ПОЕЗІЇ, ЩО ДРУКУВАЛИСЯ ЗА ЖИТТЯ М. ПЕТРЕНКА

         Поетичні твори М. Петренка за життя поета друкувалися у таких трьох виданнях:

в альманасі «Сніп», впорядкованому О. Корсуном (Х., 1841), – добірка віршів під спільною назвою «Думки»; у збірнику «Молодик на 1843 год» (Частина 2), впорядкованому І. Бецьким (Х., 1843), – два вірші; в «Южном русском зборнике», впорядкованому А. Метлинським (Х., 1848) – цикл віршів «Думи та співи», у який увійшли всі доти видрукувані твори, за винятком вірша «Дума про батька» (який було в новій редакції надруковано в цьому ж збірнику, тільки окремо від циклу) та вірша «Гей, Іване» пора…» (вірша, який з якихось причин не був поміщений в «Южном русском зборнике»), а також твори нові, доти не друковані.

   Прижиттєві видання виступають джерелом текстів поезій М. Петренка. Є підстави гадати, що всі ці публікації робилися з відома і за участю самого поета.

   Твори, які були свого часу друковані в «Снопі» та «Молодику», при передруку в «ЮРЗ» зазнали певних – більших чи менших – редакційних змін. При цьому стосовно кожного з творів найбільш авторитетною варто вважати останню прижиттєву публікацію. Так, приміром, існує дві редакції вірша «Дивлюся на небо та й думку гадаю…»: одна – в альманасі «Сніп», друга – в «ЮРЗ»; дві редакції вірша «Схилившись на руку, дивлюся я…»: одна – в збірнику «Молодик», ч. 2, друга – в «ЮРЗ»; і т.д.

   Поетичні твори М. Петренка подаються в тому порядку, в якому вони з’явилися в циклі «Думи та співи», із доданням двох інших творів, що в цей цикл не увійшли.

   Адаптацію текстів віршів Михайла Петренка до сучасних українських мовних норм здійснено завідуючим відділом української класичної літератури ІЛ ім. Т. Г. Шевченка НАН України к. ф. н. М. П. Бондарем).

 

Недоля

 

 

СЛОВ`ЯНСЬК

 

 

ТЕБЕ НЕ СТАНЕ В СИХ МІСЦЯХ

 

 

ТУДИ МОЇ ОЧІ, ТУДИ МОЯ ДУМКА

 

 

ВЕСНА

ДУМИ МОЇ, ДУМИ МОЇ

 

 

ДУМА ПРО БАТЬКА

 

 

ГЕЙ, ІВАНЕ, ПОРА

 

 

ІВАН КУЧЕРЯВИЙ

 

 

ЯК В СУМЕРКИ ВЕЧІРНІЙ ДЗВІН

МИНУЛИСЯ МОЇ ХОДИ ЧЕРЕЗ ОГОРОДИ

 

 

НЕБО

 

 

ОЙ БІДА МЕНІ, БІДА

 

 

НЕДУГ

 

 

ЧОГО ТИ, КОЗАЧЕ, ЧОГО ТИ, БУРЛАЧЕ

ДУМИ ТА СПІВИ»

«Думи мої, думи мої…». Вперше надруковано в «ЮРЗ», с. 31 – 32, як вступний вірш загального циклу «Думи та співи».

Небо. Сформовано як цикл (триптих) у межах загального циклу «Думи та співи» у «ЮРЗ». Окремо кожен із віршів триптиха друкувався раніше. Твори, що входять до складу триптиха, не нумеровані; нумерація проставлена упорядником.

 

«Дивлюся на небо, та й думку гадаю…». Вперше надруковано в альманасі «Сніп», с. 175 – 176, під назвою «Недоля» та з епіграфом «“В минуту жизни трудную / Теснится в сердце грусть…” Лермонтов». Цим віршем відкривався цикл «Думки» як окремий (шостий) розділ альманаху, сформований з творів М. Петренка. У «ЮРЗ» заголовка не має, епіграф відсутній. Подається за «ЮРЗ», с. 32 – 33.

 

«По небу блакитнім очима блукаю…». Вперше надруковано в альманасі «Сніп», с. 178 – 179, як четвертий вірш циклу «Думки»; вірш у «Снопі» не озаголовлено. У «ЮРЗ» вірш фігурує яу другий твір циклу «Небо». Подається за «ЮРЗ», с. 33 – 35.

 

«Схилившись на руку, дивлюся я…». Вперше надруковано у збірнику «Молодик», ч. 2, Х., 1843, с. 101 – 102, під заголовком «Вечір». Передруковано у виданні: «Южный русский зборник», с. 35 – 36, де фігурує як третій, завершальний твір циклу «Небо»; заголовок відсутній. Подається за «ЮРЗ».

 

Весна. Вперше надруковано у виданні: «Южный русский зборник», с. 36 – 37. Подається за цим виданням.

Слов’янськ. Цикл, що складається із чотирьох творів, доти ніде не друкованих («Ось, ось Слов’янськ! моя родина!..», «Чи бачив хто слов’янськую дівчину?..», «Рай цілий радості і пекло мук…», «Далеко од родини…»); вміщено у «ЮРЗ», с. 37 – 43.

 

«Ось, ось Слов’янськ! моя родина!..». Вперше надруковано у виданні: «Южный русский зборник», с. 37 – 38. Подається за цим виданням.

П о р і ч ц і   Т о р у. Тор – тодішня назва річки Сухий Торець, притоки Казенного Торця (який, в свою чергу, є притокою Сіверського Дінця); Сухий Торець (Тор) впадає у Казенний Торець на південній околиці міста Слов’янська.

«Чи бачив хто слов’янськую дівчину?..». Вперше надруковано у виданні: «Южный русский зборник», с. 39 – 40. Подається за цим виданням.

 

«Рай цілий радості і пекло мук…». Вперше надруковано у виданні: «Южный русский зборник», с. 40 – 41. Подається за цим виданням.

 

«Далеко од родини…». Вперше надруковано у виданні: «Южный русский зборник», с. 42 – 43. Подається за цим виданням.

 

«Тебе не стане в сих місцях…». Вперше надруковано у виданні: «Южный русский зборник», с. 43 – 45. Подається за цим виданням.

 

«Туди мої очі, туди моя думка…». Вперше надруковано в альманасі «Сніп», с. 183 – 184, як сьомий, останній твір циклу «Думки»; вірш заголовка не має. Передруковано в «ЮРЗ», с.45 – 46, із чималими редакційними змінами. Подається за «ЮРЗ».

 

«Як в сумерки вечірній дзвін…». Вперше надруковано в альманасі «Сніп», с. 176, як ненумерований другий вірш циклу «Думки», де мав заголовок «Вечірній дзвін». Передруковано в «ЮРЗ», с. 46 – 47, без заголовка. Вірш М.Петренка є переспівом вірша російського поета І.Козлова (1779 – 1840) «Вечерний звон» (1828), який, в свою чергу, є перекладом вірша ірландського поета Томаса Мура (1779 – 1852) «Those evening bells…» (1818). Подається за «ЮРЗ».

 

«Ой біда мені, біда…». Вперше надруковано в альманасі «Сніп», с. 181 – 183, як ненумерований шостий вірш циклу «Думки», де мав заголовок «Брови». Передруковано в «ЮРЗ», с. 47 – 49, без заголовка. Подається за «ЮРЗ».

«Минулися мої ходи…». Вперше надруковано у виданні: «Южный русский зборник», с. 49 – 50. Подається за цим виданням.

 

«Чого ти, козаче, чого ти, бурлаче…». Вперше надруковано в альманасі «Сніп», с. 177 – 178, як ненумерований третій вірш циклу «Думки», де мав заголовок «Смута». При передруку в «ЮРЗ», с. 51, заголовок знято, сам текст вірша було перероблено – по суті, змінено (головним чином, шляхом скорочення) ліричний сюжет у частині мотивації «смути» героя: якщо у тексті твору, вміщеному в «Снопі», присутній був мотив «руйнування козацької волі», а у фіналі його міститься роз’яснення, що звільненням героя від «смути» має стати ситуація, «коли лях поганий покине Вкраїну», – то у тексті вірша, вміщеного в «ЮРЗ», такий мотив усунуто, натомість підсилено мотив інший: відсутності любовного одклику на бажання героя здобути «пару». Усунення з тексту вірша мотиву «козацької волі» не означало відхід поета від цієї проблематики – адже вона й представлена у вірші «Гей, Іване! пора…», і одержала подальшу розробку у такому новоопублікованому в «ЮРЗ» творі, як «Іван Кучерявий», – на нашу думку, усунення подвійної мотивації внутрішнього (осмученого) стану героя пішло на користь творові: мотив роздумів з приводу «пари» одержав увиразнення, натомість фінал твору звільнено від прямолінійності артикуляцій традиційної на той час козацької теми. Докорінність переробки твору зумовлює потребу навести первісний, видрукуваний у «Снопі», його варіант.

СМУТА

Чого ти, козаче, чого ти, бурлаче,

Як вітер осінній в дуброві заплаче,

Головоньку склониш, слізьми обіллєшся,

Від горя, від смути у поле плетешся?

Хіба ж ти, козаче, із вітром здружився,

Що вітер заплакав, а ти зажурився?

Хіба тобі нізким ділитися горем,

Як тількищо з вітром, як тількищо з полем?

Хіба ж хто руйнує козацькую волю?

Хіба ж помарніло у чистому полю?

Схотілось гуляти – багацько простору

Від чорного Бугу до тихого Тору.

Чого твої очі, – такі ясні очі,

Як зірки вкраїнські осамій півночі,–

Сльозами наллються, як глянуть на гори,

Де сонечко красне сідає у морі?

Ой, мабуте, мила твоя там витає,

Де сонечко ясне за гори сідає!

Ой, мабуте, хлопче, недобра та мила,

Що хлопця навіки без жалю згубила!

Як орлиця в лісі весною воркує,

Чого твоє серце, козаче, сумує?

Чого воно тихне, либонь умирає,

Коли соловейко в садку заспіває?

Як наші дівчата смерком коло хати

Зачнутьсобі гарно співанки співати, –

Чого ти, козаче, тоді не співаєш,

А тількищо нишком слізки утираєш?

Хіба ж тобі жити на світі не мило,

Що очі померкли, а личко змарніло?..

Закинь же, козаче, за гору кручину –

Вона ужене-бо тебе в домовину.

«Не кину кручини!– козак відвічає,–

Нехай болить серце, нехай ізниває!

Тоді тільки, братці, всю смуту покину,

Коли лях поганий покине Вкраїну».

   Основний варіант твору подається за «ЮРЗ».

В і д   ч о р н о г о   Б у г у   д о   т и х о г о   Т о р у. Йдеться про південні простори України, на яких протягом століть велися воєнні дії за участю козацького війська. Тор – див. примітку до вірша «Ось, ось Слов’янськ! моя родина!..».

 

Іван Кучерявий. Жанр твору має ознаки і циклу, і балади, і поеми (скоріш усього, не завершеної, оскільки герой, ім’я якого дало заголовок творові, у сюжеті твору іще не з’явився). Чотири частини твору нумеровані у першодруку. Вперше надруковано у виданні: «Южный русский зборник», с. 52 – 55. Подається за цим виданням.

С а м а р (Самара) – річка на Лівобережній Україні, бере початок на помежів’ї теперішніх Донецької та Харківської областей, тече по території Дніпропетровщини; ліва притока Дніпра. Місцевість довкола річки Самари ставала у XVI – XVIIст. полем воєнних протистоянь українського козацтва та турецько-татарських загарбників; фігурує у фольклорі (думи «Три брати самарські», «Отаман Матяш Старий»).

С а у р - м о г и л а – відома з історії та оспівана в українському фольклорі (дума «Втеча трьох братів з Азова», пісня «Ой не знав козак, ой не знав Супрун») висота на Донецькому кряжі (розташована у теперішньому Шахтарському районі Донецької області). Знакова географічна точка в міфологічній та реальній історії України, відома з ранніх козацьких часів; у серпні 1943 р. – місце жорстокої битви німецько-фашистських та радянських військ за оволодіння висотним плацдармом (нині існує музей війської слави «Савур-могила»).

У   п о л ь с ь к і й   В к р а ї н і. Йдеться про територію Правобережної України, яка у XVI – XVIIст. була об’єктом міждержавних суперечок і підпорядковувалася переважно Польській короні (приміром, таке підпорядкування мала за Андрусівським перемир’ям 1667 р. та договором про «Вічний мир» 1686 р.). Пор. у вірші «Гей, Іване! пора…»: «Треба їхать за Дніпр <…> / І із Польщі сюди…». Варто зауважити, що певний, втім, нетривалий, час на початку XVIIст. (після Деулінського перемир’я 1618 р.) володіння Польщі простягались аж до Слобожанщини.

В   т у   г о д и н у,   я к   Б у ш   р у й н у в а л и. Буш (Буша) – давнє, відоме з доісторичних часів поселення на території України (тепер – село в Ямпільському районі Вінницької області); в часи визвольної війни українського народу середини XVIIст. – укріплене місто, що відігравало значну роль у боротьбі проти польської шляхти. Відомим є героїчний опір населення цього міста спробам його захопити у 1654 р. (Отже, приблизно до цього часу приурочено дію у творі «Іван Кучерявий»).

В   С в я т і   Г о р и. Святі Гори – урочище на високому березі річки Сіверський Донець неподалік міста Слов’янська (на півночі Донецької області), на якому в часи життя поета був розташований чоловічий Святогорський Успенський монастир, місце масового паломництва. У 1922 – 1991 роках не функціонував, нині – Свято-Успенська Святогорська Лавра (Українська Православна Церква Московського Патріархату).

Недуг. Ліричний цикл із чотирьох віршів, нумерованих у першодруку. Вперше надруковано у виданні: «Южный русский зборник», с. 55 – 60. Цим твором завершується загальний цикл «Думи та співи» у «ЮРЗ». Подається за зазначеним виданням.

Х о д е   х в и л я   п о   О с к о л у. Оскіл – ріка, найбільша з лівих приток Сіверського Дінця; початок бере в Курській області Російської Федерації, тече по території західної частини Харківської області, на річці розташовані такі населені пункти, як Дворічна, Куп’янськ, Борова.

Дума про батька. Вперше надруковано у збірнику «Молодик», ч. 2, Х., 1843, с. 121 – 123, під заголовком «Батьківська могила». Передруковано у виданні: «Южный русский зборник», третя частина, с. 43 – 44, де вірш, позначений певними редакційними змінами, одержав заголовок «Дума про батька». Парадоксальним чином існування цієї другої редакції вірша, друкованої в «ЮРЗ», не зауважено у перевиданнях творчості М. Петренка, здійснених у ХХ ст. (див. нижче), де наводиться лише перша редакція – «Батьківська могила». Подається за «ЮРЗ».

«Гей, Іване! пора…». Вперше надруковано в альманасі «Сніп», с. 179 – 181, як пятий твір циклу «Думки»; вірш заголовка не має. У публікації «ЮРЗ» не увійшов. Подається за альманахом «Сніп».

М и н у в   Д о н е ц ь,   м и н у в   Т о р е ц ь   /   І   с т е п ’ю скач е   п о   С а м а- рі. Мова йде про річки на Лівобережній Україні: Донець – Сіверський Донець, Торець – очевидно, Казенний Торець, притока Сіверського Дінця; на цій річці розташоване місто Слов’янськ, оспіване поетом. Самара – див. примітку до твору «Іван Кучерявий». У віршеві окреслено рух вершника у західному напрямі, почергове минання ним річок, де вираз «степ’ю скаче по Самарі», можливо, означає те, що початкова течія річки Самари пролягає по степовій місцевості і час від часу пересихає.

Л е т и т ь   п о   П о л ь щ і   м о л о д е ц ь. Див. примітку до твору «Іван Кучерявий». Ймовірно, слід розуміти цей вираз так, що вершник переправився через Дніпро і перебуває на території України, яка на той час підлегла була Польщі.

   Підготовка текстів поезій М. Петренка для сьогоднішніх видань – у ситуації, коли український правопис в основному уніфікований і при цьому має певні (в окремих випадках – значні) відмінності від видань першої половини ХІХ століття, в яких друкувався М. Петренко і в яких було культивовано варіанти правопису (інколи – експериментальні) на розсуд і за уявленнями видавця чи редактора, – висуває деякі проблемні питання.

   Ближче до нашого часу передрук поетичної спадщини М. Петренка здійснено в таких вагомих виданнях, як: Забіла В., Петренко М. Поезії / Упорядкування, вступна стаття і примітки Г. А. Нудьги. – К.: Радянський письменник, 1960 (серія «Бібліотека поета»); Українські поети-романтики 20 – 40-х років ХІХ ст. / Упорядкування, підготовка текстів, біографічні довідки і примітки Б. А. Деркача. – К.: Дніпро, 1968; Українські поети-романтики: Поетичні твори / Упорядкування і примітки М. Л. Гончарука. – К.: Наукова думка, 1987 (серія «Бібліотека української літератури»). Відзначаючи безперечний внесок цих видань у справу популяризації творчості українських поетів, не можна не зауважити, що спроби переведення правопису видань, в яких за життя друкувався М.Петренко, на правопис сучасний у виданнях щойно зазначених не в усьому можуть бути визнані задовільними. (Приміром, у виданні 1960 р. 3-ій рядок вірша «Дивлюся на небо та й думку гадаю…» звучить: «Чому мені, боже, ти крильців не дав?», тоді як у варіантах, опублікованих і у «Снопі», і в «ЮРЗ», засіб льоту виглядає значно могутнішим – відповідно: «Чому мені, Боже, Ти крилля не дав?» та «Чому мені, Боже, ти криллів не дав?». В усіх трьох трьох зазначених виданнях 1-ий рядок циклу «Слов’янськ» має вигляд: «Ось-ось Слов’янськ! моя родина!», тобто цим «ось-ось», поданим через дефіс, означується хіба що настрій очікування, деякої недостатності абощо, тоді як у першодруку ці слова подані через кому – «ось, ось» – і мають значення радісного, врочистого оклику прибульця від безпосереднього споглядання міста, близького серцю, більше того – ще одного, повторного і підсиленого вислову почуття від погляду на місто. Подібних прикладів із зазначених видань можна навести чимало). Головна хиба текстів цих видань – надто жорстка лексична правка текстів-першодруків (правка, проведена, можливо, не так упорядниками, як видавничими редакторами, проте – за вимушеною «згодою» упорядників); втім, дещо меншим ступенем такої жорсткості відзначається видання 1987 р.

В текстах віршів поряд із адаптацією текстів до сьогоденних правописних норм мірою можливого збережено особливості своєрідної лексикологічної позиції поета, якому були не чужі і ряд слобожанських діалектизмів, і поодинокі лексеми, в українському мовознавстві пізніших часів кваліфіковані як русизми (на жаль, мова поезій М. Петренка ще не стала об’єктом дослідження з боку лінгвістів, хоча цілком заслуговує такого дослідження). Так, у поданих текстах повторено ряд правок, які уже здійснені при перевиданнях творів М.Петренка. Ряд відмінностей першодруків проти нинішнього правопису можна віднести до неточностей чи дещо не схожих на сьогоденні фонетичних уявлень людини першої половини ХІХ ст. у транскрибуванні того чи іншого слова, приміром, замість счастя подаємо: щастя (у цілому ряді творів), сердце – серце (у цілому ряді творів), жалістливі – жалісливі («Недуг», 3-ій розділ), козацськую – казацькую («Смута»), безкедам – бескедам («Думи мої…»), зальє, льються, обільєшся та под. – заллє, ллються, обіллєшся та под. (у багатьох творах), зхили – схили («Недуг», 2-ий розділ), совсім – зовсім («Минулися мої ходи…»), каратаю – коротаю («Дивлюся на небо…»), можно – можна («По небу блакитнім очима блукаю…»), у вочах («Тебе не стане…») – ув очах («Тебе не стане…»), мерщі – мерщій («Гей, Іване…»); усуваємо пом’якшення р у випадках: Самарь – Самар («Іван Кучерявий»), ударь – удар («Недуг», 1-ий розділ), гірько – гірко («Недуг», 1-ий розділ); написання у першодруку по весні («Далеко од родини…») вважаємо доцільним подати як прислівник повесні (тобто, не опісля весни, а в час весни, навесні); приведення до норм нинішнього правопису вбачаємо слушним у заміні щире – щиро (прислівник, «Ой біда мені, біда…»), тількі – тільки («Смута», із альманаху «Сніп»), лучше – лучче (остання форма зустрічається як діалектизм; «По небу блакитнім очима блукаю…», «Минулися мої ходи…»); найбільш істотним корегуванням є заміна лексем міста, містах («Тебе не стане…») на місця, місцях (така заміна навряд чи може базуватися на фонетичній близькості слів місто і місце, але необхідна для смислового їх розрізнення у відповідному віршеві поета). З відмінами супроти першодруку подно й головні топоніми циклу «Слов’янськ»; так, у першодруку стоїть: Славьянск (назва міста, що дала заголовок для циклу), славьянки, славьянськую, славьянські, що відтворено відповідно як: Слов’янськ, слов’янки, слов’янськую, слов’янські. Корегування в напрямку зближення до сучасного правопису зроблено і в інших, більш звичайних випадках.

   Разом з тим, прагнучи бодай почасти представити мовну самобутність М.Петренка і навіть і в популярному (загального культурного спрямування) виданні ощадливо підійти до текстів поета, було залишино написання: самотному («Схилившись на руку, дивлюся я…»), брожу («Далеко од родини…»), ввесь («Чи бачив хто слов’янськую дівчину?..», «Рай цілий радості…», «Далеко од родини…»), вечером («Ось, ось Слов’янськ!..»), засьяли (а не засяли, як у попередніх перевиданнях ХХ ст.; «Рай цілий радості…»), люде («Чого ти, козаче…»), приковала («По небу блакитнім очима блукаю…»), в очіх («Схилившись на руку, дивлюся я…») оттак («Іван Кучерявий», 4-ий розділ, «Далеко од родини…), принялася («Іван Кучерявий», 4-ий розділ), єї (у ролі присвійного займенника, «Іван Кучерявий», 4-ий розділ), незкінчанне (у формі: нескінченне; «Недуг», 3-ій розділ), полегли (а не полягли, як у попередніх перевиданнях ХХ ст.; «Дума про батька»), тманних (а не тьмяних, як у попередніх перевиданнях ХХ ст.; «Гей, Іване!..»); а також декілька інших слів і словоформ, тут не вимічених. Залишено паралельне авторське написання у словах тільки та тілько, хоч та. хоть, що зустрічається в тих чи інших творах. Варто звернути увагу, що такі слова, як Слов’янськ, слов’янські та похідні від них мають у відповідному циклі творів рухомий наголос – як на першому, так і на другому складах, у тексті цього різного наголошення не вимічаємо.

Использование материалов с сайта допускается в статьях, книгах и публикациях с обязательной ссылкой на сайт. Все материалы сайта могут использоваться исключительно в некоммерческих целях и не должны использоваться для извлечения прибыли.