МИНУЛИСЯ МОЇ ХОДИ ЧЕРЕЗ ОГОРОДИ

Минулися мої ходи

       Через огороди,

Минулися мої лази

       Через перелази.

Лихо мені, горе мені,

       Молодій дівчині:

Чорні брови козацькії

       Завдали кручини.

Другим щастя і кохання,

       А я тілько плачу,

Сльозам, горю, тоскованню

       І кінця не бачу.

Мене милий чорнобривий,

       На лихо, не любе,

Суше мене, псує мене,

       Дарма серце губе.

Я до його –  він од мене,

       Не слухає мови;

Та цур тобі, біжи собі,

       Остав тільки брови!

Любить стала, плакать стала;

       Коли ж перестану?

Чи вже, мабуть, тоді, тоді,

       Як зовсім зав’яну.

Літа мої молодії

       Біжать, летять марно;

Підождіте, не втікайте,

       Може, буде гарно:

Може, брови козацькії

       Колись мої будуть;

Тоді очі, карі очі

       Плакать позабудуть.

Світ і море кінець має,

       А де ж кінець горю?

Чи під вінцем, чи в могилі,

       Чи в буйному морю!

Гірко мені, світ темніє,

       Горе кличе в море;

Побіжу я, кинусь в буйне,

       Доля моя, доле!

Ропа гірка в буйнім морі,

       А сльози ще гірші;

Лучче в морі загинути,

       Чим плакати більше!

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.