Про Михайла Петренка та дещо про птахів

                                     (Більшою мірою орнітологічний аспект)

 

   Були в житті Михайла Петренка і поезія й служба в серйозному відомстві.

   Згідно з наявними документами (йдеться про деякі згадки в листах сучасників Поета) Михайло Петренко писав вірші до вступу до університету та в студентські роки, але чи писав він їх в дитинстві – абсолютно не факт та обговорювати цю тему просто не має сенсу.

   Так або інакше, перші публікації його віршів з'являються у 1841 році (у «Снjпj», що видавався О. Корсуном), останні – у 1848 році («Южный русский зборникъ» від А. Метлинського), що за часом випадає на післяуніверситетський період.

   Михайло Петренко – поет та чиновник ...

   Яким він був чиновником, ще спробуємо з'ясувати наскільки це буде можливо. З приводу його поезії вже висловився народ не лише України... Та вже давно...

   Всі вірші Михайла Петренка талановиті та унікальні, хоча з приводу його творчості зустрічалися різні думки.

   Цьому цікавому питанню, вельми делікатному та за природою абсолютно суб'єктивному, будуть присвячені спеціальні статті.

   Так вийшло, що вірш «Дивлюся на небо та й думку гадаю...» (відомий як «Недоля» у 1841 р. та як вірш з циклу «Небо» у 1848 році) більш всього був зрозумілим та сподобався людській душі, тому його справедливо назвали шедевром і пам'ятають понині:

                              «Дивлюся на небо, та й думку гадаю:

Чому я не соколъ, чому не лjтаю?

Чому менj, Боже, Ти крилля не давъ?

Я бъ землю покинувъ и в небо злjтавъ...»

                                Снjпъ, 1841

   Образ сокола привабливий для людей. Саме ця птиця супроводжувала людство впродовж історії його розвитку (не лише соколині полювання), та згадувалася в багатьох світових культурах.

   Тому не випадково автори статей, або книг приводять фотографії сокола, тим самим надаючи публікаціям вигляд наочніший та привабливий. Що ж до слов`янщини, то ці птахи дуже поширені в цій місцевості.

   Задуми авторів абсолютно зрозумілі й розумні, але як виглядає це в житті, і конкретно стосовно, так би мовити, до Михайла Петренка, спробуємо розібратися в цьому невеличкому дослідженні.

 

   У 2002 році вийшла книга від слов'янських авторів з традиційною на той час, але абсолютно логічною назвою «Михайло Петренко. Дивлюсь я на небо...».

   Блакитне небо, хмари, птах...

   Все по темі, проте, насторожував силует птаха ...

 

 

bird01

 

 

    Можливо, навіть автори й не знали, силует якого птаха змальований на обкладинці їх книги, або вважали, що це таки сокіл.

Думається, в обох випадках авторам та читачам буде цікаво знати що це не сокіл (у крайньому випадку, це сокіл який врятувався після запеклої сутички і тому вельми спотворений).

   На думку вчених-орнітологів силует птаха, змальований на обкладинці, дуже нагадує дрімлюгу. На користь цієї гіпотези і форма крил й тулуб й хвіст птаха ...

   І десь на далекому плані з'являються думки про єдність форми (оформлення, в даному випадку) та вмісту…

   Багато припущень можна зробити чому саме дрімлюга, замість логічно передбачуваного сокола, попала на обкладинку книги про Михайла Петренка.

   Причина звичайно ж є, та швидше за все дуже проста, але її вивчення не цікаве у рамках цього невеличкого дослідження.

  

   У 2003 році в газеті «Товарищ» була надрукована стаття «Чому я не сокіл, чому не літаю…», де приводиться зображення птаха, що летить. Це дійсно фотографія класичного сокола-балобана.

 

bird02

 

   Швидше за все у редакції працювали фахівці, що відповідально ставилися до підбору фотообразу, тому стаття, декорована фотографією сокола, не викликає у ерудованого читача жодних сторонніх думок.

 

   У 2012 році у місті Слов'янську вийшла книга до 195-ої річниці зі дня народження їх земляка, – «Блакитне небо Михайла Петренка».

   Результатом праці колективу авторів була книга з гарною палітурою, відмінна небесна колірна гамма, але й у цьому випадку щось відволікало від основної думки, щось заважало приступити до прочитання...

 

 

bird03

 

 

 

   Звичайно ж, існує досить багато різновидів соколів, і подумалося, що на обкладинці даного видання представлений найрідший з них.

   І в цьому випадку проблему ідентифікації допомогли вирішити фахівці-орнітологи.

На цей раз підказка вже не виявилася несподіваною – це був однозначно не сокіл.

На обкладинці поміщений якийсь орлан або орел, що відноситься до фауни тропічних країн.

   Встановлення істини вимагає детального опрацювання питання, що включає ознайомлення з каталогами та аналіз виявленої інформації. Результатом буде вичерпна ідентифікація птаха, проте, і в даному випадку це виходить за рамки даного дослідження.

   Додамо лише, що змальований птах дійсно граціозний та красивий й, звичайно ж, є гарною прикрасою для книги будь-якої тематики.

   Не та птиця, та не його портрет на обкладинці...

   Про вміст цієї книги буде сказано в іншій статті.

   І знову дивна думка про вміст та оформлення… Ще не нав'язлива, але така, що вже більш сформувалася. Таки є якийсь зв'язок, мабуть.

   Хотілося б оптимістично поглянути на такого роду проблеми та списати все на недбалість авторів…

   Врешті-решт, поета-земляка Михайла Миколайовича Петренка пам'ятають та поважають у Слов'янську. Як пише керівник Слов'янської спілки краєзнавців В. Скрипник: «Петренківський сокіл «поселився» на гербі та прапорі рідного Слов`янська...».

   Читаючи ці рядки розумієш, що дійсно поважають.

   Вулицю ім'ям Михайла Петренка назвали, бібліотека носить його ім'я, мерія пообіцяла сприяти в створенні пам'ятника Поету та таке інше...

   Нічого не скажеш, це – рівень...

   Та знаходиш герб, а потім і прапор міста під враженням прочитаних рядків...

   Та розумієш, що чогось не розумієш...

   Щось треба дуже ретельно перевірити...

   Герб та прапор Слов'янська виглядають так:

 

bird04               bird05

 

 

   Дійсно, «злетів»... як пишуть автори.

   До речі, ось що записане на офіційному веб-порталі міської ради Слов'янська

(http://www.slavrada.gov.ua/?view=gerald):

   Символіка

   «Місто Слов'янськ має власну символіку – герб та прапор, затверджені рішенням сесії міської ради 22 липня 1997 року протоколом № 37 та 38 –XII-23. Символіка міста розроблена авторським колективом у складі: Омельченко М.М. (керівник колективу), Шамрай А.В., Абрамов В.М. та Чернета С.С.»

   Опис герба міста Слов'янська

   «У верхній частині зеленого поля щита – срібний сокіл з розпростертими крилами. У середині щита – кадуцей, по обох сторонах його – два срібні ромби, направлених вістрями до верхівки жезла.

   У центрі нижньої частини герба – золотий козацький хрест. Щит прикрашений золотим декоративним картушем й увінчаний срібною міською короною».

 

Опис прапора міста Слов'янська

   «Міським прапором є прямокутне полотнище блакитного кольору із співвідношенням сторін 1:1, на тлі якого змальований білий сокіл з розпростертими крилами. Краї прапора обрамовані бахромою».

 

   Розібравшись, розумієш, на герб Слов'янська «злетів» саме орел, але ніяк не сокіл.

   Цей факт настільки зрозумілий, що не складе труднощів навіть для провінційного орнітолога-любителя ідентифікувати пташиний силует.

   Звичайно ж, в комісії 1997 року, яка розробляла згадану символіку, не було орнітологів, але це нічого не міняє...

   Соколи однозначно відрізняються від орлів та інших птахів не лише ознаками, відомими тільки фахівцям. Вузькі та загострені крила, особлива "аеродинамічна" форма тіла та таке інше вочевидь і для дилетантів.

   Орли, звичайно ж, теж гідні птахи і добре виглядають на гербах, проте, у такому разі міській раді належить зробити вибір:

- у описі герба замінити слово «сокіл» на «орел», або

- таки додати птаху на гербі відповідні соколині контури.

Ось після цього можна буде й зрозуміти чи Петренківський сокіл злетів на герб міста, або який інший птах (мова йде про орла, звічайно). До речі, вірш Поета «Недоля» (1841 р.) закінчується словами:

                       «Такъ дайте же крилля, орлячого крилля!

Я землю покину – и на новосjлля

Орломъ бистрокрилимъ у небо польну

И въ хмарахъ вjд свjту на-вjкъ утону»

   Не думаю, що пошана до Поета настільки велика, що в гербі з задуманого типового для слов`янських просторів сокола зробили символічного з «орлячими криллями» мутанта ...

   Ось тут і з'являються вже настирливі думки, аналогії та таке інше про авторів, вміст та оформлення. Та все не на користь авторів.

   Не хотілося б, що б слов`янці засумували, тому нагадаємо одну аналогічну історію.

   У природі все повторюється, як мовиться. Інколи це розуміння приводить до сумних думок, але інколи навіть додає оптимізму та спонукає до творчої активності.

Є таке містечко Лебедин Сумської області (колись повітове місто в Харківській губернії).

Михайло Петренко служив в цьому приємному містечку з 6-го липня 1849 року. Ті, хто знайомий з Темою, знають, що Михайло Петренко помер 25 грудня 1862 року і похований у Лебедині.

   Як і належить всім містам, що поважають себе, Лебедин мав та має герб. Стара (ще при житті повітового стряпчого Михайла Петренка) та сучасна версії без зусиль ідентифікуються нижче:

 

 

bird06bird07

 

   Детальнішу інформацію про місто можна знайти у Вікіпедії: http://ru.wikipedia.org/wiki/Лебедин або в літературі. У деталях може бути деяка розбіжність, але вцілому, Вікіпедія передає суть питання.

   Нагадаємо лише коротко, що на території України декілька населених пунктів з назвою Лебедин. Згідно з офіційним описом герба 1781 року, ім'я своє згадане місто отримало від лебедів, тому в гербі мав бути змальований лебідь. Хоча описаний в документах був лебідь, невдалий художник у 1781 році намалював птаха більше схожого на гусака (вочевидь, краще йому знайомого), та ще й забезпечив його якимись неприродньо гострими крилами, не характерними ні для гусаків, ні для лебедів. Можливо, художник намагався намалювати те, що треба, але так і не зміг вийти за межі своїх вельми обмежених здібностей.

   Проблему легко вирішили, змалювавши в сучасному гербі лебідя, хоча і не на золотому фоні, як раніше, а на зеленому. Сучасний герб затверджений в другій половині 1990-х років. Все у відповідністі, і жодних проблем. 

   Може дійсно, з темою про Петренка у слов'янських краєзнавців все налагодиться, коли саме сокіл «злетить» на герб та прапор міста?

   Власне кажучи, текст цієї статті і є звіт по вище пойменованому дослідженню.

 Ненав'язливо складається фраза, досить простакувата для прислів'я: 

   НЕ ВСІ ПТАХИ СОКОЛИ 

   Упевнений, в бібліотеці міста Слов'янська незабаром з'явиться ілюстрована пізнавальна книга про птахів, що допоможе відвідувачам читального залу краще орієнтуватися в орнітологічних питаннях.

   На закінчення нагадаємо, що, як з'ясувалося, з ім'ям Михайла Петренка вже пов'язано декілька птахів та перелік їх, теоретично, може поповнюватися.

   На сьогоднішній день йдеться про соколів, орлів, гусака та навіть про дрімлюгу.

   P.S.: Довідка з Вікіпедії для особливо допитливих:

   Соколи (лат. Falco) – рід хижих птахів сімейства соколиних, поширених у світі. Наукова назва Falco є похідною від латинського слова «falx» («серп») та підкреслює серпоподібну форму крил у польоті. 

   Соколи є центральними й найбільш багаточисельним родом з сімейства соколиних. Дорослі птахи відрізняються вузькими клиновидними крилами, завдяки яким вони здатні вправно маневрувати й розвивати незвичайно велику швидкість в пікіруючому польоті...

   У молодих соколів в перший рік життя махове пір'я довше, і тому їх крила виглядають ширшими, як в канюків або орлів. Така будова зменшує мисливські навики птахів, проте допомагає їм вчитися літати.

http://ru.wikipedia.org/wiki/Соколы

   Слід додати, що останні три рядки вікіпедійної статті узгоджувалися з фахівцями. Швидше за все, текст належать любителеві, ніж професіоналу, тому як містить в собі недопустиму багатозначність в конкретно простому для професіонала питанні – навіть у молодих соколів крила все ж вузькі й гострі і вже ніяк, навіть віддалено, не схожі на крила канюків або орлів.

 

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.