ДУМКИ З ПРИВОДУ / МЫСЛИ ПО ПОВОДУ

Проте де тут брехня (не друкарська помилка!) дивіться статтю «Деякі думки про «Музей Михайла Петренка» на сайтах проєкту «ІП».

Проблема полягає в тому, що хтось щось розповідає в цьому музеї школярам, студентам та іншим відвідувачам, але апріорі зрозуміло – в цій інстанції з такою «передовицею» брешуть безбожно.

Міська Рада Слов’янська (фахівці відділу культури) повинна рішуче допомогти тим, хто організовує роботу «кімнати», в плані розуміння хоча б тієї літератури, яка доступна в бібліотеках міста, бо директорка педліцею к. п. н. О. Б-ко ситуацію в своєму закладі не контролює.

На жаль, краєзнавці не впоралися з тим, в чому мала бути їхня місія. Замість створення документально обгрунтованої біографічної концепції слов`янського періоду життя М. Петренка, з їх подачі громадськість продовжує отримувати дезінформацію.

Саме представники Міської Ради повинні зайнятися організацією роботи музею (адміністрація ліцею на це не здатна) і тоді, мабуть, замерехтить надія на оздоровлення Теми.

Звичайно ж, стаття завершується приспівом про директрису педліцею. А то як же без цього? Здається, велике суспільне навантаження заважає їй організувати роботу кімнати пам’яті, або ще щось …

«Творець портрета Михайла Петренка».

«Вперше слов`янці побачили обличчя свого уславленого земляка, поета-романтика Михайла Петренка у вересні 2002 року…». Так помпезно починається цей розділ.

В епоху імітаторів запаху та харчових добавок тощо, поява портрета-замінника сприймається рядовим випадком.

О. Рогов, будучи непоганим художником, написав один із портретів (є портрети й від інших художників і будуть ще) Михайла Петренка.

Власне це його бачення, хоча хтось і писав, що в основі була світлина якогось онука Поета та ще якісь дивні орієнтири. Це творчість і як творча особистість художник Рогов запропонував на огляд портрет-своє бачення – написав автопортрет.

Проте потім до справи підключилися невгомонні краєзнавці задавшись канонізувати цей портрет, оголосивши його портретом Михайла Петренка.

Щось комусь здалося або захотілося, та … Все, як завжди, зіпсовано…

Втім, деякі міркування «Про портрет, дату народження й батька Михайла Петренка» детальніше розглянуті в статтях, які знаходиться на сайтах проєкту «ІП».

До речі, у Слов’янську швиденько проводиться «місцевий збір проектів» пам’ятника М. Петренку, який планують розмістити перед центральною бібліотекою. Швидше за все, це не конкурс, тому як проєкт вже давно припадає пилом на полицях.

Та й спонсори вже руки потирають в очікуванні дива. Напевно на постаменті великими літерами будуть вибиті імена тих, кому буде встановлено пам’ятник (але не Михайлу Петренку).

Про смаки не сперечаються, але, швидше за все, Михайло дуже образиться на місто свого дитинства, якщо пам’ять його вшанують головокрилою композицією, яка навіює думки про «геєнну вогненну». Знов мерію обдурять?

Найцікавіше, що пам’ятник у місті неминучий як, скажімо, зміна пори року.

Очевидно, кмітливі слов’янці зрозуміють чому…

Нарешті як рапорт перед земляками звучить назва останнього розділу книги «Пам`ятний знак відкрито».

Чому власне присвячений пам’ятний знак? Не зовсім зрозуміло…

Цим каменем відмічено місце поблизу тієї садиби, де Михайло, нібито, народився. А як встановили це місце?

У літературі слов’янських краєзнавців все давно описано. Даремно не витрачатимемо часу, лише нагадаємо що вся необхідна література є в слов’янській бібліотеці та в бібліотеках інших міст. Необхідний аналіз доступний з сайту Михайла Петренка.

На це місце краєзнавці Слов’янська вийшли через Антона Костянтиновича Петренка. Про те чи має він відношення до Михайла Петренка, про віртуальну родину Петренків досить багато згадано в статтях сайту та буде сказано нижче.

Не хвилюйтеся, «будівельники», ваша праця не пропаде. Камінь не скеля, можна перевезти в належне місце або текст злегка відредагувати й вийде гідний пам’ятник всім Петренкам (на цьому ж місці), що проживали у Слов’янську.

Це буде цікаво, бо ніде такого немає!

«Про дружну віртуальну родину Петренків, що проживала в місті Слов’янську хтозна-коли».

Слід зазначити, що це не наступний розділ даної книги, а аналіз одного з ключових питань біографічної вигадки Михайла Петренка та його родини від слов’янських авторів.

Ознайомлення з цим текстом дозволяє зрозуміти яку шкоду пам’яті Поета наносить «літературна діяльність» слов’янських авторів.

Розгляд наводиться з надіїєю, що в «слов’янському заповіднику ім’ям Петренків» таки настане розуміння, потім прозріння з усіма логічними наслідками.

Відразу вкажемо на причину грубої помилки, якої припустилися ентузіасти десятки років тому, і яка ще не виправлена їх послідовниками.

Петренко – дуже поширене прізвище, що часто зустрічається навіть в малих селищах. Складною обставиною є те, що навіть в таких селищах часом мешкає не одна родина Петренків, які є або однофамільцями, або не першої спорідненості родичами. Не всі Петренки, що народилися в певному інтервалі років (тим більше з різними «по батькові»), є рідними братами й сестрами. У кращому випадку вони двоюрідні або навіть троюрідні родичі тощо.

Отже, розглянемо одну нескладну логічну схему, побудовану слов’янськими краєзнавцями.

Михайло Миколайович Петренко (старший син) народився в родині якогось Миколи Гавриловича Петренка 1817 року. 1820 року народився Павло Іванович Петренко, але Микола Гаврилович вже помер (?), а мати Михайла Миколайовича одружилася з Іваном Петренком (й прізвище їй міняти не довелося), тому і народився наступним Павло Іванович. Через деякий час народився Олексій, а 1825 – Дмитро.

Так писали й пишуть (ті, хто це придумав й ті, хто тиражує) слов’янські автори.

Із документів відомо що Олексій, який в публікаціях описується як рідний брат Михайла – син Миколи, тобто він Олексій Миколайович Петренко, а Дмитро – син Івана, бо він Дмитро Іванович.

Отже, за слов’янською версією мати народила першого й третього синів від Миколи Петренка, другого й четвертого – від Івана Петренка. Цікавий “розклад”, чи не так?

І матір легко вирахували слов’янські «логіки». Оголосивши Дмитра Івановича четвертим братом «братської компанії» (Михайла, Павла та Олексія), зовсім неважко було назвати й ім’я гіпотетичної матері, тому як в архіві підвернулася метрика на народження Дмитра Івановича, а в ній і батьки його вказані. Автори пішли на відверту фальсифікацію, бо дуже хотілося відкриттів…

Звідки, власне, з’явився в оповідях Микола Гаврилович Петренко?

Колись місцевий археолог-краєзнавець А. Абрамов познайомився з Антоном Костянтиновичем Петренком, що за якимись ознаками був ідентифікований краєзнавцем як родич Михайла Петренка. Збереглися записи А. Абрамова, зроблені зі слів Антона Петренка (аналіз записів наданий в «Історії банальної помилки» сайту).

Окрім інформації про оренду землі у купця Марченка, баштанництва та ін. (це те, чим займався його прадід) Антон Костянтинович повідомляє про те, що прадідом його був Микола Гаврилович Петренко.

Павло (без вказівки «по-батькові» в записах), що народився 1820 року (помер 1880 року) був дідом Антона.

1853року у Павла народився син Костянтин (помер 1910 року) – батько Антона Петренка. Антон народився 1887 року. Однозначно вишиковується наступна лінія:

Антон Константинович – Константин Павлович (батько) – Павел Иванович (дід) – Иван ххх (прадід)

Отже, в роботі «Його таємниця…» розкрито не таємницю Михайла Петренка. Насправді за браком документального матеріалу та відсутності у авторів аналітичного підходу до наявної документальної інформації було сфальсифіковано (ненароком чи навмисне) ганебну історію.

Проте автори наполегливо товкмачать про Павла Івановича як рідного брата Михайла Миколайовича, стверджуючи, що мати Михайла Миколайовича одружилася з Іваном Петренком (після смерті батька Поета – Миколи Гавриловича), після чого й народився Павло Іванович).

Може й так?.. Тоді розглянемо далі …

Але в такому випадку, повторюємося, прадідом Антон Костянтинович повинен був називати якогось Івана Петренка. Враховуючи що Павло Іванович народився 1820 року, Антон Костянтинович взагалі не знав би про існування Миколи Гавриловича.

Так може це стенографіст або Антон Костянтинович щось переплутали?

Може «таємниця» була від Антона Костянтиновича?

«Дослідникові казково повезло – він знайшов у течці документ, датований 27 січня 1899 року. Згідно нього, брат Василь Петренко відмовляється від спадщини на користь Костянтина, що відкрилася після смерті писця ІІІ розряду з дворян Павла Івановича Петренка.

Отже, виходило, що у поетового брата був інший батько: у Михайла – Микола, а у Павла Иван.

Це було справжнім відкриттям, адже ніхто й ніколи навіть не здогадувався про родинну таємницю».

«Сенсаційна» відвертість авторів вміщується у восьми рядках.

Цей текст можна перечитувати багато разів без нудьги, «милуючись» типово симптоматичною логікою сформульованого твердження і приголомшуючись «винахідливістю» (є і інші більш адекватні терміни) тих, хто писав.

Пригнічує те, що серед так званих авторів-«петренкознавців» можуть бути такі аналітики. Дуже дивно, що в рядах так званих краєзнавців-«петренкознавців» ніхто не задумався ні над цим текстом, ні над багатьма іншими.

Чомусь не виникло питання про те, що дід Антона Петренка Павло (1820-1880) та писар ІІІ-го розряду Павло Іванович могли бути різними людьми. Дату смерті другого автори не спромоглися перевірити, але спадок «ділили» 1899 року …

Тож, 18 років жили в згоді, потім вирішили розставити крапки над «і»?

Серед цих місцевих «знавців» є й викладачі різного рівня (та ще й кандидати якихось наук) і просто горе-«краєзнавці».

Який рівень краєзнавчої «школи в даному питанні?

«…Більшість фактів з біографії М. Петренка слов`янського періоду його життя до 2001 року бралися з декількох варіантів домашніх переказів, записаних від онукового брата поета Павла Антона Костянтиновича Петренка Слов`янським краєзнавцем Андрієм Івановичем Абрамовим…»

«…Архівно-кримінальна справа Антона Костянтиновича Петренка відкрила можливість встановити точну адресу (на кінець 50-х) його родини у Слов`янську…».

Тощо …

До обговорення діяльності слов’янських ентузіастів запрошуються офіційні інстанції, що дозволить позбавитися дезінформації, яка перекручує історію роду Петренків, до якого належить і Михайло.

Можливо, незабаром «Блакитне небо Михайла Петренка» може стати визнаним нерукотворним нагадуванням бездарності деяких авторів, що за багато десятиліть заповнили біографію їх Земляка дивовижним безглуздям.

Ех ви, слов’янці …

МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ ПЕТРЕНКО. У ПОШУКАХ БІОГРАФІЧНОЇ ІСТИНИ.

Перш за все Михайло Петренко знаний як Поет, що написав вірші, котрі з часом стали народними піснями.

«Дивлюсь я на небо …», «Взяв би я бандуру …» та ін. співають наші співвітчизники в Україні й у всьому світі.

Але мало хто знає, що Михайло Петренко був ще й чиновником. Здобувши юридичну освіту в Харківському університеті, велику частину свого життя він служив повітовим стряпчим (прокурором) у земському суді невеличкого міста Лебедин (зараз Сумської області).

Не дивлячись на те, що він був людиною досить відомою, на сьогоднішній день вдалося відшукати дуже мало інформації про його життя, життя його батьків і дітей. Біографічні дані Поета, доступні в літературі, мізерні і часто перемішані з безглуздими вигадками деяких місцевих горе-дослідників. Архівні матеріали, які містять документальну біографічну інформацію, вивчені дуже погано.

Дослідження біографії та творчості М. Петренка продовжується, але на цьому нелегкому шляху, на жаль, досить часто виникають перешкоди, що ускладнюють цей пошук. Частенько йдеться про банальні помилки, а інколи навіть про дезінформацію, яка породжується нездатністю деяких авторів розібратися в наявних матеріалах. Публікуючи сумнівну інформацію, вони тим самим засмічують інформаційний простір і ускладнюють роботу дослідників.

Повний список проаналізованої доступної на сьогоднішній день літератури, що містить будь-яку інформацію про Михайла Петренка, враховує більше 240 посилань.

Мабуть прийшов час проаналізувати деякі помилки, припущені різними авторами під час написання біографії та аналізу творчості Михайла Петренка.

Помилки розглядаються не в хронологічній послідовності їх появи, а лише переслідується мета ознайомити шанувальників таланту поета-романтика М. Петренка й просто читачів із фактами деяких помилок, які інколи передруковуються з видання у видання, утруднюючи прочитання справжньої біографії М. Петренка. Окремі помилки вже давно виявлено й описано, але є ще деякі активні, що слід виправляти заради запобігання їх появи в майбутньому.

«Інтернетні» джерела в даному разі інтересу для аналізу не мали, тому що переважно своєю більшістю (враховуючи статтю у Вікіпедії) були покинутими й забутими сховищами застарілої інформації та дезиніформації.

Уперше згадка про поета Михайла Петренка мала місце 1841 року в поетичному альманаху «Сніп», що видавався Олександром Корсуном. Тут були опубліковані деякі вірші Поета. Українська літературна збірка «Молодикъ», підготовлена Іваном Бецьким 1843 року, була другим виданням, де друкувалися вірші Михайла Петренка. Проте вперше біографічні дані М. Петренка з’являються в літературі лише 1848 року в «Южном русском зборнике», де поряд з віршами видавець Амвросій Метлинський помістив коротку біографічну довідку про Поета:

«Петренко, Михайло Николаевичъ, родился въ 1817 году, и, большею частію, проживалъ и узналъ языкъ и бытъ народный въ городѣ Славянскѣ и его окрестностяхъ, Изюмскаго Уѣзда; окончилъ курсъ ученія въ 1841 году въ Харьковском Университетѣ, и потомъ опредѣлился на службу по гражданскому вѣдомству. Кромѣ напечатанных здѣсь сочиненій написалъ еще оперу, нигдѣ не напечатанную; – первыя же стихотворенія его напечатаны въ украинскомъ литературномъ сборникѣ: Молодикъ на 1843 годъ».

Саме тому А. Метлинського й називали першим біографом Михайла Петренка.

У подальших виданнях, де публікувалися вірші Михайла Петренка або аналізувалася його творчість, короткі біографічні дані часто наводилися саме на основі цього прижиттєвого видання 1848 року.

У першому ж біографічному описі Михайла Петренка була зроблена А. Метлинським помилка. Автор повідомляє про те, що перші вірші М. Петренка опубліковані в збірці «Молодикъ» 1843 року. Прикро, що А. Метлинський забув про видання віршів уподобаного ним поета в збірці «Сніп» 1841 року.

Отже, дата (точніше рік) першої помилки, що стосується творчої біографії М. Петренка, на основі доступної на сьогоднішній день літератури обкреслена.

Об’єктивності заради слід зазначити, що першим у літературі про цю помилку згадав відомий літературознавець Г. Нудьга. У своїй вступній статті «Два поети-романтики» до книги про творчість Віктора Забіли та Михайла Петренка, що вийшла в 1960 році, він пише:

«У всіх наступних виданнях, де друкувалися твори Петренка, його біографія подавалася на основі цієї примітки Метлинського, зробленої за життя автора. Дивно тільки, що уже тоді Метлинський допустився помилки: вперше твори Петренка були надруковані не в «Молодику» (1843), а в альманасі «Сніп» (1841)».

Мабуть, ця помилка була «кепським знаменням», тому що за нею потяглися інші, та процес цей не припиняється й нині.

Досить цікава помилка, що стосується творчої діяльності Михайла Петренка, зроблена якимись авторами наприкінці ХІХ століття.

1876 року в лютневому числі львівського місячника «Правда. Письмо литературно-политичне» в рубриці «З недрукованих ще поезий Тараса Шевченка» серед декількох віршів було розміщено «Дивлюсь я на небо – та й думку гадаю …».

Уперше цей вірш М. Петренка з`явився під назвою «Недоля» 1841 року, другу редакцію цього ж вірша, але під назвою «Небо», було опубліковано 1848 року.

1842 року в досить популярному серед літераторів того часу журналі «Маяк» критик Микола Тихорський так писав про М. Петренка і його вірш «Недоля»:

«…Теперь вы убѣдились, что я говорю правду – сама поэзія поетъ эти думки, не самозванецъ поэзія, а поэзия настоящая, поэзія, которая, пѣла съ Пушкинымъ, с Лермонтовымъ …».

Мабуть, у лютому 1876 року літератори повинні були вже знати про авторство цього вірша, хоча між 1848 і 1876 роками в літературі не зафіксовано інтенсивних обговорень творчості М. Петренка.

У літературі є пояснення цього факту. Т. Шевченку дуже подобався цей вірш Михайла Петренка, і він переписав його собі в альбом.

Ось як про це пише О. Я. Кониський на сторінках львівського журналу «Зоря» у 1887 році:

«…Доводилося менѣ чувати, що въ таку помылку завѣвъ власноручный Тарасовъ альбом; въ тому-бъ то альбомѣ власною рукою поета були написани вѣршѣ: «Дивлюсь на небо» и «Гарно твоя кобза грає»… Коли й такъ, то хто не вѣдає, що Тарасъ любивъ переписовати въ свой альбомъ вѣршѣ, які єму подобали ся! Та тому, въ кого опинивъ ся той альбомъ – перше нѣмъ друковати зъ него вѣршѣ и запевняти що они Шевченкови – треба було добре роздивитись въ старых альманахахъ, чи не було де друкованыхъ тыхъ самыхъ псевдо-Шевченковыхъ вѣршѣвъ зъ подписомъ правдивого ихъ автора? Оттакъ зазирнувши въ «Южно-русскій сборникъ» выданый Амврозіємъ Метлиньскимъ въ Харьковѣ 1848 р., можна було помѣтити, що тамъ на стр. 32 и 33 помѣжъ «думами та спѣвами» Михайла Петренка надрукований тоти сами вѣршѣ:

«Дивлю ся на небо, тай думку гадаю, \\ Чому я не соколъ, чому не лѣтаю …». »

Втім, дилетанти були у всі часи.

У другому числі журналу «Слово і час» за 2000 рік надрукована невеличка стаття Г. Зленка «Ціна однієї помилки, або як імення Михайла Петренка стало псевдонімом Амвросія Метлинського». Стаття невеличка, але ж ціною в десяток інших.

Ознайомившись із цією роботою зовсім недавно, я знайшов опис нової прикрої помилки, до того ж тема була на сто процентів в унісон з моїми задумками, тому цитую з мінімальними скороченнями:

«Помилка в енциклопедії, словнику, бібліографічному посібникові має потужну здатність тиражуватись , –- адже довідникам звикли довіряти. Нещодавно жертвами однієї такої помилки стали упорядники важливого за своїм документально-інформаційним призначенням каталога. Характер видання дає цілком достатні підстави передбачати, що помилка розлетиться, як парасолька кульбаби. Шануючи працю авторів посібника, прагнемо застерегти подальше поширення недогляду, який стався ще сімдесят років тому.

Ніхто й ніколи не ставив під сумнів присутність в українській літературі Михайла Петренка (1817-?) – «типового романтика 30-х років, …оригінального, талановитого поета». …

Щоправда, біографічні відомості про М. Петренка маємо вельми скупі. Основою їхньою досі є довідка, присвячена поетові, яку вмістив «Южнорусский сборник». Повторені згодом М. Петровим, ці відомості подибуємо в різних довідкових виданнях практично без істотних доповнень. …

Але сталося так, що 1928 року О. Тулуб, оприлюднюючи свою – другу за часом – збірку прибраних імен українських письменників, без жодних пояснень поставив знак рівності між Михайлом Петренком і Амвросієм Метлинським, тобто прізвище першого перетворив на псевдонім другого. На цілком очевидну й тією очевидністю дивовижну помилку ніхто не звернув уваги; вона почала свою – таку тривалочасну! – міграцію по авторитетних посібниках. Так, у другому виданні загальновідомого словника псевдонімів, складеного І. Масановим, сьомим за порядковим числом прибраним прізвищем А. Метлинського іде Михайло Петренко. Джерело – словник О. Тулуба. Через десять років з`являється не менш відомий словник псевдонімів О. Дея – і тут знову бачимо М. Петренка як чотирнадцяту «ширму» А. Метлинського; почерпнуто інформацію з реєстру О. Тулуба.

Якщо механічне перенесення І. Масловим псевдоніма, вигаданого О. Тулубом, можна зрозуміти (упорядник не знав української літератури, «сліпо» послуговувався українськими джерелами), то реабілітувати О. Дея надто важко. Його словник підписано до друку 29 жовтня 1968 року, а окреме видання творів М. Петренка завізовано 19 грудня 1959 року; вийшло воно у поважній, широко знаній «Бібліотеці поета», і серйозний дослідник, яким був О. Дей, не міг не помітити цю збірку. Крім того, високоерудований знавець українського фольклору вочевидь добре знав, що слова пісні «Дивлюся на небо та й думку гадаю …» належать не А. Метлинському, а М. Петренкові (щоправда, в текст дещо «втрутився» народ).

Розумію бібліографів, які працювали над упорядкуванням згаданого каталога. Словник О. Дея підказав їм, що М. Петренко – то А. Метлинський … Втім не втримаюся від зауваження, що бібліограф все ж має бути не лише реєстратором друків, а й наполегливим пошуковцем. …».

Автор правий, помилки розмножуються як … (кожен читач може вибрати своє порівняння), і цей процес дуже важко (мабуть, неможливо) контролювати в наш час.

Хочу додати ще один мною знайдений приклад наслідків поширення цієї помилки.

2007 року вийшла книга В. Міхєєвої «Николай Иванович Костомаров в Харькове (1833-1844). Начало пути».

Читаємо: «… этнографический интерес проявился у Костомарова первоначально под влиянием едва ли не единственного друга студенческих лет, известного собирателя украинского фольклора Амвросия Лукьяновича Метлинского (псевдонимы: Могила, Земляк, Метла, Издатель, Михаил Петренко) …». У даному разі джерело помилки очевидне, але ж дивно, що В. Міхєєва бездумно переселила цю помилку до себе в книгу, враховуючи, що на стор. 26 вона ж пише про збірку «Молодикъ»: «… публиковали свои произведения Шевченко, Квитка, Гребинка, Метлинский, Костомаров, Петренко, Глинка и др…», а поруч, на стор. 27, читаємо: «Перечисленными лицами не исчисляется вся школа харьковских романтиков, относящихся к различным генерациям: … и самой младшей (Петренко, Корсун, Щоголев)…». А що вже говорити про стор. 126, де наводяться слова самого А. Метлинського: «…Если говорить правду, то за исключением стихотворений г. Петренка и Писаревского (сына того священника) все прочие (о своих я судить не буду) носят на себе отпечаток если не совершенной бесталанности, то совершенного безвкусия …».

Виявляється, можуть деякі письменники легко зробити чужу помилку своєю.

Заслуговує на увагу і помилка-довгожителька, що стосується дати вступу Михайла Петренка до Харківського університету. Навіть в останніх публікаціях наших днів автори наполегливо говорять про навчання М. Петренка в університеті з 1836 по 1841 рік.

Із датою закінчення університету (1841 рік) проблем не було, А. Метлинський канонізував цю дату ще 1848 року. З тих пір всі автори повідомляють, що М. Петренко закінчив курс навчання у Харківському університеті 1841 року. І це – факт, і є тому документальні підтвердження.

Уперше інформація про правильну дату вступу Михайла Петренка до університету з’явилася лише 2008 року. Опублікована ця знахідка в роботі О. Добровольського і В. Мікушева на основі «Кондуитного списка своекоштныхъ студентовъ Императорскаго Харьковскаго Университета», який зберігається в архівних фондах університету. І хоча в списках значиться «Петренковъ Михаилъ. /Время вступления въ Университетъ – 15 Сентября 1837 годъ / Поведеніе – Хорошаго» і назва факультету авторам невідома, йдеться, мабуть, саме про Михайла Петренка.

Найцікавіше те, що в університеті є ще один документ, який дозволяє точно ідентифікувати дату вступу саме «Петренко Михайла» до університету на юридичний факультет. Ім’я цьому документу «Списокъ студентов Императорскаго Харьковскаго Университета …» і доступний він у бібліотеці Харківського національного університету.

У цьому списку на 1840-1841 роки серед студентів юридичного факультету четвертого курсу й значився під номером 25 «Петренко Михаилъ / Время вступленія въ Университетъ – 21 Сен. 1837. / Из какого званія – Об. оф. сынъ./ На какомъ содержаніи. – На собственномъ».

Отже, у дослідників, що припускалися цієї помилки з датою вступу до університету (1836 рік), все гаразд було з арифметикою, ось тільки повний курс юридичного факультету в той час проходився за чотири роки.

Якщо не помиляюся, з початку 2012 року списки доступні на сайті бібліотеки. Тут є і О. Корсун, і І. Бецький, і багато інших історичних і звичайних прізвищ студентів і випускників цього легендарного університету. Поспішайте, дослідники, тут є те, чого інколи не вистачає в пошуку – Факти.

У «Краткой литературной энциклопедии» 1968-го року видання в статті про Поета з’являється нова інформаційна помилка. Йдеться про те, що він був вчителем:

«Петренко, Михаил Николаевич (1817 – г. смерти неизв) – укр. поэт. В 1841 окончил Харьковский ун-т. Был учителем …»

У літературних джерелах, на які автори посилаються в цій статті, немає згадок про вчительську практику Михайла Петренка, хоча теоретично він міг працювати вчителем до і після університету. Таким чином, маємо справу, мабуть, з першим прикладом дезінформації, пов’язаної з біографією М. М. Петренка.

Також розглянемо помилку, що до цього дня мандрує по публікаціях. Вона стосується участі Михайла Петренка в Кримській війні. 1856 року М. Петренко був нагороджений пам’ятною бронзовою медаллю «В память войны 1853-1856 гг.». Цей факт відомий з його Формулярного списку 1858 року, що стало приводом для деяких літераторів стверджувати про участь Михайла Петренка в Кримській війні.

Тут очевидний дилетантський підхід авторів. Давно відомо в науково-історичній літературі, що пам`ятна медаль чеканена накладом близько 1 700 000 одиниць у світлій і темній бронзі (І і ІІ ступенів, відповідно). Якою саме медаллю був нагороджений повітовий стряпчий М. Петренко в документі не вказано, але згідно з описам, знайденим у літературі, з великою вірогідністю можна стверджувати, що нагороджений він був медаллю з темної бронзи. Такою медаллю нагороджувалися:

– військові і цивільні чини всіх відомств, найстаріші в роді дворянських сімейств (на Володимирській стрічці),

– купці і багаті громадяни, «які відзначилися приношеннями на витрати війни або на допомогу пораненим і сімействам убитих» (на Анненській стрічці).

Враховуючи, що медалі зі світлої бронзи вручалися безпосереднім учасникам Кримської війни, М. Петренко був представлений до пам’ятної медалі з темної бронзи на Володимирській стрічці. До того ж треба звернути увагу на той факт, що у відповідній графі виявленого на сьогоднішній день формулярного списку 1858 року: «Был ли в походах против неприятеля и в самих сражениях и когда именно» – однозначно вказано – «не был». Отже участі в Кримській війні 1853-1856 років Михайло Петренко не брав.

Не дивлячись на те, що Наталія і Костянтин Шептії відшукали в архівах вже згаданий Формулярний список 1858 року ще в дев’яності роки минулого століття, вперше лише 2005 року письменник В. Скакун в книзі «Дивлюсь я на небо …» повідомляє:

«1856 року лебединського повітового стряпчого було нагороджено бронзовою медаллю «В память о войне 1853-1856 г.г.», яка ввійшла в історію під назвою Кримська, хоча він безпосередньо і не брав у ній участі …».

Треба згадати та виправити ще одну помилку, зроблену ніжинськими педагогами. У чималій і різноплановій методичці для студентів 2007 року вийшла стаття: «Моціяка О. М. «Михайло Михайлович Петренко (1817-1862)». // Становлення нової української літератури. «НДУ».

Як то кажуть, «no comment». Михайла Петренка так назвали вперше.

До речі, є ще й друга традиційна помилка в цьому виданні:

«У 1855-1856 рр. брав участь у Кримській війні. Нагороджений бронзовою медаллю …».

Наступний етап – забуття?

Колекцію помилок може поповнити ще одна, зроблена авторкою у другому томі збірника статей «Світи Тараса Шевченка», який виходив до 185-річчя здня народження Кобзаря:

«…яка в дошевченківській ліриці представлена поодинокими віршами Семена [Степана … ще одна помилка] Писаревського, Левка Боровиковського, Амвросія Метлинського, Миколи Костомарова, Миколи Петренка».

Розмірковуючи про поезію Тараса Шевченка, О. Камінчук переплутала Михайла Петренка з Миколою Петренком. І це не друкарська помилка, тому як це ім’я вказується в статті кілька разів. Звичайно, в літературі є гарні вірші Миколи Петренка, але це інший час, і жодного відношення Микола до даної теми не має. Тож Михайловичем Михайло Петренко вже був, а зараз ще й Миколою назвали.

Ділетантизм чи нездатність авторів до аналізу? Відповідь в цьому випадку не цікава.

Особливо багато помилок зустрічається в літературі, коли йдеться про роки життя Поета. Хоча повна дата народження Михайла Петренка і понині невідома, всі автори, які розглядають у своїх роботах цю тему, без сумніву вказують 1817 рік, що вперше з’явився в «Южном русском зборнике» А. Метлинського. Схоже, дата прийнята беззаперечно, тим більше що в літературі інколи згадуються поети тих часів, в яких і рік народження невідомий. Поки ця версія жива, але не беззаперечна. Особисто в мене є сумніви із цього приводу, дослідження по цій темі тривають.

Що стосується дати смерті Михайла Петренка, тут деякі автори «результативно» попрацювали.

Більш детальний аналіз літератури, що враховує дату смерті Михайла Петренка, буде зроблено в спеціальному дослідженні, а поки що наведемо лише декілька прикладів із публікацій різних років.

У поетичній антології «Українська Муза», що вийшла 1908 року, повідомлялося, що дата смерті М. Петренка невідома.

У статті, розміщеній в чотиритомній «Антології української поезії» 1957-го року видання, також говориться про невстановлену дату смерті Михайла Петренка.

У так званій «вирізці» підбірок І. Айзенштока, що зберігаються у фондах Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (без року видання і т. ін.), зустрічається ще один варіант дати смерті Поета: «… Михаил Николаевич Петренко (1817 – ум. в 40-х гг. …)».

Швидше за все, автор помилково пов’язував припинення появи нових віршів М. Петренка з його фізичною смертю.

1968 року в «Біо-Бібліографічному словнику» повідомлялося про невідому дату смерті М. Петренка.

Таких прикладів можна було б привести багато. Фактично у всіх роботах, які стосуються біографії Поета, до 1977 року автори посилалися на відсутність інформації про дату смерті поета. Це нормальне явище, тому що архівними пошуками ніхто не займався, а в літературі така інформація була відсутня.

Але в «Шевченківському словнику», виданому 1977 року, вперше з’являються незвичні «роки життя» Поета: «Петренко Михайло Миколайович (1817 – не раніше 1864) – український поет-романтик прогресивного напряму …». І цього разу ми зустріли помилку від автора-дилетанта.

Беру на себе сміливість із стовідсотковою вірогідністю пояснити природу цієї помилки. На мій погляд, автор опублікованої в словнику статті неправильно зрозумів що таке Адрес-календарь на 1863-1864 роки. Швидше за все, календаря він не бачив, але працював із так званими «Алфавитными указателями к Адрес-Календарям».

Справді, «Петренко М. Н.» згадується в цьому інформаційному джерелі з 1849 до1864 року. Не зорієнтувавшись, що будь-які календарі готуються на грядущі роки (не подібно до звітів – за минулі), він вирішив, що Петренко М. М. 1864 року ще служив повітовим стряпчим.

Слід зазначити, мабуть, це був перший автор, який зайнявся пошуком відповідей на вже застаріле питання.

У збірці літературно-критичних статей, що вийшла 1979 року, Є. Волошко ненав’язливо повідомляє: «… автор знаменитой «Недолі» («Дивлюся на небо та й думку гадаю …») украинский поэт М. Петренко умер в родном Славянске от голода … ».

Цікаво, чим міг керуватися кандидат філологічних наук, доцент Є. Волошко, генеруючи це абсолютно оригінальне марення. Було б дуже шанобливо назвати це помилкою.

Ще в 90-х роках минулого століття правнучка Михайла Петренка Наталія Шептій зі своїм чоловіком відшукали в архіві книгу реєстрації народжень, одружень і смертей (Миколаївська церква) міста Лебедина за 1862 рік. У книзі записано, що 25 грудня 1862 року помер «Города Лебедина Уѣздный Стряпчій Коллежскій Ассесоръ Михаилъ Николаевъ сынъ Петренко, сорока пяти летъ. Отъ Горячки». У графі «Кто совершалъ погребеніе и гдѣ погребен» однозначно написано «…на отведенномъ приходскомъ кладбыщѣ».

Однак, різні дати смерті й припущення про місце поховання Михайла Петренка зустрічаються і в публікаціях нашого часу.

У березневому номері газети «Ленінська правда» за 1989 рік В. Дудченко опублікував статтю, де посилаючись на Михайла Петренка правнучку Н. Шептій, вказує правильну інформацію:

«… Помер поет 25 грудня 1862 року і похований в Лебедині у віці 45 років у чині колезького асесора…».

Але ж, на жаль, дата смерті М. Петренка не всім авторам відома й понині.

Те, що лебединські краєзнавці називають місцем поховання кладовище біля Покровської церкви, поки що не має документального підтвердження. Питання вимагає глибшого вивчення, але, на перший погляд, згідно із церковними записами, помилка в даному випадку вже сталася.

Автори із Слов’янська в публікаціях, присвячених Михайлу Петренку, при всій своїй пошані до Земляка наводять надумані фрагменти з його біографії, які, на жаль, неможливо трактувати як помилки. Йдеться про «фантазії на задану тему», причому шкільного рівня. Захопившись «легкістю» даної теми, оперуючи в своїх діях не логікою, а ключовим словом – «Петренко», вони безпроблемно конструювали склад його сім’ї (братів, матері, батька й вітчима туди притулили; до сестер справа ще не дійшла), умисне забуваючи про те, що прізвище «Петренко» належить до найпоширеніших в Україні. Посилаючись на архівні матеріали про численних Петренків, що проживали в місті Слов’янську, додаючи невгамовну фантазію, вони упевнено відповіли, мабуть, на всі питання з біографії Петренка, чим вже завдали величезних проблем у документальному пошуку.

Беручи до уваги шкоду, яка зроблена такими «дослідниками», джерела, де все це написано, будуть проаналізовані найближчим часом.

Інформаційне засмічення біографії людини, навіть якщо вона жила у минулому, є діяння неприпустиме. Подібна дезінформація не просто заважає дослідженням, але й завдає шкоди ідеї, в ім’я якої, нібито, все це робиться.

Не варто авторам дивувати інформаційний простір категоричними заявами, якщо вони не мають вивіреного документального підтвердження. Це стосується всіх, хто працює на ниві документальної інформації.

Інформаційним пошуком (в тому числі й генеалогічним) займатися можуть всі, але не у всіх це виходить. Зокрема філологи, розуміючи, звичайно, що найважливішим є уміння і здатність оцінити значущість інформації, з якою працюєш, а вже під час опису можна правильно ставити розділові знаки.

Напевно всі чули та не всі розуміють сенс прислів’я «Единожды солгавший, кто тебе поверит?». Розбиратися з такими авторами буде не історія, а сучасники, які були уважніші та кмітливіші в пошуковому процесі.

До дезінформації приводять не лише маревні ідеї, засновані на чистій вигадці, але й мішанина фактів, які не мають відношення один до одного, випадково потрапивши до рук невдалого слідопита. І немає виправдання авторам, які припустившись очевидних помилок, продовжують повторювати їх. В ім’я ідеї краще зайняти лаву читачів або спробувати революційно поміняти свій стиль роботи – може щось вийде.

На щастя, деякі помилки мають коротке життя, точніше продовжують своє тихе життя, але лише на сторінках того видання, де їх поселив недбалий автор. Може не відразу, але з часом з’являється той (посилається Долею?), хто повинен «відокремити зерна від плевел». І праця його тим легша й результативніша, чим менше нива постраждала під час посіву.

Не можна сказати, що причиною всіх згаданих проблем є лише некомпетентність деяких авторів. У різний час автори мають через низку обставин нерівні можливості доступу до публічної інформації, але це нікого ніколи не виправдовувало. У першу чергу саме автори повинні пам’ятати про це, а видавці внесуть свій внесок до великої справи захисту інформаційного простору, якщо утримаються від тиражування очевидно сумнівних «фактів».

Інформаційний світ великий і, навіть, безкінечний, тому захистити його важко від дезінформації. Отже, не треба квапитися в майбутнє, не знаючи напряму й віддавати за це непомірно велику ціну – спотворення та забуття минулого.