ДУМА ПРО БАТЬКА
Покинув нас і нашу матір…
Скажи: нащо, в далекій стороні,
Без рідних сліз, в чужій землі,
Ти ліг, мій милий тату, спати?
Додому погулять прийшов –
Дивлюся: плачуть діти, мати;
Так я залився та й пішов
Тебе, мій батеньку, шукати.
Іду горюючи, іду,
Шукати батькову могилу;
Де одинокую найду –
Там і заляжу, там загину;
Там очі висушу мої
Я лютим, тяжким горем сина,
Як висохла твоя могила,
Без рідних сліз, на стороні…
Іду один, все полем, полем,
Кругом мовчить і небо, і земля,
І тілько нищечком душа моя
Підчас сльозами заговоре!
Як подивлюсь очима я
Туди далеко, аж за гори,
То так і чую: відтіля
Зоветь мене якесь-то горе.
Знакоме горе те мені:
То голос батька із могили!
Ох! коли б крилля сироті –
Орлом полинув би щосили.
О, ні, я б вітром полетів
До тебе, тату, на чужину,
І так би плакав, так тужив,
Шукаючи твою могилу!..
А хто безщасного мене
Туди до тебе доведе
Поплакать дуже, дуже гірко
І сліз сирітських полить стілько,
Щоб аж полить твою могилу!
Поміж могилами чужими
Чи хто покаже сироті,
Де полегли твої кістки,
Де доля сирот вмерла з ними?
Ох, од людей сього не жди:
Бо над могилою чужою
Чужим не плакать сиротою,
Не виливати горя сліз;
Одно, одно сирітське горе
Укаже певно і промове,
Де ти, мій батеньку, поліг!