ИВАН КУЧЕРЯВUЙ.

 

                                                 ==

                                                   1.

 

У недиленьку раненько,

           Рано до-схѝд сонця,

Ой журuлася Грuцuха

           Сившu у вѝконьця,

И смутнuмu оченькамu

           За Самарь глядила,

У те поле безконечне,

           Де Саур могuла.

З того краю далекого

           Сuна сподивалась,

Не раз, не два його ждучu

           Слѝзьми умuвалась.

Давно пишов з козакамu

           У степ на Татарив;

И немає об нuх вистu,

           Мов у воду впалu.

Полетилu на враговuх

           Сизuмu орламu,

Не дай Боже на чужuнu

           Лягтu головамu.

 

                   2.

 

Не сон схuлuв головоньку

           На билии рукu;

Ой упала, схuлuлася,

           Од тяжкои мукu.

Ой згадавшu вона сuна,

           Мужuка згадала;

Сердце кровью облuлося,

           Вона плакать стала.

Не год-же вѝн у неволи

           У Польский Вкраини;

Ще попався вражuм Ляхам

           Прu лuхий годuни,

У ту пору, в ту годuну,

           Як Буш руйнували;

Вѝдтиль взялu сердешного

           З грѝзнuмu сuнамu.

Льються сльозu з очей смутнuх,

           Як дощик той з хмарu;

Лuлuсь довго, вuлuвалuсь,

             Потим пересталu!

 

                   3.

 

Не вий, витре, не вий, буйнuй,

           На самарськи лозu;

Лучше повий на Грuцuху,

           Та звий з очей сльозu, –

Та звий в Самарь, нехай плuвуть

           В море за водою,

Щоб слѝз дарма не тратuла

            Вона за дочкою.

Отпустuла ии з братом

           В далеку дорогу,

Аж на Дѝнець в Святи-Горu,

           Помолuться Богу:

И жде ии, не дождеться,

           А матери мука;

Чи хто стукне, чи хто грякне,

           Так сердце й застука.

«О, крuй Боже, голубоньку

           В дорози вѝд лиха»…

Та й здuхнула тяжко, важко

           По дочци Грuцuха;

Бо скучно ий, одна дома,

           Нѝ-з-кuм розмовлятu,

И никому старесенький

           Порадонькu датu.

 

                   4.

 

Не все гудуть буйни витрu,

           Не все стогне море;

От-так в сердци пѝсля лuха

           Не вик жuве горе.

Настає свята годuна,

           Та свята мuнута:

В тую пору не наляже

           На серденько смута,

И на души тuхо стане

           Як там пид зѝркамu;

Тоди, тоди невидòме

           Щось робuться з нами!

Душа, очи, наше сердце,

           Так и льнуть до неба;

Тоди чоловик спѝзнає,

           Що молuться треба!..

Довго, довго у вѝконця

           Грuцuха сuдила;

Потим встала, до образив

           Свичкu посвитuла,

Пред иконамu святuмu

           Вона нuць упала;

За мужuка и за дитей

           Молuтuся стала:

Єи печаль и молuтва

           Богом прuнялася;

Бо там, в степу, за Самарью,

           Курà пиднялася!...

                                               __ . __

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.