Слов'янський заповідник ім'ям Петренка.

 

   У древні часи людство являло собою величезну кількість якихось спільнот, які через різні причини не були зв'язані між собою.  

   Були території, де вірили, що Земля покоїться на трьох китах, в рамках деяких концепцій говорили про трьох слонів і таке інше ...

   Проте, часи змінювалися, цивілізація зі всіма своїми досягненнями прийшла і в найвіддаленіші місця.  

   На певному етапі свого розвитку людство поглянуло на Землю з космосу, і вже ніхто не сумнівається в тому, як влаштована, принаймні, Сонячна система.  

 

   Добре це або погано, але на сучасному етапі вже говорять про глобалізацію та про процеси, що супроводжують це явище.  

   Збереглися, звичайно, куточки, куди не проникли ще досягнення сучасної авангардної наукової думки і просто сучасна інформація.

   Інколи такі місця цікаві і, перш за все, дослідникам. Настільки цікаві, що деякі території оголошуються заповідниками, де дослідники мають можливість вивчати якусь первозданність, яка ще не потрапила в обійми цивілізації.  

Власне, до чого я все це?

   На початку 60-х років у газеті «Социалистический Донбасс» була опублікована стаття, тоді ще журналіста-початківця з м. Слов'янська, І. Овчаренка. Робота була присвячена Землякові, авторові віршів всесвітньо відомої пісні «Дивлюсь я на небо …».  

   Це дійсно був перехід на новий рівень відродження пам'яті про поета Харківської школи романтиків першої половини ХІХ століття Михайла Петренка.

   Як журналіст та автор газетних публікацій, І. Овчаренко зробив все можливе для популяризації імені Поета-земляка. У своїх репортажах він описував те, що було цікаве для читачів і тому актуальним та, звичайно, в рамках того, що було відомо йому.

   По Михайлу Петренку інформація збиралася такими краєзнавцями зі Слов'янська як А. Абрамов, Н. Корнієнко, В. Нестлєєва.

   Ці питання, якими займалися ентузіасти, без перебільшення можна назвати великою справою і щиросерда захопленість цією ідеєю викликає пошану до цих людей. Слід зазначити, що пошук вони проводили в умовах практично повної відсутності документальної інформації, що, безумовно, ускладнювало їх роботу. Результати пошуків формулювалися на основі зібраних чуток, переказів та спогадів. Розмова йшла про сім'ї Петренків, які проживали на території Слов'янська, а їх було багато.

   Проте, дослідники не змогли впрратися з інформацією, яка була зібрана, тому всі, або багато Петренків з м. Слов'янська, були оголошені близькими родичами.

   Такий був час і, як результат, була збудована якась первомазанка, в яку слов'янськими ентузіастами були поселені однією сім'єю оголошені родичами першої спорідненості багато Петренків, без достатніх на те підстав.

   Ті, хто зайнявся питаннями вивчення біографії М. Петренка пізніше, не мали достатніх знань, тому просто продовжили застарілу помилкову традицію. Замість вдумливого критичного аналізу інколи в тему підкидалися відверто сторонні факти, що й привело до того бездарного опису слов'янського періоду життя Поета, який до цього дня усе більш обростає безглуздостями.

   Такі бездумно тиражовані описи й понині завдають шкоди пам'яті Поета не лише в Слов'янському заповіднику, але й за його межами, викликаючи у думаючих людей як мінімум подив.  

   Як автор книг, І. Овчаренко із завданням впорався лише частково, що було обумовлене його об'єктивними можливостями, проте, слід зазначити, що його внесок в увічнення пам'яті Поета-земляка переоцінити неможливо.

   З 2002 року в Слов'янську з'явилися активні ентузіасти (не графомани, точно), що бажали самовираження, тому готові були щось писати. На жаль, в їх поле зору поряд з іншими потрапила й тема, пов'язана з біографією і творчістю Михайла Петренка. Я думаю, якби перша книга від цих авторів потрапила до рук уважного читача, який би ще виявився й близьким до літератури, подальші публікації могли б бути або відсутніми, або більш обміркованішими.

   Проте, критики промовчали ... Чи то тема всім була байдужа, чи то книги не в ті руки потрапили ...

   Через п'ять років з'явилося продовження цієї оповіді, що було написане по тих же правилах.  

   Та ж реакція з боку читачів – критики мовчали. Т-и-ш-а ...

   Можливі два більш вірогідніших варіанти пояснення ситуації: або серйозні читачі перевелися, або методологія роботи та висновки, що приголомшують некомпетентністю, просто відвернули читача від теми. Кожен зробив свої висновки, а далі питання ментальності.

   У наш час, на жаль, письменників все більше, проте, число людей, здатних назвати все своїми іменами, на жаль, не зростає.

   Зовсім недавно, до 195 річниці з дня народження Поета у Слов'янську надрукована збірка «Блакитне небо Михайла Петренка», де до складу включено декілька робіт, виданих раніше.

   Таке враження, що завмерла думка. Сподіваюся це не кома і лікується.

Книга вийшла досить великим накладом і, хочеться думати, що хоча б один-два примірники потраплять до рук літераторів, знайомих з темою і які здатні висловити свою точку зору з даного питання.

   Знаю, такі є, і це не колекціонери дивацтв.

   Я, звичайно, розумію, у наш час перевидаються пам'ятники світової літератури (серед них є й тексти наших земляків), проте йдеться про досягнення людської думки, перевіреної віками. Читачі з вдячністю і розумінням сприймають таку літературу, і ознайомлюючись з «Смарагдовою скрижаллю», наприклад, всі розуміють, що йдеться про філософський камінь, та сприймають цю роботу як пам'ятник розвитку наукової думки людства. Це не сприймається, як спроба дезинформувати читача.

   Якщо немає нічого нового і цікавого для публікацій та немає гідних праць для перевидання (про представлену в збірці поезію я не говорю), навіщо публікувати що завгідно.

   Надруковані в цій збірці вірші М. Петренка сприймаються читачами, знайомими з темою, як прикриття для застарілої та сумнівної інформації і самопіара деяких авторів.

   Було б дійсно даниною пам'яті Поета опублікувати просто його вірші, але набагато більшим накладом (у рамках відведеного бюджету) і роздати Читачам. Епіграфом до книги доречні були б слова А. Твердохлібова про поезії М. Петренка: "Його книжки ходили по руках ... ".

   Одне питання хвилює мене дуже. Невже старше покоління не в змозі вже зараз виховувати молодь не лише на прикладах своїх перемог і досягнень, але й на умінні визнати і публічно проаналізувати свої помилки?

   У такому разі, хочеться думати, що з'являться самоуки, дійсно незалежно мислячі розумні молоді люди, здібні до реальних досліджень, та здатних сміливо називати все своїми іменами.

   Хотілося б, щоб молоде, вимогливіше покоління, було знайомо з творчістю Михайла Петренка, і хтось займався пошуком істини, але не розповсюдженням безглуздих ідей від авторів-невдах, які ставлять на один, але низький рівень всю школу Слов'янських краєзнавців.

   Кожній серйозній роботі передує літературний пошук, потім осмислення виявленої інформації. Зважаючи на суб'єктивно-індивідуальний підхід, на певному етапі говорять про дослідника, або про автора, якому краще завжди у всіх питаннях бути читачем та не засмічувати інформаційний простір різними сумнівними амбітними викидами в славу власного «Я».

   Немає у Слов'янську реальної єдності по вивченню біографії і творчості, по-різному шанованого ними Земляка, тому маємо те, що вочевидь: з одного боку слав'янці поважають пам'ять Поета й прикладів тому достатньо, з іншого – пам'ять про Поета обставляється такою дезинформацією, яка відштовхує від теми людей розсудливих і ніяк не приваблива для читачів.

   Вважаю, подолання такого дуалізму приведе до побудови нормальної концепції і, як наслідок, упевненому руху вперед.

   І вихід є простий та очевидний. Тема земляка і поета Михайла Петренка має бути в полі пильної уваги вченого-краєзнавця, к. п. н., члена Національної спілки журналістів та Національнї спілки письменників України, доцента Донбаського державного педагогічного університету Валерія Романька за підтримки мера м. Слов'янська Нелі Штепи.

   Вони – вчені з досвідом організаційної роботи, тому зможуть згуртувати довкола ідеї людей, здатних займатися реальними дослідженнями, результати яких стануть гідною візитною карткою міста, з якою не соромно буде виходити в світ.

   Закликаю читачів серйозних якось висловити своє відношення до нових книг «Блакитне небо Михайла Петренка» від слов'янських авторів та «Ідентифікація Петренко», що вийшли в 2012 році до 195-ї річниці з дня народження Поета.

   Журналісти та літератори, де ж Ви є?    

   Та ще одна істотна деталь …

   Атестаційна комісія з прилічення Петренків до роду Михайла Миколайовича Петренка у м. Слов'янську спрацювала огидно, тому унаслідок некомпетентності розпускається.

 

 

 

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.