Третя прижиттєва редакція вірша «Дивлюсь я на небо …»?

 

Під час написання статті «Михайло Миколайович Петренко. У пошуках біографічної істини», з'явилася одна, на мій погляд, досить проста, але непогана ідея. 

   Суть її полягає в тому, що порівняння версій вірша «1876 року» з версіями, надрукованими в «Сніпі», виданому Олександром Корсуном в 1841 році та «Южном русском зборнике», виданому Амвросієм Метлинським в 1848 році може допомогти ідентифікувати версію «1876 року». Іншими словами, це порівняння допомогло б зрозуміти, з якої книжки Тарас Шевченко переписав цей вірш у 1848 році, беручи до уваги, що версія «1876 року» була підписана «З рукопису 1848 р.».

    Для тих, хто не знайомий із згаданою темою, приведу невеликий фрагмент, що стосується даного питання:

   «…У 1876 році в лютневому числі львівського місячника «Правда. Письмо литературно-политичне» в рубриці «З недрукованих ще поезий Тараса Шевченка» серед декількох віршів був наданий «Дивлюсь я на небо – та й думку гадаю …».

   Уперше цей вірш М. Петренка з`явився під назвою «Недоля» у 1841 році, друга редакція цього ж вірша, але під назвою «Небо», була надрукована у 1848 році.

У 1842 році в досить популярному серед літераторів того часу журналі «Маяк» критик Микола Тихорський так писав про М. Петренка і його вірш «Недоля»:

«…Теперь вы убѣдились, что я говорю правду – сама поэзія поетъ эти думки, не самозванецъ поэзія, а поэзия настоящая, поэзія, которая, пѣла съ Пушкинымъ, с Лермонтовымъ …».

   Мабуть, у лютому 1876 року літератори повинні були вже знати про авторство цього вірша, хоча між 1848 і 1876 роками в літературі не зафіксовано інтенсивних обговорень творчості М. Петренка.

   У літературі є пояснення цьому факту. Т. Шевченку подобався цей вірш Михайла Петренка, і він переписав його собі в альбом.

   Ось як про це пише О. Я. Кониський на сторінках львівського журналу «Зоря» у 1887 році:

   «…Доводилося менѣ чувати, що въ таку помылку завѣвъ власноручный Тарасовъ альбом; въ тому-бъ то альбомѣ власною рукою поета були написани вѣршѣ: «Дивлюсь на небо» и «Гарно твоя кобза грає»… Коли й такъ, то хто не вѣдає, що Тарасъ любивъ переписовати въ свой альбомъ вѣршѣ, які єму подобали ся! Та тому, въ кого опинивъ ся той альбомъ – перше нѣмъ друковати зъ него вѣршѣ и запевняти що они Шевченкови – треба було добре роздивитись въ старых альманахахъ, чи не було де друкованыхъ тыхъ самыхъ псевдо-Шевченковыхъ вѣршѣвъ зъ подписомъ правдивого ихъ автора? Оттакъ зазирнувши въ «Южно-русскій сборникъ» выданый Амврозіємъ Метлиньскимъ въ Харьковѣ 1848 р., можна було помѣтити, що тамъ на стр. 32 и 33 помѣжъ «думами та спѣвами» Михайла Петренка надрукований тоти сами вѣршѣ:

   «Дивлю ся на небо, тай думку гадаю,

   Чому я не соколъ, чому не лѣтаю …». »

   Втім, дилетанти були у всі часи…». 

   Сподобалося ... Переписав у альбом ... А звідки переписав?

   Заради об'єктивності хочу додати, що версії 1841 і 1848 років в літературі вже порівнювалися різними авторами.

   Вірші «Недоля» (надрукований у 1841 році) і «Небо» (побачивший світ у збірці 1848 року) виглядають так:

 

версія 1 (1841 рік)

                         НЕДОЛЯ

                       В минуту жизни трудную

                       Тѣснится въ сердце грусть …

                                                   Лермонтовъ.

 

Дивлюся на небо та й думку гадаю:

Чому я не соколъ, чому не лjтаю?

Чому менj, Боже, Ти крилля не давъ?

Я бъ землю покинувъ и въ небо злjтавъ…

Далеко, за хмари, подальше вjдъ свjту,

Шукать собj долj, на горе привjту,

И ласки у сонца, у зjрокъ прохать,

Й у свjтj ихъ яснjм себе покохать.

Бо долj ще з-малу кажусь я нелюбій;

Я наймjт у неи; хлопцюга приблудній:

Чужій я у долj, чужій у людей…

Хиба хто кохае нерjднихъ дjтей?...

Кохаюся лихомъ и щастя не знаю,

И гjрко безъ долj свjй вjкъ каратаю;

Й у горj спjзнавъ я, шо тjлькj одна

Далекое небо моя сторона…..

И на свjтj гjрко! – Якъ стане ще гjрше,

Я очи на небо – менj веселjше,

И въ думкахъ забуду, що я сирота –

И думка далеко, високо лjта!....

Такъ дайте же крилля, орлячого крилля!

Я землю покину – и на новосjлля

Орломъ бистрокрилимъ у небо польну

И въ хмарахъ вjдъ свjту на-вjкъ утону.

 

 

версія 2 (1848 рік) 

 

                       НЕБО

 

 

 

Дивлюся на небо, та й думку гадаю,

Чому я не сокил, чому не литаю,

Чому мени, Боже, ти крильлив не дав?

Я землб-б покинув и в небо злитав!

Далеко за хмари, подальне од свиту,

Шукать соби доли, на горе привиту,

И ласки у зирок, у сонця просить,

У свити их ясним все горе втопить;

Бо доли ще з-малу здаюся нелюбий,

Я наймит у неи, хлопцюга приблудний;

Чужий я у доли, чужий у людей:

Хиба-ж хто кохає неридних дитей?

Кохаюся лихом, привиту не знаю,

И гирько, и марно свий вик каратаю,

И в гори спизнав я, що тильки одна –

Далекеє небо – моя сторона.

И на-свити гирько; як стане ще гирьше,

Я очи на небо, мени веселише!

И в думках забуду, що я сирота,

И думка далеко, високо лита.

Коли-б мени крильля, орлячи ти крильля,

Я землю-б покинув, и на новосильля

Орлом бистрокрилим у небо польнув,

И в хмарах навики од свита втонув!

 

 

   Вірш «Дивлюсь я на небо …» з місячника 1876 року має наступний вигляд:

 

версія 3 (умовно 1876 рік)

 

Дивлюсь я на небо – та й думку гадаю:

Чому я не сокіл, чому не літаю?

Чому мені, Боже, ти крила не дав?

Я б землю покинув и в небо злітав,

Далеко за хмари, подальше від світу,

Шукать собі долі, на горе привіту

И ласки у сонця и зірок прохать

И в світі їх яснім себе покохать.

Бо долі ще з-малку кажусь я нелюбий!

Я наймит у неі, хлопцюга приблудний,

Чужий я у долі, чужий у людей!

Хіба ж хто кохає нерідних дітей?

Кохаюсь я лихом и щастя не знаю

И гірко без долі свій вік коротаю.

И в світі гірко, а як стане ще гірше…

Я от на небо, и мені веселійше,

И в думках забуду, що я сирота,

И думка далеко, високо літа!

Дайте ж мені криля, орлиниі криля:

Я землю покину, на небо полину

И в хмарах від світу на віки утону.

(З рукопису 1848 р.)

 

   Почерк Т. Шевченка дослідникам був добре знайомий по рукописах, тому не було сумніву, що саме він власноруч записав вірш «Дивлюсь я на небо …». 

   В цілому перші чотирнадцять рядків мало відрізняються в трьох версіях вірша за виключенням текстів в останньому слові сьомих рядків та тексту восьмих рядків.

   Перша і друга версії вірша були надруковані в збірках за життя М. Петренка і немає сумніву, що саме він редагував ці тексти. До речі, деякі інші вірші також зазнавали авторських змін в нечисленних прижиттєвих виданнях М. Петренка.

   Рядки 15, 16, 21, 22 та 23 подібні у перших двох версіях вірша, проте відсутні в третій. Причому, 15 та 16 рядки просто відсутні в останній версії, а рядки 21, 22 та 23 в третій версії замінені на два, що несуть еквівалентне смислове навантаження.

   Закінчуються всі версії вірша однаково, але вцілому перші дві версії містять по 24 рядки, третя – 21.

   Третя версія містить закінчення сьомого рядка і текст восьмого рядка такі, як і в першій версії 1841 року (у другій версії вірша цей текст змінений).

   Аналіз трьох версій показує, що вірш редагувався, і мова йде про три редакції. Різниця у версіях ніяк не пояснюється випадковою втратою рядків або, наприклад, помилковим прочитанням нерозбірливого почерку в рукопису. Теоретично, ідея «помилкового прочитання нерозбірливого почерку» могла б виникнути при детальному розгляді третьої версії і ось чому.

   На мій погляд, рядок «…Я от на небо, и мені веселіше, …» з третьої версії містить помилку, а повинен читатися так, як і по двох версіях 1841 та 1848 років «… Я очи на небо, мени веселише! …». А виникла помилка при неуважному прочитанні рукописного тексту автором публікації 1876-го року. Слово «очи» автор прочитав як слово «от» («т» прописна), тому що було написане воно не дуже розбірливим почерком.

   Але ж відсутність деяких рядків та інше вказують на редагування.

   Можна довго дискутувати в якій послідовності були написані дані версії вірша. Це питання стосується текстів, помічених у даній публікації як версія 2 та версія 3. Проте, спробуємо зробити деякі висновки при порівнянні всіх трьох текстів.

   По своїй структурі версії 1 і 2 практично однакові, мають місце лише незначні зміни в деяких рядках. Істотні зміни з'явилися лише у версії 3, тому логічно було б передбачити, що й написані вони були в даній послідовності (1841 рік, 1848 рік, а потім вірш, надрукований в щомісячнику 1876 року).

   Проте, відрядковий аналіз текстів показує, що версія 3 написана на основі версії 1 і тому можна досить обгрунтовано передбачати, що версії 2 на момент написання версії 3 ще не було (зазвичай автори при підготовці чергової редакції спираються на попередню).

   Можливо версія 2 й була вже опублікована, але була недоступна Т. Шевченку.

   Вважаю, немає сумнівів, що Т. Шевченко переписав собі в 1848 році одну з прижиттєвих версій вірша М. Петренка.

   Можливо, вірш був надрукований (або написаний, якщо йшлося про рукописне малотиражне видання) в невідомій досі книжці (але це не були вже згадані «Сніп» та «Южный русский зборник»), що могли потрапити в руки Т. Шевченка.

   Можливо, текст вірша був в листі, що не зберігся, або ще не знайдений. Хто автор такого листа?

   Навряд чи лист був від М. Петренка, тому що після ліквідації у 1847 році Кирило-Мефодіївського братства таке відкрите листування украй маловірогідне.

   Для того, щоб спробувати зрозуміти, як саме вірш потрапив у руки Т. Шевченка, слід згадати де був Т. Шевченко у 1848 році, бо приписка до надрукованого у 1876 році вірша вказує: (З рукопису 1848 р.)?

   Життя Т. Шевченка вивчене досить добре, тому спробуємо знайти відповідь, наприклад, в дослідженнях П. Жура «Труди і дні Кобзаря» 2003-го року видання.

   За участь у Кирило-Мефодіївському братстві, ліквідованому в 1847 році, Т. Шевченка було засуджено до десятирічного вигнання в Окремий Оренбурзький корпус.

   В ніч з 8 на 9 червня 1847 року Т. Шевченка було доставлено до Оренбурга, де йому належало відбувати заслання.

   Незабаром Т. Шевченко був переправлений з Оренбурга у Орську фортецю, де з 23 червня він був записаний рядовим 3-ої роти.

   Після зарахування в штат Аральської експедиції (11 травня 1848 року) Т. Шевченко був відряджений в Раїмську фортецю. 27 липня експедиція покинула Раїмську пристань та попрямувала по річці Сирдарьї до Аральського моря.

   З книги П. Жура відомо, що на початку 1849 року Т. Шевченко ще був в Раїмі.

То ж, Тарас Шевченко був у 1848 році в засланні.

   Знаходячись в засланні, Т. Шевченко в 1847-1848 роках листувався зі своїми друзями, наприклад, А. Лизогубом, В. Репніною, братами Лазаревськими (перш за все з Михайлом), з О. Псьол і небагатьма іншими.

   Друзі пересилали йому листи, папір і фарби для малювання, літературу. Можливо і попав таким чином вірш М. Петренка до Тараса Шевченка в далекі краї.

   У літературі зустрічалася згадка, що Т. Шевченко був знайомий зі «Сніпом» незабаром після видання у1841 році, тим більше, що він листувався з О. Корсуном, а в другому випуску цього альманаху збирався опублікувати свої вірші.

   Маловірогідно, щоб Т. Шевченко по пам'яті у 1848 році записав вподобаний йому у минулому вірш і наробив стільки помилок.

   Як би там не було, мабуть, у 1876 році у львівському місячнику «Правда. Письмо литературно-политичне» в рубриці «З недрукованих ще поезий Тараса Шевченка» була надрукована третя прижиттєва версія вірша Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо – та й думку гадаю …», авторство якого помилково приписувалося Т. Шевченку.

 

Третя прижиттєва редакція вірша 

«Дивлюсь я на небо …»?

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.