V.

 

   «Гей, Иване! пора

Намъ сjдлати коня

   И збиратись мерщj удорогу…

Неблизенькjй бо свjтъ:

Треба jхать за Днjпръ,

   Помолившись, якъ водиться, Богу.

Не добра добувать,

Не ляхjвъ воювать –

 А поjдемо ми по дjвчину;

И изъ Польщj сюди

Ми jи безъ бjди

   Привеземо до насъ, на Вкраину…..

Ще такихъ я очjць

Чорнихъ, тманнихъ якъ нjчь,

   И не бачивъ, и бачить не буду;

Шо бъ я бувъ не козакъ,

Не лихій гайдамакъ –

   Якъ для себе jи не добуду!...»

– Гей, козаче, не jдь!

Не одна – сjмъ тамъ бjдъ

   Жде тебе! – вjнъ ёму вjдвjчае:

– Бачъ, якъ кjнь твjй поникъ,

Мовъ въ болотj куликъ,

   И Барбосъ, наче вовкъ, завивае;

Та и серце мое

Чуе лихо твое:

   Бо воно вjдчогось все тоскуе,

И недурно воно

Ніе тяжко давно:

   Нj, воно шось недобре вjщуе! –

 

             ==========

 

Не потура на се козакъ

И на коня мерщj сjдае,

Сказавъ «прощай!» – й чиркнувъ вjнъ такъ,

Якъ вjтер по полю лjтае....

Минувъ Донець, минувъ Торець,

И степъю скаче по Самарj….

Въ пилj уввесь, буцjм-то въ хмарj,

Летить по Польщj молодець….

Мовъ вихоръ той летить, та й дума:

Чи мила жде ёго, чи нj;

Чи весело живе, чи рюма,

А може спить давно въ землj;

Вjкъ, може, гjрко каратае:

Шо день пройшовъ, шо нjчь пройде –

Вона сёго вjдъ слjзъ не знае….

Мене зове, мене все жде!

«Ой, вjтру-вjтру! Ти бистрjшъ –

Лети жъ до милои скорjшъ:

Скажи ти jй, нехай не плаче!

Скажи, шо милій близько скаче…..

А ти, мjй коню, якъ скорjшъ

Мене до милои примчишъ:

Тобj за те я гарну збрую

В татаръ добуду золотую!...»

 

                           ==========

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.