 р. … Помер у м. Лебедин Сумської області».

 

   [М. Г. Жулинський та інші. Історія української літератури ХІХ століття ( у двох книгах, за редакцією академіка М. Г.Жулинського). Книга перша. – Київ, 2005, с. 534].

   Статья о Петренко не включает никаких обновлений из биографии:

   «Михайло Петренко (1817-1862).

   Донині залишаються скупими відомості про життя й творчу діяльність Михайла Петренка. Незнане його точне зображення, лише порівняно недавно краєзнавцями – земляками поета з`ясовано його дату смерті …{Для такого серьезного издания пора бы уже ознакомиться с обновлениями по биографии Поэта}

   Михайло Миколайович Петренко народився 1817 р. в містечку Слов`янську на Донеччині. Відомо, що 1841 р. він закінчив юридичний факультет Харківського університету, далі працював у Харкові в палаті карного суду, пізніше – секретарем Вовчанського повітового суду, насамкінець – повітовим стряпчим у місті Лебедині, де й помер 25 грудня 1862 р. (6 січня 1863 р. за н. ст.)…».

 

   [Віктор Скакун. «Дивлюсь я на небо …». // Монографічне дослідження про життя і творчість українського поета-романтика Михайла Петренка (1817-1863 рр.). – Суми, 2005].

   {Так называемая «монография», вышла почти через десять лет после предыдущей работы автора (см. в тексте анализа) и посвящена поэту Михаилу Петренко. В этой работе предлагается более развернутая биографическая зарисовка.

   Несмотря на то, что монография подразумевает некое научное исследование, читатели, настроившиеся на «работу с документальной информацией», будут несколько обескуражены, потому как в руки им попала достаточно неплохая художественная литература, где автор ни в чем себе не отказывал в построении образов и их отношений.

Конечно, до В. Пикуля далеко, тем не менее, это как-то в том направлении.

   Смешение домыслов автора с фактическим материалом, ссылки на современников Поэта (при отсутствии должных ссылок, конечно) заводят в заблуждение читателей невнимательных и неподготовленных. Хотя, впрочем, если эта книга адресовалась незадачливым читателям, автор со своей задачей справился и нашел «благодарную аудиторию».

   Конечно же, популяризация жизни и творчества Поэта, в высоком смысле этого слова, не получилась. Если читатель вдумчиво прочитает книгу В. Скакуна, то без особого труда сложит цену опубликованной информации.

   О Михаиле Петренко известно не так много, потому должно ответственно и бережно относиться к накоплению фактической информации о нем и своевременно отделять «зерна от плевел».

   Как художественное произведение книга В. Скакуна воспринимается нормально, но с жанром, однозначно, проблема получилась. С одной «Хронікально-документальною розповідью» от славянских авторов уже довелось ознакомиться

   И хотя работа В. Скакуна никак не тянет на «монографічне дослідження про життя і творчість …», это художественного плана веха в попытке проанализировать жизнь и творчество Поэта и чиновника Михаила Петренко}

   Итак, книга построена на материалах ранее описанных и некоторые даже имели ранее документальное подтверждение, приемлемое на данный момент:

   «Михайло Михайлович Петренко народився в 1817 році (день народження невідомий) у місті Слов`янську Ізюмського повіту Слобідсько-Української губернії, перейменованої 1835 року на Харківську (нині Донецька область), в родині особистого дворянина, діти якого не мали права спадкоємства і не вважалися дворянами. А їх у батьків було троє: Михайло, Павло, Олексій. Перший з них був найстаршим сином. {Три брата. Эта комбинация имеет свой конкретный адрес происхождения. См. тексты работ ранее рассмотренных}

   Батько майбутнього поета Микола Гаврилович мав невеличкий хутір і сам хліборобив. {И хлеборобом был отец Михайла оказывается} Щоб якось звести кінці з кінцями, і прогодувати сім`ю, йому доводилося орендувати землю у місцевого купця Марченка...» [там же, с. 10].

   {Далее, часто встречается авторский текст, на основе которого можно заключить, что В. Скакун в детстве много читал о Володе Ульянове и сейчас это подсознательно нашло выход в его книге. Все, кто желает ознакомиться с работой Виктора Скакуна детально, могут найти на нее ссылку в списке литературы (см папку сайта), однако, имея намерение сохранить поисковый характер настоящего исследования, описания к событиям из жизни Михаила Петренко будут опущены, если носят откровенно художественный характер. Далее будут цитироваться строки, посвященные биографии Поэта.}

   «…Та невдовзі неждано-негадано в сім`ю Петренків надійшла сумна звістка про смерть батька Миколи Гавриловича, який загинув десь на чужині, далеко від рідного Слов`янська…» [там же, с. 11].

   «…Спочатку майбутній поет навчався у Слов`янській початковій школі, а потім його віддали до Слобідсько-Української губернської гімназії міста Харкова. {Т.е., Михаил учился у домашних преподавателей до начальной школы? В упомянутой гимназии Михаил скорее Вего не учился}… У гімназії хлопець захоплюється вітчизняною та зарубіжною літературою, починає віршувати…» [там же, с. 12]. {Правда, информативно и документально для монографии? Почему бы не добавить, что начинал изучать китайский язык и играть на бубне? Тот же эффект}

   «…По закінчинні гімназії юнак мріє стати юристом. Та скрутне матеріальне становище змусило його деякий час працювати у Харкові на різних роботах, щоб мати кошти на навчання у віщому учбовому закладі.

   З осени 1836 року Михайло Петренко стає студентом юридичного факультету Харківського університету …» [там же, с. 15]. {Год поступлення в університет - 1837}

   «13 червня 1844 року Михайла Миколайовича Петренка було призначено на посаду канцелярського чиновника в Харківську палату карного суду, а 14 серпня цього року урядовим сенатом його було затверджено у чині губернського секретаря. Тут він згодом працював старшим помічником столоначальника, виконуючим обов`язки столоначальника, а з 17 серпня 1846 року – столоначальником.

   26 листопада 1846 року йому було присвоєно «за отличное усердие к службе по высочайшему повелению» чин колезького асесора. Це звання – в дореволюційній Росії – штатський чин восьмого класу для судових службових осіб. {26 ноября 1846 года М. Петренко присвоен чин коллежского секретаря, а это большая разница}

   І раптом, із 16 серпня 1847 року юридична кар`єра Михайла Петренка різко падає: його переводять секретарем повітового суду в провінційне місто «Вовчанськ», що знаходилося за 55 верст від Харкова. Що ж могло вплинути на це? Спробуємо з`ясувати. Весною цього ж року в Києві було розкрито і розгромлено Кирило-Мефодіївське товариство – таємну політичну антикріпосницьку й антицарську організацію…» [там же, с. 25].

   «…З приводу цього київський генерал-губернатор Д. Г. Бібіков у доповідній записці 10 вересня 1847 року сповіщав цареві Миколі І, зокрема, про те, що ідеї, які сприяли створенню слов`янського товариства, здавна розвивалися в Малоросії, особливо в Харківському унаверситеті, творами, написаними українською мовою, та скерованістю до створення «не бывшей украинской народности». Тут він назвав авторів таких творів і серед них – Т. Г. Шевченка та М. М. Петренка.

   Напевне саме цим і пояснюється пониження по службі поета-романтика …» [там же, с. 26]. {И поять понижение по службе… Так ли это? Хотя, перевод в Волчанск был.}

   После Волчанска Михаил Петренко был переведен в городок Лебедин на должность уездного стряпчего, и случилось это в 1849 году.

   Виктор Скакун приводит цитату, ссылаясь на рассмотренную ранее работу И. Овчаренко:

   «…А вже наступного дня, приступивши до виконання своїх службових обов`язків, Михайло Петренко доповідав рапортом харківському губернському прокуророві: «Вашему Высокоблагородию имею честь донести, что при прибытии мною в город Лебедин в исправлении должности уездного стряпчего сего июля 6 числа.» …» [там же, с. 35].

   «…Поселився він у ошатному дерев`яному будинку, що стояв у центрі міста, неподалік Миколаївської церкви.

   Тоді Михайло Миколайович уже був одружений з дворянкою Ганною Євграфівною Миргородовою і мав у Слов`янську родовий маєток в числі інших спадкоємців – два будинки і при них чотири душі селян.

   На цей час його найменший брат Олексій працював секретарем Слов`янської городової ратуші й одержував мізерну зарплату: 51 карбованець 48 копійок на рік. Як відомо, він у 1838 році через матеріальну скруту залишає навчання в Харківській губернській гімназії і влаштовується канцеляристом спочатку в Бахмутському повітовому суді, а згодом – у Харківській палаті карного суду. {А здесь про Алексея только. Автор пренебрег домыслами славянских следопытов?}

   Незабаром у родині повітового стряпчого народиться син-первісток, якого назвуть Миколою на честь діда Миколи Гавриловича. За тодішніми законами, новонародженого охрестили у Миколаївській церкві. {Николая крестили в Вознесенской церкви (см. папку «Исследования» сайта}… Пізніше у Петренків з`являться на світ ще двоє дітей: Марія і Євграф» [там же, с. 36].

   «22 січня 1853 року Михайло Миколайович «высочайшим приказом отданным по гражданскому ведомству произведен за выслугу лет титулярным советником».

Що ж це означало? Як відомо, титулярний радник – у царській Росії цивільний чин; перший чин, що надавав право на особисте (неспадкове) дворянство, яке мав, як було сказано раніше, його батько Микола Гаврилович…» [там же, с. 39].

   «1856 року лебединського повітовоо стряпчого було нагороджено бронзовою медаллю «В память о войне 1853-1856 г.г.», яка ввійшла в історію під назвою Кримська, хоча він безпосередньо і не брав у ній участі…» [там же, с. 40].

   «…Помер М. М. Петренко в місті Лебедині 7 січня 1863 року (25 грудня 1862 року за ст. стилем). Звістка про його смерть швидко облетіла місто та села Лебединського повіту. Як встановлено автором цих рядків, 9 січня після заупокійної служби та панахиди він був похований на міському цвинтарі, що знаходився неподалік від Миколаївської церкви, який зараз не існує…» [там же, с. 49]. {Художественное произведение В. Скакуна можно условно разделить на 2 части: первая часть – биографическая, во второй представлен анализ творчества Михаила Петренко. 1я часть слабовата, о второй поговорим в другой книге.

   Несмотря на достаточно большой объем книги, никаких новых фактов по биографии Михаила Петренко не выявлено.

   Симптоматичным является описание организации Александром Корсуном материальной помощи студенту Михаилу Петренко со ссылкой «… Як свідчать спогади сучасників …».

   В … преамбуле фраза: «… В його основу покладено архівні матеріали та інші невідомі й маловідомі джерела». К сожалению, некоторые неизвестные источники так и остались неизвестными, хотя имя им есть: домыслы автора.}

 

   [Іван Корнющенко. Відлуння. (Оповіді та етюди з життя письменників-уродженців Сумщини і тих, хто працював або бував у цьому краї). – Суми, 2006, с. 34-36].

   Автор кратко и художественно написал о биографии М. Петренко в своей книге:

«Петренко Михайло Миколайович (1817 р., м. Слов`янськ Донецької області – 6 січня 1863 р., м. Лебедин.…) …

   Ото як поїхав до Харківської гімназії, так і залишивсь у тому місті, поки не закінчив юридичний факультет університету й служив у губернській палаті карного суду. Потім доля закинула у Вовчанськ, а оце поселився у чудовому лебединому краї ...

   Як відомо прижиттєвих зображень Михайла Петренка не залишилось. Отож у 1997-му тодішній голова Сумської організації Спілки художників України Олександр Чередниченко відтворив його образ, використавши фото внука Бориса, котрий, як стверджувалось у спогадах рідних Петренка, був «викапаний дід» ...». {Был ли похож Николай на деда или нет, в конечном случае вопрос не принципиальный. А портрет от сумского художника не хуже славянского варианта. Кстати, образ Поэта от славянских авторов появился в 2002 году}

 

   [Українська література ХІХ століття. // Хрестоматія (попереднє слово Миколи Жулинського). – Київ, 2006, с. 169].

   В хрестоматии о биографии М. Петренко написано так:

   «Михайло Петренко (1817-1862).

   Михайло Миколайович Петренко народився 1817 р. в містечку Слов`янську на Донеччині. Про життя і творчу діяльність Петренка відомо дуже мало. Не збереглося навіть портретне зображення поета, порівняно недавно земляки поета з`ясували дату його смерті.

   Відомо, що 1841 р. він закінчив юридичний факультет Харківського університету.

   Працював у Харкові в палаті карного суду, згодом – секретарем Вовчанського повітового суду, насамкінець – повітовим стряпчим у місті Лебедині, де й помер 25 грудня 1862 р. (6 січня 1863 р.) » ...».

 

   [Кизилова В. В. Михайло Петренко (1817-1862). // Історія української літератури та літературно-критичної думки першої половини 19 століття. – Київ, 2006, с. 204].

   И в этой книге приведена биографическая справка, непростительно устаревшая для 2006 года:

   «Михайло Петренко (1817-1862) … М. Петренко народився 1817 року в м. Слов`янську Ізюмського повіту, нині Донецької області. Упродовж 1836-1841 р. навчався в Харківському університеті. У 1849 році був призначений на посаду судового стряпчого в місто Лебедин на Сумщині. Брав участь у Кримській війні 1855-1856 рр., за що був нагороджений бронзовою медаллю. Помер письменник 25 грудня 1862 року, похований у Лебедині…».{Как долго живут некоторые ошибки. В 2006-м году еще пишут об участии М. Петренко в войне}

 

   [Моціяка О. М. Михайло Михайлович Петренко (1817-1862). // Становлення нової української літератури. – Ніжин, 2007, с. 181-182].

   В этом пособии, подготовленном для учебных заведений, есть материалы и по биографии Поэта:

   «Михайло Михайлович Петренко (1817-1862) …Біографічні дані про М. Петренка дуже скупі.

   Народився М. Петренко 1817 року у м. Слов`янську (тепер Донецька область).

   З 1836 по 1841 рік навчався в Харківському університеті…

   1849 року призначений на посаду судового стряпчого у м. Лебедині на Сумщині.

   У 1855-1856 рр. брав участь у Кримській війні. Нагороджений бронзовою медаллю.

{Серьезные работы из интернета не пишутся. Если информация и черпается из интернета, ее надлежит проверить должным образом.}

   У 1859 р. в Лебедині в М. Петренка гостював Т. Шевченко.

   25 грудня 1862 р. помер, похований у Лебедині»

{Увы, встречаются педагоги, которым не мешало бы чаще посещать библиотеку или курсы повышения квалификации}

 

   [О. Добровольський, В. Мікушев. Його таємниця. Невідомий Михайло Петренко. – Слов`янськ, 2008].

   Книга уже упомянутых авторов вышла фактически через пять лет после появления их предыдущей работи 2002 года.

   Как сообщают авторы во вступлении: «Книга «Його таємниця. Невідомий Михайло Петренко» - кардинально перероблене видання дослідження «Михайло Петренко. Дивлюсь я на небо …», надруковане у 2002 року у Слов`янську.

   На основі знайдених за останні 5 років документів, відтворено без ретуші біографію нашого земляка, деякі невідомі обставини його життя, що власне можуть змінити навіть оцінку мотивів творчості поета. {О понимании мотивов творчества Поэта даже не все специалисты говорить могут. В этом что-то надо понимать. То, что авторы добрались до «мотивации» - печально (о спосібностях авторов уже известно), а тематика обеих работ симптоматична. Проследим пристально за эволюцией взглядов авторов в их будущих публикациях, если таковые будут иметь место}

   Частина І друкується без змін, поза як відтворює стан дослідження життя та творчості М. Петренка, проведеного на матеріалах місцевих краєзнавців…

   Робота виходить до 190-річчя з дня народження поета».

   Что ж, начало весьма амбициозное и многообещающее. Внимательно изучим текст и попытаемся обнаружить новые факты, тем более, что авторы легко ответили на сложнейшие вопросы, касающиеся биографии Михаила Петренко.

   Несмотря на то, что первая часть публикуется по книге 2002-го года без изменений, для упрощения восприятия, текст ее приводится и в анализе этой книги:

   «Рід Михайла Петренка живе у Слов`янську вже принаймні два з половиною століття. Це твердження не є лишень черговою випадковою версією. Воно підкріплене кількома науковими статтями історика з м. Краматорська В. Коцаренка про розмежування територій, що були спірними між Кошем війська Запорізького та Слобідсько-Українською губернією у 1768-69 рр. Тоді у січні 1769 року в приміщенні Ізюмського комісарського правління зібрались старожили з військових обивателів – колишнього Ізюмського слобідського полку, що мали засвідчити приналежність до земель Слобожанщини території поблизу військової слободи Тор (Слов`янськ). Серед них ми знаходимо прізвище Петренко Івана. Звичайно, вік та рік народження цього козака зараз не встановиш, однак, вже 1769 року він вважався старожилом Тору, вибраним в числі чотирьох інших козаків від мешканців містечка. Одже, Петренки вже з початку XVIII століття жили у Слов`янську, найвірогідніше будучи козаками Торської сотні Ізюмського Слобідського полку…{См. комментарий на этот текст в работе 2002-го года}

   …У Слов`янську, на батьківщині Петренка, історією його життя цікавилися давно. Так, ще до війни, на рубежі 20-30 років минулого століття місцевий краєзнавець А. І. Абрамов зробив записи, що носять форму родинних переказів, від Антона Костянтиновича Петренка, онука Павла Петренка, який в свою чергу доводився рідними братом Михайлові Петренку. {Пересказы, воспоминания и т. п. – очень пластичный материал, из которого можно вылепить все. Потому и велик на него спрос. См. комментарии в работе 2002-го года»}

   Антон Костянтинович застав живим свого діда, який звичайно, добре знав обставини життя свого знаменитого брата. {См. комментарии к книге 2002-го года. На первый взгляд, звучит убедительно как аргумент, однако, Павел умер в 1880 году, а внук его Антон Константинович родился в 1887 году, как сообщают сами авторы} Записи, що зроблені близько 80-х років по тому існують в чотирьох різних варіантах, кожен з яких органічно доповнює один одного. В повному обсязі вони ніколи не друкувалися, й варіант, який пропонується читачеві, є максимально об`ємний. Прибрано лише повтори інформації …» [там же, с. 4]. {См . комментарии к книге 2002-го года}

   Следующая глава этой книги построена на рассказе Антона Константиновича Петренко: «В 1815 году Славянская мещанская управа выделила участок земли – 3 десятины в устье речки Бакай и правой стороны речки Торец. {А в 2002 году те же авторы писали, что землю выделили в 1809 году. Чего не напишешь, если информация не опирается на документы} Из записей в купчей крепости на имя дворянина Петренко Николая Гавриловича, под общим определением – «Хутор Торецкий».

   Николай Гаврилович – мой прадед. …{См. статьи в папках «Мысли по поводу» и «О недавних изданиях» настоящего сайта }

   1817 года в семье Петренко родился первый их сын Михаил.

   С осени 1827 г. отец определил Михаила к домашнему учителю – дворянину Яковенко…{Стало быть, в 10 лет}

   Дальше Михаилу пришлось познавать азы науки и подготавливаться в Харьковский университет от учительницы Бугровской …{не уверен, в десять лет родители Михаила уже готовили его в университет. Предстояла еще учеба, например, в гимназии или другом такого уровня учебном заведении. Может у авторов есть информация, что гимназия, либо другое учебное заведение пройдена Михаилом экстерном?}

   В 1836 году молодой Петренко поступил в Харьковский университет. {Тадиционная ошибка, начавшая жизнь в газетной статье И. Овчаренко в 1956 году. Кочует и поныне}

   С отцом жил его младший сын – Павел (мой дед, 1820 г. р.). …

   Старший сын Павла – Константин (1853 г. р.) и его сестры, брат Иван дали многочисленное потомство Петренко, оставшихся жить на хуторе Черевковом – на земле своего деда и прадеда. В 1887 году в семье Константина Павловича родился сын Антон.

   Он-то и собирал материалы про своего деда {авторы не совсем точно выражаются, дедом у Антона был Павел Иванович}поэта Михаила Петренко. Антон женился в 1913 году. В его семье тоже родился сын.

   Умер Павел в 1880 году, а Константин – в 1910 году…

   В 1843 году умер отец Михаила (мой прадед), который похоронен в своей усадьбе… {Как уже сообщалось ранее, в 1843 году умер прадед Антона Константиновича (отец Павла Ивановича), заметьте, не Николай Гаврилович. О последнем постепенно стали замалчивать. Незачем с таким упорством объявлять отцом Михаила какого-то Ивана, хотя и по фамилии Петренко. В крайнем случае, он мог быть отчимом, но в этом также необходимо разобраться. Авторы упорно продвигают странную версию, последнее время говоря просто об «отце Михаила». Концепция изменилась?}

С конца 1848 года Михаила Николаевича не стало слышно. Как он жил потом и где умер – неизвестно …» [там же, с. 5-7]. {См. комментарии к работе 2002-го года}

   «Вже після Великої Вітчизняної війни викладач Слов`янського педінституту Н. М. Корнієнко разом з студентами літературно-краєзнавчого гуртка зробила нові записи про життя поета у Слов`янську. Цікаво, що при цьому вони фактично повністю відрізняються від записів А. І. Абрамова. {Повторяя комментарии к работе 2002-го года: Надо полагать, ничего удивительного в этом нет. Они описывали разные роды Петренко. В силу свойств человеческой памяти, информация о родах подперепуталась, что повлекло за собой проблемы, в которых местные знатоки до сих пор не могут разобраться. Вместо того, чтобы подсобрать новые документы, позволяющие делать разумные выводы, они продолжают все дальше утопать в ими же разведенном болоте} Так, з`являється точна дата виділення землі під забудову (10 березня 1809 р.), немає згадки про документ на землю, що в записі Абрамова іменується «Купчей крепостью»…» [там же, с. 8-9].

   Далее, текст рассматриваемой книги уже иногда отличается от работы 2002 года.

   «… По перше, ми припускаємо, що А. І. Абрамов вочевидь не тримав у руках документа від 1809 року про виділення землі, або бачив якийсь інший, пізніший документ, що в записах його іменувався «Купчей крепостью», й вперше виникає невідома раніше тема нещасливого кохання до доньки купця Марченка Галі …

   Найкраще, звичайно, коли б вдалося знайти оригінал або, принаймні копію вищезгаданого документа, проте поки що зробити це не вдалося.

   Що ж стосується історії з нещасливим коханням, то тут мають право на життя обидві версії – й Абрамова, й Корнієнко. Ми не зможемо заперечити ані однієї, ані другої. Вочевидь, історія з донькою Арцибашева як й історія з Марченковою Галею залишаться міфологізованою частиною Петренківської біографії … ». {Советуем авторам обсудить тему любви у детей подросткового возраста со специалистами, а потом подумать, может ли эта тема рассматриваться как аргумент для описания биографии Михаила, тем более что нет никакой информации «после». Описанный авторами факт может сказать только о том, что родов Петренко больше чем один, а авторы на протяжении десятилетия с этим не считаются. Просто у них появились более прикладные идеи в этой Теме}

   «Період 1844-1862 років досить добре досліджений в житті Михайла Петренка, а тому, щоб повторюватися (про це 20-ліття читач може прочитати в кінці книги) висвітлимо лишень ті «білі плями», що лишалися у біографії поета досьогодні. Перш за все, це роки 1841-43. Даних про життя-буття Петренка за цей період немає. Але є записи Абрамова, де зазначається, що в 1836-38 рр (ці дати у різних варіантах є різними) згоріла садиба його батька Миколая. Рід Петренків після цього дуже сильно збіднів (згадаймо, що найменший брат Михайла Олексій з невідомих причин кидає навчання у Харківській гімназії й з 1838 року йде служити канцеляристом у Бахмутському повітовому суді). З тих же записів відомо, що батько поета помирає у 1843 році. Михайло, фактично як і інші його брати, потрапив на початку 1840-х років у дуже скрутне, як тепер кажуть, становище. {См. комментарий на этот текст в работе 2002-го года}

   Найвірогідніше, він повернувся після закінчення Харківського університету (1841) до родини батьків у Слов`янськ й активно допомагав своїй родині відновити втрачені життєві позиції. У Харків віддавати до друку свої вірші він міг як сам особисто, так і надсилаючи в листах до друзів по університетському життю, однак, сам у цей час проживав у Слов`янську й не був задіяний у громадському житті центру Слобожанщини. Тому то й не знаходять дослідники матеріалів про життя поета цього періоду. Ця версія здається нам найвірогіднішою. {См. комментарий на этот текст в работе 2002-го года}

   Про період 1849-52 років (хвороба матері й якась тяжба в Ізюмському повіті) відомо ще менше. Можна лише припустити, що в 1849-52 рр. мати Михайла помирає й між братами починається процедура поділу родинної спадщини. Тяжба, що згадана у документі під 1852 роком скоріш за все має відношення до цього процесу. На користь такої гіпотези говорить й те, що М. Петренко вказує на Ізюм, як місто, де йому треба терміново побувати, а саме на Ізюмський повіт, в межах якого тоді знаходився й нинішній Слов`янськ. …» [там же, с. 9-11]. {Повторяя комментарий к книге 2002-го года: Цитата из документа от 19 февраля 1852 г. выглядит так: «Заведеная мною тяжба и домашние обстоятельства требуют личного моего нахождения в Изюмском уезде, посему имею честь покорнейше просить, дозволить мне воспользоваться отпуском …». В Изюмском уезде – да, о необходимости срочно быть в Изюме – нет}

   Следующая часть ІІ, собственно и является тем материалом, который, по словам авторов, существенно отличается от работы 2002 года, и продвинул понимание биографии Михаила Николаевича Петренко вперед {Авторы используют свои точки отсчета, потому «вперед» надо читать «назад»}:

   «…Більшість фактів з біографії М. Петренка слов`янського періоду його життя до 2001 року бралися з декількох варіантів домашніх переказів, записаних від онукового брата поета Павла Антона Костянтиновича Петренка Слов`янським краєзнавцем Андрієм Івановичем Абрамовим.

   Зроблені ще до війни, після смерті разом з архівом Абрамова записи потрапили до Слов`янського краєзнавчого музею. Ними користувалися Н. М. Корнієнко, І. М. Овчаренко та власне самі працівники музею, які уклали довідку про поета …

   В лютому 2002 року з`явилося перше видання книги О. Добровольського і В. Мікушева «Михайло Петренко. Дивлюсь я на небо …». З далечини минулих 5 років, авторам видно певні ляпи у ньому і, зокрема, головний з них, коли вони повністю довірилися відповідям на слідстві О. П. Петренка та Свідченням Т. О. Петренка про їх дідів – Федора Дмитровича та Стеапна Дмитровича.

   Не знаючи, що був ще третій брат – Дмитро, ми писали: «неспівпадання «Івановича» з «Миколайовичем» на нашу думку є віпадковістю …О. П. Петренко міг просто не знати справжнього «отчества» свого прадіда, або щось при записі протоколу наплутав слідчий». Літо 2002 року стало несподівано багатим на нові матеріали, ставших поштовхом до нових архівних пошуків – тепер вже в Харківському архиві …

   Дослідникові казково повезло – він знайшов у течці документ, датований 27 січня 1899 року. Згідно нього, брат Василь Петренко відмовляється від спадщини на користь Костянтина, що відкрилася після смерті писця ІІІ розряду з дворян Павла Івановича Петренка. {Как неоднократно ранее сообщали сами авторы, Павел Иванович умер в 1880 году. Авторами документ так преподнесен, что возникает вопрос – почему 1899 год? Через 19 лет после смерти? Маловероятно… Более того, в списке передаваемых в Донецкий архив документов под номером 17 (там же, стр. 75) записано: «Акт прийому майна від померлого Михайла Івановича Петренко його сином Костянтином. 27 січня 1899 г. ». То ли опечатка, то ли авторы опять путают …Здесь разговор идет о двух Павлах Ивановичах, однозначно}

   Отже, виходило, що у поетового брата був інший батько: у Михайла – Микола, у Павла – Іван. {Здесь не совсем понятен неподдельный восторг авторов, потому как этот факт несоответствия уже декларировался ими же в книге 2002 года. Убедиться в этом совершенно несложно, посмотрев текст книги, но для упрощения приведем краткую цитату из работы славянских авторов 2002-го года:

   …«После чего, Алексей Петренко добавляет, что «… Дядю моего отца звали Петренко Павел Иванович» … {В том, что отца Михаила звали Николаем, никто и не сомневался. Упомянутое несовпадение отчеств свидетельствовало скорее о том, что авторами допущена грубейшая ошибка, связанная с попыткой отождествления двух или трех родов однофамильцев либо родственников не первого родства. Изучение этой проблемы находится в настоящее время в процессе}

«…Це було справжнім відкриттям, адже ніхто й ніколи навіть не здогадувався про родинну таємницю…» {Реально, факт несовпадения отчеств говорит лишь о том, что Михаил и Павел не являлись родными братьями, но то, что они единоутробные братья, менее вероятно, как и то, что они двоюродные, либо просто однофамильцы. Не совсем понятно о какой родовой тайне и от кого здесь идет речь? По-видимому, авторам понадобилось около пяти лет (с 2002-го года) на раздумия, как слепить два независимых факта вместе. Возможно, им и показалось, что это удалось. Это не так. Напомнить авторам, что ними как бы декларируется уважение к памяти Земляка, но это не очевидно. Не надо заниматься на этой теме самопиаром. В конце концов, у читателей может сложиться не просто плохое мнение об авторах (См. статью в «Мысли по поводу» и «О недавних изданиях».)}

«…Наукові пошуки привели знову до Донецька, де восени 2002 року в метричній книзі Воскресенської церкви Слов`янська знайшовся запис на жовтень 1871 року про смерть від чахотки колезького регістратора Дмитра Івановича Петренка у віці 46 років…{Будьте скромнее, научный поиск – это несколько инное занятие}

   …було зроблено висновок: четвертий брат у родині Михайла Петренка все ж таки був, ніяка це не помилка або описка…. Звали його Дмитром, була у нього як і у більшості Петренків юридична освіта, а Олексій Пилипович Петренко – його рідний онук. » [там же, с. 14-16]. {Вот так легко авторы решают сложнейшую генеалогическую проблему. Им так и показалось, может бать. Они обязательно должны попробовать себя в отборочных испытаниях «Битвы экстрасенсов»}.

   «…Метричні книги Воскресенської церкви дали можливість «вирахувати» точну дату народження брата поета Дмитра, а це у свою чергу – встановити ім`я поетової матері.

   Було проглянуто церковні книги Слов`янська за 1801-1850 рр …

   Три записи Воскресенської церкви (дві за 1822 рік і одна за 1825) стосувалися прізвища Петренко.

   1822 рік …У славянского обывателя Якова Степанова сына Петренкова от жены его Евдокии Даниловой дочери родился сын Иоанн …Харківська духовна консисторія, фонд 40, опис 110, справа 288, лист без номеру, розділ «Народження»…

   У Славянского жителя коллежского секретаря Николая Дмитриева сына Петренкова от жены его Марфы Андреевой дочеры родился сын Евграф … Харківська духовна консисторія, фонд 40, опис 110, справа 288, лист без номеру, розділ «Народження» …

   1825 рік …число рождения 25…У славянского жителя из дворян Ивана Иванова сына Петренка от жены его Анны Тимофеевой родился сын Дмитрий … Харківська духовна консисторія, фонд 40, опис 110, справа 291, лист без номеру, розділ «Народження» …

   Володіючи інформацією з Донецького облархіву про наявність в родині Петренків четвертого брата Дмитра, {Интересно, архив знает, где и как используется его имя?} було точно встановлено згідно запису за 1825 рік ім`я поетової матері. Також запис в церковній книзі свідчив про те, що вона вдруге одружилася з дворянином із Слов`янська Іваном Івановичем Петренком.

   Цей запис підтвердив версію, що Михайла Петренко виховував вітчим, а брати Павло, Олексій та Дмитро були рідними йому по матері. {И в этом месте авторы решили, что дело сделано, и если раздадутся хлопки, то это будет ни что инное, как апплодисменты… Однако, остается одна неувязочка.

   Михаил Николаевич – допустим 1817 г. р. после него Павел Иванович – 1820 г.р.,

далее, Алексей Николаевич (заметьте, Николаевич), например, 1823 г. р. и наконец, Дмитрий Иванович (обратили внимание? Иванович – 1825 г. р.). Опять опечатки? Нет, это результат фальсификаций от славянских авторов}

   Вірогідно, це спричинило усі подальші перипетії в його житті, про що йтиметься далі.

   Отже, помилки бути не могло й ми сьогодні дійсно називаємо вперше не легендарні, а документальні дані про склад родини поета та озвучуємо ім`я його матері – Ганни Тимофіївни Петренко…{Такие мысли посещают не в обычном состоянии…}

   Попри загальну думку в науці про дату вступу Михайла до університету у 1836 році, вдалося встановити її тепер абсолютно точно – 15 вересня 1837 року …» [там же, с. 19-20]. {Не будем приводить известную пословицу, лишь сообщим, что в таких случаях частое упоминание науки к науке не приводит}

   «…Знайшлася в архіві згадка про близького родича М. Петренка Стефана (Степана) Петренка, який працював в Ізюмському повітовому трьохкласному училищі на одній з керівних посад. {Стефан-то по каким признакам объявлен близким родственником? В любом, даже малом селе жители с фамилией Петренко были и есть и их много}

…Можливо, щось і було пропущено, але вдалося довести один незаперечний факт – ніхто з дослідників життя М. Петренка окрім родини Шептіїв в архіві навіть не намагався працювати…{Это… правда}

Саме тому й користувалися всі ми до сьогодні лишень легендами, та споминами, замінюючи ними архівні дані …{Авторы даже гордятся, что добрались до архива. Но это даже не полдела. Авторы не смогли понять попавшие в руки документы}

   Згідно метричних книг Воскресенської церкви Слов`янська 20-х років ХІХ століття було встановлено, що зразу ж після народження Михайла Петренка у 1817 році, його мати Ганна Тимофіївна з невідомих причин в період 1817-1819 рр. вдруге одружилася зі Слов`янським мешканцем з дворян Іваном Івановичем Петренком. {Не понятна одна деталь: авторы ссылаются на конкретную метрику конкретной церкви, где записаны конкретные люди, и говорят не о конкретной дате, а о 1817-1819. Там неразборчиво написано? К факту рождения Дмитрия авторы подпускают дезинформацию, предлагаемую для читателей как наживку. Анна Тимофеевна – мать Дмитрия Ивановича (даже не Николаевича!) и это прекрасно, но нет оснований объявлять ее матерью Михаила на основании нелепейших подтасовок} Від цього шлюбу народилися Михайлові брати по матері Павло, Олексій й ніде не згадуваний в літературі Дмитро. {Во-первых, не Алексей, а Алексей Николаевич – так очевиднее нелепое предположение, во-вторых, о Дмитрии не вспоминали по простейшей причине – он не имеет отношения к рассматриваемой теме. А всплыл Дмитрий как «заплатка» для очередной огромной дыры в концепции, которую упроно разрабатывают славянские авторы. К слову, и Павло был Иванович}

   Як склалися стосунки між братами достеменно ми вже не дізнаємось ніколи, та факт лишається фактом, було щось в історії з народженням Михайла та стосунками між його рідними батьками Миколою і Ганною таке, що в роду Петренків завжди замовчувалося…{Некоторые авторы, по-видимому, привыкли к такому стилю работы, самовыражаясь и в других направлениях столь же безответственно и безнаказанно. Работа с документальной информацией подсилу любому серьезному человеку, дорожащему своей репутацией и уважением коллег и читателей}

   Поки що версія про те, що Михайло Петренко народився не раніше 26 серпня і не пізніше 31 грудня 1817 року видається авторам самою вірогідною» [там же, с. 24-27].

   Далее, авторы касаются темы о возможном месте захоронении Михаила Петренко. Должен отметить, этот вопрос более беспокоит славянских исследователей, нежели лебединских:

   «… на запит І. М. Овчаренка щодо життя М. Петренка у Лебедині за дорученням міського голови Директор Лебединського Художнього музею В. І. Кравченко писав: «…Поет похований на Покровському кладовищі м. Лебедина. Старожил Лебедина 86-річна Меланія Василющенко в 1993 році стверджувала, що сімейні поховання Петренків знаходилися праворуч при вході на Покровське кладовище. Запам`яталось їй і фото Петренка в еполетах на одному з них. На початку 30-х років багато надгробків і самих поховань було знищено. Є дві цілком вірогідні версії (обидві належать нині покійній М. Василющенко: а) місцем поховання М. Петренка може бути одна з могил із старезним масивним почорнілим дубовим хрестом хрестом, який давно похилився; б) поряд із цією могилою знаходився надгорбок, де теж міг бути похований М. Петренко). Нажаль, фото місця поховання М. Петренка немає…». » [там же, с. 31]. {По состоянию на конец ноября 2012 г. место захоронения Михаила Петренко не обнаружено}

В следующей части книги «Узагальнена біографія поета …» авторы приводят обновленную версию биографии М. Петренко. В данную «обновленную» версию 2008 года привнесены фантазии, которые делают биографию поэта совершенно логически невоспринимаемой {Если у авторов проблемы с анализом информации, тогда понятно. Если планировали такой результат – с задачей справились блестяще}. Следуя логике и методологии авторов при обнаружении новых Петренко из Славянска с несовпадающими отчествами, семья Михаила Петренко может разрастаться и разрастаться. Пренебрегая элементарной логикой, для объяснения весьма сомнительных посылок, авторы напишут и о третьем, и о четвертом браке матери Михаила. Не тратя впустую время на анализ этого «обновления» в очередной раз констатируем, что речь идет о попытке (именно о попытке, так как авторы делают это упорно и безответственно) смешать как минимум 2-3 линии Петренко, которые могут оказаться «двоюродными» либо, банально, однофамильцами, но никак не одной большой семьей.

   Для розыска и анализа архивных материалов необходимо время (иногда, много времени), для генерирования подобных сомнительных комбинаций достаточно нескольких минут. Каждый автор должен понимать ответственность за поступки (публикация любых материалов) и не спешить заявлять о своей шальной версии, ибо это навредит делу. Процесс идет, архивные материалы раскрываются не сразу и мудрость любого автора состоит в умении подождать, более глубоко изучить вопрос, обсудить его с коллегами и, когда уже не будет никаких сомнений, опубликовать материалы. В противном случае, подобные акции есть просто засорение информационного пространства. Оценка предыдущей версии 2002 года уже сделана ранее.

   Далее:

   «…Рід Петренків походить із Слобідських козаків Ізюмського повіту і мешкає у нашому місті не менше двох з половиною століть. Після скасування на Слобожанщині полкового устрою батько майбутнього поета вочевидь бере участь у військових кампаніях, за що й отримує «личное дворянство». …{Есть род Петренко из козаков, это почти доказано. Из козаков ли род Михаила Петренко, скорее всего ответ положительный, но поиск еще не закончился и документального подтверждения нет. Авторами же подобное утверждение сделано по безграмотности}

   1817 рік – в сім`ї Петренка народився первісток Михайло. Зразу ж після народження М. Петренка його мати Ганна Тимофіївна вийшла заміж за мешканця м. Слов`янська походженням з дворян Івана Івановича Петренка. В 1819 або 1820 роках народився Павло, а через короткий проміжок Олексій і 1825 – Дмитро. {Напоминаем, авторы утверждают, что Алексей Николаевич родился после Павла Ивановича и перед Дмитрием Ивановичем, что говорит о полном неумении авторов работать в области генеалогии}   Отже генеалогія сім`ї виглядає так: ... {далее авторы приводят генеалогическую схему, выстроенную на основе сомнительных гипотез, упоминаемых в тексте} Схема   » [там же, с. 65].

   «…Близько 1826-1830 рр. Михайло Петренко перебував в Ізюмі, вірогідно на навчанні в трьохкласному училищі цього міста. {Капля долбит камень не силой, но частым падением. Авторы бездоказательно, но утвердительно сообщают о пребывании Михаила некоторое время в Изюме, по-видимому, ошибочно полагая, что это со временем будет восприниматься как факт} Далі йде навчання в Харківській губернській гімназії, де згодом буде навчатися його наймолодший брат Олексій …{Есть основания утверждать, что Михаил получал образование не в Харьковской гимназии}

15 вересня 1837 р. Михайло Петренко почав навчатися на юридичному факультеті Харківського університету. За освіту М. Петренко платив сам.

   Десь близько 1838 року згоріла у Слов`янську батьківська садиба. Настали скрутні часи для сім`ї Петренків. Олексій, брат поета, змушений покинути навчання в Харківській гімназії у 1838 році. Спочатку він був канцеляристом у Бахмутському повітовому суді, а потім у Харківській палаті кримінального суду. Остання відома згадка – Олексій Петренко працював у 1849 році секретарем Слов`янської городської ратуші. {Соображения безосновательны. О Павле Ивановиче, Алексее Николаевиче и пр. уже достаточно много говорилось выше}

   Там же працював писцем ІІІ розряду Павло Петренко. На державній посаді (колезьким регістратором ) у Слов`янську перебував і найменший брат Дмитро.

   …Період 1841-1843 років залишається темною плямою у житєписі поета. Ми пропонуємо свою версію: Михайло Петренко у цей час перебував головним чином вдома у батька в Слов`янську. Після пожежі родинний достаток настільки підупав, що Петренки змушені були збудувати мазанку. На руках у батька залишалися Павло, Олексій та Дмитро. Сім`я конче потребувала допомоги Михайла {Повторяя комментарий к книге 2002 года: Где был Павел в эти годы – сведений нет, но ему было около 21 года. Алексею было 18-19 лет в этот период. В этом контексте интересно звучит фраза «На руках у батька залишалися Павло й Олексій». В 16 лет А. Гайдар полком командовал … . Не будем отвлекаться: Алексей работал за копейки (часто употребляемый факт, см тексты выше). Семья Петренко сделала бы не совсем правильный выбор, если бы призвала строить мазанку юриста с университетским образованием, отпустив Алексея зарабатывать гроши. Образованный юрист в те времена мог быть более полезен для семьи, зарабатывая деньги на службе. Мазанку построли за несколько месяцев, а что потом? Бахча? Период требует документального описания, аргументированные гипотезы уместны также, а бредовые фантазии лучше попридержать. О Дмитрии, которого здесь пристроили – промолчим. Кто следующий?}

   1844-1849 роки достатньо повно висвітлені у книзі І Овчаренка «Йому жити у віках» (Слов`янськ, 1997) й тому ми дозволили собі перенести у свою роботу складену ним хронологію за цей період життя Михайла Петренка:

1844 – 13 червня – призначений канцелярським чиновником Харківської палати карного суду.

1844 – 13 серпня – затверджений у чині губернського секретаря.

1844 – 19 вересня – призначений старшим помічником столоначальника.

1845 – з 6 липня виконує обов`язки столоначальника.

1846 – з 17 серпня – столоначальник карного суду, там же йому присвоєно чин колезького секретаря.

1847 – Київський генерал-губернатор Д. Бібіков надіслав цареві доповідну записку в справі Кирило-Мефодіївського братства, у якій серед інших значились імена Т. Г. Шевченка та М. М. Петренка, як ідейних натхненників. До справи кирило-мефодіївців слідством не притягався.

1847 – 17 серпня призначений на посаду колезького секретаря Вовчанського повітового суду.

1848 - … одружений з дворянкою Анною Євграфівною Миргородовою. Мали п`ятеро дітей: Миколу 1849 р., Марію 1856 р., Євграфа 1857 р. н. та Людмилу і Варвару невідомих років народження. Є дані що не всі вони вижили у дитинстві. {Информация на основе формулярного списк 1858 года}

1849 – з 6 липня – повітовий стряпчий в м. Лебедин (зараз Сумської області).

У 1855-56 роках Михайло Петренко бере участь у Кримській війні. За це він був нагороджений медаллю «В память о войне 1853-1856 гг.». {В войне Михаил участия не принимал}

   В 1858 році , подаючи службовий формуляр до повітового училища разом з заявою про зарахування учнем свого сина Миколу, зазначив що має чин титулярного радника…

   25 грудня 1862 року М. М. Петренко помирає в чині колезького асесора. Поховано його у місті Лебедині. Могила, на жаль, до цього часу не розшукана. Лебединські дослідники встановили точне місце, де мешкав поет – це вулиця Димитрова, 12 (поблизу Миколаївської церкви)…

   Могили родини Петренків у вигляді комплексу поховань зберігались приблизно до початку 1950-х років. Вже після того, як територія, де вони знаходилися, була виділена під забудову в окрему земельну ділянку іншому власнику, їх зрівняли. … За свідченням родичів Петренка було їх 6 або 5. Серед них й могила батька та матері поета, а також його рідного брата Павла. {Эта информация не имеет отношения к родителям Михаила Петренко}

   Рідний онук М. М. Петренка Борис Миколайович загинув у 1919 році. … Правнучка поета Н. Б. Петренко-Шептій доклала чимало зусиль, щоб знайти та опублікувати документи, які б висвітлили життя Михайла Петренка поза Слов`янськом. Вона ж встановила й точну дату смерті. … »

   И наконец, в седьмой части «Доля Петренківського архіву» имеет место следующая биография:

   «… Михаил Петренко родился в 1817 году. Он был старшим из трех сыновей в семье Петренков …{Авторы забыли увеличить цифру до четырех в соответствии с их последней «переписью»…}

   О жизни поэта мало что известно, знаем, что в 1837 г. Михаил поступил в Харьковский университет. … В 1844 г. М. Н. Петренко был утвержден в чине губернского секретаря, а с 1845 г. стал исполнять обязанности столоначальника, с 1846 года – столоначальника уголовного суда. Ему было присвоено звание коллежского секретаря. … Михаил Николаевич был женат на дворянке Анне Евграфовне Миргородовой, с которой нажил пять детей: Николая, Марию, Евграфа, Людмилу и Варвару. Известно, что в 1849 г. Михаил Николаевич работал надзирателем уездного училища в г. Лебедине (Сумская обл.). {Если бы и работал в училище, то скорее всего наблюдателем. Поди, училище не усиленного режима …} В 1855-56 гг. принимал участие в Крымской войне, за что был награжден медалью «В память о войне 1853-1856 гг.». {В войне участия не принимал}

   Умер Михаил Петренко 25 декабря 1862 г. Его похоронили в г. Лебедине. Могила, к сожалению, до сих пор не отыскана… » [там же, с. 72].

 

   {Есть информация о том, что к 195-летию Михаила Петренко (2012 год) краеведы Славянска планируют издать книгу. Идея сама по себе достойная.

   Хотелось бы найти в этой книге то, что действительно явится данью памяти Поэта. Это могла бы быть просто небольшая брошюра Его поэзий. Издать бы ее как можно большим тиражом с целью популяризации творчества Поэта и раздать многим, чтоб все и везде читали. «Його книжки ходили по руках…»

   Жизнь идет, и не хотелось бы видеть в запланированной книге растиражированные сомнительные гипотезы и надоевшие устаревшие предположения. Это только навредит памяти Поэта. Такая книжонка не будет памятником Михаилу Петренко, а послужит никому не нужным очередным самопиаром коллективу, к сему изданию причастному. Критикам работы много не добавится, все давно известно и грош цена цена этой информации. Да и не может быть в такой книге ничего интересно и нового.

   Небо не изменилось над Славянском с тех времен, пару веков для Планеты – пренебрежимая малость, но люди изменились и очень. Неплохо было бы всем знать и помнить древнее «Не навреди». Это не только для медиков. Впрочем, есть и те, кто знает это и хорошо, да не у всех получается жить под таким флагом.

   Хочу добавить, что многие славянцы чтут память Михаила Петренко.

   Примеров тому предостаточно:

   Городская библиотека носит имя М. Петренко.

   В славянском педагогическом лицее уже годы функционирует Комната памяти поэта-земляка М. Петренко, и я думаю, станет музеем, когда земляки-таки начнут заниматься исследованиями.

   На недавнем пленарном заседании Славянского горсовета депутаты присвоили имя Михаила Петренко одной из новых улиц в микрорайоне Солнечный.

   Недавно был установлен камень в память проживания Поэта в г. Славянске

(на месте, где могла стоять хата одной из семей славянских Петренко, но не семьи Михаила).

   Многие начинания последнего времени не были бы воплощены в жизнь, если бы не энтузиазм и поддержка мэра города Нели Штепы.

   По-видимому, следующим масштабным проектом будет памятник Поэту.

Есть-таки то, что не может не радовать}

 

   [Барабанова О. А. Творчість Михайла Петренка в контексті української поезії 30-50-х років ХІХ століття. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. – Харків, 2008, с. 11].

   В тексте автореферата иногда вскользь упоминаются незначительные эпизоды из биографии Поэта, например:

   «…деякі біографічні моменти, важливі для розуміння доробку митця, {Михаила Петренко} потребують уточнення й доповнення.

   Походив М. Петренко з небагатого українського дворянського роду, що мав, очевидно, козацьке коріння …

   Важливим етапом творчого становлення М. Петренка стало його навчання у Харківській губернській гімназії та Харківському університеті. Як свідчать біографічні матеріали, тоді юний поет пережив нерозділене кохання …

   …відомо, що поет не виїздив за межі України…».

 

   [Очерки исторіи украинской литературы ХІХ столѣтія Н. И. Петрова. Репринтное воспроизведение издания. Киев, 2008, с. 161-162].

   В репринтном издании все сохранилось без изменений:

   «…Михайло Николаевичъ Петренко родился въ 1817 году и большею частью проживалъ и узналъ языкъ и бытъ народный въ г. Славянскѣ и его окрестностяхъ, изюмскаго уѣзда, харьковской губерніи; окончилъ курсъ ученія въ харьковскомъ университетѣ въ 1841 году и потом опредѣлился на службу по гражданському відомству…».

 

   [Барабанова О. А. Творчість Михайла Петренка в контексті української поезії 30-50-х років ХІХ століття. Дисертація кандидата філологічних наук. – Донецьк, 2008, с. 51-57].

   Некоторая информация из биографии М. Петренко попала и в рассматриваемую диссертацию (речь идет о единственной дисертации, где рассматривается творчество Михаила Петренко):

   «Довгий час біографія Михайла Петренка була майже нез`ясованою, обмеженою мінімумом інформації. Також було невідомо, чи залишилися у поета нащадки, яка їхня подальша доля. Тільки у 80-90-х рр. ХХ ст. Надія Митрофанівна Корнієнко розширила відомості про родину Петренко. Разом з А. І. Абрамовим і студентами Слов`янського педінституту вони дізналися що з роду Петренків залишилася правнучка поета по братові Світлана Антонівна Петренко, яка проживала в Слов`янську, і Антон Костянтинович Петренко, котрий мешкав у Краматорську. Систематизував та доповнив зібрану інформацію новими відомостями відомий слов`янський краєзнавець І. М. Овчаренко. Сьогодні ми можемо зробити спробу відтворити життєвий та частково творчий шлях Михайла Петренка, починаючи з моменту отримання власної землі батьком поета: «Батько М. Петренка оселився в нашому краї в ті часи, коли на півдні України ще зберіглися деяки назви від минувших татарських набігів. Правий берег Торця часто називали «диким полем». Між річками Бакай і Торець була прекрасна низина – вигін. Саме тут за рішенням сходу міщан Слов`янська 10 березня 1809 р. (за старим стилем) було відведено безземельному «личному дворянину», тоді ще не одруженому, Миколі Гавриловичу Петренку 3 десятини землі під оселю». Відрізана земля стала називатися хутором Торецьким. Тут Микола Гаврилович і почав господарювати. Він відзначався м`якою вдачею, був прекрасним господарем.

   У 1817 році в сім`ї Петренків народився первісток – Михайло, він був старшим сином у сім`ї. «У Слов`янську за ним та іншими спадкоємцями числилось два будинки і при них чотири душі селян».

   Хлопчик Михайло, за розповідями родичів, ріс тихою і лагідною дитиною, любив самотність навіть у школі. Взимку, коли снігові замети відгороджували хутір від міста, Михайло жив у Марченків. Чудова природа була там оточенням, у якому формувалася поетична натура хлопця …

   Пізніше Михайло вчився в Харківській губернській гімназії, але її не закінчив і з 1838 року пішов служити. {Что-то слышала, думала это о Михаиле. А это, оказывается об Алексее... А как осложняется восприятие темы, когда проходят многие десятилетия.

Тема биографии Поэта, естественно, не основная в диссертации, но очень жаль, что соискательница не перепроверяла и не анализировала материалы от славянских краеведов, а просто перенесла сомнительную информацию в свою работу, тем самым понизив ее уровень}

   Молодий поет постійно згадував про рідну землю, говорив про неї з великою любов`ю, де почуття з особливою силою заявило про себе, коли Михайло навчався в університеті.

   Зі Слов`яськом пов`язані не лише його радощі, але й особисте горе. За переказами, що їх зібрали студенти, він пережив гіркоту нещасливого кохання до Галі – доньки купця Марченка. Про шлюб юнака з бідної сім`ї з багатою дівчиною годі було й думати. Тим часом Галю видають заміж за багатого і знатного нареченого, і вона їде з ним за кордон. Під впливом цього Михайло Петренко пише вірші, які зараз літературна критика цілком слушно розцінює як автобіографічні …

   Відомий краєзнавець А. І. Абрамов (1898 – 1972 ) подає спогади родича поета – Антона Костянтиновича Петренка. Записи цінні тим, що наводять подробиці з життя родини Петренків, а також називають учителів малого Михайла. Історію кохання самого Петренка він пов`язує з донькою поміщика Арцибашина, а не Марченка, як це твердять записи Н. М. Корнієнко. {Вести такие дискуссии есть смысл, когда речь идет о документах. В данном случае оба воспоминания интереса не представляют. Это для художественной литературыБ но не для научной работы}

   Оприлюднення розповіді А. К. Петренка допоможе майбутнім біографам остаточно віднайти достовірні факти з життя видатного слов`янця.

   Від першого свого вчителя – Яковенка Михайло перейшов навчатися до Бугровської, яка жила в місті, неподалік Сінної площі. Тут він готувався до навчання в Харкові. … Михайло закохався в дочку поміщика Арцибашина, що жив неподалік від учительки. Про стосунки доньки з Михайлом дізналися інші дівчата, і батьки суворо заборонили зустрічатися з юнаком.

   Мати Михайла любила розповідати синам про те, як на їхньому хуторі копали льох і знайшли скарб: срібні речі, мідні хрести й решту церковного посуду. Це були німі свідки набігів турків і татар на Україну XVI-XVII віків. Вразливий Михайло слухав розповіді, затамувавши подих, і в його уяві поставали широкі степи України, татарські напади, сумне життя полонених у турецькій неволі …

   У 1838 році, коли Михайло вже другий рік навчався в університеті, у його батька сталося нещастя: згоріла хата. Батьки дуже збідніли і не могли допомагати синові-студенту; і він все рідше й рідше приїжджав додому. З батьками у той час проживав менший син – Павло. На місті згорілого подвір`я Петренки звели маленьку хатку. Коли помер батько поета, його поховали на своїй садибі. {И в этой работе автор, опираясь на записи А. Абрамова, об Алексее не вспоминает}

Робимо висновок, що твердження ряду біографів М. Петренка відносно батьківської загибелі десь на чужині не відповідає дійсності, а вірш «Батькова могила» є лише художнім домислом. {Это не ошибка, а элементарная подтасовка информации. У Павла Ивановича умер отец, и его похоронили в усадьбе. Почему бы и нет? Павел Иванович бездоказательно объявлен братом Михаила Николаевича, значит, это отец Михаила похоронен в усадьбе. Просто тупой подход. Уже много сказано по этому поводу и нет смысла вдаваться в детальный разбор этой информации, лишь напомним, что Иван (отец Павла Ивановича) может и похоронен в усадьбе, однако, Николай (отец Михаила Николаевича) похоронен неизвестно где. И уж если и был отчим, то Михаил искал могилу отца (намек для тех кто по разным причинам не очень хорошо ориентируется в терминах: отец и отчим – разные люди. Те, кто не совсем понимает разницу, могут детально изучить этот вопрос в энциклопедиях, например). Кстати, частое перечитывание текстов Поэта, подозреваем, может обладать эффектом просветления. Попробуйте…}

   З кінця 1848 року від Михайла Миколайовича до рідні у Слов`янську ніяких вістей не надходило … {Это утверждение, упоминаемое в различных работах ранее, не имеет никаких доказательств}

   13 червня 1844 р. Михайло Петренко був призначений канцелярським чиновником Харківської палати карного суду, 6 липня йому присвоєно чин колезького секретаря; 13 серпня – затверджений у чині губернського секретаря; 19 вересня – призначений старшим помічником столоначальника.

   У той же час Київський генерал-губернатор Д. Бібіков надіслав цареві доповідну записку в справі Кирило-Мефодіївського братства, у якій серед інших значились імена Т. Г. Шевченка та М. М. Петренка. Цей документ підтверджує, що Михайло Петренко поділяв думки та погляди представників Кирило-Мефодіївського товариства. Можливо, саме цей факт і став причиною того, що подальше кар`єрне просування Петренка спостерігаємо тільки з 1848 р., коли 16 серпня він був призначений на посаду колезького секретаря Вовчанського повітового суду. {Неизвестно откуда соискательница черпала информацию для диссертации, но, складывается мнение что не из первоисточников. Скорее всего из интернета. Коллежским секретарем (это чин) Михаил Петренко награжден 26 ноября 1846 года. Секретарем Волчанского суда (это должность) назначен 16 августа 1848 года. И т. д. Иногда запоздалое ознакомление с материалом позволяет автору узнать о чем он писал ранее}

   Ще перебуваючи у Вовчанську, М. Петренко неоднократно звертався до Харківського губернського прокурора з проханням дозволити йому відвідання хворої матері, проте є інший рапорт, з якого видно, що 6 липня 1849 р. М. Петренко було переведено до повітового міста Лебедина, тепер Сумської області, на посаду повітового стряпчого, якийсь час він працював наглядачем повітового училища…{Материал для диссертации собирался, но, увы, не проверялся}

   Відомо, що Михайло одружується з дворянкою Анною Євграфівною Миргородовою, у шлюбі мали п`ятеро дітей. Є дані що не всі вони вижили у дитинстві.

   У Сумському обласному архіві зберігається формулярний список про службу повітового стряпчого М. М. Петренка, де вказується, що 1856 р. він був нагороджений бронзовою медаллю «В память о войне 1853-1856 гг.». Нею вшановували дворян і тих, хто за службовим становищем сприяв перемозі в Кримській війні. Місцеві краєзнавці встановили, що в місті Лебедині Сумської області , по вулиці Щербакова, 4 (поблизу Миколаївської церкви) зберігся будинок, куплений М. Петренком, у якому він проживав зі своєю родиною…

   Точно встановлено, що М. М. Петренко помер 25 грудня 1862 р. у чині колезького асесора. Похований у м. Лебедин, на Покровському цвинтарі. {Уже не первый раз упоминается Покровская церковь, однако, это всего лишь обертоны одного неподтвержденного мнения}

   Про самого Петренка мало що відомо і в самому Лебедині. Встановленими є роки народження його дітей: сина Миколи – 1849 р., дочок: Людмили – 1851 р., Марії – 1855 р. і сина Євграфа – 1857 р. Рік народження доньки Варвари невідомий. Всі вони жили і працювали на Лебединщині. {См. о детях Михаила в папке «Исследования» настоящего сайта}

   Михайло Миколайович прожив, як відомо, мало – 45 років. Лебединці гідно вшановують пам`ять М. Петренка. У листопаді 1992 року на будинку, де жив поет було встановлено меморіальну дошку. У місті є вулиця імені Михайла Петренка, а в музеї Т. Г. Шевченка – куточок поета-земляка. …».{Увы, нет уже этого уголка и давно}

 

[Микола Петренко. Дивлюсь я на небо. // Українські народні пісні. (Розповіді про творців). – Суми, 2008, с. 43-44].

   Статья из сборника посвящена Поэту и включает биографическую информацию:

   «Михайло Миколайович Петренко народився в 1817 році (точніша дата невідома) в містечку Слов`янськ Ізюмського повіту Слобідсько-Української губернії, перейменованої в 1835 році в Харківську. … Походив з небагатої дворянської родини. … Ще в дитинстві Михайла батько залишив сім`ю і невдовзі помер десь на чужині …{В предыдущей работе автора звучит подобный мотив, однако, в обоих случаях неопределенно и без мотиаваций}

   Навчався М. Петренко спочатку в Харківській гімназії, а з 1836 по 1841 рік в університеті на юридичному факультеті там же в Харкові. {Есть большие мотивированные сомнения относительно учебы в Харьковской гимназии. Год поступления в университет – 1837}… По закінченні університету М. Петренко три роки перебував десь за межами України, а в червні 1844 року був призначений на посаду канцелярського чиновника в Харківську палату карного суду. До серпня 1847 року він впевнено піднімається службовими сходами. І раптом – падіння. {Было ли это падение? См. статью на эту тему в «Исследованиях» сайта} З 16 серпня 1846 року він лише секретар Вовчанського повітового суду (людина з університетським дипломом!)…

   6 липня 1849 року Михайло Петренко був призначений на посаду Лебединського (тепер Сумської області) повітового стряпчого. Йому було вже 32 роки, він був одружений. В серпні цього ж року у подружжя народився син Микола, а в 1851 році дочка Людмила. Впродовж усієї служби в Лебедині поет зазнав утисків з боку вищого начальства, в тому числі матеріальних (йому довго затримували підвищення в чинах)…

   Як свідчить запис у метричній книзі Лебединської Миколаївської церкви, помер Михайло Миколайович Петренко в м. Лебедині 25 грудня 1862 року у 45-річному віці, маючи чин колезького асесора (це восьмий клас у табелі про ранги, всього було 14 класів, найвищій – 1-й). Похований на Покровському цвинтарі…».{Поиск документов, подтверждающих место захоронения Михаила Петренко в процессе}

   Ранее этот материал публиковался автором в 2001 году в сумской газете «Новина».

 

   [Моціяка О. М. Європейський характер романтичної суб`єктивності Михайла Петренка. // Література та культура Полісся: збірник, вип. 43. – Ніжин, 2008, с. 66-67].

   В этом сборнике о биографии Поэта кратко:

   «М. Петренко (1817-1862) … Очевидно, навчання в Харківському університеті (1836-1841)…».{Год поступления в университет – 1837}

 

   [Віктор Скрипник. «Слов`янський сокіл» // Дорогі мої слов`янці. «Канцлер» (українською та російською мовами). – Слов`янськ, 2010, с. 4-7].

   Ниже приводятся некоторые цитаты биографического характера:

   «Михайло народився 1817 року в сім`ї персонального дворянина» – таке звання надавалось чиновникам 14-9 класів без права успадкування – Миколи Петренка…{на конец ноября 2012 г. Николай Гаврилович Петренко ни в одном документе не обнаружен}

   Є свідчення, що під час навчання в гімназії, а потім в університеті Михайло брав участь у роботі літературного гуртка, цікавився народними піснями, писав вірші…{есть основания полагать, что в Харьковской губернской гимназии Михаил Петренко не обучался}

   Доля, а Михайло Петренко «наймит у неї, хлопцюга приблудний», розпорядилася так, що «поет істинний» вчився на юридичному факультеті, а після його закінчення служив у Харківському кримінальному суді. Причому служив на совість, адже у 1846 р. його підвищили до посади столоначальника, присвоїли чин колезького секретаря. А через рік ситуація раптом змінюється: 17 жовтня 1847 року М. Петренка призначають секретарем Вовчанського повітового суду, а згодом переводять повітовим стряпчим у Лебедин (зараз Сумської області). Такий поворот у житті Михайла Петренка дослідники пов`язують з його причетністю до Кирило-Мефодіївського братства, розгромленого царатом…{К Кирилло-Мефодиевскому братству Михаил Петренко никакого отношения не имел}

   У Лебедині Михайло Миколайович прожив 13 років. Тут у 1859 році він зустрічався з Т. Г. Шевченком, який високо цінував творчість побратима, власноруч переписав його «Дивлюсь я на небо…» до свого альбому…{есть информация, что Т. Шевченко переписал понравившееся ему стихотворение М. Петренко в 1848 году}

   До кінця днів своїх Михайло Петренко (помер 25 грудня 1862 р.) пам`ятав Слов`янськ, мріяв побувати в рідних місцях…{скорее всего он навещал Славянск}

     Пам`ять про талановитого земляка, поета-романтика жива.

   Петренківський сокіл «поселився » на гербі та прапорі нашого Слов`янська»…{на гербе и флаге Славянска «проживает» орел. См. статью в папке «Исследования» сайта}

   Художник Олександр Рогов написав портрет поета. Вперше. {Славянская версия портрета Поэта появилась в 2002 году. Портрет Михаила Петренко в исполнении заслуженного художника Украины из г. Сумы А. Чередниченко – в 2005} До цього не вдалося знайти ані портрета, ані опису Михайла. Зате є свідчення сучасників, що онук був дуже схожий на свого відомого предка. Фотографія Бориса Петренка й лягла в основу створення портрета Михайла Петренка…»…{со свидетельствами не очень складывается}

 

   [Тамара Пішванова. Людина, яка подарувала народу пісню. // Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. – Донецьк, 2011, с. 8-13].

   В сборнике опубликована статья, касающаяся и биографии Поэта:

   «Петренко Михайло Миколайович (1817-27.12.1862) …{25.12.1862}

   Народився у Слов`янську, тут відбулося його становлення , пройшла юність. У 1836-41 роках навчався в Харківському університеті…{Год поступления в университет – 1837}

   …Судилося Михайлові Миколайовичу Петренку прожити всього 45 років … Головна ж робота з відновлення в історії літератури нового імені була проведена викладачами та студентами філологічного факультету Слов`янського педінституту під керівництвом викладача Надії Митрофанівни Корнієнко.

   Ось що вдалося їм встановити. {Посторонние мысли: Хочется написать, вот к чему это привело}

   Батько поета Микола Гаврилович Петренко був людиною м`якої вдачі, любив природу, але господарювати не вмів, та й землі було мало. Прийшов час, Микола Петренко одружився. У 1817 році народився син Михайло, потім Олексій і Павло. { Уже встречавшиеся вместе три имени, но в другой последовательности: Михаил Николаевич, Алексей Николаевич и Павел Иванович. Забыли о Дмитрии Ивановиче. Эти персонажи не являются братьями. См. комментарии по данному вопросу выше}

   Михайло, тиха і лагідна дитина, несвідомо відчуваючи мерехтливе сяяння таланту у своїх грудях, з великим бажанням відвідував школу, а взимку, коли снігові замети відгороджували хутір від міста, жив у купця Марченка, який, до речі, і порадив його батькам віддати хлопця до науки…

   Михайло палко любив свою матір і цю любов і турботу про неї проніс через усе життя, що було встановлено на основі документів Харківського обласного архіву…

   Михайло любив природу. Батько часто брав маленького Михайлика із собою на полювання, де вони ночували в наметі, спостерігали за зірками і слухали спів птахів. …Його перший біограф А. Метлинський відзначив, що хлопець вивчав мову і побут народу в місті Слов`янськ і його околицях…

   Роки навчання у Харківському університеті (1836-1841) відчутно вплинули на світогляд і талант Михайла Петренка…{1836 как год поступления – традиционная ошибка из интернета}

   Після закінчення університету для Михайла Петренка розпочалася служба спочатку у Вовчанському повіті, потім у Лебедині. У 1844 році Михайло Петренко був затверджений у чині губернського секретаря, з 1845 року виконував обов`язки столоначальника, а з 1846 року – столоначальника карного суду. Дослужився до VIII чина «Табелі про ранги» - чина колезького асесора: зазвичай чиновникам цього рангу надавалося особисте дворянство без права спадкоємства …

   Після розгрому Кирило-Мефодіївського товариства царатом Михайло Петренко переїхав до міста Лебедин (тепер Сумської області), у якому з 1849 року служив інспектором повітового училища. {Не то чтобы переехал, а перевели. Вначале в Волчанск, а потом и в Лебедин. И с работой немного не так все было. См. комментарии к другим статьям}

   Михайло зустрів дівчину, що стала його дружиною, дворянку Анну Євграфівну Миргородову. Народилися діти: Микола, Марія, Євграф, Людмила, Варвара. З роду поета в Слов`янську сучасні дослідники-краєзнавці знайшли правнучку поета – Світлану Антонівну Петренко, а в Краматорську – родича поета Антона Костянтиновича Петренка. Знайдена була також правнучка поета по сину Миколі Наталія Борисівна Шептій. {Упомянутые люди – родственники Антона Петренко, стало быть, Павла Ивановича. Никак не Михаила Николаевича}

   …Поета Михайла Петренка не стало 25 грудня 1862 року. Помер він у 45-річному віці. Донецький критик Є. Волошко у вступній статті до книги «Донбасс: писатель и время» стверджує, що М. Петренко помер у рідному Слов`янську. Але маємо документ – Лебединську метричну книгу за 1862 рік, в якій наведена дата смерті поета. Це означає, що смерть сталася у місті Лебедині, де і був похований М. Петренко. Могила, на жаль, дотепер не відшукана, однак лебединські дослідники точно встановили місце, де проживав поет: вулиця Димитрова, 12 …».

 

   [Юрій Доценко. Злетіла пісня від Землі – у Всесвіт. // Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. – Донецьк, 2011, с. 18].

   Еще одна статья в сборнике посвящена М. Петренко и как бы включает краткую биографическую справку:

   «До 170-річчя поета на будинку міської бібліотеки 6 вересня 1987 року відкрито пам`ятну дошку, де викарбувано: «У 1817 році в м. Слов`янську народився український поет-романтик ХІХ століття Михайло Миколайовіч Петренко»…».

 

[Г. Г. Пушкарев. Тор-Славянск. История в фотографиях. «Промінь». Донецк, 2011].

«В 1898 году Николаев открыл гостиницу «Россия». Между гостиницей и домом Харитонова (Харьковская, 16), по данным Н. В. Колодяжного и Д. Н. Колесника, находится городской дом семьи украинского поэта Михаила Петренко».

 

   [Валерій Романко. Слов`янськ літературний: Перша половина ХІХ – початок ХХІ століття. «Видавець Маторін Б. І.»– Слов`янськ, 2011, с. 12-26].

   «Михайло Миколайович Петренко (1817-1862)...

   Народився поет 1817 року (день і місяць народження невідомі) в місті Слов`янськ, тепер Донецької області. Навчаючись у 1836-1841 роках у Харківському університеті, перебуваючи в полоні фольклорно-літературних зацікавлень, він активно знайомиться з літературними новинками, читає журнали, збирає усну народну творчість, починає віршувати….

 

   Автором в статье приводятся следующие биографические упоминания о Михаиле Петренко:

   «Довгий час в біографії нашого земляка, українського поета-романтика прогресивного напрямку М. М. Петренка було багато «білих плям»: всього декілька років назад установлено дату смерті поета, конкретнішими стали факти з його особистого життя та літературної діяльності. {Дата смерти Поэта установлена более двадцати лет назад}

   Незважаючи на відповідні досягнення у питанні зібрання й опрацювання матеріалу про М. Петренка, сьогодні ми не можемо показати своїм вихованцям його портрета (хоча художником зі Слов`янська Олександром Роговим створено так званий уявний портрет, за основу якого взято фото поетового внука Бориса Миколайовича Петренка (1882-1919); відсутні відомості про його батьків, нічого конкретного не відомо про долю Галі Марченко, яку кохав Михайло; не так багато фактичного матеріалу про життя самого поета (невідомими є день та місяць народження, місце останнього спочинку тощо)…

   М. М. Петренко народився у 1817 року в Слов`янську. Є відомості, що батько майбутнього поета в 1809 році за околицями міста (нині Черевківський мікрорайон Слов`янська) одержав три десятини землі. Тут, біля річки Торець, і почав господарювати. Пізніше за ним числилося три будинки і при них чотири душі селян {в силу своих общественных полномочий автор должен был уже давно попытаться разобраться был ли вообще Николай Гаврилович и какое отношение он имеет к Михаилу Петренко. Это очень важная и интересная тема, однако, основывается на каком-то сказании. Что же касается домов, во всех доступных на сегодняшний день документах речь идет о двух домах…}

   Краєзнавець І. М. Овчаренко листувався з родичами М. Петренка і встановив наступне. Хлопчик Михайло мав спокійний характер та лагідну вдачу. Купець Марченко порадив батькам віддати його до школи. Взимку, коли снігові замети відгороджували хутір від міста, Михайло жив у Марченків…{Эта информация не от родственников, а из весьма сомнительного источника, именуемого «Записи А. Абрамова со слов Антона Петренко». Этот источник полон противоречий. Кроме того, Антон Петренко не из рода Петренко, к которому принадлежал Михаил}

   Не тільки радощі пов`язані у Петренка з рідним Слов`янськом, але й особисте горе. Саме тут було нещасливе кохання до Галі – доньки купця Марченка…{Эта легенда настолько по душе славянцам (остается надеяться, что не всем), что со времен ее сказания неким Антоном Петренко, никто даже не удосужился проанализировать эти сказания. Прадед Антона Павел Иванович ни отцом ни отчимом Михаилу быть не мог, согласно тем описаниям, которые из десятилетия в десятилетие распространяются и тиражируются в «славянском заповеднике именем Петренко». Этому вопросу посвящены не одна статья сайта}

   З 1836 по 1841 роки М. Петренко навчався на юридичному факультеті Харківського університету {год поступления в университет – 1837}

   Працював М. Петренко в Харківській палаті карного суду спочатку на посаді канцелярського чиновника, потім – губернським секретарем, помічником столоначальника і, наприкінці, столоначальником. {Губернский секретарь – чин, не должность} Невідомою залишається причина падіння кар`єри М. Петренка, який з 16 жовтня 1847 року одержав призначення на посаду секретаря Вовчанського повітового суду. Дехто з дослідників життя і творчості поета гадає, що це сталося у зв`язку зі справою Кирило-Мефодіївського братства… {О понижении пишут уже давно, однако никто не удосужился попытаться разобраться в сути вопроса. Вопрос интересный и еще не изученный}

   З липня 1849 р. М. Петренко уже працював повітовим стряпчим у Лебедині (Сумська обл.). На цей період він був одружений з дворянкою Анною Миргородовою, мав п`ятеро дітей. Деякі з них померли у ранньому віці…

   Довгий час не було встановлено точної дати смерті М. Петренка. «Шевченківський словник» вперше в літературі вказує, що поета не стало «не раніше 1864 року». Донецький критик Є. Волошко у вступній статті до книги «Донбасс: писатель и время» стверджує, що «М. Петренко помер у рідному Слов`янську» {упомянутые автором ошибка в словаре и ……. утверждение критика анализируются в статьях сайта}.

   У книзі «І прадіди в струнах бандури живуть» …дата смерті взагалі відсутня. Питання і на цей раз розв`язало подружжя Шептіїв. У метричній книзі за 1862 рік у Лебедині вони знайшли запис, що М. М. Петренко помер 25 грудня1862 року 45 літ від народження в чині колезького асесора» {Метрическую книгу отыскали в Сумском областном архиве}

 

 

   [Валерій Романько. «Ось-ось Слов`янськ! Моя родина!». Журнал «Літера», №2. – Слов`янськ, 2011].

   В интересном литературном журнале, издаваемом в Славянске, автором в статье приводятся следующие биографические упоминания о Михаиле Петренко:

   «Довгий час в біографії нашого земляка, українського поета-романтика прогресивного напрямку М. М. Петренка було багато «білих плям»: всього декілька років назад установлено дату смерті поета, конкретнішими стали факти з його особистого життя та літературної діяльності. {Дата смерти Поэта установлена более двадцати лет назад}

   Незважаючи на відповідні досягнення у питанні зібрання й опрацювання матеріалу про М. Петренка, сьогодні ми не можемо показати своїм вихованцям його портрета (хоча художником зі Слов`янська Олександром Роговим створено так званий уявний портрет, за основу якого взято фото поетового внука Бориса Миколайовича Петренка (1882-1919); відсутні відомості про його батьків, нічого конкретного не відомо про долю Галі Марченко, яку кохав Михайло; не так багато фактичного матеріалу про життя самого поета (невідомими є день та місяць народження, місце останнього спочинку тощо)…

   М. М. Петренко народився у 1817 року в Слов`янську. Є відомості, що батько майбутнього поета в 1809 році за околицями міста (нині Черевківський мікрорайон Слов`янська) одержав три десятини землі. Тут, біля річки Торець, і почав господарювати. Пізніше за ним числилося три будинки і при них чотири душі селян {в силу своих общественных полномочий автор должен был уже давно попытаться разобраться был ли вообще Николай Гаврилович и какое отношение он имеет к Михаилу Петренко. Это очень важная и интересная тема, однако, основывается на каком-то сказании. Что же касается домов, во всех доступных на сегодняшний день документах речь идет о двух домах…}

   Краєзнавець І. М. Овчаренко листувався з родичами М. Петренка і встановив наступне. Хлопчик Михайло мав спокійний характер та лагідну вдачу. Купець Марченко порадив батькам віддати його до школи. Взимку, коли снігові замети відгороджували хутір від міста, Михайло жив у Марченків…{Эта информация не от родственников, а из весьма сомнительного источника, именуемого «Записи А. Абрамова со слов Антона Петренко». Этот источник полон противоречий. Кроме того, Антон Петренко не из рода Петренко, к которому принадлежал Михаил}

   Не тільки радощі пов`язані у Петренка з рідним Слов`янськом, але й особисте горе. Саме тут було нещасливе кохання до Галі – доньки купця Марченка…{Эта легенда настолько по душе славянцам (остается надеяться, что не всем), что со времен ее сказания неким Антоном Петренко, никто даже не удосужился проанализировать эти сказания. Прадед Антона Павел Иванович ни отцом ни отчимом Михаилу быть не мог, согласно тем описаниям, которые из десятилетия в десятилетие распространяются и тиражируются в «славянском заповеднике именем Петренко». Этому вопросу посвящены не одна статья сайта}

   З 1836 по 1841 роки М. Петренко навчався на юридичному факультеті Харківського університету {год поступления в университет – 1837}

   Працював М. Петренко в Харківській палаті карного суду спочатку на посаді канцелярського чиновника, потім – губернським секретарем, помічником столоначальника і, наприкінці, столоначальником. {Губернский секретарь – чин, не должность} Невідомою залишається причина падіння кар`єри М. Петренка, який з 16 жовтня 1847 року одержав призначення на посаду секретаря Вовчанського повітового суду. Дехто з дослідників життя і творчості поета гадає, що це сталося у зв`язку зі справою Кирило-Мефодіївського братства… {О понижении пишут уже давно, однако никто не удосужился попытаться разобраться в сути вопроса. Вопрос интересный и еще не изученный}

З липня 1849 р. М. Петренко уже працював повітовим стряпчим у Лебедині (Сумська обл.). На цей період він був одружений з дворянкою Анною Миргородовою, мав п`ятеро дітей. Деякі з них померли у ранньому віці…

   Довгий час не було встановлено точної дати смерті М. Петренка. «Шевченківський словник» вперше в літературі вказує, що поета не стало «не раніше 1864 року». Донецький критик Є. Волошко у вступній статті до книги «Донбасс: писатель и время» стверджує, що «М. Петренко помер у рідному Слов`янську» {упомянутые автором ошибка в словаре и ……. утверждение критика анализируются в статьях сайта}.

   У книзі «І прадіди в струнах бандури живуть» …дата смерті взагалі відсутня. Питання і на цей раз розв`язало подружжя Шептіїв. У метричній книзі за 1862 рік у Лебедині вони знайшли запис, що М. М. Петренко помер 25 грудня1862 року 45 літ від народження в чині колезького асесора» {Метрическую книгу отыскали в Сумском областном архиве}

 

   [Олександр Петренко. У пошуках істини. // Газета «День», 6-7 липня. – Київ, 2012, с. 11].

   В газете опубликована статья, в которой рассматриваются ошибки различных авторов в разные времена, коснувшиеся в большей степени творчества поэта-романтика первой половины ХІХ века Михаила Петренко. Немало ошибок допущено авторами и при описании биографии Поэта.

   Статья доступна с сайта, посвященного Михаилу Петренко, а также с сайта всеукраинской газеты «День»:

http://www.day.kiev.ua/231026 ,

http://incognita.day.kiev.ua/u-poshukax-istini.html

 

   [Михайло Шкурка. Михайло Петренко та його безсмертна пісня «Дивлюсь я на небо …». // Газета «Літературна Україна», №30 (5459), 9 серпня. – Київ, 2012, с. 15].

   Статья в газете посвящена 195-летию со дня рождения М. Н. Петренко:

   «Михайло Петренко (1817, м. Слов`янськ – 1862, м. Лебедин Харківської губернії) – відомий український поет романтик. Рід Петренків походив зі слобідських козаків Ізюмського полку і мешкав у Слов`янську не менше двох с половиною століть. {Скорее всего род Петренко, к которому принадлежал и Михаил происходит из казаков, проживавших на Славянщине, однако это все еще остается недоказанной гипотезой. Был ли вообще Николай Гаврилович, на данный момент неизвестно. Во всяком случае, упоминание такого персонажа пошло от славянских краеведов со слов Антона Петренко, который к роду Михаила Николаевича никакого отношения не имел} 1817 року в сім`ї Миколи Петренка народжується первісток. Його назвали Михайлом. Першу освіту Михайло Петренко отримав у домашніх умовах. Близько 1826-1830 років він – учень ізюмського трикласного училища. Потім продовжував навчання в Харківській губернській гімназії. {Где и как Михаил получал начальное образование – неизвестно. Изюмское училище – фантазия славянских умельцев (нашли в Изюме фамилию преподавателя Петренко, значит это родственник, значит Михаил учился там). Есть основания полагать, что Михаил не учился в Харьковской губернской гимназии} З вересня 1837 по 1841 – студент Харківського університету. Одержавши вищу юридичну освіту, Михайло Петренко спочатку працює в повітових органах судочинства Харківської губернії, а потім його призначають на посаду стряпчого повітового суду міста Лебедина (тепер Сумська область). {В Лебедине Михаил Петренко служил в земском суде}

   У Державному архіві Донецької області зустрічається рапорт на ім`я харківського губернського прокурора з власноручним підписом Михайла Петренка про те, що він прибув у місто Лебедин 6 липня 1849 р. для «исполнения должности уездного стряпчего». {Такой рапорт сохраняется в Харьковском областном архиве} З цього дня й до кінця життя Михайло Миколайович живе і працює в Лебедині. Тут у них з дружиною, дворянкою Ганною Миргородовою народилося п`ятеро дітей: Микола, Марія, Євграф, Людмила і Варвара.

   Просування М. Петренка по службових шаблях у Лебедині в деталях ще не встановлено за винятком двох фактів з його біографії. 1858 року, звертаючись до Лебединського повітового училища з проханням зарахувати учнем його старшого сина Миколу, М. Петренко в заяві зауважує, що він має чин титулярного радника, а в некролозі від 26 грудня 1862 зазначається, що поет помер, будучи вже в чині колезького асесора. {Теоретически, некролог мог быть, но такой текст еще никто не видел. Практически, упомянутая информация известна из записи о смерти коллежского асессора Михаила Николаевича Петренко в метрической книге Николаевской церкви города Лебедина}

   На жаль, прижиттєвого портрета поета ні в Лебедині ні на батьківщині М. Петренка в Слов`янську не збереглося. Ті ж з членів родини, які на багато років пережили поета, стверджували, що найбільш схожим на свого дядька був Антон Костянтинович Петренко... {Может у них и было чисто внешнее случайное сходство, но Антон Петренко к роду Михаила Петренко никакого отношения не имел}

   Внаслідок копітких досліджень встановлено місце вічного спочинку Михайла Петренка на міському Покровському кладовищі…». {На конец ноября 2012 года место захоронения Михаила Петренко не установлено}

 

   [Михайло Шкурка. Михайло Петренко та його безсмертна пісня «Дивлюсь я на небо …». // Рідний край. Альманах Полтавського державного педагогічного університету. №1 (26). – Полтава, 2012, с. 231-235].

   Статья посвящена 195-летию со дня рождения М. Н. Петренко:

   «Михайло Миколайович Петренко (1817, м. Слов`янськ – 1862, м. Лебедин Харківської губернії ) – відомий український поет романтик. Рід Петренків походив зі слобідських козаків Ізюмського полку і мешкав у Слов`янську не менше двох с половиною століть. Батько майбутнього поета Микола Гаврилович Петренко за участь у військових кампаніях отримав почесний титул «личное дворянство». {Скорее всего род Петренко, к которому принадлежал и Михаил происходит из казаков, проживавших на Славянщине, однако это все еще остается недоказанной гипотезой. Был ли вообще Николай Гаврилович, на данный момент неизвестно. Во всяком случае, упоминание такого персонажа пошло от славянских краеведов со слов Антона Петренко, который к роду Михаила Николаевича никакого отношения не имел}

   1817 р. у сім`ї народжується первісток, якого й назвали Михайлом. Першу освіту Михайло Петренко отримав у домашніх умовах. Близько 1826-1830 рр. він – учень ізюмського трьохкласного училища. Потім продовжував навчання в Харківській губернській гімназії. {Где и как Михаил получал начальное образование – неизвестно. Изюмское училище – фантазия славянских умельцев (нашли в Изюме фамилию преподавателя Петренко, значит это родственник, значит Михаил учился там). Есть основания полагать, что Михаил не учился в Харьковской губернской гимназии} Із вересня 1837-го року по 1841 р. – студент Харківського університету. Здобувши вищу юридичну освіту, Михайло Петренко спочатку працює в повітових органах судочинства Харківської губернії, а потім його призначають на посаду стряпчого повітового суду міста Лебедина (тепер Сумська область). {В Лебедине Михаил Петренко служил в земском суде} У Державному архіві Донецької області зустрічається рапорт на ім`я харківського губернського прокурора з власноручним підписом Михайла Петренка про те, що він прибув у місто Лебедин 6 липня 1849 р. для «исполнения должности уездного стряпчего». З цього дня й до кінця життя Михайло Миколайович живе і працює в Лебедині. {Такой рапорт сохраняется в Харьковском областном архиве} Тут у них із дружиною дворянкою Ганною Миргородовою народжується п`ятеро дітей: Микола, Марія, Євграф, Людмила і Варвара.

   Просування М. Петренка по службових шаблях у Лебедині в деталях ще не встановлене за виключенням двох фактів із його біографії. 1858 року, звертаючись до Лебединського повітового училища з проханням зарахувати учнем його старшого сина Миколу, М. Петренко в заяві зауважує, що він має чин титулярного радника, а в некролозі від 26 грудня 1862 зазначається, що поет помер, будучи вже в чині колезького асесора. {Теоретически, некролог мог быть, но такой текст еще никто не видел. Практически, упомянутая информация известна из записи о смерти коллежского асессора Михаила Николаевича Петренко в метрической книге Николаевской церкви города Лебедина}

   На жаль, прижиттєвого портрета поета ні в Лебедині ні на його батьківщині в Слов`янську не збереглося. Ті ж із членів родини, які на багато років пережили поета, стверджували, що найбільш схожим на свого дядька був його племінник Антон Костянтинович Петренко, фото якого за 1907 р. подаємо в цій статті…{Может у них и было чисто внешнее случайное сходство, но Антон Петренко к роду Михаила Петренко никакого отношения не имел}

   Унаслідок копітких досліджень встановлено адресу ймовірного проживання поета-романтика в Лебедині та місце його вічного спочинку на міському Покровському кладовищі …» {На конец ноября 2012 года место захоронения Михаила Петренко не установлено}

 

   [Олександр Петренко. Михайло Петренко – поет і чиновник. // Газета «Будьмо разом», 16 серпня. – Лебедин, 2012, стор. 1, 3, 4].

   Михаил Николаевич Петренко более известен как поэт-романтик первой половины ХІХ века. В газете опубликована статья, в которой дается краткая информация о нем, как о чиновнике. Служба на благо Отечества в юридических ведомствах была неотъемлемой частью его биографии.

   Статья доступна с сайта, посвященного Михаилу Петренко, а также с сайта лебединской газеты «Будьмо разом»:

http://www.lebedinpress.com.ua/index.php/novosti/vse-novosti/1-novosti/56-petrenko-pravnuk-petrenka.html

 

   [Михайло Шкурка. Михайло Петренко: «Дивлюсь я на небо». // Газета «Вісті», №19, 10 травня. – Слов`янськ, 2012, с. 12-13].

   Статья в газете посвящена 195-летию со дня рождения М. Н. Петренко:

   Рід Петренків походив зі слобідських козаків Ізюмського полку. Його нащадки жили в Слов`янську (нині це Донеччина) не менше двох с половиною століть. Батько майбутнього поета Микола Гаврилович Петренко за участь у військових кампаніях отримав почесний титул «личное дворянство». {Скорее всего род Петренко, к которому принадлежал и Михаил происходит из казаков, проживавших на Славянщине, однако это все еще остается недоказанной гипотезой. Был ли вообще Николай Гаврилович, на данный момент неизвестно. Во всяком случае, упоминание такого персонажа пошло от славянских краеведов со слов Антона Петренко, который к роду Михаила Николаевича никакого отношения не имел} 1817 року в сім`ї народжується первісток. Його назвали Михайлом. Першу освіту Михайло Петренко отримав у домашніх умовах. Близько 1826-1830 років він – учень ізюмського трьохкласного училища. Потім продовжив навчання в Харківській губернській гімназії. {Где и как Михаил получал начальное образование – неизвестно. Изюмское училище – фантазия славянских умельцев (нашли в Изюме фамилию преподавателя Петренко, значит это родственник, значит Михаил учился там). Есть основания полагать, что Михаил не учился в Харьковской губернской гимназии} З вересня 1837 по 1841 – студент Харківського університету. Одержавши вищу юридичну освіту, Михайло спочатку працює в повітових органах судочинства Харківської губернії, а потім його призначають на посаду «стряпчого» повітового суду міста Лебедина (тепер Сумська область). {В Лебедине Михаил Петренко служил в земском суде}

   У Державному архіві Донецької області зберігається рапорт на ім`я харківського губернського прокурора з власноручним підписом Михайла Петренка про те, що він прибув у місто Лебедин 6 липня 1849 року для «исполнения должности уездного стряпчего». {Такой рапорт сохраняется в Харьковском областном архиве} З цього дня і до кінця життя Михайло Миколайович живе і працює в Лебедині. Тут вони з дружиною, дворянкою Ганною Миргородовою, народили п`ятеро дітей: Миколу, Марію, Євграфа, Людмилу і Варвару.

   Просування М. Петренка по службових шаблях в Лебедині в деталях ще не встановлено за винятком двох фактів з його біографії. 1858 року, звертаючись до Лебединського повітового училища з проханням зарахувати учнем його старшого сина Миколу, Михайло Миколайович в заяві вказує, що він має чин титулярного радника. А в присвяченому йому некролозі від 26 грудня 1862 року вказується, що поет помер уже в чині колезького асесора. {Теоретически, некролог мог быть, но такой текст еще никто не видел. Практически, упомянутая информация известна из записи о смерти коллежского асессора Михаила Николаевича Петренко в метрической книге Николаевской церкви города Лебедина}

   На жаль, прижиттєвого портрета поета ні в Лебедині ні на його батьківщині, в Слов`янську, не збереглося. Ті ж із членів родини, які на багато років пережили поета, стверджували, що найбільш схожим на свого дядька був його племіник Антон Костянтинович Петренко, фото якого за 1907 рік подаємо в цій статті... {Может у них и было чисто внешнее случайное сходство, но Антон Петренко к роду Михаила Петренко никакого отношения не имел}      

   Завдяки копітким дослідженням ентузіастів встановлено адресу ймовірного проживання поета в Лебедині (вул. Щербакова, 4), місце його вічного спочинку на міському Покровському кладовищі …». {На конец ноября 2012 года место захоронения Михаила Петренко не установлено}

 

   [Історія Слов`янщини в особах. Петренко Михайло Миколайович. «Друкарський двір» (українською та російською мовами). – Слов`янськ, 2011, с. 149-151].    Статья В. Скрыпника приведена в сборнике по тексту 2010-го года практически без изменений, потому тексты цитат повторяются:

   «…Михайло Миколайович народився у 1817 році в Слов`янську.

   Вчився у міській школі. У 1841 році закінчив юридичній факультет Харківського університету. {Где учился Михаил в Славянске – пока еще не установлено}

   Працював у Харківській палаті карного суду, піднявся до посади столоначальника, мав чин колезького секретаря. У 1847 році за причетність до Кирило-Мефодіївського братства переведений у Вовчанськ секретарем повітового суду. …{К Кирилло-Мефодиевскому братству Михаил Петренко никакого отношения не имел} З 1849 року працював повітовим стряпчим у Лебедині (нині Сумська область). Там і помер 25 грудня 1862 року…

   Михайло народився 1817 року в сім`ї персонального дворянина – таке звання надавалось чиновникам 14-9 класів без права успадкування – Миколи Петренка…{на конец ноября 2012 г. Николай Гаврилович Петренко ни в одном документе не обнаружен}

   Є свідчення, що під час навчання в гімназії, а потім в університеті Михайло брав участь у роботі літературного гуртка, цікавився народними піснями, писав вірші…{есть основания полагать, что в Харьковской губернской гимназии Михаил Петренко не обучался}

   Доля, а Михайло Петренко «наймит у неї, хлопцюга приблудний», розпорядилася так, що «поет істинний» вчився на юридичному факультеті, а після його закінчення служив у Харківському кримінальному суді. Причому служив на совість, адже у 1846 р. його підвищили до посади столоначальника, присвоїли чин колезького секретаря. А через рік ситуація раптом змінюється: 17 жовтня 1847 року М. Петренка призначають секретарем Вовчанського повітового суду, а згодом переводять повітовим стряпчим у Лебедин (зараз Сумської області). Такий поворот у житті Михайла Петренка дослідники пов`язують з його причетністю до Кирило-Мефодіївського братства, розгромленого царатом…{К Кирилло-Мефодиевскому братству Михаил Петренко никакого отношения не имел}

   У Лебедині Михайло Миколайович прожив 13 років. Тут у 1859 році він зустрічався з Т. Г. Шевченком, який високо цінував творчість побратима, власноруч переписав його «Дивлюсь я на небо…» до свого альбому…{есть информация, что Т. Шевченко переписал понравившееся ему стихотворение М. Петренко в 1848 году}

   До кінця днів своїх Михайло Петренко (помер 25 грудня 1862 р.) пам`ятав Слов`янськ, мріяв побувати в рідних місцях…{скорее всего он навещал Славянск}

   Пам`ять про талановитого земляка, поета-романтика жива.

   Петренківський сокіл «поселився » на гербі та прапорі нашого Слов`янська»…{на гербе и флаге Славянска «проживает» орел. См. статью в папке «Исследования» сайта}

   Художник Олександр Рогов написав портрет поета. Вперше. {Славянская версия портрета Поэта появилась в 2002 году. Портрет Михаила Петренко в исполнении заслуженного художника Украины из г. Сумы А. Чередниченко – в 2005} До цього не вдалося знайти ані портрета, ані опису Михайла. Зате є свідчення сучасників, що онук був дуже схожий на свого відомого предка. Фотографія Бориса Петренка й лягла в основу створення портрета Михайла Петренка…» {со свидетельствами не очень складывается}

     [Олександр Петренко. Михайло Миколайович Петренко. У пошуках біографічної істини. // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. Т. 34 (Історія. Філософія). «Східний видавничий дім». Донецьк, 2012, с. 162-176].

   В вестнике читателям предлагается полная (журнальная) версия статьи, опубликованной в газете «День» (краткая газетная версия).

   Показаны примеры ошибок, допускаемых авторами в описании биографии и творчества поэта-романтика первой половины ХІХ века Михаила Петренко в различных изданиях и в разные времена.

   Статья также доступна с сайта, посвященного Михаилу Петренко

 

   [Місто моє, ти для мене єдине. - Слов`янськ, 2012].

   Практически все публикации в книге посвящены Михаилу Петренко. В очередной раз можно констатировать, что признаки уважения памяти Поэта налицо. Однако, такого мнения будут придерживаться читатели не взыскательные и те, кто по своему упрощенно рассматривают мир. Публикуют – значит помнят и уважают …

   Однако есть и другой взгляд на Тему. Среди читателей есть еще и такие, кто неплохо ориентируется в Теме, хотя, числом гораздо больше тех, кто не знаком с Темой, но может заинтересоваться информацией о Михаиле Петренко. Может, если ему будет предложен качественный материал (построенный на документах и логике), если такого читателя не отвернет от Темы чья-то бездарная статья-выдумка или откровенно выставленная напоказ фальсификация.

   Те, кто начинал поисковый процесс по Поэту в Славянщине (И. Овчаренко, А. Абрамов, В. Нестлеева, Н. Корниенко) допустили грубую ошибку, которую в наше время, надо полагать, не допускают даже начинающие генеалоги. Поиск начинался в 60-е годы 19 века, и уже в тех поисках, по-видимому, речь шла об ошибочном причислении всех Петренко, проживающих в Славянске и околицах к одной семье.

   За последние два десятилетия к этому вопросу подключились другие люди, и следовало ожидать, что это приведет к какому-то прогрессу в вопросах понимания Темы, анализа ошибок, допущенных предыдущими исследователями…

   Однако, этого не произошло. Те, кто продолжил дело, начатое в 60-х годах, пошли по протоптанной дорожке, не обременяя себя какими-либо исследованиями и т. д. Или просто не в состоянии были заниматься этой работой. Однако, было желание что-то писать, самовыражаться, «засветить» свое имя…

   Увы, этим людям подвернулась та Тема, о которой сейчас и говорим. Вместо ощущения прогрессивного продвижения вперед в рассматриваемых вопросах, наблюдаем очевидное движение назад, потому как в Тему внесено много балластной информации, которая делает свое дело: путает обычных читателей и отпугивает тех, кто потенциально мог бы заинтересоваться материалами о Михаиле Петренко.

   Все же, не будем далеко уходить от рассматриваемой книги. Этой работой можно было бы и пренебречь, в плане поиска чего-то нового интересного о Михаиле Петренко. Ничего такого в ней нет – те же авторы, те же статьи и застарелые мысли (что и десятки лет назад).

   Мысль и время остановилось в «заповедной зоне именем Петренко».

   Однако, в книге есть темы нейтральные, не содержащие спорных вопросов по биографии Михаила Петренко.

   Есть стихи ему посвященные. И не важно, что стихи не совершенны. Мысли авторов чисты и не захламлены мутными соображениями о детстве Михаила и его семье…

   Это и есть то немногое, но достойное, что оправдывает существование этой книги.

   В целом же, стихи и статьи нейтральной тематики смотрятся как ширма для протаскивания все тех же сомнительных текстов тех же авторов. Чувствуется все тот же многими годами отработанный подход.

   Только один пример, показать как авторы преподносят информацию. На стр. 13 записано:

   «Сьогодні в педагогічному ліцеї працюють групи ліцеїстів –екскурсоводів, які не тільки беруть участь у проведенні екскурсій, а й допомогають оновлювати Кімнату, здійснювати листування з І. К. Балюк (праправнучкою поета), В. А. Захар`євим (редактором газети «Дунаєвецький вісник» м. Дунаєвці, де жив автор музики на слова {так в оригинальном тексте} М. Петренка «Небо» («Дивлюсь я на небо…») В. Заремба.

   Нині ліцей активно працює над присвоенням Кімнаті пам`яті М. Петренка почесного звання «музей».». Дальше речь идет о трепетном сохранении лицеистами открытых страниц Петренковской жизни и т. д…»…{C Захарьевым еще свяжемся, а вот с Инной Константиновной поддерживаем хорошие отношения. Конечно, ни у кого из читателей не возникла бы мысль связаться с ней и узнать как часто она получает письма от упомянутых студентов-экскурсоводов. Так вот, Наталья Борисовна Шептий (правнучка, мать Инны Константиновны) умерла в 2008 году, так и с ней никто последние времена не переписывался. Да и Инна Константиновна что-то не получала писем с тех времен. Может это такие же веселые лицеисты, как и веселые студенты, помогавшие славянским краеведам многие годы назад искать родственников Михаила? Уж, помогли… Да, у студентов жизнь не легкая, зачеты, экзамены, переписка с потомками… Все взаимосвязано…

   А трансформироваться в музей не получится, нужен документальный подход, а этого десятилетиями в Славянске не было. В наше время можно, конечно, подписи собрать, но есть вероятность у подписавших получить неприятности. Истина, знаете ли, инстанция серьезная…}

   Что поделаешь, нужны им публикации для самоуважения… даже любой ценой.

   Не будем зря время тратить на анализ этого опуса, лишь напомним, что все традиционные тексты и в этой книге славянских авторов стары и анализировались ранее.

Все желающие могут посмотреть комментарии к этим темам на этом же сайте в любой папке, начиная с «Биография М. Петренко в статьях и литературе».

 

   [А. Е. Петренко. Идентификация Петренко. «Профі». – Киев, 2012].

   Вышедшая в год 195-летия со дня рождения поэта-романтика первой половины ХІХ века Михаила Петренко книга является концептуальным началом исследования генеалогии рода Петренко, к которому принадлежал и М. Петренко.

   Попытки проведения такого исследования предпринимались и ранее родственниками Михаила Петренко по линии его сына Николая, однако, в силу различных причин не привели к отысканию биографической истины. Тема осталась нераскрытой, что привело к различного рода спекуляциям на биографии семьи Михаила Петренко со стороны некоторых краеведов-любителей, и созданию славянской версии, которая построена на ошибках и недоразумениях, культивируемых в их рядах.

   Материалы книги послужили базисной информацией для создания сайта, потому дополнены и практически полностью включены в тексты сайта.

 

   [Олександр Вертіль. «Чому мені, Боже, ти крилець не дав?». // Газета «Урядовий кур`єр», №203, 6 листопада. – Київ 2012, стор. 10].

   «Виповнюється 195 років із дня народження і 150 – смерті автора шедевра «Дивлюсь я на небо» Михайла Петренка.»

В интересную статью автора из Сум, содержащую информацию по биографии Михаила Петренко, таки закрались некоторые ошибки биографического характера. В статье мало использована информация с лэйбой «Сделано в Славянске» {это уже достижение}, однако, заметно, что автор знаком с художественным произведением сумчанина В. Скакуна, который в 2005 году ошибочно назвал свой труд «монографічне дослідження». {А может для весомости…} Будем надеяться, что уже близок тот час, когда такая информация будет хотя бы настораживать авторов, и напоминать, что работать с такими источниками надлежит осторожно.

«…Але про унікального поета відомо до образливого мало. Здебільшого переважають гіпотези, припущення, які почасти межують з відвертими фантазіями…{Автор решил проблему по-своему оригинально: назвав вещи своими именами в отношении других авторов, подбросил читателям роман, обозвав его монографическим исследованием. Похоже, кто-то повелся на эту шутку …}

Достеменно відомо, що Михайло Петренко народився 1817 року (місяць і число не встановлено)» у Слов`янську Ізюмського повіту Слобідсько-Української губернії, яку в середені 1830-х років перейменували на Харківську (нині Донецька область). Він був первістком, мав двох братів – Павла та Олексія. {Михаил не мог иметь таких братьев одновременно. История отягощается еще и тем, что славянские умельцы приписывают в качестве брата и некоего Дмитрия Ивановича… Для полного понимания проблемы и прозрения рекомендуется ознакомиться с тематическими статьями на сайте} Родина батька Миколи Гавриловича Петренка належала до особистих дворян, хоча в дітей не було права на спадкоємність.

   Глава сім`ї володів маленьким хутірцем, сам невтомно працював на землі, орендуючи наділи у місцевого купця Марченка. Малий Михайлик дуже любив книжки, пісні, яких співала мати, місцевість, що чарувала річкою, простором, травами. {Эта информация почерпнута из весьма сомнительного источника, именуемого «Записи А. Абрамова со слов Антона Петренко». Этот источник полон противоречий. Кроме того, Антон Петренко не из рода Петренко, к которому принадлежал Михаил}

   Пішовши до Слов`янської початкової школи, певний час жив у згадуваного купця Марченка. За переказами, саме юнаком він уперше закохався в його дочку і це нещасливе кохання проніс через усе життя. Її віддали заміж за нелюбого, але багатого, а Михайло наважився одружитися з іншою багато літ потому. {по поводу начального образования Михаила в публикациях славянских авторов ходят кривотолки, до прояснения еще далеко. А по сказаниям от других славянских авторов – Михаилу нравилась дочь помещика Арцибашева… Хотя, может обе одновременно, или кто из них был любовь №1? и т. д. }

   Дитинство майбутнього поета було затьмарене сімейною трагедією: далеко на чужині загинув батько. Хлопець важко переживав цю втрату, а пізніше написав болючий вірш «Батьківська могила». До дитячих споминів поет звертався часто: з огляду на наведені факти, твори були мінорними, переважали мотиви туги і нещасливого кохання.

   А ось про Слов`янськ створив світлі й оптимістичні рядки, що дихали кольорами, пахощами, радістю. Сюди він залюбки приїжджав, коли жив і працював у Харкові, Вовчанську, Лебедині…{это утверждение не имеет документального подтверждения, но радует, что кто-то думает так. Славянские авторы, например, говорят, что после 1848 года Михаил вообще потерялся, дорогу в Славянск забыл…}

   У другій половині 1820-х років Михайло Петренко навчався в Ізюмському трикласному училищі, потім здобував освіту в Харківській губернській гімназії, а з вересня 1837-го він – студент Харківського університету, який закінчив у 1841-му…{Изюмское училище – фантазия славянских умельцев (нашли в Изюме фамилию преподавателя Петренко, значит это родственник, значит Михаил учился там). Есть основания полагать, что Михаил не учился в Харьковской губернской гимназии}

   1844 року Михайла Миколайовича призначили на посаду канцелярського чиновника в Харківській палаті карного суду, в серпні урядовий сенат затвердив його губернським секретарем, а 26 листопада1846 року він одержав чин колезького асесора «за отличное усердие к службе по высочайшему повелению». {Вот так и В. Скакун думал, потому и написал в своем опусе о коллежском асессоре, полученном в 1846 году. Ошибка вышла… За отличное усердие к службе по Высочайшему повелению Михаил Петренко 26 ноября 1846 года награжден чином коллежского секретаря, а это большая разница. Коллежским асессором он станет после 1858 года}

   Але в серпні 1846 року службова кар`єра поета різко погіршилася – його перевели секретарем повітового суду до провінційного містечка Вовчанськ, що за 55 верст від Харкова. {Действительно в августе, 17-го числа, но 1847 года Михаил переведен в Волчанск. Но, было ли это понижение?} Вочевидь, далися взнаки події навколо Кирило-Мефодіївського товариства, яке на той час було розгромлене і до якого поет мав певний стосунок…{Михаил Петренко не имел ни малейшего отношения к Кирилло-Мефодиевскому братству. Рекомендуем ознакомиться с многочисленными исследованиями по КМБ}

6 липня 1849 року Михайло Петренко прибув до містечка Лебедин (нині Сумської області) для «исполнения должности уездного стряпчего» (у державному архіві Донецької області зберігається рапорт на ім.`я губернського прокурора із власноручним підписом Михайла Миколайовича). {Действительно, такой документ есть, но сохраняется он в Харьковском областном архиве} Приїхав із дружиною дворянкою Ганною Миргородовою. Саме тут протягом 1849-1857 років у них народилося п`ятеро дітей: Микола, Марія, Євграф, Людмила та Варвара (але наприкінці 1850-х документально зафіксовано лише трьох – не вказано Людмили і Варвари). Цікаво, що хрещеним батьком чотирьох з них був один і той самий поміщик Петро Олексійович Добросельський.

Про цей період у житті поета обмаль документальних свідчень. Відомо тільки, що він мешкав у будинку, який розташований на нинішній вулиці Щербакові, 4. У лютому 1858 року разом з учителями повітового училища домігся відкриття публічної бібліотеки…{Такое утверждение требует документального подтверждения, даже если бы об этом кто-то заявил в 2005-м году}

Остаточну крапку поставлено і щодо місця поховання поета. У Сумському обласному архіві зберігається метрична книга Миколаївської церкви Лебедина за 1862 рік. У ній рукою священика Василя Еллінського 25 грудня зроблено запис про смерть повітового стряпчого колезького асесора Михайла Миколайовича Петренка віком 45 років. Поховали його 27 грудня на відведеному парафіяльному цвинтарі. Зусиллями краєзнавців і старожилів установлено місце поховання. {Увы, место захоронения еще не установлено. Есть гипотезы, но нет подтверждений}

Так склалося, що не залишилося жодної світлини із зображенням поета. Свого часу близькі родичі стверджували, що він був дуже схожим на свого племінника Антона Петренка {Скорее племянник был похож на Михаила, но Антон к роду Михаила не имел отношения, а сходство с Борисом – скорее это все те же пересказы} та онука Бориса Петренка. Тож саме з Бориса Миколайовича змалював портрет поета-романтика заслужений художник України сумчанин Олександр Чередниченко. {Трудно сказать, удалось ли художнику перенести на полотно какие-либо черты с фотографии Бориса, но портрет Михаила получился хороший. Во всяком случае, складывается такое впечатление, что характер изображенного А. Чередниченко человека более в унисон с поэзией Михаила Петренко, чем, например образ, предлагаемый славянским автором. Если уж и сравнивать неких кандидатов на портрет Поэта, то работа сумского художника оставляет другие вариации позади}

 

   [И. Айзеншток. Комментарии к «Автобиографии» Н. И.Костомарова. Вырезка, с. 156, 429, 431].

   В коллекции Центральной библиотеки Украины им. В. И. Вернадского сохраняется так называемая «вырезка» материалов к автобиографии Н. И. Костомарова. Имеет место там следующая запись:

   «…Михаил Николаевич Петренко (1817 – ум. в 40-х гг. …)». {Скорее всего автор отождествляет прекращение появления стихотворений Поэта с его физической смертью}

 

   Адресъ-календари являются достаточно интересными информационными источниками.

   Более полное название такого справочника выглядит, например, так:

«Адресъ-календарь. Общая роспись всѣхъ чиновныхъ особъ въ государствѣ, на 1859-1860 годъ».

   Данные, почерпнутые из этих книг, не могут рассматриваться как безоговорочные факты, однако являются прекрасным ориентиром для установления правильного направления поиска.

   Впервые с «Петренко М. Н.» встречаемся на страницах Адрес-календаря на 1849 год. Последнее же упоминание о нем помещено в таком справочнике на 1863-1864 годы. {Это и послужило причиной ошибки в некоторых публикациях, см. комментарий к [Шевченківському словнику. Т 2 – 1977, с. 102], например}. Даже если такой календарь в руки исследователя не попадал, именные указатели ко всем календарям публично доступны.

   На 23.11.2012 г были рассмотрены три Адрес-Календаря. Ознакомление с этими книгами позволило обнаружить следующие записи:

1. Адресъ-календарь на 1850 год:

[А-К Общий штатъ Российской Имперіи, 1850. Часть 1 и Часть 2. – Санктпетербургъ, 1850, с. 162-163].

   «Въ Лебединѣ: … Земскій судъ: … Уѣздн: … Стряп., КСк. Мих. Никол. Петренко ...»

[Там же, с. 163-164].

   «Въ Волчанскѣ: … Уѣздный судъ: … Секр., КСк. Мих. Никол. Петренко ...»

   В совокупности с данными из Формулярного списка на 1858 год находим, что речь идет об одном человеке – Петренко Михаиле Николаевиче, который сначала работал в г. Волчанске, а потом был переведен в г. Лебедин.

2. Адресъ-календарь на 1856 год:

[А-К Общая роспись всѣх чиновныхъ особъ въ государствѣ, 1856. Часть 1. 2. – С. Петербургъ, 1856, с. 181].

   «Въ Лебединѣ: … Земскій судъ: …Уѣздн: … Стряпч., КСк. Мих. Никол. Петренко ...»

3. Адресъ-календарь на 1859-1860 годы:

[А-К Общая роспись всѣх чиновныхъ особъ въ государствѣ на 1859-1860 годъ. Часть 1. 2. – С. Петербургъ, 1859, с. 471].

   «Въ Лебединѣ: … Земскій судъ: …Уѣздн: …Уѣздн. Стряпч., ТтС. Мих. Никол. Петренко...»

   [«Формулярный списокъ о службѣ Лебединскаго Уезднаго Стряпчаго, Титулярнаго Совѣтника Михаила Николаевича Петренка. За 1858 годъ».].

   «Формулярный списокъ о службѣ Лебединскаго Уезднаго Стряпчаго, Титулярнаго Совѣтника Михаила Николаевича Петренка. За 1858 годъ».

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.