Михайло Миколайович Петренко – поет і чиновник

 

   Багато хто чув про Михайла Петренка як про поета, але небагато хто знав, що він був ще й чиновником. Як поет написав він небагато, але його вірші пам'ятають і зараз. Деякі з них трансформувалися в пісні та отримали статус народних.

   Вперше біографічні дані Михайла Петренка з'являються в літературі у 1848 році в «Южном русском зборнике», хоча перші вірші були надруковані у 1841 році в поетичній збірці «Сніп».

   Видавець Амвросій Метлинський дав наступну коротку довідку про Поета:

   «Петренко, Михайло Николаевичъ, родился въ 1817 году, и, большею частію, проживалъ и узналъ языкъ и бытъ народный въ городѣ Славянскѣ и его окрестностяхъ, Изюмскаго Уѣзда; окончилъ курсъ ученія въ 1841 году въ Харьковском Университетѣ, и потомъ опредѣлился на службу по гражданскому вѣдомству …».

   Існує чимало варіацій на тему «біографія Михайла Петренка». На жаль, на сьогоднішній день документальних фактів виявлено небагато, а публікації останніх десятиліть побудовані на спогадах та чутках. Природньо, в генеалогічних пошуках не можна нехтувати такими джерелами інформації, проте працювати з ними належить обережно та з розумінням того, що пам'ять людська не досконала. Розповідачі частенько настільки художньо обробляють навіть фактичну інформацію із залученням свого «творчого Я», що відомий факт стає невпізнанним. Особливо ушкоджується інформація після проходження через декілька поколінь.

   Узявши за основу доступний з Сумського обласного архіву «Формулярный список о службе Лебединского Уездного Стряпчего Титулярного Советника Михаила Николаевича Петренко за 1858 год» можна виписати документально обгрунтовану бігорафію Михайла Петренка.

   Михайло Петренко народився, швидше за все, в Слобідсько-Українській губернії у 1817 році, проте, чи народився він у Слов'янську питання залишається доки відкритим. Те, що Михайло Петренко проживав у Слов'янську та любив це місто, сумнівів немає, проте фраза першого біографа А. Метлінського (див. цитату вище) ніяк не підтверджує факт народження М. Петренка саме у Слов'янську. На сьогоднішній день не відкрито жодних документів по даній темі.

   Вивчав науки у якомусь учбовому закладі у Харкові, але не в гімназії.

   Михайло Петренко був зарахований студентом до юридичного факультету Імператорського Харківського університету з 21 вересня 1837 року.

   У 1841 році закінчив повний курс наук в університеті зі ступенем дійсного студента.   Лише у липні 1844 року поступив на службу у Харківську Палату кримінального суду канцелярським чиновником та незабаром Урядовим Сенатом був затверджений в чині губернського секретаря.

   Досить успішно просуваючись по службі, в листопаді 1846 року Михайло Петренко був нагороджений чином колезького секретаря, проте, в серпні 1847 року був переведений у Вовчанський повітовий суд секретарем.

   У липні 1849 року був переведений у місто Лебедин на посаду повітового стряпчого до земського суду. Почався Лебединський період життя М. Петренка.

   У січні 1853-го року за вислугу років Михайло Петренко був нагороджений чином титулярного радника.

   У 1856 році М. Петренко нагороджений бронзовою медаллю «В память войны 1853-1856 гг.». Слід зазначити, зважаючи на помилку, що часто відновлюється у літературі, у Кримській війні Михайло Петренко участі не брав.

   Був одружений на дворянці Анні Євграфівні Міргородовій, мав п'ятеро дітей.

На жаль, не всі метричні книги із записами про народження дітей вдалося на сьогоднішній день відшукати в архівах. Проте, процес триває, наявні ж знахідки містять цікаву інформацію:

- син Микола, народився 16 серпня 1849 року, хрещений 23 серпня 1849 року (метрична книга Вознесенської церкви м. Лебедина).

- дочка Людмила, народилася 23 серпня 1851 року, хрещена 28 серпня 1851 року (метричній книга Георгіївської церкви м. Лебедина).

- дочка Варвара, народилася 16 січня 1853 року, хрещена 20 січня 1853 року (метрична книга Трьохсвятительської церкви м. Лебедина).

- дочка Марія, народилася 23 січня 1855 року, хрещена 29 січня 1855 року (метрична книга Трьохсвятительської церкви м. Лебедина).

- син Євграф народився 20 квітня 1857 року. Метричні записи про народження поки що не виявлені.

   Звертає на себе увагу той факт, що четверо дітей Михайла Петренка мали трьох хрещених матерів, проте хресним була одна й та ж людина – його непрямий начальник, Лебединський повітовий поміщик, капітан-справник Петро Олексійович Добросельський. Звичайно ж, це говорить про міцну дружбу між ними. Чи був Михайло Петренко хресним у його дітей – питання цікаве й зараз вивчається.

   Виявлені результати відновлюють й питання про місце мешкання сім'ї М. Петренка у Лебедині. Чи може означати, що він кілька разів міняв місце проживання, якщо дітей хрестили у різних церквах? У літературі є згадки про дві-три лебединські адреси. Може це були не альтернативні адреси?

У Формулярному списку, складеному у 1858 році, вказано, що М. Петренко мав троїх дітей: двох синів Миколу та Євграфа, та дочку Марію.

   За станом на 1858 рік (точніше на момент написання Формулярного списку) всі вони знаходилися при батькові (тобто в Лебедині).

   Так виходить, що дочки Людмила та Варвара померли до моменту написання Формулярного списку 1858 року.

   Помер повітовий стряпчий М. М. Петренко маючи чин колезького асесора 25 грудня 1862 року у віці 45 років від лихоманки. Відспівували його у Миколаївській церкві та поховали 27 грудня на «отведенном приходском кладбище».

   Не дивлячись на простоту та однозначність запису в метричній книзі, деякі Лебединські краєзнавці та старожили говорять про поховання Михайла Петренка на кладовищі біля Покрівської церкви. Мотивується це тим, що в ті роки відспівували в Миколаївській церкві, але ховали на певній ділянці Покрівського кладовища, оскільки на Миколаївському кладовищі вже не ховали.

   Старожили навіть вказують на три покинуті могили розташовані поруч (дві з них із старими, але металевими хрестами). У одній з них може бути похований М. Петренко. Але поховання ці не схожі на старі, та й є з чим порівнювати: недалеко можна побачити масивні почорнілі дубові хрести й лише по ним можна здогадатися що тут були поховання.

   Як вже наголошувалося, Михайло Петренко служив повітовим стряпчим Лебединського земського суду з 1849 до кінця 1862 року.

 

                       image002

 

   Що це була за посада? Чим він займався?

   Вичерпну інформацію про посаду «повітового стряпчого» можна знайти на багаточисельних сторінках «ПСЗРИ» (Полное Собрание Законов Российской империи), проте, заглянемо нашвидку лише в "Учреждение о губерниях" 1775 року.

   Органи прокуратури Російської імперії на території України почали свою діяльність після введення губернського розподілу згідно "Учреждения о губерниях" 1775 року. Були засновані посади губернського прокурора, губернських та повітових стряпчих, прокурорів при верхніх земських судах та ін. та в цьому документі були визначені їх права та обов'язки.

   Губернські прокурори, губернські й повітові стряпчі здійснювали нагляд за дотриманням встановленого порядку. Вони охороняли засади влади, боролися з хабарництвом, а також контролювали дотримання законності по оподаткуванню населення. Слід зазначити, що повітовий стряпчий підпорядковувався безпосередньо губернському прокуророві, минуючи губернського стряпчого, інформував його про свою діяльність доповідними записками.

В разі виявлення фактів порушення законів, незалежно від осіб, що зробили ці порушення, стряпчий повинен був повідомляти про це Губернському прокуророві та за його згодою подавати позови до суду. Виявивши порушення законів у судах, або в інших закладах та установах, стряпчий реєстрував їх, та приймав відповідні заходи по усуненню цих порушень.

   При невиконанні вимог він притягував до відповідальності винного: виносив вимову, накладав штраф, або подавав позов до суду.

   Крім того, повітовий стряпчий спостерігав за дотриманням порядку в судових засіданнях, за дотриманням учасниками пошани в суді. У разі виявлення порушень він подавав скаргу у відповідні інстанції. При здійсненні своїх повноважень повітовий стряпчий інколи виписував штрафи, після чого повинен був відстежувати своєчасне здобуття відповідних сплат, тим більше що йому належала третина від стягнутої суми.

   Він також мав право відвідувати будь-які суди свого повіту й міста у будь-який час, проте, під час оголошення вироку він зобов'язаний був покинути приміщення залу суду.

“Учреждение о губерниях” встановлювало сувору відповідальність стряпчих за невиконання своїх обов'язків. Наприклад, якщо повітовий стряпчий знав про яке-небудь порушення та не доповів про це губернському прокуророві, а згодом такий факт був виявлений, до нього могли бути застосовані такі покарання, як звільнення з посади, або позбавлення чину або навіть суд честі.

   Слід підкреслити, що земський суд знаходився в юрисдикції Міністерства внутрішніх справ й повітовий стряпчий служив під керівництвом справника, проте підпорядковувався він губернському прокуророві та був штатною одиницею Міністерства юстиції. Посада «повітовий стряпчий» належала до Міністерства юстиції, форма чиновників відповідала даному відомству.

   На посаді повітового стряпчого М. Петренко титулувався не інакше як «високоблагородіє», про що свідчать різні документи, що подавалися свого часу на його ім'я, а зараз зберігаються в архівах:

 

image004

 

   Ось такими питаннями, та багатьма іншими доводилося займатися за службовим обов'язком повітовому стряпчому Михайлу Петренку. Робота була серйозною та жодного відношення до романтики не мала. Може ці обставини й деякі інші події були підставою завершити поетичну діяльність?

 

   Можливій зустрічі Михайла Петренка та Тараса Шевченка у Лебедині у червні 1859 року було присвячено багато публікацій. Цією темою цікавилися відомий журналіст Володимир Дудченко, та петербурзький дослідник творчості Т. Шевченка Петро Жур.

   Є багато міркувань відносно можливості цієї зустрічі, але це тема спеціальної публікації. Треба лише додати, що за станом документального підтвердження на сьогоднішній день, згадана зустріч не є факт, а поки що красива, хоча й логічно обгрунтована гіпотеза.

   Так або інакше, про поета та чиновника Михайла Миколайовича Петренка згадують і зараз, хоча, звичайно ж, краще пам`ятають його як Поета.

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.