Деякі думки про «Музей Михайла Петренка»,
або Чи потрібен він місту Слов`янську?

У наш час більшість людей за різноманітними уточненнями звертаються, мабуть, до Вікіпедії, найсучаснішої on-line колекції статей, та Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона (ЕСБЄ).

Неможливо собі уявити, що хтось не знає ці унікальні джерела інформації.

Ось так записано у Вікіпедії про «музей»:

«Музей (от греч. μουσεῖον — дом Муз) — учреждение, занимающееся собиранием, изучением, хранением и экспонированием предметов — памятников естественной истории, материальной и духовной культуры, а также просветительской и популяризаторской деятельностью…»

У ЕСБЄ є наступна стаття:

«Музей, греч., общественное учреждение для хранения произведений искусства, научных коллекций, образцов промышленности. Различают М. художественные (носящие часто название картинных галерей, пинакотек, кабинетов и проч.), исторические, древностей, этнографические, естественноисторические (зоологические, ботанические, минералогич. и проч.) и промышленные (постоянна: выставка образцов промышленных изделий, сырых материалов, машин и пр.)…»

Звичайно, доступні й інші статті про «музей», але вже цих двох довідок достатньо, щоб отримати певне уявлення про те, що ж таке музей.

Не про Лувр та Британський або Каїрський музеї мова піде далі, а про «музей Михайла Петренка» в Слов`янську. Точніше, йдеться про наміри деяких місцевих ентузіастів перетворити так звану «кімнату пам'яті» Михайла Петренка в музей.

Ідея цікава, тому може привернути увагу відповідних установ та спонсорів. Та й слов`янці можуть поглянути на таку ініціативу схвально.

На це дехто й сподівається. Цей трюк уже давно й багато разів відпрацьований, та поки що дає результати…

Проте чи гідна втілення ідея відкриття музею в даному випадку?

Питання неповноцінності концепції слов'янського періоду життя Михайла Петренко та його батьків, що була розроблена деякими слов'янськими авторами, уже розглядалося в статтях (див. статті на сайті тощо), тому нагадаємо суть проблеми вельми конспективно, але й цього вистачить, щоб на деякий час перетворитися на петренкознавця.

На тлі конкретних практичних ініціатив міської адміністрації, спрямованих начебто на увічнення пам'яті Поета-земляка, деякі ентузіасти продовжують протягувати розповіді, які не відповідають дійсності, про слов'янський період життя роду Петренків, до якого належить і Михайло Миколайович.

Причиною такої ситуації є повна відсутність скерованих дій краєзнавців та міської адміністрації в акціях, пов'язаних із увічненням пам'яті Поета.

На жаль, дотепер у Слов'янську немає компетентної людини, здатної очолити й розвивати Тему, присвячену Поету-земляку. Кожен працює сам по собі: одному хочеться нагадати про себе в публікаціях – щось пише; іншому треба, щоб друкарський верстат не простоював, буде видавати будь-що; третьому прийшов час десь промову виголосити – ніяких проблем. Усе згодиться…

І Тема ця виявилася дуже зручною: що не напишуть - у відповідь тиша…

Протягом десятків років постійна брехня та неповага до земляків.

Чи є Сумління, у цих «письменників» зі Слов'янська?

Мабуть ні, тому й не поважають земляків і брешуть їм на протязі багатьох років про Поета, та його рід.

Сподіваємося, що всі причетні до цього місцевого «промислу», який склався, розуміють безглуздість давно захирілої місцевої оповіді.

Сконструйована десятиліття тому машина ще забруднює інформаційний простір фальсифікаціями, а місцеві сучасні автори, продовжуючи прикриватися іменами деяких своїх шанованих земляків, зокрема І. М. Овчаренка, які справді поважали пам`ять Поета, урочисто продовжують свій самопіар.

Може, вони не здогадуються, що своїми діями завдають шкоди пам'яті Поета та його рідному місту, в якому й самі вони мешкають?

Декілька ентузіастів в ім`я своє, ведуть Тему до повного колапсу, не бажаючи зрозуміти, що вже достатньо простої їхньої уваги до Теми щоб викликати відторгнення земляками будь-якої інформації про Поета, сприймаючи її як «знов брехня…».

В інформаційному «заповіднику» спостерігається байдужість слов'янців до Теми. Це бачимо на традиційних урочистих зборах, присвячених Поетові.

Така організаційна робота є темою для окремої статті.

Декілька тез вивчаємої проблеми дозволять легко зрозуміти ситуацію, в якій слов`янці опинилися й уявити собі до чого традиційно можуть привести подальші безглузді біографічні експерименти слов'янської групи любителів навкололітературного краєзнавства (або щось на зразок цього) та самопіару:

— Тема Михайла Петренка виникла в Слов'янську давно. Першими про Поета-земляка у своїх записах згадували А. Абрамов та Н. Корнієнко (до збору інформації залучалися учні та студенти). Більш відомі записи А. Абрамова. Самі краєзнавці свої матеріали ніде не друкували, зберігаючи як записи в зошитах.

— Саме через доступність украй суперечливі записи А. Абрамова про Михайла Петренка проаналізовано краще (див. статтю сайту «Історія банальної помилки…», www.дивлюсьянанебо.com).

— Аналіз записів А. Абрамова однозначно показує, що використовувати їх як інформаційне джерело неможливо внаслідок відсутності в них будь-якої документальної бази та явних слідів нав'язливого художнього самовираження автора.

— Далі в середині шістдесятих років Темою зацікавився І. Овчаренко, коли був ще студентом-філологом. Вклад І. Овчаренка в питання увічнення пам'яті Поета вочевидь великий, проте, захопившись новизною теми на Донбасі, не проявивши належного аналітичного підходу, він вивів деякі сегменти сумнівної побудови слов'янських авторів про слов'янський період життя Михайла Петренка та його батьків до друку.

— Далі в середині шістдесятих років Темою зацікавився І. Овчаренко, коли був ще студентом-філологом. Вклад І. Овчаренка в питання увічнення пам'яті Поета вочевидь великий, проте, захопившись новизною теми на Донбасі, не проявивши належного аналітичного підходу, він вивів деякі сегменти сумнівної побудови слов'янських авторів про слов'янський період життя Михайла Петренка та його батьків до друку.

— Далі в середині шістдесятих років Темою зацікавився І. Овчаренко, коли був ще студентом-філологом. Вклад І. Овчаренка в питання увічнення пам'яті Поета вочевидь великий, проте, захопившись новизною теми на Донбасі, не проявивши належного аналітичного підходу, він вивів деякі сегменти сумнівної побудови слов'янських авторів про слов'янський період життя Михайла Петренка та його батьків до друку.

— Сфабриковані матеріали потрапили в поле зору людей, які бездумно використовували їх для складання різних збірок, навчальних та методичних посібників тощо. Як результат – тиражування інформації, яка не має жодного документального обгрунтування та продовжує завдавати шкоди вшануванню пам'яті Поета-земляка. Передусім це виявляється у втраті інтересу до Теми з боку земляків (на жаль, і молоді).

На певному етапі (1985 рік) у Слов'янську за активної участі В. Нестлєєвої була облаштована «кімната пам'яті» Михайла Петренка. Ця подія справді стала знаменною в Темі та житті міста. Проте цінність такої події визначає не сам факт створення «кімнати пам'яті», а розуміння можливостей, що відкривалися в дослідженні життя й творчості Поета. Саме ця «кімната…» могла стати центром досліджень, проте не стала, перетворившись із часом на просте сховище абсолютно неперевіреної й недоведеної інформації та дарунків від обдурених відомих земляків та відвідувачів.

На сьогодні колектив, причетний до «кімнати пам'яті», є розповсюджувачем непідтвердженої інформації (читай дезінформації) про Михайла Петренка. Це ніяк не сприяє поглибленню інтересу до його життя й творчості навіть із боку земляків.

Складається таке враження, що адміністрація педагогічного ліцею (саме на території ліцею облаштована згадана «кімната») якось упереджено бере участь в роботі цієї «кімнати», начебто підтанцьовуючи під чиюсь дудку.

Цікаво, хто ж цей дударик, під якого витанцьовують кандидати наук?

На сайті ліцею нещодавно все ж таки поновлено інформацію на першій сторінці в розділі «Наш Петренко». Ось такий вигляд вона мала донедавна:

Здавалося б, дуже добре, що колектив ліцею активно працює над тим, щоб «кімнаті пам'яті» було присвоєно почесне звання «музей». Проте хотілося б, щоб керівництво ліцею оприлюднило на своєму сайті перелік використаних ними архівних документів щодо слов'янського періоду життя Поета та його батьків.

Про що розповідають ліцеїсти-екскурсоводи відвідувачам «кімнати пам'яті»?

Ліцеїсти начебто багато років листувалися з Н. Б. Петренко-Шептій (для довідки, вона померла 5.09. 2008 р), з І. К. Балюк (листів вона ні від кого не отримувала і не отримує), з В. А. Захар`євим (з 2004-го року він не працює у вказаній газеті та ні про яке листування зі слов`янцями або з «кімнатою пам'яті» не знає…).

Хто міг допустити наявність таких фальсифікатів на головній сторінці сайту?

Списати на те, що текст не вичитаний або веселі екскурсоводи-ліцеїсти пожартували?

Але в ліцеї працюють люди з ученими ступенями.

Хто може повірити будь-чому про Михайла Петренка, почутому в такій «кімнаті»?

Чи буде ця інстанція розповсюджувачем достовірної інформації, якщо на даному етапі оперує лише брехнею, помилками та дезінформацією?

І це питання спрямоване не до краєзнавців міста Слов'янська, а, конкретно, до директора педліцею, на території якого знаходиться «кімната брехні».

Чи є в Слов'янську щось справжнє, реальне, не брехливе? Так, щоб по совісті?

Приблизно тут жив… Начебто мав такий вигляд… Швидше за все, у такій сім'ї… Та інші, інколи непристойні версії…

Жодного архівного документу… Блеф…

Але за всім цим стоїть декілька людей, які на цьому питанні просто безсовісно піаряться.

Невже в стінах того ж ліцею немає компетентних фахівців, здатних розібратися в проблемі й бути надійними консультантами для міської адміністрації, здатних створювати місту позитивний імідж.

Може, колектив ліцею і мріє про музей, проте сподіваємося, що в тих установах, де затверджують такий статус, працюють розсудливі люди, які пам`ятають одну мудрість: «Amicus Plato, sed magis arnica Veritas (для тих, хто підзабув латинь, підкажемо переклад «Платон мені товариш, але Істина дорожча». Тож друзі друзями, а «кімнаті» до музею ще як …, точніше, до музею далі, ніж до «кімнати сміху

А мріяти не зашкодить…

Як результат нескладних роздумів про «кімнату брехні» можна висловити декілька справедливих пропозицій (наведемо лише п'ять для різноманітності) для вирішення проблеми:

- «кімнату пам'яті» Михайла Петренка закрити до набуття слов`янцями вичерпних результатів досліджень щодо слов'янського періоду життя Михайла Петренка та його батьків. Це буде гуманне рішення стосовно Поета та земляків. Навіщо обманювати людей? Саме це й породжує до Теми ту байдужість, про яку говорять сьогодні слов`янці;

- «кімнату пам'яті» можна й не закривати, а просто перейменувати в «куточок слов'янських краєзнавців», наприклад. Тоді й експозицію змінювати не треба – усе в повному …, точніше, у повній гармонії. У цьому випадку все ж таки виникає проблема: краєзнавців у Слов'янську багато, тематика їх досліджень різна і, сподіваємося, так жахливо постраждала лише одна Тема, хоча… Мабуть, краєзнавці між собою розберуться, як краще назвати «кімнату», щоб загальна справа не була заплямована фальсифікаторами-колегами;

- «кімнату пам'яті» закривати не буде необхідності в тому випадку, якщо її перейменують, наприклад, на «кімнату історії краєзнавства в Слов'янську». І в цьому випадку місцеві безглузді розповіді щодо слов'янського періоду життя Михайла Петренка можуть залишатися в «кімнаті» як експонати, скажімо, помилок, щоб не сказати так, як є. Але в деяких коментарях вони таки матимуть потребу;

- можливий варіант перейменування «кімнати пам'яті» Михайла Петренка, що рятує ситуацію, в «кімнату пам'яті Петренків, що мешкали на Слов'янщині з давніх часів…». У такому разі з'явиться ще можливість істотно й безпроблемно доповнити експозицію розповідями й легендами від усіх Петренків, що мешкають сьогодні в Слов'янську,— а цей варіант може бути для когось дуже привабливим своїм сучасним підходом.

Приватизація «кімнати пам'яті» відкриє можливість експонувати взагалі всякий інформаційний непотріб. І, швидше за все, без великих проблем.

Достатньо? Подумайте… Можна ще багато версій згенерувати.

Та якщо немає людей в Слов`янську, які можуть впоратися з цією проблемою, хай би залишили Михайла Петренка в спокої, забули про нього, бо, що не робиться, усе завдає шкоди його пам`яті, додаючи саморекламних балів лише купці «конструкторів».

Коли згадуєш фразу «ми нашого Петренка нікому не віддамо…» та читаєш афішу «Наш Петренко» на сайті педліцею (див. нижче), складається таке враження, що цю тему в Слов'янську вже хтось приватизував і їй уготована на багато років роль якогось пом'якшувального матеріалу для проштовхування в зону суспільної уваги різного мотлоху від завзятого місцевого самопіарного гуртка.

Хто ж Михайло Петренко для Слов'янська та слов'янців? Чи потрібен він місту, чи тільки купці дуже поважаючих себе людей, які, окрім згаданого «ми нашого Петренка нікому не віддамо…», керуються ще одним гаслом: «а після нас хоч потоп…»?

Неприпустимо, щоб музей та «кімната» використовувалися як платформа для реалізації планів їх самореклами. Такі дії руйнують пам'ять про Поета.

Перегорніть сторінки книжок від слов'янських авторів та замисліться над текстами нібито присвяченими Михайлу Петренку.

Передивіться місцевий фільм «Недоля».

Час минає, але ніяких адекватних змін не спостерігається, бо не було зроблено жодних істотних спроб знайти відповіді на проблемні питання.

Слов`янська інформація про Михайла Петренка є лише приводом для появи прізвищ, що вже надокучили своїми переспівами…

На жаль, дуже рідко з`являються нові дослідники цієї Теми.

Важливим є феномен появи будь-якої нової людини, яка щиро зацікавиться життям та творчістю Поета. І зовсім не обов'язково, щоб ця людина була кандидатом філологічних або педагогічних наук.

Треба просто, щоб така людина чула голос Сумління (це стосується не тільки Петренкознавства).

Для тих, хто забув, що це таке, нагадуємо посилання до Вікіпедії http://uk.wikipedia.org/wiki/Сумління.

Чесна еволюція слов`янської «кімнати пам'яті» в «музей» неможлива, тому що побудована на брехні, фальсифікаціях та помилках.

Ті, хто до цього бруду причетний, намагаються показати що вони чи то чогось не розуміють, чи не чули про документальний проект «Ідентифікація Петренків».

До речі, будь-які архівні документи, які можуть підтвердити місцеву версію, не буде знайдено ніколи, бо їх не існує.

То є суцільна багаторічна брехня від двох кандидатів філологічних наук та декількох просто нездатних на дослідження людей.

Ті, хто продовжує руйнувати інтерес до історії роду Михайла Петренка, як і раніше заробляючи собі самопіарні бали, не забувають згадувати й про повагу до Земляка, намагаючись подати цілеспрямований процес фальсифікації його біографічної інформації як етапи місцевого дослідження.

Всі з тих, хто приклався до теми й додав свою лепту в побудову бездарної слов`янської версії – герої, які заслуговують поваги й розвішання своїх портретів на стінах «кімнати пам`яті». Їхньої кімнати пам`яті…

Місцеві слідопити по відомим причинам на протязі декількох років уперто не помічають результатів досліджень в рамках документального проекту «Ідентифікація Петренків», показуючи повну нездатність до аналітичного мислення.

І зовсім не риторично звучать питання: «Чи потрібний взагалі такий музей Поета в місті Слов`янську?» та «Чи готове місто до виконання тієї місії, яку на себе бере?».

У наш непростий час легко знайти причину відмовитися від непомірно важкої ноші.

Не можете зробити правильний вибір, то геть з дороги – не заважайте дослідникам…

 

 

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.