Скільки ж їх Михайлів Петренко або Слов'янська проблема.

 

Шановні Слов'янці!

 

Попереду багато цікавих досліджень, пов'язаних з життям та творчістю Михайла Миколайовича Петренка, проте на те необхідна одна проста, але принципова умова – всі дослідники повинні говорити про одну й ту ж людину.

Алеж, зараз мова йде про різних людей, про двох Михайлів Петренко, як мінімум.

У житті М. Петренка умовно можна розглядати наступні періоди:

- слов'янський (дитинство)

- харківський (юність, студентство)

- волчансько-лебедінський (служба)

Другий і третій періоди (принаймні, їх загальні тимчасові рамки) мають документальну підтримку, і тут принципових протиріч немає. Саме Михайло Петренко з «другого й третього періодів» написав ті вірші, які пам'ятають до цього дня.

Що ж до слов'янського періоду життя М. Петренка, тут ситуація абсолютно інша.

Те, що пропонується зараз від місцевих краєзнавців як життєпис слов'янського періоду життя Поета, можна назвати не інакше, як варіації на тему «Про заселення земель Слов'янщини Петренками».

Відверто кажучи, і для розкриття цієї теми слов'янський матеріал слабкий і потребує суттєвого доопрацювання.

Ця ситуація склалася унаслідок відсутності в рядах слов'янських краєзнавців людей, які були б в змозі провести повноцінний документальний пошук, що супроводжується аналізом зібраних матеріалів і гідними розгляду виводами.

Така робота повинна була б проводитися без упередженого відношення до будь-яких питань,та без апріорного розставляння пріоритетів в цій складній цікавій темі.

«У Слов'янську і його околицях» цього не сталося.

Слов'янські краєзнавці пішли «з минулого в сьогодення», збираючи та розбираючи чутки, спогади і перекази, забувши про документальний пошук, тому застрягли на безглуздих виводах, які спочатку базувалися лише на легендах, проте, потім підключилися горе-дизайнери від окологенеалогії, і тема стала ганебною плямою на всій слов'янській краєзнавчій організації.

Застрягли, тому як продовжувати нікуди, а з того матеріалу, що є, нічого гідного не зліпиш.

Ось і говоримо зараз про двох Петренків.

Історія від слов'янських авторів побудована виключно на оповідях і виглядає приблизно таким чином (для простоти сприйняття опускаємо описи природи, річок лугів і юнацької любові) :

 

Михайло народився у Слов'янську (але документальних доказів на те немає) в сім'ї Петренко Миколи Гавриловича, про якого ніде немає жодних документальних згадок, але відомо що він, був особистим дворянином та вирощував кавуни і перепродавав сіль, що замінювало йому службу, чим зазвичай займалися особисті дворяни.

Мабуть, позначилася любов до землі.

Сім'я Миколи Гавриловича ледве зводила кінці з кінцями, але мріяла, що син Михайло поступить до Харківського університету на найпрестижніший юридичний факультет. Нехтуючи можливістю малозабезпечених дворянських дітей (включаючи обер-офіцерських) вчитися за державний рахунок, сім'я принципово вчила Михайла за кровно зароблені на нехитрому промислі гроші (то кавунів продадуть, то сіль і таке інше).

Коли у 1838 році згоріла хатина, і в житті ще більш додалося проблем, сім'я продовжувала оплачувати навчання Михайла в університеті, як і раніше, принципово нехтуючи можливістю продовжити навчання за імперський рахунок.

Важко сказати чи йде мова про батьківську хатину або вітчима (якшо такий був), тому як в матері після Михайла Миколайовича народився Павло Іванович, потім Олексій Миколайович, а незабаром і Дмитро Іванович. Мати народжувала дітей по черзі (як по графіку) від Миколи Петренката Івана Петренка (й прізвище міняти було непотрібно).

Вони мали різних батьків, але це була від когось та для когось «таємниця». (Для додання актуальності цій маревній ідеї в слов'янському фільмі про Поета навіть звучить ганебне для всіх слов'янців інтерв'ю про матір Поета. Не дивилися фільм?

Запитайте телестудію,може ще подивитесь до 195-ї річниці народження Поета).

Напевно, і сестри були «по графіку»,але це, мабуть, було ще більшою «таємницею», тому ще горе-авторами не розслідувано.

Так або інакше, будинок згорів у 1838 році, тому Михайло отримав від сім'ї наказ відразу після закінчення університету (тобто після здобування вищої престижної освіти, що відкриває величезні перспективи) в 1841 році повертатися додому та допомагати батьку (або вітчимові) відновлювати господарство, що суттєво похитнулося.

Як і в далекі минулі роки збирали кавуни, милувалися заходами і сходами сонця ...

І, мабуть, приблизно в цей час, сім'я Петренків не інакше як знайшла клад, що допомогло в короткі терміни істотно поправити убогий матеріальнийстан. А як ще пояснити, що вже в 1853 році в сім'ї були два будинки і чотири душі селян? Хоча, можливо, йшлося про будинок та одну мазанку, яку зліпили після пожежі 1838 року. Адже вона простояла до 1942 року (саме дев'ятсот, не вісімсот).

Можливий і трішки інший варіант: Реалізувавши клад, сім'я своїми руками будувала згадувані два будинки, і тут ніяк не могли обійтися без юриста Михайла. Не дивлячись на те, що він міг заробляти гроші та допомагати сім'ї (якщо це було необхідно, звичайно), збирав кавуни і те, що уродило на трьох десятинах землі, а його брат-неук Олексій Миколайович працював за копійки, та ще й в іншому місті. Біда була із стратегіями і тактиками у Петренків, не зрозуміли, що треба було Олексія притягти до праці.

Лише опісля двох років з невеликим Михайло пішов працювати.

У 1850-х роках була судова тяжба з родичами. І хоча Михайло мав юридичну освіту, судова тяжба їм була програна (не допомогли і зв'язки в цій сфері), всього позбувся, зі всіма посварився, до Слов'янська дорогу забув...

Важко міняти звички, тому Михайло продовжував писати у формулярних списках, із сумом згадуючи про минувщину, про два будинки і чотирьох селян, беззмінним співвласником яких він був і в 1853 і в 1858 роках.

Версію про те, що спочатку будинків та селян було багато, а в даному випадку йдеться про те, що він таки відсудив, розглядати не будемо.

Просто, часу немає, хоча тут можна було б розмахнутися ...

Ось що не міг би зрозуміти Михайло: хоча господарство сім'ї знаходилося у Слов'янську, чомусь слов'янські автори в майбутньому напишуть, що він рвався в Ізюм.

Як поет, а тому людина з тонкою і чуйною душею, Михайло, екстрасенсорно передчував смерть свого батька (або вітчима) у 1843 році, тому ще до вересня 1842 року, написав свій пророчий вірш «Батьківська могила» (опубліковано у 1843 році). Тут він заздалегідь проливав сльози по батькові та шукав на чужині його могилу. Михайлу таки не вдалося допребачити, що батько (або вітчим) буде похований в Слов'янську в чиїйсь садибі, інакше не писав би він про пошуки могили батька так душевно та непідробно.

 

Цей опис, який надається вище коротенько побудований на міркуваннях слов'янських авторів. Що тут можливо добавити? Ще й багато, але запитайте це в кімнаті-музеї Михайла Петренка у Слов'янську…

На сьогоднішній день ця біографія пристебнута вдячними слов'янськими теоретиками до одного з Михайлів Петренко (того, котрого вони нікому не віддадуть) і є тематичною візитною карткою міста.

Тепер коротенько про іншого Михайла Миколайовича Петренка (неслов'янський варіант).

Відразу необхідно підкреслити, події розгортаються у Слов'янську, декорації не змінюються, найкрасивішими залишаються слов'янські дівчата, куди там тому Дніпру до Торця та Бокая і т. і.

 

Михайло народився у Слов'янську у 1817 році в сім'ї на той момент губернського секретаря Петренка Миколи Дмитровича, що походив з дворян. Микола Дмитрович проживав у Слов'янську та працював у Слов'янській городовій ратуші з 1806 року (починав службу підканцеляристом). За станом на вересневу третину 1828 року у формулярному списку вказано про дерев'яний будинок в Слов'янську.

У сім'ї Миколи Петренка і дружини його Марфи Андріївни народжувалося шестеро дітей (як мінімум). Окрім старшого сина Михайла були Олексій, Євграф, а також дочки Ксенія, Настасья і Марья.

Батько, титульний радник з 1822 року, мріяв бачити Михайла студентом престижного юридичного факультету Харківського університету. Для цього в сім'ї створювалися усі умови для навчання підростаючого покоління.

Батько Михайла рано помер або загинув. Де й коли – невідомо. Питання відкрите для дослідження.

У 1837 році Михайло поступив до університету. Сім'я не жила в розкоші, але була в змозі сплатити за навчання Михайла.

Цього разу досить інформації ...

Поки замало художнього наповнення для неслов'янської версії життя Михайла Петренка, але вона є Правда. По колоритності опис поступається слов'янському варіанту, але це швидко виправно без утиску істини.

Правда завжди проста і немає необхідності вигадувати всяку нісенітницю для замазування дір, що постійно утворюються на мазанці, збудованій з фальсифікацій.

 

Лише у телефонному довіднику міста Слов'янськ є десятки абонентів з прізвищем Петренко.

Йдеться лише про абонентів телефонних мереж, а скільки сімей Петренко проживає в Слов'янську?

Невідомо, але набагато більше.

Ну а якщо не здогадуються краєзнавці до чого йде мова, повідомимо без натяків.

Можлово зробити великий цікавий вичерпний пошук. Взяти участь в цьому проекті можуть студенти та їх керівники. Шукатимемо нащадків Михайла Петренка, які може ще проживають у Слов'янську.

Це може стати чиєюсь курсовою або дипломною роботою.

Новизна та беспрецидентность вочевидь.

Таким проектом в рамках нехай навіть невеликого міста ще ніхто не займався.

Це вам не ім'ярек шукати на декількох вулицях.

Треба лише додати, мова йтиме про документальний пошук, що включає як мінімум три етапи.

Втім, якщо ця ідея зацікавить когось, та буде така група ентузіастів, можна починати таке дослідження.

Пишіть про цей проектперіодично в пресі,та хай люди пригадають про Земляка. Може частіше звучатиме відома пісня в урочистій обстановці або в дружньому гулянні

(напевно, не всі знають, що деякі пісні Поета включені в збірки застільних пісень).

Звичайно, зрозуміло для слов'янських краєзнавців, що Слов'янськ, можливо, буде одним з привалів на туристичній стежці в недалекому майбутньому. І хтось бачить вже, як екскурсовод підводить велику групу зацікавлених туристів до пам`ятного Каменя, та упевненим жестом направляючи погляди спраглих цікавої інформації туристів, вказує де стояла хатина-мазанка (слов'янська версія), або дерев'яний будинок (неслов'янська версія) прославленого Земляка.

Потім погляди екскурсантів синхронно спрямовуються у бік території, де нібито Михайло в дитинстві збирав кавуни, проводжав Сонце спати, а вранці захоплювався появою Ярила.

В кінці сеансу екскурсанти співають один куплет знаменитої пісні ... і так далі.

Хотілося б відразу заспокоїти краєзнавців, Камінь – не скеля. Вантажівка, підйомний кран та через короткий час Камінь буде на документально-обгрунтованому місці, іншими словами, там, де треба. Далеко його перетягати не доведеться, місто було невеликим.

Найголовніше, не треба буде брехати екскурсантам.

Це побачить не лише Бог, але й Михайло (мова не про Архангела).

Та й виправлення інших помилок не вимагає великої напруги для людей мислячих.

На тому закінчуємо ...

Сумувати не будуть слов'янці. Знайдуться в слов'янських землях майстри, які дадуть фору Ільфу й Петрову.

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.