Словник термінів

   Не завжди просто зорієнтуватися в «назвах» чинів та посад, що зустрічаються, наприклад, при вивченні «Формулярних списків» або «адрес-календарів». Невеликий «тлумачний словник», який надається нижче, включає деяку інформацію, почерпнуту зі сторінок Вікипедії, та дозволить уявити еволюцію чинів і посад, які займав Михайло Петренко, коли служив у відповідних установах.

   Цей «словник» адаптований виключно до даного дослідження і містить відповідний мінімум інформації.

 

Губернії устрій 1796-1863 років:

 

 

 

Губернський секретар – цивільний чин в 1722-1917 роках. Походить від посади губернського секретаря, введеної на початку XVIII століття в губернських канцеляріях. У «Табелі про ранги» від 24 січня 1722 року вперше згадується як цивільний чин XII класу. Надалі чин Губернського секретаря перестав асоціюватися лише з посадою в системі органів місцевого управління, поширившись на всю систему державних установ.

 

Кандидат на отримання чину Губернського секретаря необов'язково був дворянином. Правилами про порядок надання чинів по цивільній службі від 25 червня 1834 року було встановлено, що чин Губернського секретаря дає його володареві право на особисте почесне громадянство.

 

   Закон від 9 грудня 1856 року «О сроках производства в чины по службе гражданской» встановлював, що для здобуття чину Губернського секретаря слід було не менше 3 років прослужити в нижчому чині – Колезьким реєстратором, стільки ж років служби було потрібно і для надання вищого чину (наступного). При здобутті чину за відмінність, термін міг скорочуватися наполовину.

 

   Петлиця або погони чиновника мали дві зірочки (11,2 мм в діаметрі) на одному просвіті, там же була закріплена емблема службового відомства.

 

 

 

Дійсний студент нижче вчене звання в Російській імперії. Привласнювалося особам, що закінчили університет без відмінності (що закінчили з відмінністю удостоювалися звання кандидата). Засноване «Положением о производстве в учёные степени» 20 січня 1819 на додаток до раніше існуючих ступенів кандидата, магістра та доктора. Давало право на чин 14-го класу (Колезький реєстратор), з 1822 р. – 12-го класу (Губернський секретар).

 

   Звання було скасоване університетським статутом 1835 року, проте зберігалося аналогічне для випускників університету, що закінчили курс без відмінностей.          

 

   Звання дійсного студента було скасоване загальним університетським статутом 1884 року.

 

 

 

Колезький асесор – з 1717 по 1917 рік цивільний чин, що зайняв з 1722 року місце VIII класу в «Табели о рангах». До 1884 року відповідав чину майора, а після відміни майорського чину в армії так і залишився десь на рівні між капітаном і підполковником.      

 

   До 1845 року давав потомствене дворянство, потім — лише особисте. Володарі зазвичай служили на посаді реєстратора, секретаря або радника.

 

   У 1809 здобуття чину було обумовлено наявністю вищої освіти, або складанням спеціального іспиту. У 1834 термін вислуги збільшений, а в 1856 скасовані переваги по подальшому наданню чину залежно від освіти.

 

   Офіційна форма звернення до колезького асесора була «ваше високоблагородіє».

 

   Платня колезького асесора по «Своду уставов о службе гражданской» 1842 року складало 135 рублів сріблом. До 1847 року на посадах Російської імперії служило біля 4671 Колезьких асесорів.

 

   Знаком відмінності служили дві зірки на петлицях з двома просвітами.

 

Колезький реєстратор – нижчий цивільний чин XIV класу в «Табелі про ранги» в Росії XVIII-XIX століть. До видання Маніфесту від 11 червня 1845 року, чин давав право на особисте дворянство, потім – лише почесне громадянство.

 

   Погони або петлиці даних чиновників мали один просвіт і одну зірочку (11.2 мм в діаметрі), там же закріплювалася емблема службового відомства.

 

 

 

Колезький секретар – цивільний чин X класу в «Табелі про ранги». Відповідав чинам армійського і кавалерійського поручика, козачого сотника і флотського мічмана. Особи, що його мали, обіймали невисокі керівні посади.

 

   На петлицях або погонах чиновника розміщувалося три зірочки (11,2 мм в діаметрі) на одному просвіті, там же кріпилася емблема службового відомства.

 

 

 

Особисте дворянство - було засновано Петром I і давалося за особисті заслуги (у тому числі тим, хто досяг XIV класу на цивільній службі), не передавалося по спадку і тому не заносилося в родовідні книги.

 

   У 1858 році потомствених дворян було 609 973, особистих і таких, що служать –        276 809; у 1870 р. потомствених дворян було – 544 188, особистих і таких, що служать 316 994.

 

   У губерніях великоросів дворяни в 1858 році складали 0,76 % населення, що було істотно менше, ніж в таких країнах, як Англія, Франція, Австрія і Пруссія, де їх чисельність перевищувала 1,5 %.

 

Особисті дворяни з'явилися одночасно з «Табелью про ранги», тому займали особливе положення.

 

   На відміну від спадкових дворян, їх дворянська гідність не передавалася по спадку, а діти отримували особливий статус «обер-офіцерських дітей». Особисті дворяни отримували право добитися спадкового дворянства вислугою; також до 28 травня 1900 року вони мали право клопотати про його здобуття, якщо їх отці і діди прослужили по двадцять років бездоганно у обер-офіцерських чинах.

 

   Існувало декілька варіантів придбання особистого дворянства, наприклад, «чинами по службі»: для здобуття особистого дворянства згідно з Маніфестом 11 червня 1845 р. «О порядке приобретения дворянства службою» необхідно було дослужитися на дійсній службі: цивільній – до чину 9-го класу (титулярний радник), військовійдо першого обер-офіцерського чину (14-й клас).

 

   Крім того, особи, що отримали чин 4-го класу або полковника не на дійсній службі, при виході у відставку, також визнавалися особистими, але не спадковими дворянами.

 

   Особисте дворянство передавалося браком від мужа до дружини, але не успадковувалося дітьм та потомками. Найбільша кількість особистих дворян була серед офіцерів середньої ланки і чиновників.

 

   Дворянство мало, наприклад, наступні привілеї:

 

- право володіння населеними маєтками (до 1861),

 

- свобода від обов'язкової служби (у 1762-1874, пізніше була введена всесословная військова повинність),

 

- свобода від земських повинностей (до другої половин XIX століття),

 

- право вступу на державну службу і на здобування освіти в привілейованих учбових закладах.

 

Ті, хто отримали дворянство безпосередньо через чин, або внаслідок нагородження орденом, вносилися до книги тієї губернії, куди вони побажають, навіть якщо не мали там жодного маєтку. Це положення існувало до Указу від 6 червня 1904 г «Про порядок ведення родовідних книг для дворян, не записаних в родовідні книги в губерніях».

 

Згідно цього документа на герольдмейстера покладалося ведення загальної для всієї імперії родовідної книги, куди стали вписувати дворян, що не володіли нерухомістю, або що володіли нею в губерніях, де не було дворянських установ. Особисті дворяни до родовідної книги не вносилися, але з 1854 г вони, нарівні з почесними громадянами, записувалися в п'яту частину міської обивательської книги.

 

   Дворяни мали право носіння шпаги. Загальним для всіх дворян був титул «ваше благородіє». Рядом узаконень з 21 квітня 1785 р. до 17 квітня 1863 р. спадкові, особисті, іноземні дворяни не могли піддаватися тілесним покаранням як по суду, так і під час утримання під вартою.

 

Почесне громадянство – форма заохочення особи за видатні заслуги в плані підвищення престижу і добробуту жителів комуни, міста, області, регіону, держави.

 

   Ця форма заохочення особи історично сходить до Великої французької революції з введеним у той час титулом «bourgeois honoraire» (фр.) (почесний громадянин).

 

   Почесне громадянство в Російській імперії стало трансформацією стану іменитих громадян, в 1785 році виділеного з середовища міських обивателів імператрицею Катериною II. У 1832 році імператор Микола I (почесний громадянин Берліна) своїм маніфестом встановив стан почесних громадян Російської імперії. П. г. було скасовано декретом ВЦВК і РНК (РФСР) про знищення станів і цивільних чинів в період революційних подій 1917 року.

 

Провінційний секретар – статський класний чин XIII класу в «Табелі про ранги» в Російській імперії, заснований в 1708 році відповідно до імператорського указу. По статусу був нижче за Губернського секретаря і вище за Колезького реєстратора.

 

В період його існування цей чин давав можливість отримання особистого дворянства. Назва чину походила від посади секретаря, що завідував канцелярією в провінційному правлінні, при воєводі. До третьої чверті XVIII століття чин поступово став перетворюватися на універсальний, не пов'язаний з конкретною посадою.

 

   Після того, як в результаті реформи 1775 років посада провінційного секретаря була скасована, чин досить швидко вийшов з вживання, а в губернські секретарі почали підвищувати «через клас», безпосередньо з чинів XIV класу. З 1884 року даний чин, як і чин армійського прапорщика, застосовувався лише у військовий час, титулувався «ваше благородіє».

 

   Петлиця, або погон чиновника, мав один просвіт і одну зірочку (11,2 мм в діаметрі), там же кріпилася емблема службового відомства. У мирний час такі знаки відмінності носили колезькі реєстратори.

 

Табель про ранги – система звань та чинів Російської шмперії, створена Петром I (закон від 24.1.1722) для встановлення відповідності між різними чинами військової, статської та придворної служб, визначення їхньої ієрархії та правил надання дворянства державним службовцям.

 

Усі чини імперської служби було послідовно розміщено на 14 рівнях (рангах), причому службовцям присвоювалося особисте або спадкове дворянство відповідно до рангу їхнього чину. Кожному чинові відповідала певна службова посада.

 

Цей документ діяв до 1917 року.

 

http://uk.wikipedia.org/wiki/Табель_про_ранги

 

 

 

Титулярний радник – цивільний чин IX класу затверджений «Табелью про ранги» 24 січня 1722 імператором Петром I. Відповідав армійському чину капітана піхоти до 1884 року, штабс-капітана піхоти з 1884 року, штабс-ротмістра кавалерії, чинам козачого підосавула та лейтенанта військового флоту Росії. З 1845 р. давав особисте дворянство.

 

   У зв'язку з тим, що наступний по класу чин колезького асесора давав право на потомствене дворянство, на шляху до чину Титульного радника лежала незрима перешкода, здолати яку різночинцеві-чиновникові було надзвичайне важко. Більшість Титульних радників навіки залишалися в цьому чині.

 

   З 1809 року чин автоматично привласнювався особам, що мали вищу освіту. Для багатьох чиновників після 1845 року досягнення цього чину вислугою було межею мріянь, оскільки він давав їм особисте дворянство і право здобуття спадкового почесного громадянства їх нащадкам.

 

   У XIX столітті Титулярні радники, як правило, обіймали посади старших помічників столоначальників в департаментах міністерств, старших помічників секретарів, протоколістов, реєстраторів і перекладачів в Сенаті, віце-консулів і таке інше.

 

   За станом на 1847 рік, число чиновників з IX по XIV клас («Табель про ранги») складало 50 871 (~ 49,5 % всіх чиновників). Лише у провінційних установах вони могли обіймати посади, що мали відносно самостійний характер.

 

   Платня титульного радника по «Своду уставов о службе гражданской» 1842 року складала 75 рублів сріблом (262 з половиною рубля асигнаціями).

 

   Звернення «ваше благородіє».

 

   Відзнакою служили петлиці з одним просвітом без зірок і емблемою службового відомства по центру.

 

 

 

Скасування чинів. 8 листопада 1917 року на засіданні ВЦВК було прийняте рішення про скасування станів і цивільних чинів, у зв'язку з чим від імені ВЦВК і Ради Народних Комісарів був виданий відповідний указ. Вже 10 листопада його текст був затверджений на засіданні ВЦВК, а 11 листопада схвалений РНК і опублікований. Основні статті декрету свідчили:

 

- Ст.1. Всі стани та станові ділення громадян, що існували донині в Росії, станові привілеї та обмеження, станові організації та установи, а рівно всі цивільні чини скасовуються.

 

- Ст. 2. Всякі звання (дворянина, купця, міщанина, селянина та ін.) титули (княжі, графські та ін.) та найменування цивільних чинів (таємні та інші радники) знищуються і встановлюється одне загальне для всього населення Росії найменування «громадян Російської Республіки».

 

Харківська губернія – губернія Російської імперії в XVIII – початку XX століття і у складі УРСР до 1925 року.

 

   У 1765 році отримала офіційну назву Слобідсько-української губернії з центром в Харкові, в період 1780–1796 рр. називалася Харківським наміснитцтвом. Наміснитцтво «складалося» з наступних повітів: Харківського, Чугуївського, Волчанського, Золочевського, Валковського, Ахтирського, Краснокутського, Богодуховського, Сумського, Міропольського, Белопольського, Лебединського, Недрігайловського, Хотмижського та Ізюмського.

 

   У 1796 році вони були скасовані, а на території Харківського наміснитцтва була відновлена Слобідсько-українська губернія, розділена на 10 повітів: Харківський, Ахтирський, Богодуховський, Валковський, Волчанський, Змієвський, Ізюмський, Купянський, Лебединський, Сумський.

 

   У 1835 році Слобідсько-українська губернія була повторно скасована і на її місці була створена Харківська губернія, яка складалася з одинадцяти повітів.

 

   Остаточне адміністративне ділення сформувалося до 1856 року, коли до складу губернії входило тринадцять повітів.

 

   У Харкові були зосереджені судова влада і військово-окружне управління для Харківської, Курської, Воронежської, Орловської, Екатерінославськой і Тамбовською губерній.

 

Харківська губернія ХІХ столітті:

 

 

 

МЕДАЛЬ «В ПАМЯТЬ ВОЙНЫ 1853-1856 ГГ.» – нагородна медаль в пам'ять Східної (Кримської) війни 1853–1856 рр. заснована 26 серпня 1856 імператором Олександром II.        

   Медалі карбували двох різновидів – зі світлої та темної бронзи, діаметром 28 мм. Носили ці винагороди на чотирьох різних орденських стрічках –в залежності від міри участі нагороджуваних у війні. Медаллю зі світлої бронзи нагороджувалися:

 

– на Георгіївській стрічці: всі чини окремого Кавказького корпусу які брали участь у військових діях, всі морські чини, які брали участь у Синопській битві, а також всі учасники захисту Петропавловська на Камчатці.

 

– на Андріївській стрічці: всі останні чини армії і флоту, які брали участь у військових діях.

 

– на Володимирській стрічці: всі чини державного ополчення, чиновники, священики та сестри милосердя, що знаходилися при військах, що брали участь у військових діях.

 

   Медаллю з темної бронзи нагороджувалися:

 

– на Володимирській стрічці: військові і цивільні чини всіх відомств, які найстаріші в роді дворянських сімейств.

 

– на Аннінськой стрічці: нагороджувалися купці та багаті громадяни, «які відрізнилися приношеннями на витрати війни або на посібники пораненим і сімействам убитих».

 

Медаль «В память войны 1853-1856 гг.» (I степень, світла бронза)

 

medal01

 

 

Медаль «В память войны 1853–1856 гг.» (II степень, темна бронза)

 

medal02

 

 

Джерела:

- Вікипедія

- Ковалів А., Чепурнов Н. Наградная медаль (у 2-х томах), Т1, 1995.

- Фото медалі: Сергій Купрюшкина (Кемерово)

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.