НЕДУГ

1

Ходе хвиля по Осколу,

         Аж на берег скаче;

Ходе голуб по берегу,

         По голубці плаче.

Хвиля вдариться об берег –

         Берег зеленіє;

Як загуде сизий голуб –

         Так аж серце ниє.

Гудів, гудів сизий голуб

         Та й став воду пити, –

Хотів, бідний, своє горе

         Водою залити.

Де ти, моя голубонько,

         Де ти, сизокрила;

Нащо мене покинула,

         За що розлюбила?

Чи любила, не любила,

         А завдала жалю!

Прийди, серце, подивися,

         Як я погибаю!

Болить в мене головонька,

         Болить серце дуже;

Ох, прийдеться загинути,

         А тобі байдуже.

Гірко мені жить без тебе,

         Божий світ темніє,

Очі плачуть, серце рветься

         І від муки тліє.

Полиняло моє личко,

         Як квіт у морози;

Прилинь, поглянь, моє серце,

         Хоч на мої сльози!

Хвиле, хвиле, буйна хвиле,

         Удар мене в груди:

Мені гірко жить на світі,

         Чи не легше буде!

Покотилась буйна хвиля

         На жовтий пісочок;

Де ти, милий, чорнобривий,

         Сизий голубочок!

2

Прийди, прижмись, моя мила,

         Та до мого серця;

Болить воно від кохання,

         Так чи не минеться.

Прийди, схили головоньку

         На білії груди;

Тоді взнаєш, моя мила,

         Як там серце любе.

Цілуй, цілуй мене в серце

         Своїми устами,

Так почуєш, як те горе

         Стука молотками.

Ой Боже мій, о Боже мій!

         Де те серце діти?

Ох прийдеться з таким серцем

         На той світ забігти.

3

Цитьте, вітри! цитьте, буйні!

        В лузі не гудіте!

Моє горе лягло спати,

        Так не розбудіте.

Ох, заснуло воно в серці,

        Як в норі гадюка;

Наче легше мені стало,

        Наче менша мука.

Цитьте, вітри, цитьте, буйні!

        Горя не будіте!

Дайте мені, молодому,

        Хоч на час спочити!

Бо те горе нескінчанне,

        Боже, надоїло;

Чую, серденько від його

        В крові закипіло.

Що ж те горе колихало,

        Від чого заснуло?

Мабуть, мила чорнобрива

        К серцю пригорнула?

Сеї ласки я не знаю,

        В сьому не кохаюсь;

Коли тяжко мені стане,

        К дубу пригортаюсь!

Моє горе, моє люте

        Вздохи колихали,

Сльози, пісні жалісливі

        Його присипляли.

Уморили моє горе

        Не жарти дівочі;

Ох, вибили його з сили

        Безсоннії ночі.

Цитьте ж, вітри, не гудіте,

        Нехай йому спиться!

Мука мені, як проснеться:

        Душа розболиться!

Ой загули буйні вітри,

        Похилились лози:

Чую, горе моє встало;

        Ой де ж мої сльози?

Чом не заплакати б мені?

Од сліз би стало, може, легше!

Не так душа [б] пеклась в огні,

Не так би тліло бідне серце!

Ізвісно, де огонь горить,

То там і роси опадають;

В кого ж душа вконець болить,

В того і сльози висихають.

О Боже мій, о Боже мій!

Чи я діждусь кінця недугу?

Ох, видно, прийдеться мені

Нести на небо мою тугу,

І там пред Богом розказать

Мою любов, земнії скорбі,

І язви серця показать,

А в язвах – кров і чисті сльози.

І вірю я, що там мене

Ніхто безумним не назве,

Ніхто, ніхто не посміється

З моїх скорбей, печалей серця.

І так любов мою земну

Я за могилу понесу,

Не як той гріх, – як правду тую,

Угодну Богу і святую…

Но я боюсь отсе сказать:

Коли ж і там з любов’ю муки

Не знають, як і тут, розлуки,

То страшно жить і умирать!..

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.