«Блакитне небо Михайла Петренка» або «Не його таємниця»

Не так давно вийшла наступна книга від колективу слов'янських авторів «Блакитне небо Михайла Петренка».

З'явився час ознайомитися з нею ближче, та прокоментувати.

Перше, що можна сказати, книга зроблена й оформлена, як мовиться, добротно: відмінна жорстка обкладинка, приємна колірна гамма та достатня кількість фотоматеріалів роблять книгу зовні привабливою. Також не зважаючи на те, що на обкладинці змальовані тропічний птах і не зовсім ідеологічно вдалий портрет Михайла Петренка, книга виглядає непогано.

Беручи таку книгу до рук, розумієш – намагалися зробити надовго, але, чи на віки? Чим наповнена ця книга з гарною обкладинкою? Чи в славу шанобливого земляками Поета пам'ятник цей?

Отже, видання присвячене Михайлу Миколайовичу Петренку, але, спробуємо розібратися в мотивах цього видання.

У збірку включено декілька невеличких статей та дві досить старі великі роботи, видані в 2004-му й 2008-му роках слов'янськими авторами.

Читачі, які стежать за Темою (сподіваюся, такі є), знайомі з усіма цими публікаціями, тому не зможуть порадіти будь-яким новим відкриттям в Темі.

Книга видана чималим накладом (400 примірників), тому потрапивши до бібліотек за межами «заповідної зони ім'ям Петренків», послугує гарним наочним матеріалом до візуалізації сумнівнмх побудов та фальсифікацій від деяких слов'янських авторів. Це, мабуть, єдина безперечна гідність цієї книги.


Мабуть, не можна сказати, що колектив авторів послідовно відстоює деякі місцеві догмати, внаслідок чого через десятки років публікує давно застарілі сумнівні матеріали практично без змін. Швидше за все, комусь хочеться ще раз привернути увагу до своєї персони, а нічого нового немає, тому й доводиться використовувати вже «несвіжий» матеріал, задовольняючись лише незначними виправленнями оформлювального характеру.

Ніхто нічого не шукав, тому не знаходив. Ось і немає нових інформаційних надходжень. Місцева творчість звелася до віртуального дизайну, а оскільки вихідний матеріал так само був вигадкою, вийшло те жахливе, про що зараз говоримо.

Погана виникає асоціація, але чомусь такі книги генерують думку про багаторічний проїзний квиток.

Читачі, знайомі з Темою, починали знайомитися з книгою в надії знайти щось нове й цікаве, але були в черговий раз розчаровані.

Якщо книга потрапить до рук допитливого новачка (саме вони читають у наш час книги), тут все залежить від «складу розуму». Або він не все зрозуміє та спробує хоч трохи поглибити свої знання в даному питанні, прочитавши ще що-небудь (симптом: схильність до пошуку Істини), або, знову ж таки, не все зрозуміє (вірніше, зрозуміє, що йому вкотре підсовують інформаційне барахло), але, навіть не дочитавши, закине цю Тему (симптом: поважаюча себе, чи дуже зайнята людина?).

Як було вже сказано, в книзі немає нічого нового, тому не будемо даремно час витрачати, вдруге розглядаючи всі ці питання детально.

До речі, деякий короткий аналіз згаданих книг і статей, що містять інформацію про біографічні дані Михайла Петренка, читачі можуть знайти в «Біографії М. Петренка в статтях та літературі» сайту www.дивлюсьянанебо.com.


У книзі багато недоліків, та настільки багато, що вона практично з них і складається. Бажаючи відвернути читачів від одного популярного прислів'я, яке пригадується у таких ситуаціях (про собак), кваплюся запропонувати якусь іншу асоціацію з якісно приготованим кексом, в який не забули покласти багато родзинок (родзинки – суть, недоліки).

Зважаючи на велику кількість недоліків та об'єм книги (більше двохсот сторінок тексту й репродукцій), легко передбачити, що повноцінна критична стаття буде ще більшого розміру. Краще вже допитливим читачам ознайомитися з повною версією «Блакитного неба Михайла Петренка» (сподіваюся, в бібліотеки вона потрапила), а в цій статті дуже коротко розглянемо розділи книги, та проаналізуємо одну «ключову заморочку» (фальсифікацію) більш детальніше.

Цього вистачить, щоб отримати повне уявлення про так звану «збірку хронікально-документальних розповідей...», та зрозуміти про яку «дослідницьку» школу йде мова, а також уявити, що ще загрожує біографії Поета.


«Історія однієї пісні…(замість предмови)».

Для того щоб зрозуміти сенс того, що буде сказано в наступних декількох рядках статті, необхідно обов'язково прочитати цей розділ в книзі (стор. 4-10).

Після перших двох абзаців (14 рядків) автор ухиляється від задекларованої теми й далі весь текст статті присвячений різним іншим питанням. Можливо, автор і замислював статтю присвячену історії однієї пісні, але потім передумав, або втратив тему...

Втім, це дійсно можна розглядати як історію однієї пісні, але не тієї, про яку міг подумати розсудливий читач. Це традиційний гімн самим собі.

Не вірите? Вам треба до бібліотеки...

- Текст не відповідає назві статті.

- Глава містить велику кількість недостовірного матеріалу.

- «…мета цього видання – дати сучасному читачеві можливість самому створити образ талановитого поета, спираючись на спогади його сучасників і дослідження істориків та краєзнавців…» [стр. 4].

Книга не містить того документального матеріалу, про який йде мова.

Матеріал, який запропонований читачеві в цій книзі, завдає відчутної шкоди пам'яті Михайла Петренка, тому що автори в черговий раз тиражують бездарні експерименти з біографією їх Земляка.


«Слов`янськ – Батьківщина Михайла Петренка»

Ця стаття присвячена історії міста, передруковується з книги в книгу, принаймні, з 2002 року.

Поряд з історичним описом міста й цікавою статистикою, містить ту ж сумнівну історію про Миколу Гавриловича Петренка, як про батька Михайла, а також помилки у слов'янській міській символіці (див. статтю «Про Михайла Петренка та дещо про птахів» в «Дослідженнях») сайту.


«Вірші Михайла Петренка»

Здається, що може бути простіше, ніж перенести вірші з однієї книги в іншу (без помилок, звичайно). Проте, як завжди, через своє не дуже глибоке розуміння суті питання, автори й у цій частині допустили деякі недоліки. Їх можна було б уникнути, забезпечивши поетичний розділ в книзі коментарями, які мають місце в збірці «Українські поети-романтики…», 1987-го року видання, звідки були перенесені вірші Поета.

Укладачі не те що б були неуважні, але по-своєму деструктивно віднеслися до тексту в коментарях, наданих в «Українських поетів-романтиків...», де однозначно записано: «Чого ти козаче, чого ти, бурлаче...» – Вперше надруковано в альманасі «Сніп»... під заголовком «Смута». У новій, зовсім відмінній редакції твір надруковано в «Южном русском сборнике»... У першодруку після восьмого рядка текст зовсім інший...».

Та ще й текст на 28 рядків додається.

Ось, замість того, щоб привести повні тексти «Смути» зі «Сніпа» та «Гей, Іване, пора…» з «Українських поетів-романтиків...» слов'янські укладачі наводять неспівпадаючий уривок вірша (28 рядків) як незалежний текст/вірш, не давши тому жодних коментарів. В даному випадку це розглядається як груба редакторська помилка.

Слід само зазначити, що розділ «Вірші Михайла Петренка» не містить головного вірша. У книзі-то він є, але зовсім в другому розділі «Пісні на вірші Михайла Петренка».

Пісні-піснями ..., але в «Українських поетах-романтиках...» вірш «Дивлюся на небо…» є одним з трьох, що входять до циклу «Небо». Ось, некомпетентні редактори «відбили» від цього циклу головний вірш, чим зробили чергову грубу помилку, перемудрувавши самих себе.

Якщо вже підходити до питання зовсім по-діловому, то можна було б порівняти тексти «Українських поетів-романтиків…» з текстами першоджерел (1841, 1843 та 1848 років). Це допомогло б «не втратити» в слов'янському виданні як мінімум один рядок безцінних віршів Михайла Петренка. Його втратили укладачі «Українських поетів-романтиків…», можливо відвернуті, наприклад, думками про наступну обідню перерву.

Порівняйте, «Гей, Іване, пора» в «Сніпі» (1841 р.) та в «Українських поетах-романтиках...» (1987 р.). 5-й рядок «Скажи, що милий близько скаче.....» знизу вірша, надрукованого в «Сніпі», відсутній в «Українських поетах-романтиках...», тому й в книзі слов'янських авторів 2012-го року.

І тут Михайла образили...


Після розділу «Пісні на вірші Михайла Петренка» в книзі надрукований «Слов`янський сокіл» Івана Овчаренка.

Книга чимала, тому, що б не повторюватися, пропонуємо ознайомитися з деякими критичними зауваженнями, наданими у «Біографії М. Петренка в статтях і літературі» сайту.

Текст, на жаль, не забезпечений коментарями, що відображають хід пошукового процесу. Мабуть, через якусь специфічну слов'янську ментальність, слов`янці якось дивно оберігають тексти І. Овчаренка, намагаючись піднести їх як якусь догму. Хтось зі слов`янців думає, що на гідність їх кумира хтось робить замах, не підозрюючи, що аргументована критика – це нормальний процес, і не знаючи, що ідеї про нападки на слов'янських «корифеїв» підкидають ті земляки, кому це безсовісно вигідно.


Одна зі складових так званої «Збірки хронікально-документальних розповідей...» є «Його таємниця. Невідомий Михайло Петренко».

Текст піддався авторами незначному редагуванню, проте, самі «сенсаційні» місця збереглися. З метою заощадження часу, повторний розгляд цього маревного опусу проводити не будемо, лише нагадаємо, що текст короткого аналізу доступний в «Біографії М. Петренка в статтях і літературі» сайту.

В кінці цієї статті буде приведений деякий аналіз одного з ключових непорозумінь, що дозволить адекватно судити про цінність всієї збірки.


Наступний розділ книги «Чи шукав кращої долі Поет, або тернисті шляхи життя і творчості М. Петренка» вперше був опублікований у 2002-му році в книзі «Михайло Петренко. Дивлюсь я на небо...»

Ті ж дійові особи: Антон Костянтинович Петренко, традиційно оголошений прямим родичем Михайла Петренка, якась Галя (дочка поміщика Марченка), потім дочка поміщика Арцибашева. Автор цієї статті, як втім і інші слов'янські автори, не беруться сперечатися, хто ж була роковою подругою Михайла, та й правильно. Мабуть, у Михайла проблем з цими питаннями не було...

І так далі.

У статті, поза сумнівом, має місце й цікава інформація, наприклад згадка про публікацію Г. Зленка в журналі «Слово і час». Хоча, в першому номері журналу публікацію ніхто не знайде (по згадці автора), тому як вона надана в другому числі. Втім, кому треба, перегляне всю річну підписку, наприклад. Якби з даної роботи викинути всяку сумнівну інформацію (а це все, що стосується біографії Поета), вийшла б непогана стаття, і навіть концептуальна.


«Історія створення кімнати пам`яті Михайла Петренка в Слов`янську» так називається наступний розділ книги.

Скажімо так, у Лебедині такої кімнати немає, як немає ніде в Україні.

В. Нестлєєва заснувала «кімнату пам'яті» М. Петренка у 1985-му році в СШ №15 міста Слов'янська, що було проявом пошани пам'яті Поета та її великою заслугою, хоча фонди й грунтувалися на помилкових матеріалах.

І зараз «кімната-майже-музей» відкрита для відвідувачів й хтось навіть мріє про те, що з часом вона еволюціонує в музей. Причому настільки самозабутньо мріють мрійники, що брехати починають з титульної сторінки «кімнати пам'яті» на сайті педагогічного ліцею (див сайт http://slavpedlicey.ho.ua/).

Проте, де тут брехня (не друкарська помилка!), дивіться статтю «Деякі думки про «Музей Михайла Петренка» у «Думках з приводу» сайту Михайла Петренка.

Проблема полягає в тому, що хтось щось розповідає в цьому музеї школярам, студентам та іншим відвідувачам, але апріорі зрозуміло – в цій інстанції з такою «передовицею» брешуть безБожно.

Міська Рада Слов'янська (фахівці з відділу культури) повинна рішуче допомогти тим, хто організовує роботу «кімнати», в плані розуміння хоча б тієї літератури, яка доступна з бібліотек міста.

Нажаль, краєзнавці не впоралися з тим, в чому мала бути їх місія. Замість створення документально обгрунтованої біографічної концепції слов`янського періоду життя М. Петренка, з їх подачі громадськість продовжує отримувати дезінформацію.

Саме представники Міської Ради повинні зайнятися організацією роботи музею (адміністрація ліцею на це не здатна) і тоді, мабуть, замерехтить надія на оздоровлення Теми.

Звичайно ж, стаття завершується приспівом про директрису педліцею. А то як же без цього? Здається, велике суспільне навантаження заважає їй організувати роботу кімнати пам'яті...


«Творець портрета Михайла Петренка».

«Вперше слов`янці побачили обличчя свого уславленого земляка, поета-романтика Михайла Петренка у вересні 2002 року...». Так помпезно починається цей розділ.

В епоху імітаторів запаху та харчових добавок тощо, поява портрета-замінника сприймається рядовим випадком.

О. Рогов, будучи непоганим художником, намалював один з портретів (є портрети й від інших художників, і будуть ще) Михайла Петренка.

Власне, це його бачення, хоча, в основі й була світлина онука Поета, але ще й якісь дивні орієнтири. Це творчість, і як творча особа художник Рогов запропонував на огляд портрет-своє бачення.

Проте, потім до справи підключилися невгомонні краєзнавці, поставивши завданням канонізувати цей портрет, оголосивши його портретом Михайла Петренка.

Щось комусь здалося або захотілося, та ... Все, як завжди, зіпсовано...

Втім, деякі міркування «Про портрет, дату народження й батька Михайла Петренка» детальніше розглянуті в статті, яка знаходиться в «Думках з приводу» сайту.

До речі, у Слов'янську швиденько проводиться «місцевий збір проектів» пам'ятника М. Петренку, який планують розмістити перед центральною бібліотекою. Швидше за все, це не конкурс, тому як, проект вже порошиться давно.

Та й спонсори вже руки потирають в очікуванні дива. Напевно на постаменті крупно будуть вибиті імена тих, кому пам'ятник.

Про смаки не сперечаються, але, швидше за все, Михайло дуже образиться на місто свого дитинства, якщо пам'ять його вшанують головокрилою композицією, яка навіює думки про «геєну вогненну». Знов мерію обдурять?

Найцікавіше, що пам'ятник в місті неминучий, як скажімо, зміна пір року.

Думається, кмітливі славянци зрозуміють чому...


Нарешті, як рапорт, перед земляками звучить назва останнього розділу книги «Пам`ятний знак відкрито».

Чому, власне, присвячений пам'ятний знак? Не зовсім зрозуміло...

Цим каменем як би відмічено місце поблизу тієї садиби, де Михайло нібито народився. А як встановили це місце?

У літературі слов'янських краєзнавців все давно описано. Даремно не втрачатимемо часу, лише нагадаємо, що вся необхідна література є в слов'янській бібліотеці та в бібліотеках інших міст. Необхідний аналіз доступний з сайту Михайла Петренка.

На це місце краєзнавці Слов'янська вийшли через Антона Костянтиновича Петренка, а чи має він відношення до Михайла Петренка і дещо про віртуальну родину Петренків досить згадано в статтях сайту, та буде ще сказано нижче.

Не хвилюйтеся, «будівельники», ваша праця не пропаде. Камінь не скеля, можна перевезти в належне місце, або текст злегка відредагувати й вийде гідний пам'ятник всім Петренкам (на цьому ж місці), що проживали у Слов'янську.

Це буде цікаво, бо ніде такого нема!


«Про дружну віртуальну родину Петренків, що проживала в місті Слов'янську хтозна-коли».

Слід зазначити, що це не наступний розділ даної книги, але аналіз одного з ключових питань біографічної концепції Михайла Петренка та його родини від слов'янських авторів.

Ознайомлення з цим текстом дозволяє зрозуміти яку шкоду пам'яті Поета наносить «літературна діяльність» слов'янських авторів.

Розгляд приводиться в надії, що в «слов'янському заповіднику ім'ям Петренків» таки настане розуміння, потім прозріння з усіма витікаючими наслідками.

Відразу вкажемо на причину грубої помилки, якої припустилися ентузіасти десятки років тому, і яка ще не виправлена їх послідовниками.

Петренко – дуже поширене прізвище, що часто зустрічається навіть в малих селищах. Ускладнюючою обставиною є те, що навіть в таких селищах мешкає, інший раз, не одна родина Петренків, які є або однофамільцями, або не першої спорідненості родичами. Не всі Петренки, що народилися в певному інтервалі років (тим більше з різними «по батькові»), є рідними братами й сестрами. В кращому випадку вони є двоюрідні або навіть троюрідні родичі.

Отже, розглянемо одну нескладну логічну схему, побудовану слов'янськими краєзнавцями.

Михайло Миколайович Петренко (старший син) народився в родині Миколи Гавриловича Петренка у 1817 році. Потім, у 1820 році, народився Павло Іванович Петренко, але Микола Гаврилович вже помер, а мати Михайла Миколайовича одружилася з Іваном Петренком (й прізвище їй міняти не довелося), тому і народився наступним Павло Іванович. Через деякий час народився Олексій, та в 1825-му році – Дмитро.

Так писали й пишуть (ті, хто це придумав й ті, хто тиражує) слов'янські автори.

З документів відомо що Олексій, який в публікаціях описується як рідний брат Михайла – син Миколи, тобто він Олексій Миколайович Петренко, а Дмитро – син Івана, бо він Дмитро Іванович.

Отже, за слов'янською версією мати народила першого й третього синів від Миколи Петренка, другого й четвертого – від Івана Петренка. Цікавий “розклад”, чи не так?

І матір легко вирахували слов'янські «логіки». Оголосивши Дмитра Івановича четвертим братом «братської компанії» (Михайла, Павла та Олексія), зовсім неважко було назвати й ім'я гіпотетичної матері, тому як в архіві підвернулася метрика на народження Дмитра Івановича, а в ній і батьки його вказані. Автори пішли на відверту фальсифікацію, бо дуже хотілося відкриттів...

Звідки, власне, з'явився в оповідях Микола Гаврилович Петренко?

Колись археолог-краєзнавець А. Абрамов познайомився з якимсь Антоном Костянтиновичем Петренком, який по якихось ознаках був ідентифікований краєзнавцем як родич Михайла Петренка. Збереглися записи А. Абрамова, зроблені зі слів Антона Петренка (аналіз записів наданий в «Історії банальної помилки» сайту).

Окрім інформації про оренду землі у купця Марченка, баштанництва та ін. (це те, чим займався його прадід) Антон Костянтинович повідомляє про те, що прадідом його був Микола Гаврилович Петренко.

Павло (без вказівки по батькові в записах), що народився у 1820-му році (помер у 1880-му), був дідом Антона.

У 1853 році у Павла народився син Костянтин (помер у 1910 році) – батько Антона Петренка. Антон народився у 1887 році. Тож, однозначно вишиковується наступна лінія:


Антон Константинович – Константин Павлович (батько) – Павел Иванович (дід) – Иван ххх (прадід)


Отже, «Його таємниця...» вже не «його» (Михайла), а робота, де це питання розглянуте – фальсифікація.

Проте, автори наполегливо тлумачать Павла Івановича як рідного брата Михайла Миколайовича, стверджуючи, що мати Михайла Миколайовича одружилася з Іваном Петренком (після смерті батька Поета – Миколи Гавриловича), після чого й народився Павло Іванович).

Може й так?..

Але, в такому випадку, повторюємося, прадідом Антон Костянтинович повинен був називати якогось Івана Петренка. Враховуючи, що Павло Іванович народився у 1820 р., Антон Костянтинович взагалі не знав би про існування Миколи Гавриловича.

Так може це стенографіст або Антон Костянтинович щось переплутали?

Може «таємниця» була від Антона Костянтиновича?

«Дослідникові казково повезло – він знайшов у течці документ, датований 27 січня 1899 року. Згідно нього, брат Василь Петренко відмовляється від спадщини на користь Костянтина, що відкрилася після смерті писця ІІІ розряду з дворян Павла Івановича Петренка.

Отже, виходило, що у поетового брата був інший батько: у Михайла – Микола, а у Павла Иван.

Це було справжнім відкриттям, адже ніхто й ніколи навіть не здогадувався про родинну таємницю».

Ця «сенсаційна» відвертість авторів вміщується у восьми рядках.

Цей текст можна перечитувати багато разів без нудьги, «милуючись» типово симптоматичною логікою сформульованого твердження і приголомшуючись «винахідливістю» (є і інші більш адекватні терміни) тих, що писали.

Пригнічує те, що серед так званих авторів-Петренкознавців можуть бути такі аналітики. Дуже дивно, що в рядах так званих краєзнавців-Петренкознавців ніхто не задумався над цим текстом, та багатьма іншими.

А чому не виникло питання про те, що дід Антона Петренка Павло (1820-1880 рр.) та писар ІІІ-го розряду – Павло Іванович, могли бути й різними людьми. Дату смерті другого автори не спромоглися перевірити, але спадок «ділили» в 1899 році...

Тож, 18 років жили в згоді, потім вирішили розставити крапки над «і»?

Серед знавців є й викладачі різного рівня (та ще й кандидати якихось наук) й просто краєзнавці.

Який рівень краєзнавчої школи в даному питанні?

«...Більшість фактів з біографії М. Петренка слов`янського періоду його життя до 2001 року бралися з декількох варіантів домашніх переказів, записаних від онукового брата поета Павла Антона Костянтиновича Петренка Слов`янським краєзнавцем Андрієм Івановичем Абрамовим...»

«...Архівно-кримінальна справа Антона Костянтиновича Петренка відкрила можливість встановити точну адресу (на кінець 50-х) його родини у Слов`янську...».

І так далі...


До обговорення діяльності слов'янських ентузіастів запрошуються офіційні інстанції, що дозволить позбавитися дезинформації, яка порочить рід Петренків, до якого належав і Михайло.

Мабуть вже незабаром «Блакитне небо Михайла Петренка» стане визнаним нерукотворним нагадуванням бездарності деяких авторів, що за багато десятиліть заповнили біографію їх Земляка пресумнівнійшими безглуздостями.

Використання матеріалів з сайту допускається в статтях, книгах та публікаціях з обов'язковим посиланням на сайт. Всі матеріали сайту можуть використовуватися виключно в некомерційних цілях і не повинні використовуватися для витягання прибутка.