ЧОГО ТИ, КОЗАЧЕ, ЧОГО ТИ, БУРЛАЧЕ

Чого ти, козаче, чого ти, бурлаче,

Як вітер осінній в діброві заплаче,

Головоньку схилиш, слізьми обіллєшся,

Від думки, від горя у поле плетешся?

Хіба ж ти, козаче, із вітром здружився,

Що вітер заплакав, а ти й зажурився;

Хіба тобі ні з ким ділитися горем,

Як тільки що з вітром, як тільки що з полем?

Чого твої очі, такі ясні очі,

Як зірки вкраїнські о самій півночі,

Наллються сльозами, як глянуть за гори,

Де сонечко ясне сідає у морі.

Ой, мабути, мила твоя там витає,

Де сонечко ясне за гори сідає;  

Ой, що ж за недобра далекая мила:

Без жалю навіки козака згубила!

Як наші дівчата ранком коло хати

Начнуть потихеньку пісень затинати,

Чому ти, козаче, пісень не співаєш,

А все тільки нишком слізки утираєш?

Того я горюю, того плачу, люде,

Що плачучи, кажуть, серцю легше буде!

Бо всі пару мають, у всіх є дівчина;

Тільки я не маю, один як билина!

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.