НЕБО

 

                           ==

 

Дuвлюся на небо, та й думку гадаю,

Чому я не сокил, чому не лѝтаю,

Чому мени, Боже, ти крuльлив не дав?

Я землю-б покuнув и в небо злѝтав!

Далеко за хмарu, подальше од свиту,

Шукать соби доли, на горе прuвиту,

И ласкu у зѝрок, у сонця просuть,

У свити их ясним все горе втопuть;

Бо доли ще з-малу здаюся не любuй,

Я наймuт у неи, хлопцюга прuблуднuй;

Чужuй я у доли, чужuй у людей:

Хиба-ж хто кохає нерѝднuх дитей?

Кохаюся лuхом, прuвиту не знаю,

И гирько, и марно свѝй вик каратаю,

И в гори спѝзнав я, що тилькu одна –

Далекеє небо – моя сторона.

И нẚ-свити гирько; як стане ще гирьше,

Я очи на небо, мени веселише!

И в думках забуду, що я сuрота,

И думка далеко, вuсоко лѝта.

Коли-б мени крuльля, орлячи ти крuльля,

Я землю-б покuнув, и на новосѝльля

Орлом бuстрокрuлuм у небо польнув,

И в хмарах навикu од свита втонув!

 

                                                  ==

 

По небу блакuтним очuма блукаю,

За думкою думку тудu посuлаю;

Тону там душею, тону там очамu,

Глuбоко, глuбоко помиж зѝронькамu.

Тону так глuбоко, як камень той в мори,

Ни! так гuну в неби, як в лютому гори:

В його темну пропасть я кuнувся змалу;

Ось скилькu прожuв я, а дна не достану;

Ой, гирько для сердця так в гори тонутu,

Шо лучше-б умертu од злои отрутu, –

Жuвцем сердце вuрвать, и се буде легше,

И мукu вѝд сього сто раз буде менше.

За те-ж легко в неби душею топuтись,

И нѝччю прu зѝрках сльозамu залuтuсь;

Колu нѝч та мисяць твои сльозu бачуть,

И вмисти з тобою темниють и плачуть,

Скризь, Боже, як тuхо, и в серденьку тuхо,

Його не тревоже ни думка, ни лuхо;

А тильки кохає небесна музuка,

И лèгко колuше вона його зтuха.

Душа моя в неби як нѝч простяглася,

Глuбоко, глuбоко змиєю впuлася,

И пье-не-напьється и сердцем, й очамu

Тuй радѝстu в волю, що вuще над намu.

И сам я не знаю, якаясь-то сuла,

Так легка для мене и серденьку мuла,

К далекому небу и сердцем, й очамu

Мене прuковала, мов тuмu цепамu.

Цепа си не тяжки, не тяжка неволя;

Багацько раз лучше чuм людськая доля.

Коли-б було можно вик в неи зостатuсь,

Не здумав никòлu-б додòму вертатuсь.

Дuвлюсь, а не маю тuи в себе мочи,

Шоб вuрватu з неба и душу, и очи:

Бо дуже завuдне их в неби коханьня,

И горя найгирше из нuм розставаньня;

Бо знаю, як небо очuма покuну,

Душею у гори, в тумани загuну, –

То зараз у мене невидома мука

Пидступuть пид сердце, и сердце застука!

 

                                               ==

 

   Схuлuвшuсь на руку, дuвлюся я

В вечирнє крẚйнебо далеко и глuбоко,

   Ѝ чую, просuться душа моя

   Тудu, де потонуло в хмарах око.

       И тьохка сердце у менѐ,

       А в очих темно, темно, мутно…

Чого-ж в души становuться так смутно,

Колu дuвлюсь, вечѝрнє небо, на тебѐ?

Покрuте хмарамu, мов хвuлямu те море,

       Що тu там мовuш в вuшuни?

   Чи перши радостu, чи тяжке горе

       Тu шлеш самотному мени?

       Чого твоя журлuва мова

       Моий души недовидома?

       И мова ся, й велuка рич

   Для мене темна так, мов тая нѝч.

   Тu, може, мовuш те, що так як хмарu

   Покрuлu, крẚйнебо, красu твои,

       Так потемниють дни мои

   Без радостu и вѝд людськои карu?

       И те, що мѝй сuрѝтськuй слид

       Зальється на свити сльозамu,

       А доля зла, и хмарu бид

На бидну голову посuплються громамu?

Тебе я не пойму, як и того, що буде,

       А тилькu важко так мени,

   Неначе небо все и хмарu ти

       Мени схuлuлuся на грудu.

 

                                              __ . __

  

 

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.