ВЕСНА

Весна, весна, година мила,

Як гарно ти, як пишно ти

Долини, гори звеселила,

Скрізь-скрізь розкинула квіти:

Усе кругом зазеленіло!

Чого ж очам моїм не мило

Дивитися на Божий світ?

У мене серденько болить,

А сльози нижуться на вії!

Се от того, що, бач, літа мої,

Ще раннії та молодії,

Не бачили, не чуяли весни!

О Боже, Боже милостивий!

Який собі я нещасливий…

Навряд на світі є такі.

Нащо ж мені сі чорні кудрі,

Які так в’ються в празник, в будні?

Вони без радості тяжкі!

Нащо ж мені сі чорні брови,

Коли не маю щастя, долі!

Якби ще змалечку давно

Вони б посіклись та злиняли,

Все б легше серденьку було,

І менше б жалю завдавали!

Так їх і лихо не бере, –

Вони від лиха пуще в’ються,

Їм і дарма, що сльози ллються!

Так брови колесом веде

Саме ж те лихо над очима:

Се, мабути, посміх його,

Що я – бездольний сиротина…

Ох, щось на серце налягло!

Піду, паду я біля ниви,

І там спочину на ріллі

Та пом`яну літа свої,

Які пройшли, не зеленіли.

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.