Історія банальної помилки

           або

     Історія про те, як в Слов'янському заповіднику ім'ям Петренків ліпили мазанку

   Поет Харківської школи романтиків першої половини ХІХ століття Михайло Миколайович Петренко швидше за все народився в м. Слов'янську. Деякі жителі Слов'янську знають про це. Місцеві краєзнавці, журналісти та письменники завжди заявляли, що це винятково їх тема та їх заслуга, що про Поета пам'ятають до цього дня.      

   Уважне прочитання останніх публікацій від слов'янських авторів відкрило дійсний стан Теми, що є на сьогоднішній день, тому й виникло просте та неминуче бажання проаналізувати етапи еволюції (або якогось іншого процесу, що має місце) Теми, в Слов'янську.

  

   Все має свій початок...

   У дослідженні йдеться про події та деякі питання, які легко зрозумілі людському розуму.

   Михайло Миколайович Петренко, народився, жив й творив у давнину в Слов'янську, потім в Лебедині.

   Вірші писали, швидше за все, багато хто (а серед таких були й інші Петренки), але не у всіх це виходило.

   Саме вірші Михайла Петренка виявилися цікавими людям, тому й оцінені були адекватно – не багато авторів удостоєно безсмертя.

   Про Михайла Петренка, як про Поета писали не багато, але у всі часи (мається на увазі період з 1841 року та до наших днів).

   На певному етапі слов'янці дізналися про свого Земляка, й ця тема здалася їм цікавою та гідною розвитку.

   Були ті, кого ця тема цікавила понад усе, в їх рядах і з'явилися так звані Петренкознавці. Серед них були, наприклад, А. Абрамов (1898 – 1972 рр) та Н. Корнієнко (1905 – 1993 рр). Саме на їх дослідження до цього дня посилаються сучасні краєзнавці, проявляючи тим самим чисто людську пошану до тих, хто був у витоків теми.

   Декілька пізніше темою став цікавитися й філолог зі Слов'яногірська І. Овчаренко (1925-2007 рр).

   Як було вже неодноразово показано, в даний час тема біографії Михайла Петренка в статтях та літературі від слов'янських авторів знаходиться в украй убогому стані, обтяженому багатьма вражаюче бездарними висновками, з претензією на досягнення людської логіки.

   Природньо, для постановки правильного діагнозу та розуміння існуючої проблеми необхідне вивчення історії хвороби, тож джерел, звідки черпалася постійно цитована в роботах слов'янських авторів інформація.

   Про записи Н. Корнієнко відомо з літератури, але до автора цього дослідження вони, на жаль, поки що не потрапили, тому обмежимося розглядом трьох робіт А. Абрамова.      

   Невеликий текст першого запису доступний із зошита археолога-краєзнавця, люб'язно наданого для ознайомлення нащадком роду Сендецьких, що походить з Ізюмського повіту, Миколою Семеновичем Сендецьким.

   Два інших тексти записів А. Абрамова зберігаються у Слов'янському краєзнавчому музеї. Одна з робіт є чотирьохсторінковим конспектом, друга – дванадцять сторінок рукописного тексту.

   Немає необхідності з'ясовувати, в якій послідовності вони були зроблені, проте, першим був конспект на третину сторінки у великому алфавітному зошиті.

   Аналіз робіт проводився з метою оцінки достовірності інформації про Михайла Петренка, наданої в записах А. Абрамова. Це питання принципове, тому як викладені тексти багато разів цитувалися подальшими авторами при описі слов'янського періоду життя Поета.

Отже, перший текст (надається повністю):

   «Петренко Антон Константинович. Дворянин. Первопоселенец хутора Черевков. Границы участка земли Петренко подходили к юго-западному берегу Торца. Все побережье было обсажено столетними осокорами. Домик одноэтажный был в углу берега реки Бакай. На возможность чтобы не заливало весенним наводнением. Петренко автор песни «Девлюсь я на небо тай думку гадаю, чому я не Сокол, чому не летаю». {Цитата приведена зі збереженням авторського написання тексту}

   Без сумніву можна констатувати, що це був перший запис А. Абрамова про Петренка. Абсолютно конспективний текст, з якого неможливо зрозуміти про якого саме Петренка йде мова. Якщо про Антона, то текст позбавлений сенсу взагалі. Багаточисельні версії трактування тексту до уваги не беруться.

 

   Наступним пунктом розгляду були записи А. Абрамова, викладені на чотирьох сторінках зошиту та озаглавлені «Петренко Михаил Николаевич. Самобытный украинский поэт».

   Передуючи розгляду слід зазначити, що в цій версії записів батько Михайла згадується лише як батько, без вказівки його імені.

   «…Родился в усадьбе своих родных на хуторе «Торецком». До поселения родных поэта на хуторе из трех десятин. Этот участок земли называли «Уст-Бакайск». По преданию: здесь был Татарский Улус – стойбище. Усадьба с востока граничила с речкою Бакай и с севера р. Торец.

   1817 года родился сын Михаил а в 1819 году Павел.

   Родные поэта были бакшевники, арендовали землю у помещика Марченка…

   Самое красивое и веселая жизнь детства Михаила проводились на бакше. Ночуя в курене, наблюдая за зорями и звездами до поздних холодов…

   Все свое детство провел Михаил в работе на бакше со своим родным братом Павлом…

   … во время учебы Михаила в Харьковском Университете. Родных постигло несчастье, все имущество их сгорело и они сильно обеднели. Николай был студентом, своему отцу он не мог помочь. Родные его построили маленький домик, на земляном полу с хворостяной трубой.

   Поэт редко приезжал домой, в бедной семье он долго не оставался жить…»

   Далі надається перелік віршів Михайла Петренка, виданих у поетичній збірці «Сніп» у 1841 році.

   «…Позже в алманаху «Молодик», который издавался в 1843-1844 гг., и еще одно стихотворение Петренка «Отцовская могила». Отец Михаила умер 1843 г…»

Далі, детально перераховуються вірші Михайла Петренко, надруковані в «…«Южно-Русском» сборнике…» 1848-го року видання.

   Закінчується опус А. Абрамова так:

   «…Основная тема поэзии Петренка – несчастливая любовь, разочарование в жизни из за своей бедности и неравенстве в привелигированном обществе. Тоска по утерянному счастью – любимой девушки – дочери помещика Арцибашева». {Якби автор знався на поезії, це дозволило б йому бути об'єктивнішим у формулюванні теми творчості Михайла Петренка. Повторимося, Поет той був не простий... не байки писав...}

 

   Далі розглядався дванадцятисторінковий твір (інакше його назвати неможливо) А. Абрамова «Самобытный поэт Михаил Николаевич Петренко. Рассказывает Антон Константинович Петренко».

Чи було все записане А. Абрамовим зі слів Антона Петренка, або до А. Абрамова в деякі моменти приходило натхнення – сказати важко.

   Одне лише твердження вочевидь – вони були співавтори, тому записи А. Абрамова зі слів Антона Петренка розглядаються без акцентів на авторстві, як записи А. Абрамова, бо тексти його рукою писані.

   Традиційно, не розглядаючи описи зелених насаджень на березі річки та господарських споруд, нібито збудованих батьком Михайла, приведемо лише цитати, що стосуються біографії Михайла Петренка та його сім'ї:

   «Михаил Николаевич Петренко родился 1817 года, на хуторе Торецком.

Здесь, на месте Хутора Торецкого, прежде было Татарское поселение – «Улус Бакайск».

1815 года Славянская мещанская управа, выделила участок земли 3 десятины в устье речки Бакай, и правой стороны р. Торец. С записей в купчей крепости на имя дворянина Петренко Николай Гавриловича. Под общим определением – «Хутор Тарецкий.

   Николай Гаврилович – мой прадед. {Тож, у цій версії згадується ім'я Миколи Гавриловича, чого немає в 4-х сторінковому тексті, розглянутому вище. Те, що Микола Гаврилович – прадід Антона Петренка, повідомляється конкретно, та лише в контексті можна зрозуміти, що саме про Миколу Гавриловича йдеться, коли говориться про батька Михайла.

   Такого роду виклад зазвичай має місце, коли автор в чомусь сумнівається, тому й уникає прямих тверджень. Звичайно, існують й різні нюанси, але для даного тексту це так}

   На противоположной стороне речки Торец была земля крестьян Слепаневых – 40 десятин…

   За речкой Бакай – с восточной стороны. Земля 500 десятин, принадлежала помещику Марченко… Марченко был единственным соседом Петренка. Других поселенцев – хуторян на этой стороне Торца небыло. Выше по реке Бакай у подножья горы «Острая могила» была небольшая экономия помещика (с 40 десятинами земли) Сулимова.

   1817 года. В семье Петренковых родился первый их сын Михаил. Отец Михаила, начал заниматься бакшеводством…

   Когда сыну Михаилу исполнилось 8 лет, то его отец брал с собою на бакшу, и с ранней весны до поздней осени Михаил с отцом жили на бакше. Ночуя в Курине, наблюдая за зорями и звездами до поздних холодов…

   Возвращаясь из бакши домой Михаил рассказывал матери и младшему братику Павлу – будущему моему деду о звездах, зорях и птицах. {Якщо слідувати логіці, у всіх випадках коли говорять про Павла, мають на увазі Павла Миколайовича. Ніде нема й натяку, що йдеться про Павла Івановича. Може був таки Павло Миколайович? Втім, це настільки ж ймовірно як і те, що був Микола Гаврилович}

   С осени 1827 года. Отец Михаила определил его к домашнему учителю – дворянину Яковенко, жившему на левой стороне р. Торец…».

   Далі надається цікаве посилання, яке більш наглядне як фотокопія:

 

mistake01

 

 

mistake02

 

   ож поїздка на ярмарок сталася десь у році 1829-му. Цікаве те, що перше видання «Кобзаря» здійснене у 1840 році в С.-Петербурзі}

   От первого своего учителя Яковенка, Михаил перешел к учительнице Бугровской жившей недалеко от Сенной площади. Здесь он изучал украинский язык и готовился к поступлению в Харьковский университет…{Напевно, рано було ще починати готуватися до вступу до університету, дехто писав, що Михайло ще в трикласному училищі здобував знання. А українська мова якщо й вивчалася, то, швидше за все, для душі. Найімовірніше, це не був одним з предметів в екзаменаційному листі. Чи неправда, фантастично цілеспрямованим був Михайло: з куреня на баштані та на найпрестижніший факультет (юридичний) найпрестижнішого університету? Відмітьте, не на філологічний. Чи не дивно? Втім, може родичі підказали…}

   В 1836 году Михаил поступил в Харьковский университет. Экзамены сдал на отлично и зачислен студентом. {З датою вступу ще й понині помиляються деякі автори. Дуже цікавими в таких випадках виглядають фрази «сдав на відмінно». Таке враження, що у автора екзаменаційна відомість перед очима}

   В 1838 году в родных Михаила случился пожар. Сгорело все имущество отца, и родные сильно обеднели и уже не могли помогать ему как студенту. И он после пожара все реже и реже приезжал к родным. {Михайло Петренко здобував освіту в університеті не за імперський рахунок. Якби він був настільки бідний, як син дворянина, він міг би вчитися безкоштовно}

   С родными жил их второй сын Павел – (младший брат Михаила мой дед). {Антон Петренко повинен був знати, що його діда звали Павлом Івановичем, не Павлом Миколайовичем. У переказах ніде не згадується Павло Іванович (втім, як і Павло Миколайович) – просто Павло. Отже, Антон Петренко завжди мав на увазі Павла Івановича, коли йшлося про Павла. Див. статтю « Деякі міркування про портрет, дату народження та батька Михайла Петренка» у «Думках з приводу» сайту}

   На месте сгоревшего дома Петренковы построили вот этот маленький домик – хату на земляном полу, с хворостяной трубой обмазанной глиной». {Проте, у формулярних списках Михайла Петренка (відомі з 1850 року) було записано про два будинки у Слов'янську та про чотири душі селян, співспадкоємцем яких він був. Якось дисонують ці інформації, не на користь версії А. Абрамова, звичайно}

   Наступна цитата принципова, тому краще виглядає у вигляді фотокопії:

 

mistake03

 

 

{Абсолютно незрозуміло хто ж помер: Микола Гаврилович або Іван Петренко (його пізніше вплітатимуть в свої побудови слов'янські автори), який має бути логічним прадідом Антона Петренка. Див. статтю «Деякі міркування про портрет, дату народження та батька Михайла Петренко» в «Думках з приводу» сайту. Слід лише додати, що ні той ні інший «прадіди» в даному описі не реальні, тому як вірш «Батькивска могила» було опубліковано в поетичній збірці «Молодик» у 1843 році, але цензуру книга пройшла до 10 вересня 1842 року. Отже, інформаційні підтасовування в наявності. І зовсім не важливо чиї вони}

   Далі в записах йде детальне перерахування віршів Михайла Петренка, з назвою збірок, де вони були надруковані.

   «…Тема поэзии Петренка – несчастливая любов, разочарование в жизни, тоска по утерянному счастью. {Мабуть, потрібно більше знатися на поезії, щоб сформулювати тему. Поет цей був не простий... не байки писав...}

   С конца 1848 года Михаила Николаевича нестало слышно. Где он жил потом и умер неизвестно. {Повторимося, у формулярних списках з 1850 року Михайло Петренко продовжував писати про два будинки в Слов'янську та про чотири душі селян, співспадкоємцем яких він був. Означає хтось залишався ще в Слов'янську. А чи був контакт зі слов'янськими родичами – належить перевірити}

   Брат Михаила Павел род 1820 г. Умер 1880 года.

В Павла было два сына Константин и Иван.

Константин Павлович родился 1853 год умер 1910 года. Жил на отцовской земле, в домике построе дедом и отцом…

   В 1887 года в семье Константина Павловича родился сын Антон.

   Уже с детства, дед Антона {Павло Іванович?} начал рассказывать ему за своего брата поэта Михаила.

   Антон Константинович собирал все рассказы и печать о своем деде Михаиле Николаевиче». {Дід Антона – Павло Іванович – помер у 1880 році (тобто за 6-7 років до народження Антона), тому розповідати Антону нічого не міг. Та й Михайло міг би бути лише братом діда Антона, у такому разі, але не дідом}

   Абсолютно проблематичною виглядає відсутність будь-яких згадок в записах А. Абрамова про Олексія, наприклад, або інших братів та сестер Михайла в контексті творів авторів, які підключилися до теми на подальших етапах.

   Можливо, сім'я була не багатодітною? Проте, деякі слов'янські «винахідники», вирішили проблему, додавши братів (на сестер не вистачило часу?) на основі підходу, який робить всіх Петренків з різницею у віці років в десять, що проживали на слов'янських землях, братами й сестрами. Не важливо, що по батькові вони різні. Тому можна легко знайти пояснення.

   У кого що болить...

   Насторожує, також, згадка імені Миколи (замість Михайла) в різних контекстах в обох документах.

   Так це виглядає в дванадцятисторінкових записах А. Абрамова (стор. 5-6):

 

mistake04

 

 

mistake05

 

   Та в чотирьохсторінковому запису А. Абрамова (стор. 2):

 

mistake06

 

 

   Чи не писалася ця казка з натури (по аналогії з якимсь реально існуючим життям), але, природньо, що не мала відношення до Михайла та його батька (про матір ніде не згадується).

   Це вже психологія, але абсолютно цікава тема, тому рекомендуємо ознайомитися зі знаменитою роботою неперевершеного Зігмунда Фрейда «Психопатология обыденной жизни», вперше опублікованому у 1901 році.

   Якщо списати всі непорозуміння в записах А. Абрамова на описки (а описки дещо означають для фахівців!), чи не багато таких?

   Чи може настільки неадекватний опис бути основою концепції, яку вибудовували протягом десятиліть слов'янські ентузіасти та виставляють зараз як візитну картку міста?   Який рівень таких «досліджень»?

   Це не спантеличує, це пригнічує...

   Мабуть, наведені приклади дозволяють абсолютно однозначно судити про неможливість використання даних записів як інформаційного джерела для будь-яких описів.

   Лише одну корисність можна було угледіти в цих записах – вони просто заганяли будь-яку розсудливу людину до розуміння необхідності таки почати практичні дослідження про слов'янський період життя Михайла Петренка. Проте, ті, хто прийшов продовжити, не змогли зрозуміти цього, тому використовували матеріали А. Абрамова як якусь беззаперечність.

   Потім почали виявлятися інші прояви менталітету людей радянського періоду життя та таке інше.

 

   Перш ніж перейти до другого пункту дослідження, доцільно ознайомитися з деякими цифрами та фактами, або просто нагадати деякі факти тим, хто був знайомий з Темою раніше.

   По публікаціях, що є на сьогоднішній день, ім'я Поета вперше з'явилося у 1841 році в поетичній збірці «Сніпъ» [1], що видавався О. Корсуном. Без будь-яких описів, тут були опубліковані деякі вірші Михайла Петренка.

   Далі, у 1843 році в українській поетичній збірці «Молодикъ» [2], що видавався І. Бецьким, були надруковані два вірші Поета.

   Вперше біографічні дані М. Петренка з'явилися в літературі лише у 1848 р. в «Южном русском зборнике» [3]. Тут, поряд з віршами Поета, видавець А. Метлинський помістив коротку довідку про нього:

   «Петренко, Михайло Николаевичъ, родился въ 1817 году, и, большею частію, проживалъ и узналъ языкъ и бытъ народный въ городѣ Славянскѣ и его окрестностяхъ, Изюмскаго Уѣзда; окончилъ курсъ ученія въ 1841 году въ Харьковском Университетѣ, и потомъ опредѣлился на службу по гражданскому вѣдомству. Кромѣ напечатанных здѣсь сочиненій написалъ еще оперу, нигдѣ не напечатанную…».

   З 1848 й до 1956 року інформація про Михайла Петренка (короткі біографічні довідки, вірші, інколи без вказівки авторства і т. і.) з'являлася не менше чим в п`ятидесяти інформаційних джерелах.

   Якщо говорити про видання 1956 року, то слід згадати наступні:

-- Г. А. Нудьга. Песни украинских поэтов первой половины ХІХ в. и народные переделки их. // Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата филологических наук. Институт литературы им Т. Г. Шевченко. – Киев, 1956.

-- Дмитро Чижевський. Історія української літератури. / Від початків до доби реалізму. «Українська вільна академія наук у США». – Нью-Йорк, 1956.

-- И. Овчаренко. «Дивлюсь я на небо» // Газета «Социалистический Донбасс». №153 (2 июля). – Донецк, 1956.

   Слід зазначити, що хронологія публікацій 1956 року не вивчалася.

   Якщо ж говорити про матеріали, де згадувався Михайло Петренко при його житті, то таких на сьогоднішній день виявлено сім, виключаючи адрес-календарі та включаючи три збірки, де публікувалися поезії Петренка й доповідну записку генерал-губернатора Д. Бібікова Імператорові.

   Остання згадка про Михайла Петренка при його житті відмічена в статті автора Римова «Два слова о литературных вечерах в Харькове и одно – о Т. Г. Шевченко», яка була опублікована12 квітня 1861 року в газеті «Харьков», що була додатком до «Харківських губернських відомостей».

   Найчастіше автори в публікаціях приводили вислови про творчість та біографію Поета, не вдаючись до аналізу його життєпису.

   Проте, як вже згадувалося, після цих двох публікацій (Г. Нудьги та І. Овчаренка) інтерес до творчості Михайла Петренка посилився як на місцевому (статті І. Овчаренка), так і на республіканському рівні (дослідження Г. Нудьги), що привело до появи робіт, які носили характер досліджень. Не дивлячись на те, що рівень робіт був різний, незалежно від цього, їх слід розглядати як важливі віхи на шляху відродження пам'яті про Поета.

   Продовжуючи дослідження, відзначимо, що в шістидесяті роки прийшов час тих, хто почав працювати з накопиченими матеріалами. Це стосується всіх областей людської думки та діяльності. Країна будувала комунізм, люди жили й вірили в світле майбутнє...          

   Люди хотіли творити…

   Це торкнулося й журналістики також.

   Кожен журналіст знає про ці п`янкі поняття: Піонер (у сенсі першопроходець та першовідкривач) й сенсація.

   Деякі автори, бажаючи відчути що це таке, хоч би тимчасово, але практично, готові дати будь-яку ціну, навіть поступитися совістю.

   Проте, це не стосується слов'янського філолога, про якого мова піде нижче.

   Так вийшло, що восени 1955 року, тоді ще студентові філологічного факультету Івану Овчаренку, до рук потрапили матеріали, де надавалася коротка інформація про Поета.

   Найімовірніше, йшлося про поетичну зборку «Викъ» (1902 року видання), або антології «Украінська Муза», виданої у1908 році. Саме у цих дореволюційних джерелах з'явилися згадки про те, що Михайло Петренко народився саме у Слов'янську. Проте, можливо І. Овчаренко й не знав про ці книжки, тоді, зважаючи на те, що в своїй газетній статті 1956-го року І. Овчаренко посилається на «Очерки истории украинской литературы ХІХ ст.» М. П. Петрова, що вийшла у 1884 році, можна передбачити, що йому самому спало на думку що Поет народився у Слов`янську.

   У цьому дослідженні проаналізовані всі статті й книги І. Овчаренка (точніше, ті, що були доступні за станом на кінець 2012 року), в яких йдеться про слов'янський період життя Поета та його батьків.

   Молодий журналіст Іван Овчаренко (1925 р. н.) був першим слов'янським автором, що написав про поета Михайла Петренка. Його перша публікація з'явилася в місцевій, а потім була стаття в обласній газеті «Социалистический Донбасс» у 1956 році, де землякам відкривалося ім'я автора вірша «Дивлюсь я на небо…», що вважався словами народної пісні.

   Це дійсно була цікава знахідка, тому як, швидше за все, мало хто на Донбасі знав, що цей вірш був написаний їх земляком.

   У статті біографічна довідка Поета виглядає таким чином [4]:

   «Родился М. Н. Петренко в 1817 году в Славянске. Дата смерти его точно не установлена. Как утверждает Н. П. Петров в своей книге «Очерки истории украинской литературы ХІХ ст.», вышедшей в 1884 году, М. Н. Петренко «большей частью проживал и узнал язык и быт народный в городе Славянске и его окрестностях».

   Литературную деятельность Петренко начал во время учебы в Харьковском университете в 1836-1841 годах. Последние его стихотворения были напечатаны в 1848 году.

   О дальнейшей судьбе поэта в литературе не осталось никаких сведений, за исключением предположений авторов «Южнороссийского сборника», будто-бы Петренко некоторое время был «стряпчим» в городе Лебедине...

   Поэту был очень близок родной край. В своих стихах он любовно упоминает «тихий Тор», свой родной Славянск...».

   Значущість цієї публікації, як вже говорилося вище, вочевидь. Мабуть, після її появи слов`янці стали частіше згадувати про Поета, що з часом переросло в спроби знайти хоч які-небудь нові факти з життя Поета.

 

   У 1984 р. І. Овчаренко в газеті «Комуніст» [5] опублікував статтю, присвячену саме біографії Михайла Петренка. Це друга чимала робота, в якій зроблена спроба проаналізувати відкриті на даний момент біографічні дані Поета:

   «…М. М. Петренко народився 1817 року в Слов`янську і, як говорить його перший біограф А. Метлинський, «проживав та вивчав мову і побут народу в місті Слов`янську і його околицях». 1836 року М. Петренко вступив до Харківського університету і закінчив його 1841 року. Потім став працювати по цивільному відомству. В літературі, зокрема, вказується що якийсь час він був наглядачем повітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської області). Інших біографічних даних у літературі майже немає. Не залишилось навіть його портрета… {Схоже, що саме І. Овчаренко вперше висловив помилкове твердження, що Михайло вчився в університеті з 1936 року. Інформація про те, що Михайло Петренко «був наглядачем повітового училища в місті Лебедині» закралася зі статті Г. Нудьги}

   Треба сказати, що за останні роки, дякуючи літературознавцям, родичам, ентузіастам-краєзнавцям, деякі білі плями в біографії М. Петренка тепер уже вкоюсь мірою заповнені…

   Між річками Торець і Бакай знаходився колись вигін. Саме там, за рішенням сходу міщан Слов`янська, 10 березня 1809 року безземельному дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку, тоді ще не жонатому, було відведено три десятини землі. Цей заселений куточок міста опісля стали називати хутором Торецьким. Тут і почав господарювати Микола Гаврилович…{Отже, деякі місцеві краєзнавці просто записували щось про Петренків, що проживали у Слов'янську та його околицях. І. Овчаренко почав публікувати матеріали про Михайла Петренка, посилаючись на ці оповіді. Фактично, І. Овчаренко ввів в літературу зібрану Н. Корнієнко зі студентами, а потім й А. Абрамовим, інформацію. Всі ці відомості грунтуються виключно на спогадах та переказах, не маючи документальних підтверджень}

   …шевченкознавець П. Жур у книзі «Третья встреча» підтверджує, що «М. Петренко происходил из личных дворян…». … На основі документів Харківського обласного архіву вони {сім'я Шептіїв} подають копію рапорту виконуючого обов`язки стряпчого Вовчанського повіту М. М. Петренка від 31 травня 1848 року, у якому він просив Харківського губернаторського прокурора надати йому відпустку, оскільки він одержав «третье известие, что болезнь матери моей усилилась, и что если я не явлюсь к ней немедленно, то в случае ее смерти я должен буду подвергнут невозвратимости потери». Отже, незаперечливим є те, що М. Петренко спочатку служив у Вовчанському, а потім у Лебедині. До речі, в їхньому листі говориться, що поет був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. У них було двоє дітей: Микола і Людмила.

   У листі автору цих рядків подружжя Шептіїв пишуть, що молодший брат М. Петренка Олексій навчався в Харківській губернській гімназії, але чомусь не закінчив її і пішов служити канцеляристом спочатку Бахмутського повітового суду Харківської судової палати , а з 1849 року – секретарем міської ратуші в Слов`янську…{Зовсім неважко зрозуміти, що сім'я Шептіїв дізналася про Олексія від П. Жура (формулярний список Олексія Петренка зберігається в РДІА), а потім повідомила про це І. Овчаренка. Але чи той це Олексій?}

   Краєзнавець А. І. Абрамов писав автору також про те, що до війни він добре знав онука поета по брату Павлові Антона Костянтиновича Петренка, який спочатку жив на дідівській садибі …{У цій статті І. Овчаренко згадує про Павла, як про брата Михайла Петренка. Цю інформацію він знайшов мабуть у записах А. Абрамова, де говориться: «1817 года родился сын Михаил а в 1819 году Павел … Все свое детство провел Михаил в работе на бакше со своим родным братом Павлом … Николай (в тексте А. Абрамова – Николай. О двух таких описках см. в анализе записей А. Абрамова) был студентом, своему отцу он не мог помочь…»}

   І, нарешті, про кончину поета. «Шевченківський словник» вперше у літературі вказує, що поета не стало «не раніше 1864 року». {У статтях сайту вже згадувалося, що автор оригінального тексту не впорався з інформацією з адрес-календаря}

   Можливо, що котрісь з наведених думок і фактів про М. Петренка викликають заперечення, або потребують уточнень. Власне, цей виступ і переслідує таку мету. Час неблаганно стирає минуле. І завдання полягає в тому, щоб якомога швидше переглянути місцеві архіви, зібрати по зернятку спогади про М. Петренка і його нащадків, аби доповнити творчу постать поета-земляка…» {На жаль, так ніхто із земляків автора й не послідував його заклику пошукати в архівах матеріали про Михайла Петренка. Вірніше, шукати то шукали, але, мабуть, не до кінця зрозуміли, що мав на увазі І. Овчаренко. Зі збором й редагуванням спогадів місцеві краєзнавці впоралися, та й це ні до чого «путнього» не привело}.

 

Журнал «Донбас», 1988 р. [6].

   І. Овчаренко продовжив свої дослідження, що стосуються біографії М. Петренка й опублікував свою нову статтю. Друга назва статті: «Нове з біографії поета Михайла Петренка»: {Оскільки стаття мало відрізнялася від попередньої публікації 1984 року, коментарі також не зазнали істотних змін}

   «…поет народився 1817 року в Слов`янську і, як говорить його перший біограф А. Метлинський, «проживав та вивчав мову і побут народу в місті Слов`янську і його околицях». 1836 року М. Петренко вступив до Харківського університету і закінчив його 1841 року. Потім став працювати по цивільному відомству. В літературі, зокрема, вказується що якийсь час він був наглядачем повітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської області). Інших біографічних даних у літературі майже ніде немає. Не залишилось навіть його портрета…{Схоже, що саме І. Овчаренко вперше висловив помилкове припущення, що Михайло вчився в університеті з 1936 року. Інформація про те, що Михайло Петренко «був наглядачем повітового училища в місті Лебедині» закралася зі статті Г. Нудьги}

   Треба сказати, що за останні роки, дякуючи літературознавцям, родичам, ентузіастам-краєзнавцям, деякі білі плями в біографії М. Петренка тепер уже якоюсь мірою заповнені…

   Між річками Торець і Бакай знаходився колись вигін. Саме там, за рішенням сходу міщан Слов`янська, 10 березня 1809 року безземельному дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку, тоді ще не жонатому, було відведено три десятини землі. Цей куточок опісля стали називати хутором Торецьким. Тут і почав господарювати Микола Гаврилович. {Отже, деякі місцеві краєзнавці просто записували щось про Петренків, що проживали у Слов'янську та його околицях, вважаючи, що у всіх випадках йдеться про родичів Поета. І. Овчаренко почав публікувати матеріали про Михайла Петренка, посилаючись на ці оповіді. Фактично, І. Овчаренко ввів в літературу інформацію, зібрану Н. Корнієнко зі студентами, та А. Абрамовим, незалежно від них. Всі ці відомості грунтуються виключно на спогадах та переказах, не маючи анінайменшого документального підтвердження}

   … шевченкознавець П. Жур у книзі «Третья встреча» підтверджує, що «М. Н Петренко происходил из личных дворян…».

   На основі документів Харківського обласного архіву вони {сім'я Шептіїв} подають копію рапорту виконуючого обов`язки стряпчого Вовчанського повіту Михайла Миколайовича Петренка від 31 травня 1848 року, у якому він просив Харківського губернського прокурора надати йому відпустку, оскільки він одержав «третье известие, что болезнь матери моей усилилась, и что если я не явлюсь к ней немедленно, то в случае ее смерти я должен буду подвергнут невозвратимости потери». Отже, незаперечним є те, що М. Петренко спочатку служить у Вовчанську, а потім у Лебедині. До речі, в листі подружжя Шептіїв говориться, що поет був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. У них було двоє дітей: Микола і Людмила.

   У листі автору цих рядків подружжя Шептіїв пишуть, що молодший брат М. Петренка Олексій навчався в Харківській губернській гімназії, але чомусь не закінчив її і пішов служити канцеляристом спочатку Бахмутського повітового суду, Харківської судової палати , а з 1849 року – секретарем міської ратуші в Слов`янську…{Зовсім неважко зрозуміти, що сім'я Шептій дізналася про Олексія від П. Жура (формулярний список Олексія Петренка зберігається в РДІА), а потім повідомила про це І. Овчаренка. Але чи той це Олексій?}

   Краєзнавець А. І. Абрамов писав автору також про те, що до війни він добре знав онука поета по брату Павлу – Антона Костянтиновича Петренка, який спочатку жив на дідівській садибі. Будівля згоріла. Натомність була збудована зовсім бідна хатинка з хворосту й глини. Цієї хатини не стало під час війни, в 1942 році…{У Михайла Петренка у Формулярному списку 1853 року в графі «Родовое имение» записано: «в городе Славянске Харьковской губернии имеет в числе прочих наследников 2 дома и при них 4 души крестьян». Може під одним з будинків малася на увазі «зовсім бідна хатинка з хворосту й глини»? Проте, найімовірніше, А. Абрамов писав про іншу сім'ю Петренків}

І, нарешті, про кончину поета. Донецький критик Є. Волошко у вступній статті до книги «Донбасс: писатель и время» стверджує, що «автор знаменитої «Недолі» («Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…») український поет М. Петренко помер у рідному Слов`янську …». А «Шевченківський словник» вперше у літературі вказує, що поета не стало «не раніше 1864 року». {див. коментарі до цих згадок в статтях сайту}

   Можливо, що котрісь з наведених думок і фактів про М. Петренка викликають заперечення, або потребують уточнень. Власне, цей виступ і переслідує таку мету. Час невблаганно стирає минуле. І завдання полягає в тому, щоб якомога швидше переглянути місцеві архіви, зібрати по зернятку спогади про М. Петренка і його нащадків, аби доповнити творчу постать поета-земляка …».

 

   Газета «Совет – 95», 1991 р. [7].

   У газеті опубліковано декілька статей, присвячених життю й творчості М. Петренка. Автор однієї з них, І. Овчаренко, надає дещо з біографії Поета:

      «1809 – за рішенням сходу міщан Слов`янська «личному дворянину» Миколі Гавриловичу Петренку (батькові поета) виділено під садибу 3 десятини землі між річками Бакай і Торець…{ті ж тексти, швидше за все, від Н. Корнієнко}

   1817 – «Народився Петренко Михайло Миколайович, проживав та вивчав мову і побут народу в м. Слов`янську і його околицях.» (А. Метлинський). Він був старшим сином у сім`ї.

   «М. Н. Петренко происходил из личных дворян. В Словянске (Харьковщина) за ним и другими наследниками числилось два дома и при них четыре души крестьян» (П. Жур. Третья встреча. стор. 281…).

1836-1841 – навчався на юридичному факультеті Харківського університету…{1837 – рік вступу до університету}

1844 – 13 червня був призначений канцелярським чиновником Харківської палати карного суду. 13 червня затверджений у чині губернського секретаря, а 19 вересня призначений старшим помічником столоначальника.

   1845 – з 6 липня виконує обов`язки столоначальника.

   1846 – з 17 серпня – столоначальник карного суду, там же йому присвоєно колезького секретаря ...

   1847 – з 17 жовтня призначений на посаду секретаря Вовчанського повітового суду ... {з 16 серпня}

   Одружений з дворянкою Ганною Євграфівною Миргородською. {Мова йде про А. Є. Миргородову} Мали трьох дітей: сина Миколу 1849 р. н., дочку Марію 1855 р. н. і сина Євграфа 1857 р. н.

   1849 – з 6 липня повітовий стряпчий у м. Лебедині (зараз Сумської області), якийсь час працював тут наглядачем повітового училища.

   1855-1856 – брав участь у Кримській війні, нагороджений бронзовою медаллю «В пам`ять про війну 1853-18556 рр.» …{І. Овчаренко, як ніхто інший, повинен був у 1991 році знати, що М. Петренко не брав участь у війні}

   25.12.1862 – помер у чині колезького асесора, похований у м. Лебедині Сумської області ... ».

 

«Літературне Придінців`я», 1994 р. [8].

   І. Овчаренко дає наступну біографічну довідку про М. Петренка:

   «…М. М. Петренко народився у 1817 році в Слов`янську і, як говорить його перший біограф А. Метлинський, «проживав та вивчав мову і побут народу в місті Слов`янську та його околицях». 1836 року М. Петренко вступив до Харківського університету і закінчив його 1841 року. Потім став працювати по цівільному відомству. В літературі, зокрема, вказується, що якийсь час він був наглядачем повітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської області). Інших біографічних даних у літературі майже немає. Не залишилось навіть його портрета…{Рік зарахування до університету - 1837. Інформація про те, що Михайло Петренко «був наглядачем повітового училища в місті Лебедині» закралася зі статті Г. Нудьги}

   Надія Митрофанівна Корнієнко… розповідала: «… Між річками Торець і Бакай находився колись вигін. Саме тут, за рішенням сходу міщан Слов`янська, 10 березня 1809 року безземельному дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку, тоді ще нежонатому, було відведено три десятини землі.

   … Тут і почав господарювати Микола Гаврилович»…» …

   На основі документів Харківського обласного архіву вони {Наталія та Костянтин Шептії} подають копію рапорту виконуючого обов`язки стряпчого Вовчанського повіту М. М. Петренка від 31 травня 1848 року, у якому він просив Харківського губернського прокурора надати йому відпустку… Отже, незаперечливім є те, що М. Петренко спочатку служив у Вовчанську, а потім у Лебедині. До речі, в їхньому листі говориться, що поет був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. У них було двоє дітей: Микола і Людмила.

   У листі автору цих рядків подружжя Шептіїв пишуть, що молодший брат М. Петренка Олексій навчався в Харківській губернській гімназії, але чомусь не закінчив її і пішов служити канцеляристом спочатку Бахмутського повітового суду, Харківської судової палати, а з 1849 року – секретарем міської ратуші в Слов`янську…{Зовсім неважко зрозуміти, що сім'я Шептіїв дізналася про Олексія від П. Жура (формулярний список Олексія Петренка зберігається в РДІА), а потім повідомила про це І. Овчаренка. Але чи той це був Олексій?}

   Більше 125 років про М. Петренка писали: дата смерті невідома. Тільки дякуючи зусиллям подружжя Шептіїв встановлена точна дата кончини поета. З Лебединської метричної книги за 1862 рік, вони встановили, що Михайла Миколайовича Петренка не стало 25 грудня 1862 року. Його останній чин – колезький асесор».

 

   «Йому жити в віках (Михайло Петренко)», 1997 р. [9].

   Ця книга І. Овчаренка поповнила список досить об'ємних робіт про Михайла Петренка. Мабуть, це перше спеціальне видання яке присвячене аналізу біографії Поета, хоча, якщо бути точним, сліди аналітичного підходу різною мірою у інших авторів в цьому питанні просліджувалися й раніше.

   У «Слові до читачів» правнучка поета Наталля Петренко-Шептій повідомляє:

«…Є архівний документ про те, що Харківський губернський прокурор тричі відмовляв М. Петренкові, який тоді був секретарем у Вовчанському суді, відвідати хвору матір у Слов`янську…

   З метричної книги в Сумському обласному архіві ми встановили дату смерті поета – 25 грудня 1862 року, - а також подальшу долю його гарної дружини – Анни Євграфівни Миргородової та їхнього сина Миколи…».

   «…Далі Надія Митрофанівна {Корнієнко Н. М} розповідає:

   - Батько М. Петренка оселився в нашому краї в ті часи, коли на півдні України ще збереглися деякі назви від минулих татарських набігів. Правий берег Торця часто називали «диким полем», а гирло невеличкої річки Бакай, що впадала в Торець, звалося улус ует Бокайс, що означало «стоянка біля брудної ями». Між річками Бакай і Торець була прекрасна низина – вигін. Саме тут за рішенням сходу міщан Слов`янська 10 березня 1809 р. (за старим стилем) було відведено безземельному «личному дворянину», тоді ще не одруженому, Миколі Гавриловичу Петренку 3 десятини землі під оселю…

   У 1817 році в сім`ї Петренків народився первісток – Михайло, а пізніше – Павло і Олексій. До речі, Олексій у 1849 році працював секретарем Слов`янської городової ратуші, одержував мізерну зарплату – 51 карб. 48 коп. на рік. До того ж він учився в харківській губернській гімназії, але її не закінчив і з 1838 року пішов служити. Був сперше канцеляристом у Бахмутському повітовому суді, а потім – у Харківській палаті кримінального суду …{Зовсім неважко зрозуміти, що сім'я Шептіїв дізналася про Олексія від П. Жура (формулярний список Олексія Петренка зберігається в РДІА), а потім повідомила про це І. Овчаренка. Але чи той це був Олексій? Ніде доки не говориться про Павла Івановича. Просто – Павло}

   Знавець творчості М. Петренка Григорій Нудьга у своїх здогадках пише: «Мабуть, ще в школярські роки він утратив батька, який загинув десь на чужині, далеко від сім`ї. Цьому факту присвятив вірш «Батьківська могила», написаний з почуттям глибокого жалю і уболівань за «милим татом»…»

   З розповідей правнуків Петренка відомо, що він навчався спочатку в Слов`янську…{Автор не вказує хто саме розповідач, тому за багатозначністю цієї фрази не видно «точки опори»}

   Відомо, що сім`я Писаревських виїхала з Харкова у 1833 році, а Петренко до університету вступив у 1836 році. Отже, виходить, що до гурту Писаревських він належав ще будучи учнем гімназії у Харкові…{За станом на кінець 2012 р. Михайло Петренко в списках учнів гімназії ще не виявлений, хоча, дуже логічно передбачити, що закінчив він губернську гімназію}

   Досі невідомо, де перебував М. Петренко наступних три роки після закінчення юридичного факультету Харківського університету в 1841 році. З матеріалів Харківського обласного державного архіву відомо, що 13 червня 1844 року його було призначено на посаду канцелярського чиновника в Харківську палату карного суду. 14 серпня п. р. він був затверджений у чині губернського секретаря, а 19 вересня того ж року був призначений старшим помічником столоначальника. … підвищення по службі продовжувалось, 6 липня 1845 року він виконує обов`язки столоначальника, а з 17 серпня 1846 року – уже столоначальник карного суду, там же йому був присвоєний чин колезького секретаря.

   Невідомою залишається причина падіння кар`єри М. Петренка, який з 17 жовтня 1847 року одержав призначення на посаду секретаря Вовчанського повітового суду. Дехто з дослідників життя і творчості поета гадає, що це сталося в зв`язку зі справою Кирило-Мефодіївського братства на тій підставі, що в знайденій відомим шевченкознавцем П. Журом доповідній записці Харківського {так у автора} генерал-губернатора Д. Г. Бібікова цареві поряд з іншими винуватцями називались імена Т. Г. Шевченка і М. М. Петренка…

   З 6 липня 1849 року М. Петренко працював повітовим стряпчим у Лебедині. Був одружений з дворянкою Анною Євграфівною Миргородовою. Тут у них народилися діти: сини Микола і Євграф та доньки Людмила, Варвара і Марія.

   У Сумському обласному архіві зберігається формулярний список про службу повітового стряпчого М. М. Петренка, де вказується, що Михайло Миколайович брав участь у Кримській війні і нагороджений бронзовою медаллю «В пам'ять о войне 1853-1856 гг.». Залишається неясним, чому він потрапив у Крим: пішов добровольцем чи мобілізований як офіцер запасу. {М. Петренко наполегливо автором зараховується до учасників Кримської війни, хоча, як ніхто інший, І. Овчаренко повинен був би знати реалії}

   Місцеві краєзнавці встановили, що в місті Лебедині Сумської області, по вулиці Димитрова, 12 (поблизу Миколаївської церкви) зберігся будинок, куплений Петренком, в якому проживала його родина…

   М. Петренка було переведено до повітового міста Лебедин, тепер Сумської області. Про це він 1849 року доповідав рапортом Харківському губернському прокуророві: «Вашему Высокоблагородию имею честь донести, что по прибытии мною в город Лебедин в исправление должности уездного стряпчего вступил сего июля 6 числа. Уездный стряпчий Петренко»…

   Тільки в 1853 році Петренку було присвоєно чин титулярного радника …

   … чому ж ми про М. Петренка так мало знаємо? Мабуть, тому що він був тоді непересічною службовою особою царської Росії, а після революції 1917 року про таких, як він, та ще й українського письменника, звичайно, не можна було згадувати, а тим більше популяризовати. Чи не тому Михайло Петренко потрапив у число маловідомих українських поетів? …

   Більше 125 років про М Петренка писали: дата смерті невідома. У «Шевченківському словнику» вперше в літературі було вказано, що він помер не раніше 1864 року. Як виявилося, це була прикра неточність. Дякуючи зусиллям подружжя Шептіїв, встановлена точна дата кончини поета. З Лебединської метричної книги за 1862 рік вони встановили, що Михайла Миколайовича Петренка не стало 25 грудня 1862 року. Його останній чин – колезький асесор. … Документальна знахідка Шептіїв також спростовує твердження донецького критика Є. Волошка, опубліковане в книзі «Донбасс: писатель и время» про те, що «автор заменитой «Недолі» («Дивлюсь я на небо та й думку гадаю …») украинский поэт М. Петренко умер в родном Славянске…».

   «…А «білих плям» у біографії поета-романтика ще дуже й дуже багато. Назву лише кілька найбільш значних, на які, на жаль, досі немає відповіді.

   І. Понад століття говориться в літературі, що портрет М. Петренка не зберігся… Перш за все посилено розшукувати всілякі документи, спогади, фотографії, що стосуються Петренка, скрізь: у Слов`янську і Лебедині, в Харкові, Донецьку і Сумах, а також в архівах колишнього Міністерства юстиції царської Росії ...

   2. У літературі немає ніяких відомостей про матір поета (прізвище, ім`я по батькові, роки її життя, соціальне походження).

   3. Досі невідомо, якого дня і місяця народився Петренко.

   4. Зараз у Слов`янську називають кілька місць, де, за переказами, знаходилася садиба Петренків і ті будинки, про які веде мову відомий літературознавець з Санкт-Петербурга П. Жур (хутір Торецький, вулиці Ізюмська і Шевченка). Ці факти потребують деталізації.

   5. Чому М. Петренко навчався саме в Харківській гімназії?

   6. Де з 1841 по 1844 роки перебував поет, чим займався з часу закінчення університету?

   7. Чи збереглася могила М. Петренка у Лебедині?

   8. Не віриться, що в архівах неможливо знайти документальні підтвердження про роботу брата поета – Олексія в Слов`янську на посаді секретаря міської ратуші з 1849 року. {Підтвердження про службу є, та нема підтвердження, що Олексій Миколайович Петренко був братом Михайла Миколайовича. Ні жодного слова про Павла...}

   Час невблаганно стирає минуле і завдання полягає в тому, щоб якомога швидше відповісти на названі питання, як і багато інших. Наш земляк вартий такої уваги і турботи. Це буде цінним внеском у розквіт культури нашої незалежної держави – України.».

Далі, в главі: «Основні даті жіття і творчості поєта» І. Овчаренко компендіуміально розставляє віхи в біографії і творчості поета:

   «1809 - за рішенням сходу міщан Слов`янська «особистому дворянинові» Миколі Гавриловичу Петренку виділено під садибу три десятини землі між річками Тор і Бакай.

   1817 – народився Михайло Миколайович Петренко. Він був старшим сином у сім`ї …

   1836-1841 – навчався на юридичному факультеті Харківського університету …

   1844 – 13 червня – призначений канцелярським чиновником Харківської палати карного суду;

   13 серпня – затверджений у чині губернського секретаря;

   19 вересня – призначений старшим помічником столоначальника.

   1845 – з 6 липня виконує обов`язки столоначальника.

   1846 – з 17 серпня – столоначальник карного суду, там же йому присвоєно чин колезького секретаря.

   - Київський генерал-губернатор Д. Бібіков надіслав цареві доповідну записку в справі Кирило-Мефодіївського братства, у якій серед інших значились імена Т. Г. Шевченка та М. Петренка.

   1847 – 16 серпня призначений на посаду колезького секретаря Вовчанського повітового суду.

   1848 - … одружений з дворянкою Анною Євграфівною Миргородовою. Мали п`ятеро дітей: - Миколу 1849 р., Марію 1855 р., Євграфа 1857 р. н. та Людмилу і Варвару невідомих років народження. Є дані, що не всі вони вижили у дитинстві.

   1849 – з 6 липня – повітовий стряпчий в м. Лебедин (зараз Сумської області), якийсь час працював наглядачем повітового училища.

   - молодший брат М. Петренка Олексій, не закінчивши з невідомих причин Харківську губернську гімназію, почав працювати секретарем Слов`янської городової ратуші. {див. коментарі вище}

   1855-1856 – брав участь у Кримській війні, нагороджений бронзовою медаллю «В пам'ять о войне 1853-1856 гг.»…{No comment}

1862 – 25 грудня М. М. Петренко помер у чині колезького асесора. Похований у м. Лебедин. ».

 

   У 1997 році в слов`янській газеті «Вісті» була надрукована стаття І. Овчаренка «Перші видавці творів поета» [10].

   У невеликій статті надається коротка інформація про видавців тих трьох збірок, в яких публікувалися вірші Поета.

   Автор не приводить будь-яких довідок по біографії Михайла Петренка, тому цей матеріал не аналізується в дослідженні.

 

   Десь через півроку, в газеті «Вісті» вийшла стаття «Криза самосвідомості» від того ж автора [11].

   Як і у попередньому випадку, тут не розглядаються біографічні аспекти життя Михайла Петренка, тому лише повідомимо, що стаття носить концептуальний характер й мова йшла про більш повномасштабне використання української мови в учбових закладах (перш за все, в школах).

   Проте, навіть в цій газеті, І. Овчаренко піднімає питання по увічненню пам'яті Михайла Петренка.

   Воістину, І. Овчаренко був патріотом країни й тим автором, який реально поважав пам'ять Поета. Він дійсно прагнув зробити все, що було в його силах, щоб слов`янці пам'ятали свого Земляка.

 

   Незабаром, в газеті «Вісті», що вийшла в грудні 1998 р. [12], І. Овчаренко опублікував статтю, де згадувалися дані з біографії М. Петренка:

   «…Амвросій Метлинський , однодумець по романтичній поезії М. Петренка, залишив нам біографічну довідку, якою супроводжував у «Южном российском сборнике» за 1816 рік 16 віршів М. Петренка у доробці «Думи та співи». На цю прижиттєву біографію потім будуть посилатись усі, хто писав про нашого і лебединського земляка. Ось її повний текст із збереженням правопису:

   «Петренко Михаил Николаевич родился в 1817 году, и, большею частию, проживал и узнал язык и быт народный в городе Славянске и его окрестностях, Изюмского уезда; окончил курс учения в 1841 году в Киевском { помилка при наборі} университете, и потом определился на службу по гражданскому ведомству…»…

   Про самого М. М. Петренка мало що відомо і в Лебедині. А якщо і є якісь факти, то вони, як і в Слов`янську, потребують уточнення. Єдине, що встановлено, це роки народження його дітей: сина Миколи – 1849 р., дочок: Людмили – 1851 р., Марії – 1855 р. і сина Євграфа – 1857 р. Всі вони жили і працювали на Лебединщині. {Абсолютно безпідставне твердження}

   У якому саме будинку проживав М. Петренко в Лебедині, відомості досить суперечливі. Називають три адреси: …Всі три будинки знаходяться в одному місці: біля Миколаївської церкви. {Питання про місце (місця) мешкання М. Петренка в Лебедині все ще відкрите й досліджується}

   Михайло Миколайович, як відомо, прожив мало – 45 років і похований у Лебедині на Покровському кладовищі. { Місце поховання Михайла Петренка у Лебедині документально не підтверджене. Питання в розробці...} Як пише автору цих рядків Директор Лебединського художнього музею В. І. Кравченко, «Старожил Лебедина 86-річна Меланія Василющенко в 1993 році стверджувала, що сімейні поховання Петренків знаходились праворуч при вході на Покровське кладовище. Запам`яталось їй і фото М. Петренка в еполетах на одному з них. На початку 30-х років багато надгробків і самих поховань було знищено. Є дві цілком вірогідні версії (обидві належать нині покійній М. Василющенко): а) місцем поховання може бути одна з могил із старезним масивним і почорнілим хрестом; б) поряд із цією могилою знаходиться надгробок, де теж міг бути похований М. Петренко. На жаль, фото місця поховання М. Петренка немає …{На жаль, місце поховання, показане старожилами в 2012 році, ніяк не збігається з описом М. Василющенко. Може щось змінилося?}

   25 грудня минає 136 років з дня кончини нашого земляка і земляка лебединців…».».

 

   Вже традиційно, в слов'янській газеті «Вісті» І. Овчаренко опублікував «Нові подробиці життя поета-земляка» [13]:

   «…А нещодавно з люб`язної допомоги старшого наукового співробітника Слов`янського краєзнавчого музею А. В. Шамрая я ознайомився з рукописом відомого краєзнавця А. І. Абрамова (1898-1972), в якому вміщено розповідь родича поета – Антона Костянтиновича Петренка.

   Записи цінні тим, що наводять подробиці з життя родини Петренків, записані на місці колишньої їх садиби, а також називають вчителів малого Михайла. Історію кохання юного Петренка він пов`язує з донькою поміщика Арцибашева, а не Марченка, як це твердять записи Н. М. Корнієнко.

   Упевнений, що оприлюднення розповіді А. К. Петренка допоможе майбутнім біографам остаточно віднайти достовірні факти з життя славного земляка. {Звичайно, такий вступ звучить дивно. Ще в 1984 році І. Овчаренко згадував А. Абрамова, мабуть й знав про його записи. А. Абрамов записи ніде не публікував, але тримав таємно? Можливо на те були причини... Це може бути цікава дослідницька тема для слов'янських краєзнавців}

   Запис подається скорочено. {Так, дійсно, записи А. Абрамова трохи скоротилися в редакції І. Овчаренка. Очевидний компрометуючий баласт був викинутий, але, вцілому, тексти не знехтувані, як не заслуговуючий довіри матеріал …}

   «1815 року Слов`янська міська управа виділила землю площею 3 десятини в гирлі річки Бакай і правого берега Торця , як говорилось у купчій, дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку. Це мій прадід. На одержаній землі він збудував дім, хлів, конюшню, погріб і колодязь. На решті вільної площі він посадив фруктовий сад. … На протилежному березі ріки знаходилася земля селян Слєпаньових – 40 десятин...

   На схід від річки Бакай було 500 десятин землі, яка належала землевласнику Марченку. Через річку Бакай було прокладено міст, а за ним знаходилась економія Марченка – єдиного сусіда М. Г. Петренка…

   Як відомо, 1817 року у подружжя Петренків народився первісток – Михайло. Втоді його батько почав займатись баштанництвом. Землю орендував у свого сусіда Марченка. Зібраний урожай кавунів і динь, а також сіль, куплену у місцевих солеварів, Микола Гаврилович продавав у навколишніх містах.

   Коли Михайлу виповнилось 8 літ, його батько брав із собою на баштан, де перебували до пізньої осені. Повернувшись додому, він розповідав своїй матері і молодшому братові Павлу, майбутньому моєму дідові, як він ночував у курені, спостерігав за зорями, слухав спів птахів. {А де ж Олексій? На той час вже повинен був народитися та й не помер в дитячому віці... Схоже, Антон Костянтинович взагалі про такого персонажа як Олексій не знав і не чув. Такого бути не могло й цей парадокс вочевидь, але, на жаль, не для всіх й понині…}

   З осені 1827 року батько віддав Михайла на навчання домашньому вчителю – дворянину Яковенку, що проживав на лівому березі річки Торець. До вчителя Михайло їздив човном, а зимою ходив по льоду або кладкою – по дошках через брід напроти Білухи. Під час хуртовини і великих морозів хлопець жив у родині Яковенків.

   Від першого свого вчителя – Яковенка – Михайло перейшов навчатися до Бугровської, яка жила в місті, неподалік від Сінної площі. Тут він готувався до навчання в Харкові…

   … Михайло закохався у дочку поміщика Арцибашева, що неподалік від учительки Бугровської. Про відносини доньки з Михайлом дізналися рідні дівчини і суворо заборонили зустрічі з юнаком.

У 1838 році, коли Михайло вже другий рік навчався в університеті, у його батьків сталося нещастя: згоріла хата. Батьки дуже збідніли і не могли допомагати синові-студенту, а він все рідше й рідше приїжджав додому. З батьками у той час проживав менший син – Павло.Намісці згорілого будинку Петренки звели маленьку хатку із цегляною підлогою, з хворостяним димоходом, обліпленим глиною.

   У 1843 році помер батько поета. Він похований на своїй садибі.

З кінця 1848 року від Михайла Миколайовича до рідні у Слов`янську ніяких вістей не було. ». {Автор не приводить нехитрий реєстр віршів Поета, який був у А. Абрамова …}

 

   У 2003 році під редакцією І. Овчаренка вийшла невелика збірка «Муза святіх гір» [14], де був опублікований уривок з вірша Михайла Петренко «Іван кучерявий».   Біографічні дані Поета в книзі не надавалися.

 

   У 2004 р. книга І. Овчаренка «Слов`янський сокіл (Міхайло Петренко)» [15] поповнила список досить великих робіт про М. Петренка. Про біографію Поета тут сказане наступне:

   «…У міській газеті було відразу вміщено інформацію в кільканадцять рядочків, яка, пам`ятаю, починалася словами: «Чи знаєте ви…, що 1817 року в Слов`янську народився український поет Михайло Миколайович Петренко, який проживав і вивчав мову і побут свого народу в нашому місті та його околицях?..» {Так І. Овчаренко розповідає про свої дослідження про М. Петренка, початих ще у 1955 році}.

   Як твердить П. Жур, «М. Н. Петренко происходил из личных дворян. В г. Славянске (Харьковщина) за ним и другими наследниками числилось два дома и при них четыре души крестьян». «Личный дворянин» - на відміну від природженого, успадкованого дворянства, давалось чиновникам 14-го-9-го класів (за Петровським табелем про ранги) без права спадкоємства. Таким чином, Михайло Петренко вже не був дворянином. У той же час його батько – Микола Петренко, безперечно, був знаною особою, в тодішньому Слов`янську – місті, яке являло собою щось середне між містечком і селом…

   З книг я дізнався, що ніякого сенсаційного відкриття ми не зробили, що про Михайла Петренка немало писали у дожовтневій літературі і в перші роки після 1917 року…

   НадіяМитрофанівна Корнієнко розширила відомості про родину Петренків. Разом з А. І. Абрамовим і студентами педінституту вони дізналися, що з роду Петренків залишилася правнучка поета по братові Світлана Анатолівна Петренко, яка проживала в Слов`янську, і Антон Костянтинович Петренко. Він жив у Краматорську. {Світлана Анатоліївна? Цікаво... Навіть якщо б Антон Петренко й мав якесь відношення до роду Михайла Петренка, та схема встановлення спорідненості, яка вистраждана слов'янськими краєзнавцями – убога й говорить про рівень людей до цього причетних. І. Овчаренко не відносився до фальсифікаторів, він просто не виявився аналітиком та був дуже довірливий. Це й привело до того, що украй сумнівні відомості від його місцевих колег-краєзнавців потрапили в його роботи, понизивши їх рейтинг до описових}

   «…Далі Надія Митрофанівна розповідає:

   - Батько М. Петренка оселився в нашому краї в ті часи, коли на півдні України ще збереглися деякі назви від минулих татарських набігів. Правий берег Торця часто називали «диким полем», а гирло невеличкої річки Бакай. Між річками Бакай і Торець була прекрасна низина – вигін. Саме тут за рішенням сходу міщан Слов`янська 10 березня 1809 р. (за старим стилем) було відведено безземельному «личному дворянину», тоді ще не одруженому, Миколі Гавриловичу Петренку 3 десятини землі під оселю…

   …У 1817 році в сім`ї Петренків народився первісток – Михайло, а пізніше – Павло і Олексій. {Комбінування Михайла, Павла та Олексія, як братів, в будь-яких трактуваннях слов'янських слідопитів просто безглуздо. Цьому питанню присвячені статті в «Дослідженнях» сайту} До речі, Олексій у 1849 році працював секретарем Слов`янської городової ратуші, одержував мізерну зарплату – 51 карб. 48 коп. на рік. До того ж він учився в харківській губернській гімназії, але її не закінчив і з 1838 року пішов служити. Був сперше канцеляристом у Бахмутському повітовому суді, а потім – у Харківській палаті кримінального суду…{Йдеться про того Олексія Миколайовича Петренка, який як брат Михайла ще не підтверджений}

   …А нещодавно з люб`язної допомоги старшого наукового співробітника Слов`янського краєзнавчого музею А. В. Шамрая я ознайомився з рукописом відомого краєзнавця А. І. Абрамова (1898-1972), в якому вміщено розповіді родича поета – Антона Костянтиновича Петренка.

   Записи цінні тим, що наводять подробиці з життя родини Петренків, записані на місці колишньої їх садиби, а також називають учителів малого Михайла. Історію кохання юного Петренка він пов`язує з донькою поміщика Арцибашева, а не Марченка, як це твердять записи Н. М. Корнієнко. {Швидше за все, про різних Петренків вони писали або влюбливий був Михайло... Тим часом, цікаво, хтось намагався якось розглянути першу (та й другу) любові Михайла не забувши про його вік та обставини здобування освіти... поза Слов'янськом... Цікаві виводи напрошуються…}

   Упевнений, що оприлюднення розповіді А. К. Петренка допоможе майбутнім біографам остаточно віднайти достовірні факти з життя нашого земляка. {Тож допомогли... Пройшло більш ніж півстоліття, а очевидні фальсифікації все ще не вочевидь… }

   Запис подається скорочено:

   «Слов`янська міська управа виділила землю площею 3 десятини в гирлі річки Бакай і правого берега Торця , як говорилось у купчій, дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку. Це мій прадід. На одержаній землі він збудував дім, хлів, конюшню, погріб і колодязь. На решті вільної площі він посадив фруктовий сад. … Через річку Бакай було прокладено міст, а за ним знаходилась економія Марченка – єдиного сусіда М. Г. Петренка …

   Як відомо, 1817 року в подружжя Петренків народився первісток – Михайло. Втоді його батько почав займатись баштанництвом. Землю орендував у свого сусіда Марченка. Зібраний урожай кавунів і динь, а також сіль, куплену у місцевих солеварів, Микола Гаврилович продавав у навколишніх містах.

   Коли Михайлу виповнилось 8 літ, його батько брав із собою на баштан, де перебували до пізьньої осени. Повернувшись додому, він розповідав своїй матері і молодшому братові Павлу, майбутньому моєму дідові, як він ночував у курені, спостерігав за зорями, слухав спів птахів. {див. коментар до аналогічного тексту роботи [13]}

   З осени 1827 року батько віддав Михайла на навчання домашньому вчителю – дворянину Яковенку, що проживав на лівому березі річки Торець. До вчителя Михайло їздив човном, а зимою ходив по льоду або кладкою – по дошках через брід напроти Білухи. Під час хуртовини і великих морозів хлопець жив у родині Яковенків. {А як же Ізюмська школа? У деяких роботах слов'янські автори передбачають, що Михайло в період 1826-1830 років проходив навчення в трикласному училищі в Ізюмі. З матеріалів поточної статті І. Овчаренка виходить, що якщо вже й вивчався Михайло в Ізюмі, то з осені 1829 року (було йому 12 років). Запізно вже було починати навчання в училищі}

   Від першого свого вчителя – Яковенка – Михайло перейшов навчатися до Бугровської, яка жила в місті, неподалік від Сінної площі. Тут він готувався до навчання в Харкові

   … Михайло закохався у дочку поміщика Арцибашева, що неподалік від учительки Бугровської. Про відносини доньки з Михайлом дізналися рідні дівчини і суворо заборонили зустрічі з юнаком.

   У 1838 році, коли Михайло вже другий рік навчався в університеті, у його батьків сталося нещастя: згоріла хата. Батьки дуже збідніли і не могли допомогати синові-студенту, а він все рідше й рідше приїжджав додому. З батьками у той час проживав меньший син – Павло. {А де ж Олексій? На той час вже повинен був народитися й не помер в дитячому віці... Схоже, Антон Костянтинович взагалі про такого персонажа як Олексій не знав і не чув. Такого бути не могло й цей парадокс вочевидь, але, на жаль, не для всіх й понині…}

На місці згорілого будинку Петренки звели маленьку хату із цегляною підлогою з хворостяним димоходом, обліпленим глиною.

   У 1843 році помер батько поета. Він похований на своїй садибі.

   З кінця 1848 року від Михайла Миколайовича до рідні у Слов`янську ніяких новостей не було». {Не було з ким переписуватися? Та й взагалі, звідки ця інформація? З якихось достовірних джерел? Були в нього контакти зі Слов`янськом…}

   Виходить, твердження ряду біографів М. Петренка, що його батько загинув десь на чужині, не відповідає дійсності, а вірш «Батьківська могила» є всього-на-всього художнім витвором…

{Те, що І. Овчаренко згадав про цю маревну ідею (не він автор!), говорить про інформаційний голод в заповідній зоні ім'ям Петренків. Публіка скучила по нових думках, а де їх взяти? Художньою вигадкою є виведена автором фраза. Мабуть, вже зроблених в статтях коментарів вистачає, щоб зрозуміти про яку «дослідницьку» школу йде мова. Деякі сучасні слов'янські слідопити потребують екстреної допомоги. Вони мають бажання працювати, але цим все й вичерпується. Швидше за все, їм необхідна перерва в кипучій діяльності, від якої немає користі нікому, окрім них самих. Краще утриматися від таких «досліджень», наприклад, до 200-ліття з дня народження Михайла Петренка, збирати матеріали й думати... думати... думати, та частіше дивитися в небо... Рівно стільки, поки не буде знамення…}

   З розповідей правнуків Петренка відомо, що він навчався спочатку в Слов`янську. П. А. Грабовський, який збирав відомості про М. Петренка в Харкові в другій половині ХІХ століття, писав, що Петренко «входив до літературного гуртка, який збирався в сім`ї Писаревських, і головним об`єктом їх інтересів була народна пісня та література».

   Відомо, що сім`я Писаревських виїхала з Харькова у 1833 році, а Петренко до університету вступив у 1836 році. Отже, виходить, що до гурту Писаревських він належав ще будучи учнем гімназії у Харкові…{На кінець грудня 2012 року немає підстав стверджувати, що Михайло навчався у Харківській губернській гімназії, хоча, це логічно}

   Досі невідомо, де перебував М. Петренко наступних три роки після закінчення юридичного факультету Харківського університету в 1841 р. З матеріалів Харківського обласного державного архіву відомо, що 13 червня 1844 року його було призначено на посаду канцелярського чиновника в Харківську палату карного суду. 14 серпня п.р. він був затверджений у чині губернського секретаря, а 19 вересня того ж року був призначений старшим помічником столоначальника. Подружжя Шептіїв указує, що підвищення по службі продовжувалось. 6 липня 1845 року він виконує обов`язки столоначальника, а з 17 серпня 1846 року – уже столоначальник карного суду, там же йому присвоєний чин колезького секретаря.

   Невідомою залишається причина падіння кар`єри М. Петренка, який з 17 жовтня 1847 року одержав призначення на посаду секретаря Вовчанського повітового суду…

   З 6 липня 1849 року М. Петренко працював повітовим стряпчим у Лебедині. Був одружений з дворянкою Анною Євграфівною Миргородовою. Тут у них народилися діти.

   У Сумському обласному архиві зберігається формулярний список про службу повітового стряпчого М. М. Петренка, де вказується, що він був нагороджений бронзовою медаллю «В память о войне 1853-1856 гг.». Нею нагороджувались дворяни і ті, хто за службовим становищем сприяв перемозі у Кримській війні. Місцеві краєзнавці встановили, що в місті Лебедині Сумської області, по вулиці Щербакова, 4 (поблизу Миколаївської церкви) зберігся будинок, куплений М. Петренком, у якому він проживав із своєю родиною…

   … М. Петренка було переведено до повітового міста Лебедин, тепер Сумської області. Про це він {М. Петренко} 1849 року доповідав рапортом Харківському губернському прокуророві …

   Офіційно стряпчі при судах були помічниками прокурорів і захисниками казенних інтересів, а також служили радниками прокурора, мали право вимагати всілікі справи, що стосувалися казни, малолітніх та ін. Вони наглядали за збереженням порядку, щоб нікому не завдавалося утисків і виконувалися всі закони … Тільки в 1853 році Петренку було присвоєно чин титулярного радника.

   Що значило на практиці таке підвіщення? Титулярний радник – у дореволюційній Россії – цивільний чин 9 класу, який давав право на особисте (неспадковане) дворянство, яке мав, як було сказано раніше, його батько Микола Гаврилович. Отже, син також утвердив себе, принаймні в Лебедині, відомою і знатною людиною того часу. Виникає запитання: чому ж ми про М. Петренка так мало знаємо? Мабуть тому, що він був тоді непересічною службовою особою царської Россії, а після революції 1917 року про таких, як він, та ще й українського письменника, звичайно, не можна було згадувати, а тим більше популяризовати…

   … Більше 125 років про М. Петренка писали: дата смерті невідома. У «Шевченківському словнику» вперше в літературі було вказано, що він помер не раніше 1864 року. Як виявилося, це була прикра неточність. Дякуючи зусиллям подружжя Шептіїв, встановлена точна дата кончини поета. З Лебединської метричної книги за 1862 рік вони встановили, що Михайла Миколайовича Петренка не стало 25 грудня 1862 року. Його останній чин – колезький асесор… Документальна знахідка Шептіїв також спростовує твердження донецького критика Є. Волошка, опубліковане в книзі «Донбасс: писатель и время» про те, що «… М. Петренко умер в родном Славянске…»…

   …Амвросій Метлинський … залишив нам біографічну довідку, якою супроводжував у «Южном российском сборнике» за 1848 рік … На цю пожиттєву біографію потім будуть посилатись усі, хто писав про нашого і про лебединського земляка. Ось її повний текст:

   «Петренко, Михайло Миколайович, народився в 1817 році, проживав та вивчав мову і побут народу в місті Слов`янську і його околицях, Ізюмського повіту; закінчив навчання в 1841 році в Харківському університеті, а потім поступив на службу по цивільному відомству.» … «У всіх наступних виданнях, де друкувалися твори Петренка, його біографія подавалися {друкарська помилка в тексті} на основі цієї примітки Метлинського, зробленої за життя автора. Дивно тільки, що уже тоді Метлинський допустився помилки: вперше твори Петренка були надруковані не в «Молодику» (1843), а в альманасі «Сніп» (1841), - писав знаний дослідник творчості Михайла Петренка критик і літературознавець Гр. Нудьга …

   Про самого М. М. Петренка мало що відомо і в Лебедині. А якщо і є якісь факти, то вони, як і в Слов`янську, потребують уточнення. Єдине, що встановлено, це роки народження його дітей: сина Миколи – 1849 р., дочок: Людмили – 1851 р., Марії – 1855 р. і сина Евграфа – 1857 р. Рік народження доньки Варвари невідомий. Всі вони жили і працювали на Лебединщині. {Для написання останньої фрази у автора не було підстав}

   Михайло Миколайович, як відомо, прожив мало – 45 років і похований у Лебедині на Покровському кладовищі. {Місце поховання Михайла Петренка на кінець 2012 р. не встановлене} Як пише автор у цих рядках директор Лебединського художнього музею В. І. Кравченко, «Старожил Лебедина 86-річна Меланія Василющенко в 1993 році стверджувала, що сімейні поховання Петренків знаходились праворуч при вході на Покровське кладовище. Запам`яталось їй і фото М. Петренка в еполетах на одному з них.

На початку 30-х років багато надгробків і самих поховань було знищено. Є дві цілком вірогідні версії (обидві належать покійній М. Василющенко): а) місцем поховання може бути одна з могил із старезним масивним і почорнілим хрестом; б) поряд із цією могилою знаходиться надгробок, де теж міг бути похований М. Петренко. На жаль, фото місця поховання М. Петренка немає. {Припущення про місце поховання Михайла Петренка досить суперечливі}

   12 листопада 1992 року на будинку №4 по вулиці Щербакова встановлено меморіальну дошку … на якій викарбувано: «В цьому будинку з 1849 по 1862 рр. жив видатний український поет-романтик Петренко Михайло Миколайович (1817 – 1862 рр.). У місті Лебедині є вулиця Михайла Петренка, а в музеї Т. Г. Шевченка – куточок поета-земляка….{На жаль, цього куточка вже немає й давно}

   В українській літературі творчість М. Петренка значною мірою вже опрацьована. Це зробили критики й літературознавці протягом півтора століть. А от його життєвий шлях мало знаний і потребує всебічного вивчення. Так звані «білі плями» у його біографії – це проблема не тільки професіоналів, а й людей допитливих, неспокійної вдачи: краєзнавців, істориків, філологів, щоб спільними зусиллями зібрати все, що стосується особи М. Петренката його роду.

   А «білих плям» у біографії поета-романтика ще дуже й дуже багато. Назву лише кілька найбільш значних, на які, на жаль, досі немає відповіді:

   1. У літературі немає ніяких відомостей про матір поета (прізвіще, ім`я по батькові, роки її життя, соціальне походження).

   2. Досі невідомо, якого дня і місяця народився Петренко

   3. Зараз у Слов`янську називають кілька місць, де, за переказами, знаходилася садиба Петренків і ті будинки, про які веде мову відомий літературознавець з Санкт-Петербурга П. Жур (хутір Торецький, вулиця Ізюмська (Шевченка). Ці факти потребують деталізації. {Зараз, у 2012 році можна говорити не про деталізацію, а про початок глибокого дослідження, необхідного для пошуку відповідей на багаточисельні питання}

   4. Чому М. Петренко навчався саме в Харківській гімназії?

   5. Де з 1841 по 1844 роки перебував поет, чим займався з часу закінчення університету?

   6. Не вірится, що в архівах неможливо знайти документальні підтвердження про роботу брата поета – Олексія в Слов`янську на посаді секретаря міської ратуші з 1849 року.

   Можливо, що котрісь з наведених думок і фактів про Петренка викличуть заперечення або потребуватимуть уточнення. Власне, ця розмова і переслідує саме таку мету. Час невблаганно стирає минуле, і завдання полягає в тому, щоб якмога швидше відповісти на названі запитання, як і багато інших. Наш земляк вартий такої уваги і турботи. Це буде цінним внеском у розквіт культури нашої незалежної держави – України.

   Основні дати життя і творчості поета

1809 – за рішенням сходу міщан Слов`янська «особистому дворянинові» Миколі Гавриловичу Петренку виділено під садибу три десятини землі між річками Тор і Бакай.

1817 – народився Михайло Миколайович Петренко. Він був старшим сином у сім`ї …

1833 – П. Грабовський твердив, що юний Петренко належав до літературного гуртка П. Кореницького в Харкові і славився там влаштуванням українських концертів.

1836-1841 – навчався на юридичному факультеті Харківського університету …

1844 – 13 червня – призначений канцелярським чиновником Харківської палати карного суду.

           13 серпня – затверджений у чині губернського секретаря.

             19 вересня – призначений старшим помічником столоначальника.

1845 – з 6 липня виконує обов`язки столоначальника.

1846 – з 17 серпня – столоначальник карного суду, там же йому присвоєно чин колезького секретаря …

1847 – 16 серпня призначений на посаду колезького секретаря Вовчанського повітового суду.

1848 - …

         - одружений з дворянкою Анною Євграфівною Миргородовою. Мали п`ятеро дітей. Є дані, що не всі вони вижили у дитинстві.

1849 – з 6 липня – повітовий стряпчий в м. Лебедин (зараз Сумської області), якийсь час працював наглядачем повітового училища.

         - Молодший брат М. Петренка Олексій, не закінчивши з невідомих причин Харківську губернську гімназію, почав працювати секретарем Слов`янської городової ратуші.

{І в даній роботі автор не згадує про Павла. Коли говорять про Олексія, «випадає» Павло. І навпаки …}

1856 – нагороджений бронзовою медаллю «В память о войне 1853-1856 гг.» …

1862 – 25 грудня М. М. Петренко помер у чині колезького асесора. Похований у м. Лебедин, на Покровському кладовищі …».{Місце поховання Михайла Петренка на кінець 2012 р. не встановлене}

   Следует отметить, что в своей работе И. Овчаренко все-таки воздержался от многих угарных мыслей своих земляков, хотя и включил эти источники в список использованной литературы (т. е. был с ними знаком).

 

   У 2005 р. в Слов'янську видана книга І. Овчаренка «Крізь далеч років» [16].

У книзі другорядно згадується Михайло Петренко без його біографічних довідок.

 

   Результатом дослідження, може бути великий список висновків, але вони вочевидь для тих, хто ознайомився з цією роботою.

   Проте, хотілося б зробити акцент лише на деяких:

   1. Із згаданих А. Абрамова та Н. Корнієнко, швидше за все, А. Абрамов першим почав збирати записи саме про Михайла Петренка (не по Петренкам взагалі), проте, впродовж довгого часу не намагався їх популярізовати.

   2. Пізніше, до цього процесу підключилася Н. Корнієнко. Результати її пошуків (їй допомагали студенти) відрізнялися від результатів А. Абрамова. Швидше за все, краєзнавці контактували з представниками різних родів Петренків. Не виключено, що й студенти інколи помилялися. Могли заважати учбовий процес, заліки та таке інше…

   3. Схоже, що якийсь консенсус А. Абрамов та Н. Корнієнко знайшли лише в питаннях «местопроживания семьи Петренко». «Там» дійсно колись якийсь рід Петренків отримав земельний наділ й проживав. Але, Петренко проживали й в інших частинах міста та його околицях...

   4. І. Овчаренко, спочатку, в своїх публікаціях спирався лише на матеріали від Н. Корнієнко, хоча багато років знав про те, що А. Абрамов має в своєму розпорядженні якусь інформацію про Петренків. Можливо, були підстави сумніватися в цих записах? Або А. Абрамов не хотів «поділитися» інформацією?

   5. На певному етапі І. Овчаренко запустив в обіг й інформацію від А. Абрамова, вибірково…

   Були потрібні нові думки?

   6. Схоже, що ідея про Павла не імпонувала Н. Корнієнко (якщо вона знала про цього персонажа, звичайно). Посилаючись на неї, І. Овчаренко на перших етапах писав про братів Михайла та Олексія.

   Потім, в публікаціях І. Овчаренка з'явився Павло (із записів археолога), проте, журналіст все-таки не вірив в цього персонажа (намагався не згадувати його в послідующих публікаціях). Нагадаємо, в записах А. Абрамова йдеться лише про двох братів – Михайла та Павла (інших сестер та братів у них не було?).

   7. Деякі автори вирішили використати ситуацію й Михайла, Павла та Олексія безпідставно оголосили братами.

   8. На деяких етапах розвитку даного питання, слов'янські ентузіасти намагаясь легенько десь підчипити нової інформації, та й обнадіяні «позитивними» результатами по «схрещуванню» родів, додали ще в цю компанію й Дмитра Івановича.

   Навіть немає сумніву, що в подальших публікаціях число рідних братів Михайла (сестрами слідопити нехтували) могло зростати й зростати...

   9. Цей список висновків можна продовжити, звичайно. Проте, не будемо цього робити й сподіваємося, що для цього не буде приводу.

 

   Розглядаючи сьогоднішній стан Теми в цілому, стають зрозумілими мотиви, якими керувалися деякі автори, публікуючи сумнівні матеріали про Михайла Петренка.

І. Овчаренко до числа цих авторів не входить.

   Наявність «зручної» теми, привертала увагу любителів самопіара впродовж десятиліть.

   Ситуація змінилася. Зараз все не так просто, як було раніше...

   Для тих, що бажають задовольнити свої амбіції в збиток документальної концепції Теми, доцільно обережно підшукати собі іншу тематику для самовираження...

   Оповідь про слов'янський період життя Михайла Петренко та його батьків (від слов'янських авторів) побудована на переказах й домислах, не має жодного документального підтвердження, що в даному випадку адекватно твердженню про те, що описані слов`янцями історії не мають жодного відношення до роду Петренків, до якого належав і Михайло Миколайович Петренко.

   Сучасні автори використовували сумнівну інформацію для своїх побудов, що завело Тему в безвихідь.

   Розуміючи пікантність ситуації, вони намагаються, якось врятувати очевидне дурне положення, в яке попала, хай не вся, але деяка частина слов'янської краєзнавчої школи. Посилаючись на шанованих місцевих краєзнавців, які стояли у витоків помилки, автори апелюють до чисто людського співчуття земляків, намагаючись збудити у них якісь відчуття, які лише неосвіченим людям можуть здатися патріотичними.

   Замість того, щоб зібрати всі доступні у Слов'янську записи краєзнавців про Михайла Петренка й критично їх вивчити, вони, насправді, стопорять процес оздоровлення Теми, вважаючи, що це дозволить залишити в недоторканості їх репутацію.

   Не варто відводити громадську думку на узбіччя, розчищаючи собі дорогу для подальших сумнівних побудов. Спроба відтягнути розгляд реалій, пов'язаних з життям Михайла Петренко в Слов'янську, є елементарною неповагою до Поета, жителів Слов'янська та міста.

   Сподіваємося, адміністрація міста допоможе краєзнавцям стати на дорогу пошуку істини, що приведе до різкого оздоровлення обстановки.

   Всі люди помиляються й це аксіома. Не треба це пов`язувати з суто людською повагою до місцевих кумирів. Їх гідність від цього не постраждає.

 

   Підводячи підсумки цього невеликого дослідження, хотілося б сподіватися, що «Розум переможе» й пошана до Земляка в місті Слов'янську виявлятиметься в гармонії Справи й Слова, за що славянцам будуть вдячні ті, хто знайомий з творчістю Михайла Петренка та нащадки роду Петренків, представником якого був Михайло Миколайович.

   Література

1. Сніпъ, украинскій новорочник. Закрутив Александръ Корсунъ. Друковано в университетській штампарні. – Харьківъ, 1841.

2. Молодикъ на 1843 годъ. Украинскій литературный сборникъ, издаваемый

И. Бецкимъ (две части). Часть вторая. Въ университетской типографіи. – Харьковъ, 1843.

3. Южный русскій зборникъ. Альманах. Изданіе Амвросія Метлинскаго. Въ университетской типографіи. – Харьковъ, 1848.

4. И. Овчаренко. «Дивлюсь я на небо» // Газета «Социалистический Донбасс». №153 (2 июля). – Донецк, 1956.

5. І. Овчаренко. Поет цікавий, талановитий (До біографії М. Петренка). // Газета «Комуніст», 15 серпня. – Слов`янськ, 1984.

6. І. Овчаренко. Дав пісню крилату. // Журнал «Донбас», №4. – Донецьк, 1988, с. 96-97.

7. І. Овчаренко. «Основні дати життя і творчості Михайла Петренка» // Газета «Совет – 95», 27 мая. – Славянск, 1991.

8. Іван Овчаренко. Літературне Придінців`я (Письменники в нашому краї). «Лебідь». – Слов`яногірськ, 1994.

9. І. Овчаренко. Йому жити у віках (Михайло Петренко). // Літературно- краєзнавче видання. – Слов`янськ, 1997.

10. І. Овчарнко. «Перші видавці творів поета». // Газета «Вісті», 4 листопада (№122). – Слов`янськ, 1997.

11. І. Овчарнко. «Криза самосвідомості». // Газета «Вісті», 23 липня. – Слов`янськ, 1998, с. 2.

12. І. Овчарнко. «Петренківське небо Лебедина». // Газета «Вісті», 10 грудня. – Слов`янськ, 1998, с. 2.

13. І. Овчарнко. «Нові подробиці життя поета-земляка». // Газета «Вісті», 22 травня (№57). – Слов`янськ, 1999.

14. І. Овчаренко. Муза святих гір. // Святогірськ у літературі та мистецтві. «Печатный двор». – Слов`янськ, 2003.

15. І. М. Овчаренко. Слов`янський сокіл (Михайло Петренко). // Історичний нарис. Національна Спілка письменників України. «Журнал «Донбас»». – Донецьк, 2004.

16. І. Овчаренко. Крізь далеч років (Письменники в нашому краї). «Печатный двор». – Слов`янськ, 2005.

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.