ВЕЧИРЪ.

                                       =

Зхилившись на руку, дивлюся я

Въ вечѝрне край-небо далеке и глыбоке,

И чую – проситься душа моя

Туды, де потонуло въ хмарахъ око.

                                =

И техка серце у мене;

И въ очах стане темно, мутно;

Чого въ душѝ моій такъ зразу смутно,

Якъ подивлюсь, вечѝрне небо, на тебе?

                                 =

Покрыте хмарами, мовъ хвилями те море,

Що нишкомъ мовишь въ тишинѝ?

Чи радѝсть першую, чи тяжке горе

Ты шлешъ самотному менѝ?

Чого, скажи, твоя журлива мова

Моій душѝ недовѝдома?

И мова ся, и ся велика рѝчь –

Для мене темна такъ, – мовъ тая нѝчь!

Ты, може, мовишъ те, що такъ якъ хмары

Покрыли, край-небо, красы твои,

Такъ потемнѝють днѝ мои

Безъ радощѝвъ и вѝдъ людськои кары?

А може те, що мій сирѝтській слѝдъ

Зальеться на свѝтѝ слѝзою,

А доля зла и хмары бѝдъ

Ударють грѝмомъ надо мною?

Тебе я не пойму, й того, що дальше буде;

А тѝлькѝ тяжко такъ менѝ,

Неначе небо се и хмары сѝ

Минѝ схилилися на груди!

                                 М. Петренко.

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.