Деякі думки про пам'ятники Михайлу Миколайовичу Петренку

Не можна сказати, що пам'ятника Михайлу Петренку немає.

Є, хоча невеликий за розмірами, але вельми гідний.

Ідеться, звичайно ж, про вірші, написані Поетом у ту далеку першу половину ХІХ століття. А визнання цей пам'ятник отримав не від якоїсь конкурсної комісії, а від людей, які жили й живуть на території України та далеко за її межами, де була і є українська діаспора. Але варто зауважити, що не тільки українцям зрозумілі й близькі твори Поета.

На щастя, вірші Михайла Петренка збереглися дотепер.

Час іде й навіть летить, багато що забувається, швидко змінюється життя людей.

Це реальність і неминучість…

На жаль, людство стає більш «матеріальним». Поезія та багато інших проявів людської духовності віддаляються на другий план.

У різні періоди життя та з різних причин багатьом здається, що бездуховне життя – це теж повноцінна форма існування.

На щастя, цей стан періодично минає навіть без лікування.

Але людству, захопленому гонитвою за матеріальними цінностями, на розвиток духовності не вистачає часу.

Хочеться сподіватися, що не забуті ще рядки Велимира Хлєбникова:

Мне много ль надо?

Коврига хлеба

И капля молока.

Да это небо,

Да эти облака!

…Звичайно, люди, про яких пише Хлєбников, і раніше рідко зустрічалися. То чи варто говорити про сучасність…

На жаль, показник духовності суспільствапродовжує погіршуватися, але ніхто не сумнівається, що прийде відродження.

Виникають лише питання: коли це станеться? За яких умов?

У всі часи були оберігачі духовності. Вони намагалися відродити пам'ятьі про мислителів,і про митців, і про все те, що гідне пам'яті людської, але майже забуто.

Пам'ятники створювали й на згадку про якісь події або визначних історичних діячів…

Усе не перелічити.

Багато що змінилося в житті людей, та й вони самі змінилися.

Але й зараз люди вдячно ставлять пам'ятники тим, хто їм відкрив щось у буденному житті, непомітне ранішей невідоме. Зокрема тим, хто дав можливість людству поглянути на звичайні та раніше відомі речі зовсім по-іншому.

Пам'ятник поету-земляку Михайлу Петренку планували відкрити протягом багатьох років у Слов'янську. Уже навіть визначене для нього місце.

Справді, це могло бути проявомповагидо Земляка, який у своїх віршахписав про слов'янцівта Слов'янськ, але…

Що ж це мав бути за пам'ятник?

«Кому?» – питаннязайве, оскільки відповідь начебтоочевидна – поетові Михайлу Миколайовичу Петренку.

Проте питання було й залишається актуальним на тлі тієї плутанини, яка виникла в Слов'янську через недбалість двох керманичів – голів обласної (Донеччина) та міської (м. Слов`янськ) спілки краєзнавців.

Вони із захопленням розповсюджували помилково-примітивну версію слов'янського періоду життя Михайла Петренка та його батьків. Чому ж вони не звертали увагу на недосконалість висновків попередніх «досліджень» земляків-краєзнавців? Мабуть, тому що краєзнавство-краєзнавством, але головне – є привід нагадати про себе.

Записавши Петренків із різних родин до однієї, вони навіть із матері Михайла зробили повію.

Згадані ентузіасти тишком-нишком перетасовували факти життя інших Петренків та примітивні вигадки про сім’ю Михайла Петренка, а потім «розробляли» і «поновлювали» місцеву версію слов’янського періоду життя Поета та пропагували її.

Мерія, довіряючи «авторитетним експертам», дозволяла розставляти по місту якесь «пам'ятне» каміння, відповідно до мапи, накресленої цими ж «знавцями».

Після критичних статей учасників проекту «Ідентифікація Петренків» щодо безглуздості їх «досліджень» керманичі швиденько переорієнтувалися та написали про наміри побудувати пам'ятник «місцевого значення».

Здається, ця слов'янська вигадка з'явилася не тільки для пояснення кулуарності задумки. Мабуть, були на те ще якісь причини.

Утім, чи варто було у створенні проекту пам’ятника обмежуватися лише ідеями місцевого митця-багатоверстатника, що самовиразився в місцевому портреті Михайла Петренка? Чи не було б доцільніше оголосити Всеукраїнський конкурс на проект пам'ятника Поету-земляку?

У наш час повідомити студентів, архітекторів, художників, скульпторів профільних установ про державний конкурс досить легко.

І зараз, напередодні 200-ліття Михайла Петренка ще вдосталь часу на таку інтелігентну акцію, якщо слов`янці ще не відмовилися від створення пам`ятника.
Чи все ж таки в Слов`янску обмежаться пам'ятником «місцевого значення», як і планували?

Фільм «Недоля» – теж пам'ятник Михайлу Петренку (місцеве виробництво).

На жаль, цей «відео-посібник по фальсифікації» так і не вийшов за межі «заповідника».

Ті, кого згадують в титрах – поза темою, але куди ж дивилися місцеві діячі від краєзнавства?

Чому не допомогли слабеньким місцевим слідопитам-початківцям уникнути помилок, ініціювавши хоча б простенькі документальні дослідження?

Чому не допомогли місцевій телекомпанії розібратися в простій справі ще на етапі підготовки сценарію фільму?

Мабуть, на всі ці «дрібниці» не було часу, бо вони всі поспішали туди, де ще щось можна надкусити, взяти участь у якомусь розподілі нагород чи якомусь традиційному урочистому вшануванні.

Головне – постійно нагадувати землякам про своє існування.

Цим керманичам зовсім не важливо, що якась тема буде інфікована їх участю.

Вони, мабуть, усе ж таки розуміють, що ця плутанина зі слов'янським періодом життя Михайла Петренка багатьом землякам уже давно остогидла і мало кого вже цікавить, але менталітет застарілих часів все ще нагадує про себе такою собі хворобою.

Ті ж самі слідопити вигадали якусь сім'ю Михайлу Петренку, окремо підбираючи матір, батька (і не одного!) й братів для Михайла.

І все це ще й швиденько втулили в деякі місцеві книжки й статті.

До речі, на «слов'янських забавах» можна написати цікавий сценарій для зовсім іншого документального й повчального фільму. Чи не так?

«Хату з хворостяною трубою» для Михайла Петренка і його батьків вигадали – теж пам'ятник, але літературної ґенези (місцеве виробництво).

Легко, без напруги ті ж самі слідопити «зліпили» «мазанку» для родини Михайла Петренка та й бавилися якийсь час, додаючи нові безпідставні вигадки, завдаючи шкоди пам'яті Поета-земляка, й нагадуючи в статтях землякам про своє важливе існування.

У вигаданій «хатинці» ніхто й не жив, бо вона в критичному аварійному стані вже багато десятків років, ще з початку будови.

Хоча глини в місті в усі часи вистачало, підмазування шпарин уже не допомагає, тому що документальні дослідження щодо біографії Михайла Петренка успішно тривають.

Але в «заповідній зоні», утвореній двома головами, мовчать ЗМІ, у бібліотеках читачам підсувають ті ж самі давно вже застарілі помилкові матеріали, а в місцевій пресі інколи «проскакує» якась тематична нісенітниця.

Настирливо повторюючи, що Михайло Петренко народився в Слов'янську (документального підтвердження поки що немає), згадані керманичі, на жаль, не в змозі розібратися в досить простих питаннях, пов'язаних зі слов'янським періодом життя Поета і його батьків.

Захоплені невпинним бажанням писати й писати, але, не маючи жодних реальних фактів

(або маніпулюючи будь-якими існуючими), вони «перемішали в одному кориті» все, що підверталося про різних Петренків, які мешкали в Торсько-Слов'янському краї, а тепер, як квочка курчат, ревно оберігають це «корито», зрозумівши що відтіля вийде небезпечний для них самих мутант.

Багато що з біографії Поета вимагає документальних уточнень і досліджень, але це не є ні для кого приводом для написання й поширення убогих, вочевидь бездарних оповідей, тупцюючи своїми брудними ніжками по історії старовинного козацького роду.

Якось дивно й приголомшливо, що таке можливо у ХХІ столітті.

Чи Слов'янськ настількивіддалений від «столбовой дороги», щоб там не чути було про проектні документальні дослідження про життя й творчість їх Земляка?

Хто так інформаційно обікрав це місто?

Чому цивілізовані слов'янці ще не покарали цих брехливих «поводирів»?

Портрет Михайла Петренка від слов`янців – теж пам'ятник (місцеве виробництво).

Портрета або світлин Михайла Петренка доки не знайдено, але пошуки не припиняються.

Поки дослідники шукали, деякі слов'янські слідопити тишком настирливо нав'язували громадськості ними розроблений образ Поета, маніакально бажаючи піднести його на ступінь загальновизнаного.

Але нащадкам не подобається, що місцевий художник підсунув свій автопортрет у вигляді Михайла Петренка, хоча митець має право на самовираження у такий спосіб.

Теоретично кожен художник може самовиразитися в цьому питанні й портретів буде багато, скільки й авторів, як мінімум, бо в країні є не лише свобода слова, але й свобода художнього самовираження.

До речі, заслуженим художником України О. Чередниченком уже створено два нових портрети Михайла Петренка (олією й олівцем). Митець уважно перечитав Михайлові вірші та взяв за основу світлини двох онуків Поета, що й дозволяє говорити про гідний підхід до створення образу Поета та ще й про вдалу передачу задумливо-романтичної його натури.

Є ще один зразок «шани» пам'яті Поета-земляка, про який неможливо не згадати.

Книга «Блакитне небо Михайла Петренка». Це теж пам'ятник місцевого виробництва.

Відомо, як збірку організаційно готували до друку, але це окрема історія з традиційним сценарієм.

Книгу видано чималим накладом (400 примірників) 2012 року, тому в бібліотеках з`явився гарний посібник з візуалізації сумнівних конструювань та фальсифікацій від деяких слов'янських авторів.

Видання начебто присвячене Михайлу Миколайовичу Петренку, але досить нескладно розібратися в мотиваціях деяких авторів, перегорнувши сторінки цієї книги.

Використовуючи у виданні статті із застарілою інформацією, колектив авторів і не намагався хоч що-небудь поновити.

Як завжди, комусь захотілося ще раз нагадати землякам про своє існування, а нічого новенького ніхто не запропонував, бо ніхто нічого не шукав.

До речі, із невеличкою рецензією на цю книгу можна ознайомитися на сайті, присвяченому Михайлу Петренку – www.дивлюсьянанебо.com у розділі «Події й публікації».

Цього вистачить, щоб отримати повне уявлення про так звану «збірку хронікально-документальних розповідей…», ї та зрозуміти, про яку місцеву «дослідницьку» школу йдеться.

Матеріали, запропоновані в книзі, відверто дезінформують читачів щодо історії древнього козацького роду Петренків, до якого належить і Михайло Миколайович, тому що автори в черговий раз тиражували бездарні експерименти з біографією свого Земляка.

Не всім набагато більше відомим людям встановлено такий пам`ятник, як Музей.

«Кімната пам`яті» Михайла Петренка» – саме так позиціонується приміщення в одному з державних навчальних закладів міста Слов`яськ (теж пам`ятник місцевого виробництва).

Цю вже застарілу місцеву проблему розглянуто в статті, із якою можна ознайомитися на сайті, присвяченому Михайлу Петренку – www.дивлюсьянанебо.com в розділі «Думки з приводу».

Афішу на сайті ліцею вже нарешті підновили, але все ще не прибрано «Авгієві стайні».

Беручи до уваги, що там хтось, як у сейфі, зберігає притухлі зразки невдалої місцевої творчості (див. згадане вище), складається таке враження, що ті «хтось» вдало прикривають цей склад писанини місцевим і обласним департаментами освіти, не кажучи вже про Міністерство освіти.

Якщо мовчать установи, то підтримують.

Сподіваємося, що це не так, але в такому разі виникають прості й логічні питання:

- куди дивляться державні обласні й місцеві відомства освіти?

- куди дивляться державні обласні й місцеві відомства культури?

- куди дивиться державна спілка краєзнавців України?

- чому не покарані ті недоучки, які бруднять роботу згаданих установ?

Може, усі згадані відверто байдужі до проблеми, що створювалася протягом десятиліть гуртком місцевих слідопитів?

Сподіваємося, що й на це питання відповідь негативна.

Якщо так, то вже давно слід було перевірити причетних до цієї плутанини (серед них люди й із ученими ступенями!) на професійну відповідність їх посадам.

Скільки ще буде продовжуватися це знущання некомпетентних та самопіарних «діячів» над родоводом Поета-земляка?

Тож нащадки Михайла Петренка та цивілізована громадськість чекають не тільки на конкретні відповіді від згаданих офіційних установ, але й конструктивних дій.

Якщо всім згаданим не до Михайла Петренка, хай забудуть його й не знущаються над історією роду, до якого він належить.

Прийдуть до справи НОВІ місцеві дослідники та легко відродять усе, що дійсно заслуговує поваги в Темі, ознайомивши земляків із результатами досліджень, які тривають у рамках документального проекту «Ідентифікація Петренків».

Що ж за така дивна закономірність: усе, що від «місцевого виробника», завжди завдає шкоди пам`яті Земляка?

Чи варто чекати від цих «виробників» якихось позитивних змін?

Відповідь: це неможливо.

Щось може змінитися, але це буде примітивне тимчасове пристосування, бо нічого не робилося на протязі багатьох років.

Згадані ентузіасти може і намагалися популяризувати життя й творчість Земляка, але, на жаль, все завжди закінчувалося самопіаром, шкідливим для родоводу Михайла Петренка.

Наробили собі прижиттєвих пам`ятників, а тепер гірко все згадане викидати на сміття.

Ось і намагаються все законсервувати, аби залишилося.

І вже не йдеться про повагу до Михайла Петренка.

Залишається сподіватися, що земляки допоможуть зрозуміти тим, хто їх обдурював протягом десятиліть, що брехня - це одне з неподобств, за які треба карати.

Документальні дослідження тривають, і з`являються нові знахідки щодо родоводу Михайла Петренка.

Багато з тих, хто не знав про Поета-романтика, відкривають для себе справжнього Земляка.

Дослідження життя й творчості Михайла Петренка – теж пам`ятник Поету. Серед дослідників, на щастя, є й слов`янці.

Валентина Шабанова зі Слов`янська протягом декількох років працювала з літературними та архівними документами, намагаючись знайти відповіді на запитання, які залишив Михайло Миколайович.

2013 року Валентина Миколаївна зробила унікальну знахідку. В архіві рукописів російської бібліотеки її чекав фрагмент драматичної думи Михайла Петренка «Найда».

Про цю несподіванку вже згадувалося в газетах та книжках, але, на жаль, у місцевих ЗМІ та статтях ніхто словом про цю подію не обмовився.

Не знали? Не помітили?

Ні те ні інше.

Просто десятки років, витрачених деякими місцевими «краєзнавцями» на самопіар і плутанину в Темі, порівняно зі знахідкою землячки прозоро показують, хто чого вартий.

Ось вам і відповідь.

Астероїд із ім`ям Михайла Петренка - теж пам`ятник (не місцевого виробництва).

Мабуть, ще будуть пам`ятники Михайлу Петренку, але такий, космічного масштабу, є неповторним і неперевершеним.

Батько – вічний Космос, але хрещені батьки – Земляни.

Астероїд було відкрито вченим Андрушівської астрономічної обсерваторії Юрієм Іващенком і його колегою Петром Остафійчуком.

В місцевій газеті про цю подію з`явилося тільки коротеньке повідомлення, за що читачі вдячні кореспонденту ТВ Плюс.

Може, декого злякала неперевершеність пам`ятника й непередбачена масштабність?

Мабуть, так і є.

Поява такого рівня пам`ятника була несподіванкою для згаданих місцевих керманичів від краєзнавства, бо на черзі, мабуть, уже якийсь інший камінець стояв, тому затримка з оголошенням триває.

Швидше за все, космічний пам`ятник згаданими місцевими керманичами ще не оприлюднено в Слов`янську, щоб залишалася «призова вакансія» для більш традиційного виробника.

Може, і не так, але з часом побачимо.

Тож складається таке враження, що декілька слов`янців «приватизували» тему Михайла Петренка та використовують її для самопіару та своїх потреб.

А може, відповідь зовсім в іншій площині й пов`язана, наприклад, із подоланням якихось типових психічних завад? Тоді зовсім кепські справи…

На жаль, таке трапляється і в наш складний час.

Так чи інакше, але за багато років згадані керманичі настільки звикли до своєї «іграшки», що їм болісно з нею розлучатися, хоча вже й не діти.

Брехня про Михайла Петренка та його батьків у Слов`янську триває.

Ще й у наші дні обдурюють гостей міста, тягаючи їх так званими «Петренківськими місцями». Дуже важко уявити навіщо це робиться.

Невже в місцевих кандидатів філологічних наук, причетних до ціє проблеми на протязі років не вистачає розуму розставити крапки над і?

Уся надія на НОВИХ СПРАВЖНІХ МІСЦЕВИХ КРАЄЗНАВЦІВ та небайдужих до Теми людей, із якими відкриються слов`янцям чесні документальні дослідження щодо слов`янського періоду життя їх Земляка. Сподіваємося, тоді не буде ніяких надуманих таємниць.

Та й будь-який пам`ятник Михайлу Миколайовичу Петренку буде сприйматися не як традиційний самопіар від деяких комбінаторів, а як гідне вшанування цікавої неординарної Людини, якою справді можуть пишатися земляки.

Згадувати про Проект «Ідентифікація Петренків»у Слов`янську поки що заборонено. Скоріше за все, вже до осені цього року можна буде потішитися черговою слов`янською вигадкою від згаданих ортодоксів, як далі не замічати документальний проект, але це інша історія.

Нащадки Михайла Петренка ще приїдуть поспілкуватися із земляками-слов`янцями, тому «до зустрічі».

Але треба зачекати, бо висить ще на тині «заповідника» попередження: «Забруднено».

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.