ДУМА ПРО БАТЬКА

Покинув нас і нашу матір…

Скажи: нащо, в далекій стороні,

Без рідних сліз, в чужій землі,

Ти ліг, мій милий тату, спати?

Додому погулять прийшов –

Дивлюся: плачуть діти, мати;

Так я залився та й пішов

Тебе, мій батеньку, шукати.

Іду горюючи, іду,

Шукати батькову могилу;

Де одинокую найду –

Там і заляжу, там загину;

Там очі висушу мої

Я лютим, тяжким горем сина,

Як висохла твоя могила,

Без рідних сліз, на стороні…

Іду один, все полем, полем,

Кругом мовчить і небо, і земля,

І тілько нищечком душа моя

Підчас сльозами заговоре!

Як подивлюсь очима я

Туди далеко, аж за гори,

То так і чую: відтіля

Зоветь мене якесь-то горе.

Знакоме горе те мені:

То голос батька із могили!

Ох! коли б крилля сироті –

Орлом полинув би щосили.

О, ні, я б вітром полетів

До тебе, тату, на чужину,

І так би плакав, так тужив,

Шукаючи твою могилу!..

А хто безщасного мене

Туди до тебе доведе

Поплакать дуже, дуже гірко

І сліз сирітських полить стілько,

Щоб аж полить твою могилу!

Поміж могилами чужими

Чи хто покаже сироті,

Де полегли твої кістки,

Де доля сирот вмерла з ними?

Ох, од людей сього не жди:

Бо над могилою чужою

Чужим не плакать сиротою,

Не виливати горя сліз;

Одно, одно сирітське горе

Укаже певно і промове,

Де ти, мій батеньку, поліг!