Чого тu , козаче, чого тu, бурлаче,

Як витер осинний в диброви заплаче,

Головоньку схuлuш, слѝзьмu обѝльєшся,

Вѝд думкu, вѝд горя у поле плетешся?

Хибẚ- ж тu, козаче, из витром здружuвся,

Що витер заплакав, а ти й зажурuвся;

Хиба тоби нѝ-з-кuм дилuтuся горем,

Як тилькu що з витром, як тилькu що з полем?

Чого твои очи, таки ясни очи,

Як зѝркu вкраинськи о самий пѝвночи,

Нальються сльозами, як глянуть за горu,

Де сонечко ясне сидає у мори.

Ой мабутu мuла твоя там вuтає,

Де сонечко ясне за горu сидає;

Ой що-ж за недобра далекая мuла:

Без жалю навикu козака згубuла!

Як наши дивчата ранком коло хатu

Начнуть потuхеньку писѐнь затuнатu;

Чому тu, козаче, пѝсень не спиваєш,

А все тилькu нuшком слѝзкu утuраєш?

Того я горюю, того плачу, люде,

Що плачучu, кажуть, сердцю легше буде!

Бо вси пару мають, у всих є дивчuна;

Тилькu я не маю, одuн, як бuлuна! –

                       __ . __

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.