Тебе не стане в сuх мистах,

Для мене радостu не стане;

И свит померне у вочах,

А горе камнем в сердце ляже.

Коли-б ти знала, що терплю,

Яку несу на сердци муку,

Як изгадаю про розлуку;

Ножем пробила-б грудь мою,

Щоб я не жuв, не бачив свиту,

Такого горя не терпив,

И бильше вдруге не любив.

О я безумнuй, без отвиту!

Я сам давно и вирно знав,

Як лuхо тяжко тuх карає,

Хто щиро любе та кохає:

Не поберѝгсь, в биду попав!

За те-ж и чашу буду пuть:

Вона давно в души готова;

Вона гирька; та що-ж робuть,

Колu моя такая доля!

Не так було, зовсим не так

Робuтu треба в мои лита;

Вси радостu пид ногu в прах,

И жuть без ласкu, без прuвита.

О для чого-ж я полюбuв

Тебе у сuх мистах родúни?

Хиба для того, щоб вонu

Навик для мене опостuлu!

Усе тут каже про тебè:

Де тu жuла, де тu ходuла,

Де тu глядила не менè,

Де тu зо мною говорила.

О вирь мени, що си миста,

Де мu побачuлuсь з тобою,

Без тебе зробляться тюрмою,

И их зальє моя сльоза……

Як-бu тu там узнала, мuла,

Яка убьє мене тоска;

Тоди-б до мене прuлетила

Голубкою издалека;

Но ся тоска, се тяжке горе

До тебе, знаю, не дийдè,

Не перескоче через горu,

А тилько грудь мени пробьє.

Я рад, так що-ж, не маю мочи

Мою печаль, мою тоску,

Яка мене вже точе, точе,

Зарuть глuбоко у писку

И ий насuпатu могилу,

Високую, до самuх хмар…

О ни, я горя не зарuю:

Воно моє, воно твѝй дар.

Так тu покuнеш си миста, –

И я навики их покuну,

И побижу в чужи края,

И там без радостu загuну!

Як здумаю про смутu си,

Я свита Божого не бачу;

За мною чи заплачеш тu,

А я давно, давно вже плачу!

              __ . __

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.