Переклади / Переводы
Переклади вірша Михайла Петренка «Дивлюся на небо та й думку гадаю…»
Українська – Михайло Миколайович Петренко
Михайло Миколайович Петренко (народ. в 1817, ймовірно у Слов’янську, Ізюмського повіту – 25.12.1862, Лебедин, зараз Сумської обл.) – поет Харківської школи романтиків першої половини ХІХ століття. Автор вірша «Дивлюсь я на небо, та й думку гадаю…», який став відомим романсом (музика Л. Александрової, пізніше аранжування В. Заремби). Деякі вірші лягли в основу народних пісень «Взяв би я бандуру…», «Ходить хвиля по Осколу…» тощо. За життя Поета вірші було надруковано в альманахах «Сніпъ» (1841), «Молодикъ» (1843) та «Южый русскій зборникъ» (1848). Помер у чині колезького асесора в м. Лебедині Харківської губернії, де й похований.
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…
Дивлюся на небо та й думку гадаю:
Чому я не сокіл, чому не літаю,
Чому мені, Боже, ти криллів не дав?
Я землю б покинув і в небо злітав!
Далеко за хмари, подальше од світу,
Шукать собі долі, на горе привіту
І ласки у зірок, у сонця просить,
У світі їх яснім все горе втопить;
Бо долі ще змалу здаюся не любий,
Я наймит у неї, хлопцюга приблудний;
Чужий я у долі, чужий у людей:
Хіба ж хто кохає нерідних дітей?
Кохаюся лихом, привіту не знаю,
І гірко, і марно свій вік коротаю;
І в горі спізнав я, що тільки одна –
Далекеє небо – моя сторона.
І нá світі гірко; як стане ще гірше,
Я очі на небо, – мені веселіше!
І в думках забуду, що я сирота,
І думка далеко, високо літа.
Коли б мені крилля, орлячі ті крилля,
Я землю б покинув, і на новосілля
Орлом бистрокрилим у небо польнув,
І в хмарах навіки од світа втонув!
Албанська – Agron Tufa
Agron Tufa(Агрон Туфа) (нар. 1.04.1967, м. Дібра, Албанія) – албанський поет і прозаїк.
Вивчав філологію в Тиранському університеті. У 1990-х в Москві вивчав теорію перекладу. Після повернення до Албанії почав працювати в літературному журналі «E për-7-shme», потім видавав газету «Aleph», об’єднуючи молодих албанських письменників. У даний час він є редактором газети «FjalA» (Слово). 2008 року захистив докторську дисертацію з теорії перекладу. Зараз викладає літературу в Тиранському державному університеті і в приватному університеті «Bedër» («Hëna e Plotë»).
Mendueshëm shoh qiellin dhe nis ëndërroj
Mendueshëm shoh qiellin dhe nis ëndërroj:
Përse s’jam sokol, përse s’fluturoj,
Përse, Perëndi, ti flatra s’më dhe?
Shigjetë të flatroja drejt qiellit pa rê.
Tej reve të zeza, larg nga kjo botë,
Të lyp tjetër fat, pa plagë e pa lotë,
Të lyp lumturinë tek dielli dhe yjtë,
Dhe brengat e mia të dliren në dritë.
Ters shortin e pata qysh në mituri,
Shegert qesh për të, fëmijë pa shtëpi,
I huaj për fatin dhe për njerëzinë:
Se kush i do vallë fëmijët jetimë?
Përqafë me mjerimin unë bie të fle,
Në skamje, trishtime unë jetën e shpie,
Fat tjetër në jetë për mua s’do ketë –
Veç qiellit të largët – shtëpi të vërtetë.
Ndodh brenga për pak bef lehtësohet, –
Sapo shoh qiellin, shpirti më ngrohet.
Harroj atëherë që unë jam jetim,
Drejt qiellit mendimi nxiton fluturim…
Krahë shqipje të kisha, durim e fuqi,
Ta braktisja tokën për një vis të ri
Dhe qiellin të çaja – shqiponjë e lirë –
T’i thoja k’so bote përjetë lamtumirë!
Башкирська – Гүзәл Рамаҙан ҡыҙы Ситдиҡова
Гүзәл Рамаҙан ҡыҙы Ситдиҡова (Гузаль Рамазанівна Ситдикова) ( нар. 10.06.1952 в с. Інзер Бєлорєцького району Башкірської АРСР) – башкірська поетеса, перекладач, громадський діяч. Заслужений працівник культури Республіки Башкортостан. Друкується з 1976 року. Перша збірка віршів вийшла в альманаху «Йәш көстәр» (Молоді сили) у 1984 році.
Асмандарға бағып уйҙарымды һүтәм
Асмандарға бағып уйҙарымды һүтәм,
Ыласындай булып ҡанат ҡағып үтәм,
Ниңә, Хоҙайым, ҡош түгелмен мин,
Күпме был ерҙә йәш түгермен мин?
Әрнеүҙәрем ташып, һағыштарҙан ҡасып,
Уҙмыш тапһам ине, болоттарға ашып,
Йылыһын эҙләп ҡояш-йондоҙҙоң,
Иретер инем күңелдең боҙон.
Бала саҡтан яҙмыш мине ҡаға-һуға,
Ялыныслы хәлем, ялсылыҡта уҙа,
Яттар алдында йөҙ һыуым түгәм,
Һыйҙырмай һис кем, ҡайҙа ла үгәй.
Ҡайғы-хәсрәт баҫа, бәхетһеҙлек – ҡорҙаш,
Үҫтем шатлыҡ күрмәй, әсенеүҙәр юлдаш.
Үҙәккә үтте ерҙәге гүрем,
Тик күктәр мине яҡыны күрер
Сабырҙарым бөтһә, йыһандарға бағам –
Йыуаныстарҙы йыһандарҙан табам,
Алыҫ-алыҫҡа хыялда осам,
Үкһеҙлегемдән күктәргә ҡасам.
Теләк ҡабул булып, осһам бөркөт ҡоштай,
Ҡанаттарым киреп, асмандарға ашһам,
Һис ҡайтмаҫ инем бүтән был ергә,
Болот эсенә батып ғүмергә!
Польська – Kazimierz Burnat
Kazimierz Burnat (Казімеж Бурнат) (нар. 1.07.1943 в Щепановицях над Дунайцем – на західних лемківських землях) – польський поет, журналіст, перекладач, редактор і публіцист. Має вищу освіту з юриспруденції (Вроцлавський університет) і з управління та міжнародної торгівлі (Економічна академія). Голова Нижньошльонського відділку Спілки польських літераторів (Вроцлав). Багато працює на ниві популяризації українського поетичного слова і переклав на польську мову багато творів та окремих видань українських письменників.
Mychajło Petrenko (Михайло Петренко)
Wpatruję się w niebo i rozmawiam z myślami:
Dlaczego nie jestem sokołem, czemu nie latam,
Dlaczego mi Boże, skrzydeł nie dałeś?
Wtedy opuściłbym ziemię i w niebo wzleciał.
Daleko za chmury, jak najdalej od świata,
Szukać sobie losu, na górze przywitania,
Życzliwości prosić u gwiazd i słońca,
W świetle ich jasnym wszystkie smutki utopić.
Bo los od dzieciństwa mi niechętny,
Jestem u niego najmitą, synem marnotrawnym;
Obcy ja dla losu, obcy wśród ludzi:
Chyba, że ktoś kocha nie swoje dzieci?
Kocham się z nieszczęściem, powitań nie znam,
Gorzkie i marne życie wiodę
A górę poznam tylko jedyną –
Dalekie niebo – moim krajem.
Na świecie smętnie, a jak będzie jeszcze gorzej –
Popatrzę w niebo, będzie mi weselej!
W myślach zapomnę, że jestem sierotą,
I myśl ta daleko, wysoko poleci.
Kiedy będę miał skrzydła, orle skrzydła,
To ziemię porzucę, w nieznanym zamieszkam,
Orłem szybkoskrzydłym w niebo poszybuję
I w chmurach na zawsze od świata utonę!
Російська – Павло Арсенович Грабовський
Павло Арсенович Грабовський 30 серпня (11 вересня) 1864, Пушкарне – 29 листопада (12 грудня) 1902, Тобольськ) – український поет-лірик, публіцист, перекладач, яскравий представник української інтелігенції. Упродовж усього творчого життя Грабовський здійснював величезну роботу як перекладач творів світової поезії. Значне місце у перекладах Грабовського займають поети слов’янських (чеської, словацької, болгарської, польської, сербської, хорватської, словенської, лужицької), скандинавських (шведської, норвезької, фінської) та угорської літератур.
Дивлюсь я на небо та й думку гадаю…
Смотрю я на небо и тихо мечтаю:
Зачем я не сокол, зачем не летаю?
Зачем, щедрый боже, ты не дал мне крыл?
Надзвездные тайны я все бы открыл,
Взлетел бы к тебе я, подальше от света,
Искать утешенья, томясь без привета,
Душой обновиться в сияньи лучей,
В раю твоем, скрытом от смертных очей.
Суровая доля меня не голубит.
Как махеча сына чужого не любит,
А люди…не видел я ласки от них…
Кто в мире лелеет детей неродных?
Одно только горе со мною, как прежде;
Не верю я счастью, не верю надежде;
Влечет меня сердце в святые края:
Далекое небо – отчизна моя.
От жалкой юдоли, окутанной мглою,
Душой возношусь я над грешной землею,
От муки гнетущей минутку одну
В обители тихой твоей отдохну.
Но где же, кто скажет, взять крыльев могучих –
От слез поскорее умчаться горючих,
С орлами в лазури витать голубой,
Навеки простившись с печальной судьбой?
Російська – Овруцький Генадій Михайлович
Овруцький Генадій Михайлович народився в 1961 р. в Києві. Вірші пише з 2009 року. Підполковник у запасі. Зараз працює військовим фінансистом-економістом. Серед більш ніж 600 його віршів близько 150 написано українською мовою. Найбільш привабливою для автора є громадська тематика. Особливе місце в творчості займають вірші-ілюстрації до картин та фотографій. Інколи друкується під псевдонимом «Генадій Деснянський».
Смотрю я на небо
Смотрю в небеса и о том лишь мечтаю,
Что соколом гордым над миром летаю.
Вот если бы Бог его крылья мне дал –
Я б землю покинул и в небо слетал.
Подальше от тьмы человеческой злости,
К сиянью лучей ослепительных в гости.
Там ласки у Солнца себе попросить
И горе свое в свете звезд утопить.
Мне здесь каждый день ненавистный и трудный.
Живу, как обуза, как наймит приблудный.
Непрошеный гость у тяжелой судьбы –
Не слышит она этой вечной мольбы.
С несчастьем дружу, ласки вовсе не знаю.
Как будто у мачехи век коротаю
И понял давно мне дорога одна –
На небе высоком моя сторона.
Когда горечь жизни становится злее
Наверх посмотрю и так мне веселее.
Забуду на миг, что я есть сирота –
Уносится в небо вот эта мечта,
Что если бы крылья иметь за спиною
Я взмыл бы тогда высоко над землею.
Пропав там из виду в густых облаках
Скрываясь от мира навечно в веках.
Російська – Сергій Павлович Фатулев
Сергій Павлович Фатулев (народ. 1959 р.) – російський поет. В 1977 році вступив до Вільнюського військового училища (ВВКУРЭ ППО). Службу закінчив у званні майора в 2002 році. Після закінчення Самарського державного університету отримав кваліфікацію юриста за фахом юриспруденція (1998-2004). Зараз мешкає в Самарі й працює вчителем в школі. Основні теми поетичної творчості – любов та природа. Деякі вірші покладено на музику.
Смотрю я на небо
Задумчивым взглядом на небо взираю:
Мне б сокола крылья, но я не летаю,
О, Господи, в мире всему есть предел…
Я б крылья расправил и в небо взлетел.
За тучи далекие, в дальние страны,
Судьбу поискать, залечить в сердце раны,
У звезд и у солнца о счастье молить,
И в свете их ясном о горе забыть.
Судьбою своей с детства был обделенным,
Слугой для нее, и мальчишкой бездомным,
Чужой у казалось бы близких людей,
Ведь даже любовь для родных лишь детей.
С бедою в обнимку всегда засыпаю,
В лишеньях и горестях век коротаю,
Но в жизни не будет мне доли иной –
Далекое небо – вот дом мой родной.
И, если тоска меня вдруг одолеет,
На небо взгляну, и в душе потеплеет.
Что я сирота, мне забыть нелегко,
Летят мои думы уже высоко…
Мне б крылья орлиные, силу, терпенья,
Я б землю оставил и на новоселье
Орлом в бесконечное небо вспорхнул,
И в облаке белом для всех утонул!
Вірменська – Լևոն Բլբուլյանի
Լևոն Բլբուլյանի (Левон Рафікович Блбулян) — вірменський поет, перекладач. Нар.15.06.1949 у м. Камо (нині — м. Ґавар області Ґегаркунік), що у Вірменії. Закінчив Єреванський сільськогосподарський інститут, потім – Вищі літературні курси при СП СРСР в Москві. Редактор культурних програм громадського радіо. Публікує свої вірші в літературній пресі, багато років займається перекладами. На слова деяких його віршів створено пісні. Член Спілки письменників Вірменії з 1986 року.
Читає Саломе Енгибарян
ՆԱՅՈՒՄ ԵՄ ԵՐԿՆՔԻՆ …
Նայում եմ երկնքին ես՝ խոհերի տրված.
Ինչու՞ հավք չեմ, ազատ բազե՛ մի թևաբաց,
Ինչու՞, Տեր , դու ի՛նձ էլ չես շնորհել թևեր,
Որ թողած երկիրն այս՝ սավառնեի դեպ վեր:
Ամպերի՜ց էլ անդին, այս աշխարհից հեռու՝
Բախտ փնտրելու, վիշտն ու ցավն իմ մոռանալու,
Սեր խնդրելու աստղ ու արեգակից անշեջ,
Վշտերն իմ մարելու նրանց լույսերի մեջ:
Ծնված օրից է դեռ բախտն ինձանից խռով.
Նրա ծառա՛ն եմ ես , անտեր մի ո՛րբ մոլոր:
Նա՝ իմ հանդեպ միշտ չար, մարդիկ՝ պաղ ու օտար.
Ո՞վ կարող է, ախր, խորթ զավակին սեր տալ:
Բախտից հար հալածված՝ մի լավ օր չեմ տեսնում,
Դառնությամբ լի են սև իմ օրերը անցնում:
Ու չարքաշ այս կյանքում ես հասկացա մի բան՝
Երկի՛նքն է լոկ ինձ տուն ու միակ օթևան:
Դա՛ռն է կյանքն այս ու երբ ավելի՛ դառնանա,
Կնայեմ երկինք, ու սիրտն իմ կըգոհանա.
Չեմ հիշի, որ բախտի ընտրյալ զավակ չեմ,
Բա՜րձր ու դեպ հեռո՜ւ մտքերն իմ կթռչեն:
Ա՜յ թե ունենայի արծվի թևեր հզոր,
Կչվեի ընդմիշտ երկրից այս մեղավոր.
Վսեմ մի ճախրանքով , թևերս լայն բացած՝
Կսուզվեի կանչող ամպերի գիրկն անդարձ:
Кримсько-татарська – Maye Safet
Maye Safet (Майя Абдулганієва) (нар. 1972 р. в Криму) – сучасна поетеса. Мешкає в Сімферополі. Пише вірші кримськотатарською (рідна), українською та російською. В 2013 року побачила світ перша збірка її віршів кримськотатарською – «Ешиль Кяинат» («Зелений Космос»). Вірші опубліковано в кримських газетах і журналах, в Інтернеті. Має ряд наукових публікацій і газетних статей. У творчій скарбничці Maye Safet велика кількість ліричних творів, перекладів, текстів пісень. Член літературного об’єднання «Ільхам».
Читає Осман Аблялімов
Коктен козь аламай…
Коктен козь аламай, ойгъа мен далам,
Олсам бир шаин мен, кокке мен учсам.
Учар эдим мен, амма ёкъ къанатым
Ерде къанатсызым, недендир, Танърым.
Ерни терк этерим, кечип булутны
Гъарип башыма къыдырып къысметни.
Мени охшасынлар кунеш, йылдызлар.
Кедер-къаарьни ёкъ этсинлер нурлар.
Бала чагъымдан такъдирим мени севмей,
Онынъ бир къулу мен, балам манъа демей.
Мени ябанджы дей такъдир ве халкъым,
Оксюз бир гъарипим, мушкульдир алым.
Тек бир фелякет багърына сарылдым
Янгъызым, агълайым, кече бош омрюм
Бойле къаарьли куньлерде анъладым,
Тек кок – тек узакъ кок – меним бир юртым.
Аджджы куньлернинъ эп артса аджджысы,
Кокке мен бакъам, кунь сача шавлесин.
Гъарип бир оксюз олдыгъым унутам
Ве шенъ хаяллар коклерге учурам.
Олса къанатым – къарталнынъ къанаты,
Кокте мен башларым янъы аятны.
Къартал мен олурым, кокке ынтылып,
Батып булуткъа, топракъны терк этип.
Англійська – Ґавур Люба
Ґавур Люба (США) – письменниця, перекладач. Народилася 1957 року в Клівленді (Огайо, США), куди у 1949-му емігрували її батьки. Вища освіта – магістр в галузі слов’янських мов (Кент Стейтський та Торонтський університети). В Кентському університеті здобула спеціальність магістра з бібліотекарства. Жила і працювала в Торонто, Нью-Йорку, Празі, Києві. Нині мешкає у Кенті (Огайо). Пише поезії та перекладає англійською та українською мовами. Публікувалася в багатьох друкованих та інтернет-виданнях, зокрема в українських журналах «Сучасність», «Кур’єр Кривбасу», американській газеті «Casper Star Tribune», польсько-англійському часописі «deKadentzya». Лауреат міжнародних літературних премій імені М. Гоголя «Тріумф» та П. Куліша (Україна). Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України.
Watching the sky and thinking a thought
Watching the sky and thinking a thought:
Why am I not a falcon? Why am I not flying?
Why, Lord, have you not granted me wings?
I would the earth forsake and fly to the heavens.
Far beyond the clouds, further from earth away,
To seek my fate, welcoming grief,
And from the stars seeking mercy, from the sun begging care
To bathe in their light, to drown sorrows therein.
For since childhood fate seems unkind,
An orphan I am, a misguided waif straying;
Ill-fated I am, a stranger midst people;
Does anyone after all love alien children?
I embrace cold misfortune, know not any welcome
And bitterly, uselessly while away my years
And in grief I’ve discovered that there is only one –
I embrace cold misfortune, know not any welcome
The far-away heavens – my hearth and my home.
On earth it is bitter, and when it becomes worse –
My eyes reach toward heaven and all becomes better!
In my thoughts I forget that an orphan I am.
And thoughts hover and flutter and fly high beyond.
If only I had wings, like an eagle’s those wings,
I’d abandon the earth and for new horizons
Toward home as an eagle, an eagle swift-winged,
I’d dive in the heavens
And in clouds forever from earth I would drown!
Татарська – Салімов Дзюба
Салімов Марсель Шайнурович (башк. Сәлимов Марсель Шәйнур улы) – башкирський письменник-сатирик, поет, публіцист, перекладач. Нар. 3 січня 1949 в с. Саїт-Курзя Бураєвського району, Башкирської АРСР. Заслужений працівник культури Башкирської АРСР (1990) та Російської Федерації (1993). Член Союзу письменників Росії та Республіки Башкортостан.
Дзюба Сергій Вікторович (народ. 20 вересня 1964, м. Пирятин на Полтавщині) – український письменник, журналіст, редактор, видавець, перекладач, громадський діяч, науковець. Президент Міжнародної літературно-мистецької Академії України.
КҮК ЙӨЗЕНӘ КАРАП, ХЫЯЛЛАРГА ЧУМАМ
Күк йөзенә карап, хыялларга чумам:
Лачын сымак очып, болытларга кунам.
И Ходаем, бирсәңче миңа канат?
Тормас идем тилмереп күккә карап.
Әгәр булса очар канатларым минем,
Ташлап кына китәр идем сине, җирем.
Иркәләсәм күктәге йолдызларны,
Кайнар кояш таратыр моң-зарларны.
Төште минем өлешкә каһәрле язмыш,
Шул язмыштан һич кенә дә юктыр узмыш:
Ятим баладай, күз яшемне түгәм;
Түбәнсенеп, чит-ятларга тез чүгәм.
Гомеркәем үтә кайгы-хәсрәт белән,
Бу дөньяда рәхәт табып булмас, беләм.
Канатланып, хыялым күккә менә,
Иркен миңа бары тик күктә генә.
Кысан җирдә тын кысылгач, карыйм күккә,
Сулышкаем җиңеләеп китә күпкә.
Хәсрәтләнмим ялгыз мин, ятим дип тә,
Миңа рәхәт – хыялым биек бик тә!
Канатларым булса, менәр идем очып,
Алыр идем йомшак болытларны кочып.
Калыр идем күктә, ташлап бу җирне,
Һич кенә дә әйләнеп кайтмам кире!
Болгарська – Димитър Христов
Христов Димитр (болг. Димитър Христов, народився 17 травня 1957 в місті Благоєвград, Болгарія) – болгарський поет, драматург, перекладач, бард. Директор Болгарського культурно-інформаційного центру в Скоп’є (Республіка Македонія) з 2009. Член Спілки болгарських письменників. Закінчив філологічний факультет Софійського університету ім. Св. Климента Охридського. Працював референтом з поезії в Спілці болгарських письменників, головним редактором газети «Болгарський письменник», був головою Творчого фонду, завідуючим відділу літератури в газеті «Пульс», автором і ведучим телевізійної програми «Час для поезії», директором підприємства «Софкнига», головним експертом Міністерства культури Болгарії.
В небето се взирам и мисъл в мен бликна
В небето се взирам и мисъл в мен бликна:
Да бях аз сокол и да можех да литна,
защо не ми даде, ти, Боже, криле,
да имам небе, вместо тебе, поле?
Зад облаци, горе, над земния пъкъл
аз щастие търся, прощавайте мъки;
и ласките звездни, и слънцето в миг
разтапят тъгата със своя светлик.
Защо ли съдбата от малък ме мрази,
наемник съм неин и блуден хайлазин;
за радости чуж и за хората чужд,
та кой ще обича сирота досущ?
Прегърнал бедата, добър ден не зная,
напразно във време горчиво блуждая
и в мъки узнах, че е само една
далечната моя небесна страна.
Във времето мрачно, щом стане най-тежко,
аз гледам в небето, така ми е смешно!
Забравям, не мисля, че бил съм сирак
и мислите светли политат над мрак.
Да имах орлови крила да разперя,
далеч от земята аз бих се преселил.
Да бях аз орел, вместо земен човек,
потънал бих горе в простора навек!
Вірменська – Сичова Лала
Сичова ( до шлюбу Авакян) Лала Вараздатівна. Народилася 19 березня 1955 року у мальовничому гірському селищі Ачаджур Іджеванского району Вірменської РСР. За освітою – товарознавець. Вірші почала писати з 2015 року. Російська й вірменська – рідні мови. Свої вірші перекладає з російської мови на вірменську й навпаки. Періодично публікється на порталі Стихи.ру, де має особисту сторінку й чималу кількість читачів.
Читає Саломе Енгибарян
ՄԻԽԱԻԼ ՊԵՏՐԵՆԿՈ
Ամպերին եմ նայում, գուշակում մտքումս
Ինչու ես բազե չեմ, ինչու չեմ թռչում ես,
Ինչու Տեր Աստված ինձ թևեր չես տվել,
Թևեր ես կառնեի և ամպ կթռչեի:
Փախչեմ ամպերն ի վեր աշխարհից այս հեռու
և փայ որոնեմ ես աղքատության մեջ
Ու գուրգուրոանք աստղերից, արևից հայցեմ
նրանց փայլի մեջ տխրությունս թաղեմ:
Քանի որ մանկուց ես բախտով անտեսված էի,
Լքված որբի պես ես ամբողջ կյանք ծառա էի,
Օտար էի բախտին ես, օտար մարդկանց մեջ.
Բայց ով չի մերժում անտուն որբ զավակներ:
Սիրված դաժան բախտով, քնքշություն չիմանալով
և դառը իմ դարը իզուր էմ վատնում,
Վաղուց համոզվել էմ, որ դա է իմ բախտը’
Ամպերի բարցրունքի իմ ապաստանում:
Ապրուստս դաժան է ստոր սրիկաների մեջ,
Նայում երկնքին որ հայացքս բացվի
Այդպես մոռացվում է դժբախտ որբությունը.
Մտքովս թռչնի պես ճախրում դեպ երկինք:
Երբ իմ թևերին տաին արծվի փետուրները,
Երկիրն կլքեյի դեպ նոր ապաստան:
Արծվի արագ թևով ամպի տակ սուզվեմ,
Երկնի ծովի մեջ հավիտյան կընկնեմ:
Грузинська – რაულ ჩილაჩავამ
Рауль Шалвович Чілачава (რაულ ჩილაჩავამ) – видатний грузинський та український письменник, науковець, перекладач, професор, доктор філологічних наук. Переклад вірша «Дивлюсь я на небо…» грузинською мовою подано в антології «100 українських поетів», яка вийшла в Тбілісі (Грузія, 2014). Рауль Чилачава вже десятки років мешкає в Україні, в Києві. Працював Надзвичайним і Повноважним послом України в Латвії. Лауреат багатьох міжнародних нагород. Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України.
ავჩერებივარ ცისკიდეს და ამგვარ ფიქრებს ვბედავ:
რატომ არა ვარ არწივი, რატომ არ დავფრენ, ნეტავ,
რატომ არ მომეც, უფალო, მე ფრთები სანავარდო?
მივატოვებდი მიწას და ცაში ვიფრენდი მარტო.
ამ სოფლისაგან სადმე შორს, სადმე ღრუბლების მიღმა
ჭირ-ვარამს გამოქცეული მე ვიპოვიდი იღბალს,
ალერსს შევთხოვდი ვარსკვლავებს, ალერსს შევთხოვდი მზეს და
ჩემს მწუხარებას ჩანთქავდა შორი ციაგი ზესთა.
ამითვალწუნა ბედმა და არ მჰყო სიკეთის ღირსი,
მე მისი ხელის ბიჭი ვარ, მოჯამაგირე მისი:
მე ბედისათვის უცხო ვარ, ხოლო კაცთათვის – მღილი,
ვის ჰყვარებია ამქვეყნად სხვისი ბედკრული შვილი?
დავუძმობილდი ვაებას, გავჰმზერ მომავალს წყენით,
დარდით და ვაი-ვაგლახით გამყავს ცხოვრების დღენი,
უბედურებას შეჩვეულს მანიშნებს სიმწუხარე,
რომ შორეული ზეცაა ჩემი მშობელი მხარე.
ეს მწარე ყოფა ხვალ უფრო გამიმწარდება, მჯერა,
მე მხიარული მაშინ ვარ, როცა ცას სწვდება მზერა!
ფიქრებში გადაგივიწყებ, რომ დავალ უდედმამო,
ლაჟვარდებს გადაევლება ფიქრი ნეტარი, ამო.
მე რომ ის ფრთები მაღირსა, ო, ის არწივის ფრთები,
ვით ზეცის ახალმოსახლე, მიწას დავთმობდი ნებით,
როგორც ფრთამალი არწივი, ავიჭრებოდი მაღლა,
საწუთროს გამოქცეული შორს ვიქნებოდი ახლა!
Арабська – Абдельваххаб Аззаві
Абдельваххаб Аззаві (Сирія, Німеччина) – відомий арабський поет та перекладач. Народився у 1981 році в Дамаску (Сирія). Нині мешкає і працює в Німеччині. Член Письменницької асоціації Сирії. Почесний член ПЕН-клубу Німеччини. За професією – хірург-офтальмолог. Публікує вірші та статті у газетах «Аль-Кудс Аль-Арабі», «Аль-Нахар» та інших знаних арабських виданнях. Вірші перекладені українською, англійською, французькою, німецькою та російською мовами. Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Лауреат Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя «Тріумф» (Україна, 2016).
مراقباً السماء تخطرني فكرة
مراقباً السماء تخطرني فكرة:
لماذا لست صقراً؟ لمَ لا أطير؟
لماذا, يا إلهي, لم تمنحني جناحين؟
سأهجر الأرض وأحلّق نحو السماوات
بعيداً خلف الغيوم، أبعدَ عن الأرض
لأبحث عن قدري, مرحباً بالحزن
مستجدياً الرحمةََ من النجوم، والاهتمامَ من الشمس
سأستحم في أضوائها، وأدفن حزاني هناك
منذ طفولتي بدا القدر غير ودودٍ
يتيمٌ أنا، لقيطٌ تائهٌ مُضلّل
سيء الطالع أنا, و حيدٌ بين الجموع
هل أحبَّ أحدٌ في النهاية الأطفال الغرباء؟
أحضن سوء الحظ البارد، دون أي ترحيب
وبمرارةٍ ودون جدوى تمضي سنواتي بعيداً
بأسى عرفت أنيّ شخصٌ وحيد
أحضن سوء الحظ البارد، دون أي ترحيب
السماوات البعيدة – موقدي ومنزلي
على الأرض الوضع مرٌّ، وعندما يصبح الوضع أسوأ –
تصل عيناي السماء ويغدو الأمر أفضل
في خواطري أنسى أني يتيمٌ
الأفكار تحلّق, ترفرف, تمضي للبعيد
لو كان عندي جناحان، كجناحي النسر
سأهجر الأرض لآفاقٍ جديدة
سأمضي للوطن كنسر، كنسرٍ رشيق الجناح
سأغوص في السماوات
سأغرق في الغيوم إلى الأبد بعيداً عن الأرض.
(ترجمة عن الإنكليزية عبدالوهاب عزاوي)
Туркменська – Ак Вельсапар
Ак Вельсапар (Швеція) – туркменський і шведський прозаїк, поет. Народився у 1956 році в Мари (Туркменістан). Закінчив факультет журналістики Московського держуніверситету імені М. Ломоносова (1979) та Вищі літературні курси Літературного інституту імені М. Горького (1989). Публікується з другої половини 1970-х. В 2014 році у перекладі Сергія Дзюби в Україні побачила світ книжка оповідань Ак Вельсапара «Смарагдовий берег». Твори туркменського письменника опубліковані в усіх провідних українських газетах та журналах. Він лауреат Міжнародної літературної премії імені М. Гоголя «Тріумф» (Україна, 2014). Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України. Письменник вже не раз побував Україні, яку щиро любить і пропагує в світі.
Читає Ак Вельсапар
Göge bakyp, oýa batýan her demde
Göge bakyp, oýa batýan her demde,
Neçün uça bilmen, bürgüt däl men-de.
Neçün Taňry maňa bermedi ganat?
Belentlikde tapar ýaly diýanat.
Al-asmanda, jemagatdan uzakda,
Uçsadym, zalymlar galsa aýakda;
Mähir görsem Aýdan, Günden, ýyldyzdan,
Nura çümüp, bagt kölünde ýylgyrsam.
Çagalykdan gyýa bakdy ykbalym,
Gul boldum, täleýim boldy meň zalym;
Ykbal öweý bolsa, adamlar – öweý,
Ýetime güler ýüz görme barmy, heý?!
Agyr günler geçer diýip çaklaýan,
Şum ykbalyň gujagynda uklaýan.
Ýowuz täleý gülüp bakmaýar, arman,
Ýetimiň hak öýi – ýyldyzly asman.
Gussa ygtyýarym alanda mydam,
Men asmana garap, eýleýän mydar!
Hyýalda unudyp ýetim täleýin,
Gezýärin deňinde ýyldyzlaň, Aýyň…
Eger mende bolsa bürgüt ganaty,
Terk ederdim bu zeminiň amatyn.
Bürgüt bady bilen ýollar geçerdim,
Ýagtylyga gark boluban uçardym.
Чеська – М. Грабал и П. Каліна
Петр Каліна (Чехія) – доктор мистецтвознавства, член президії Чеської асоціації україністів та Чеського музикознавчого товариства. Нар. у 1978 в Брно (Чеська республіка), де постійно мешкає. Закінчив університет ім. Масарика у Брно, де й працює зараз. Під час навчання в аспірантурі стажувався в Україні (КНУ ім. Т. Шевченка та ЛНУ ім. І. Франка). У своїх наукових статтях, які виходять різними мовами, він найчастіше вивчає різноманітні феномени історії української музики та українсько-чеські музичні й літературні взаємини. Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України, лауреат Міжнародної літературної премії ім. М. Гоголя «Тріумф» (Україна, 2016).
Милан Грабал
Мілан Грабал (Чехія) – поет, письменник і перекладач. Нар. у 1954 і мешкає в чеському Варнсдорфі. У 1990-2003 був редактором літературного часопису «Psí víno» («Дикий виноград»), співорганізатор популярних літературних конкурсів у Варнсдорфі, член Чеського центру міжнародного ПЕН-клубу, Товариства чеських письменників та ін. Видав антологію сучасної серболужицької поезії «Jazyk, jímž porozumíš větru» («Мова, якою ти зможеш зрозуміти вітер); автор багаточисельних збірок віршів. Перша його книжка – «Sólo větru» («Соло вітру») (1981). Поетичну книжку «Cestou bolesti a víry» («Шляхом болю та віри») перекладено кількома мовами. Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України, лауреат Міжнародної літературної премії ім. М. Гоголя «Тріумф» (Україна, 2016).
Dívám se na nebe
Dívám se na nebe a často přemítám,
Proč nejsem sokolem, proč jenom nelétám,
Proč jsi mi, můj Bože, křídla odepřel?
Zemi bych opustil, k nebi odletěl.
Daleko nad mraky, daleko od světa,
Vstříc svému osudu, za štěstím odlétat,
Za přízní jasných hvězd, slunce co prosí,
které svým zářením smutky mé zkosí.
Jaktěživ nebyl jsem miláčkem osudu,
Měl mě vždy za slouhu, tuláka, pobudu;
Osud mě neuzná, lidé nechtějí:
Kdo by měl cizího než své raději?
Obcuji s neštěstím a úspěch nepoznám,
Zbytečně životem hořce se protloukám.
A tu jsem pochopil, že je jediná –
V dalekých nebesích – má domovina.
Na světě je mi zle, když osud nesleví,
Pohledem do nebe hned se mi uleví!
Z mysli mé odplyne, že jsem sirotek,
Má touha vznese se, výškám na dotek.
Kdybych já křídla měl, křídla jak dravý pták,
Zemi bych opustil a vzlétl do oblak.
Jak orel nad obzor svižně vystoupal,
Tomuto světu bych navždy sbohem dal.
ІврІт – Антон Паперний
Антон Паперний (Anton Paperny) (народ. 25.11.1971, м. Харків) – ізраїльський перекладач. Перекладає на іврит поезію таких українських письменників, як Т. Шевченко, Д. Павличко (у перекладі А. Паперного в 2011вийшла книга «Єврейські мелодії»), Ю. Андрухович та ін. З російської перекдадав О. Пушкіна, К. Бальмонта, В. Маяковського, поетів Срібного віку. За підрядником з таджицько-єврейської мови перекладав поета Мухіба (Мордехай Бачаєв, 1911–2007), збірка віршів якого вийшла в 2011. Також перекладає українською з івриту.
Він «…один з тих людей, які створюють обличчя української літератури за кордоном, доносячи до зарубіжного читача твори наших прозаїків та поетів» (див. статтю в Вікіпедії).
שלחתי מבט לשמים
שָׁלַחְתִי מַבָּט עַגְמוּמִי לַשָׁמַיִם:
אֲבוֹי, אֵינִי עַיִט וֶאֵין לִי כְּנָפַיִם !
מַדוּעַ אֶבְרוֹת לֹא נָתַתָ, אֵלִי?
לֶרוּם הָרָקִיע הָיִיתִי מַמְרִיא.
בִּמְעוֹף הַשָׁמַיִם הָיִיתִי מַגְבִּיהַ,
הָיִיתִי שׁוֹכֵחַ תְלָאוֹת בָּרָקִיעַ.
כּוֹכְבֵי הַשָׁמַיִם בַּשַׁחַק הָרָם
הָיוּ מַטְבִּיעִים כֹּל מַכְאוֹב בֶּאוֹרָם.
מִשַׁחַר יָמַי גוֹרָלִי כֹּה שׂוֹנְאֵנִי,
הוּא רַק מִתְנַכֵּל לִי וֶלֹא יֹאהָבֵנִי.
אֲנִי זָר לַכֹּל, זֶה הַצַעַר הָרָב:
יָתוֹם אֲסוּפִי בָּעוֹלָם מִי יֹאהָב?
כִּי רָק טִרְדוֹתָי אָהֵבוּנִי, אֵין אוֹשֶר,
כֶּאִילוּ דַרְכִּי מִתְפָּתֶלֶת בַּחוֹשֶׁךְ,
וֶרָק בַּמְרוֹמִים לִי תִהְיֶה מֶכוֹרָה,
מִפְלָט מִכֹּל צַַעַר אֶמְצָא בַּצָרָה.
כְּשֶׁמָר לֶלִבִּי, כְּשֶׁאָבְדָה הַתוֹחֶלֶת,
אֶשָׂא אֶת עֵינַי אֶל רֶקִיעַ הַתְכֵלֶת.
שׁוֹכֵחַ אֲנִי שֶׁנִשְׁאָרְתִי יָתוֹם,
אִם רָק מַחְשָבְתִי מַמְרִיאָה לָה לָרוֹם.
הוֹ, אִילוּ הָיוּ לָאוּמְלָל כַּנְפֵי עַיִט,
הָיִיתִי מַמְרִיא אֶל מֶרוֹם הַשָׁמַיִם,
מֵעָל הֶעָבִים אָז הָיִיתִי נִמְלָט
מִכֹּל מַתְלְאוֹת עוֹלָמֵנוּ לָעָד.
Удмуртська – Лідія Нянькина
Лідія Нянькіна народилася 23 вересня 1965 р. в селі Серп Алнашського району Удмуртської Республіки. Закінчила Літературний інститут імені Максима Горького. Нині мешкає в Удмуртії і працює в журналі «Кенеш». З дитинства пише поезію та прозу. Автор декылькох книжок. Перекладач. Журналіст. Член Спілки письменників Росії. Лауреат літературних премій Удмуртії та Естонії. Заслужений працівник культури Удмуртської Республіки.
Љожмыт синъёсын учкисько инбаме:
Ќрњи кадь лобась туж потэ луэме.
Быдњым Инмаре сётысал ке бурдъёс,
Лопыр! карыса лобасал мон, эшъёс.
Тќдьы шаерын шедьтысал ас шудме,
Отын вунысал, дыр, курыт кайгуэ.
Шунды сиосын кыняса пегаса,
Капчи шудысал мон соку, эсьмаса.
Пичи дырысен вал секыт адњонэ:
Ляльчи, кураськись — тћни вань улонэ.
Я кин жалялоз бен муртлэсь нылпизэ,
Нокин но уз мычы тыныд бур кизэ.
Сием потыса кќланы выдылћ,
Быльыр! васькалляз бам вылтћм синкыли.
Мукет улонэз мон уг адњы ни, шол:
Инбам — коркае тон, эше нош — ыр тќл.
Сюлмам весь улэ сирота луэме,
Љожмыт малпанъёс љутћсько вылће.
Огпол кекатћз ке монэ лек мќзмон,
Инме учкыса, лулпушкы шуналоз.
Медло ик вылэм ќрњилэн кадь бурдъёс, —
Шукы пќлады выйысал, пилемъёс!
Чагыр инбамын мон соку быдэс уй
Одно лэсьтысал, дыр, шулдыр коркатуй.
Японська – Юко Янаі
Юко Янаі (Yuko Yanai) народилася в 1979 в м. Матсуяма, префектура Ехіме, Японія. Закінчила токійський університет Васеда за фахом “політика й економіка”, працює в газеті “Kobe Shimbun”.
空を見ながら考える
どうして私がはやぶさのように飛べないのか？
神様、どうして私に翼を与えてくれなかったのですか？
地面から空高く飛び立てればよかったのに
雲を遠く越え、この世界から遠く離れ、
自分の運命、つらさ、痛みを和らげてくれる何か嬉しいことを探しに飛んで行く
星や太陽から、なぐさめてもらうために
星や太陽の明るい光に、すべての悲しみを受け止めてもらうために飛んで行く。
小さい頃から運命に嫌われているようである。
運命の雇われ人、運命私生児である。
運命にも、人々にも他人だと思われている。
他人の子供を愛する人なんていないだろう？
不幸が私の恋人というのは、何も嬉しいことがなく、
苦く、意味なく年をとりながら時間を過ごしている。
悲しみに打ちひしがれ、やっと分かったのは、
私の故郷は遠い空だけであるということ。
世の中は苦い。もっと苦くなると、
私は空に目を向ける。その方が楽になる。
そうしていると、自分が孤児であるということを忘れ、
遠く、高く飛んで行ける。
もし私にワシのような翼が与えられていたら
私は地面から飛び立ち、新しい家に引っ越すかのごとく
ワシのように速く
この世界から脱出して、永遠に雲の中で過ごすだろう。
Словенська – Андрій Гевка
Андрій Гевка народився 1958 року в Боснії-Герцоговині. З дитинства й дотепер він цікавиться історією рідного краю, своїм корінням, Україною й українцями. Закінчив Педагогічну академію і філософський факультет в м. Любляна (Словенія). Професор сербської, хорватської і словенської мов. Секретар товариства українців «Карпати» в Республіці Словенія. Його праці публікуються в різних літературних журналах. Автор кількох книжок поезії і прози. У листопаді 2010 в Любляні побачив світ пісенник «100 найкращих українських пісень» словенською мовою за його перекладами. Серед них чільне місце займає пісня на слова Михайла Петренка «Дивлюсь я на небо» («Gledam jaz v nebo»)
Gledam jaz v nebo in sebe sprašujem,
Zakaj nisem sokol, zakaj ne poletim,
Zakaj nisi, Bog moj, Ti peruti mi dal?
Jaz bi zemljo pustil in v nebo zletel!
Daleč nad oblaki, od sveta še dlje,
Poiskal bi srečo, v gorah – pozdrave,
In odseve zvezdic, ki sonce prosijo.
Da v siju jasnem vse gore utopijo.
Ker sreča me nikdar, zdi se, ni marala,
Bil sem le njen hlapec, in fantè brez doma;
Nesrečna usoda, nesreča med ljudmi:
Ali se kdo ukvarja s tujimi otroki? …
Družim se zdaj z bedo, dobrote ne poznam,
Z grenkobo in zaman vsa leta preživljam,
V gorah sem spoznal, ena je resnica –
Oddaljeno nebo – moja je tolažba…
Grenkoba je na svetu; in bo še bolj hudo –
Ko gledam v nebo, vse je bolj veselo.
V mislih pozabim, da sem jaz sirota!
In misel mi daleč, bolj visoko leta!
Ko imel bi krila, ta orlova krila,
Zemljo bi zapustil, letel v neznano
Kot orel hitrokrili v nebo bi poletel
V oblakih za vedno od sveta se skrival!
Румунська – Пауль Полідор
Пауль Полідор — відомий румунський поет, композитор, автор пісень, перекладач, керівник Міжнародної літературно-мистецької Академії Румунії. Активно перекладає і друкує в журналах румунської Академії та в книжках поезію, прозу класиків світової літератури та сучасних письменників різних країн. Зокрема, популяризує й українську літературу в Румунії. Член Міжнародної літературно-мистецької Академії України.
Mă uit la cer şi-mi zic, îndepărtând norul:
De ce nu sunt şoim, de ce nu îmi iau zborul,
De ce, Doamne, mie aripi nu mi-ai dat?
Aş porni spre cer cu sufletul curat.
De semnul luminii s-ajung mai departe,
S-alin suferinţa cu pagini de carte,
La soare, stele mă rog în tăcere,
Lumina lor grea îmi ia din durere.
De mic copil soarta m-a dezavantajat
Şi slugă i-am fost, ca pribeag băiat de sat;
Îndepărtat de rude, oameni, destin :
Căci cine iubeşte copilul străin?
Năpasta soră îmi e când o-mbrăţişez
Petrec veacul meu crud în patimi şi în crez,
Durerea îmi cântă ursita din flori –
Natala mea casă-i cerul fără nori.
Când dorul mă-nvinge şi visele îmi cresc
Iar ochii mei spre cer simt cum mă-nveselesc
Uit că-s orfan, gându-mi suspină în salt
Şi pleacă departe, fugind spre înalt…
Puternice aripi de vultur de-aş găsi
Pentru-o casă nouă pământu-aş părăsi
Spre cerul fără margini m-aş ridica
Şi-n nori, pe veci, spre lumină-aş înota!
Іспанська – Галина Ес
Галина Ес (Шитікова), або Галина Шитікова де Ескобар – поетеса, педагог і перекладач. Народилася у Тверській області Російської Федерації, де закінчила університет. Нині мешкає в Болівії (Латинська Америка) у місті Кочабамбе. Працює викладачем у державному університеті Сан-Сімон. Автор декількох поетичних книг, член Міжнародної літературно-мистецької Академії України
Mirando al cielo estaba soñando-
Ser águila libre entre nubes volando.
¿Porque, Dios mío, no tengo mis alas
Dejar esta tierra con todos sus males?
Volar sobre nubes a lejanos países,
Buscar mi destino sanando heridas,
Pedir el cariño del sol, las estrellas
En su luz olvidando de todas mis penas.
Soy extraño al destino, extraño a la gente
¿Quién ama con el alma al hijo ajeno?
Siervo fui hecho sin hogar ni camino
Soy extraño al mundo y al destino.
Al entrar al sueño-me abraza la pena,
Las vidas felices a mi son ajenas.
No voy a tener yo otro destino
El cielo lejano es mi casa nativa.
Y si la tristeza a mi vencería
Miraría al cielo y con la alegría
Mis pensamientos vuelan arriba.
Olvidando las faltas y al destino.
Quisiera tener yo las alas fuertes
Dejar esta tierra y las malas suertes,
Ser águila libre y en el cielo volar
En las nubes tan blancas podría nadar.
Казахська – Гюльнар Мукановар
Гюльнар Муканова — кандидат історичних наук за напрямком «Загальна історія», доцент кафедри видавничо-редакторського та дизайнерського мистецтва Казахського національного університету імені аль-Фарабі, м. Алмати, Казахстан. Публіцист, член Спілки журналістів Казахстану, відповідальний редактор журналу «Айкап». Автор кількох монографій, підручника, навчальних посібників, понад 150 статей.
Аспанға қарап, мен терең ойланамын:
Неге Сұңқар болып мен самғамаймын?
Маған, Жаратқан ием, қанат неге жоқ?
Мен жерді тастап, аспанға ұмтылар ем.
Бұлттарды астам, әлемнен тыс кетер ем,
Тағдыр іздеп, қайғы сәлем мен мейірімді
Жұлдыздар мен күннең сұрар ем.
Олардың аясында қайғымды батырар ем.
Бала кезімнен байқадым, керексізбін,
Мен құлмын, баспанасыз жетім баламын;
Тағдырға да, адамдарға да бөтенмін:
Тумаған балаларды сүйетін кім бар?
Қайғымен ортақпын, сәлем де білмеймін
Ащы мен тұщы өз өмірім сүремін
Ал мен қайғыдан бір анық түсінгенім –
Алыста аспан тек менің жақтасым.
Өмірім нашар, бұдан да нашарласа –
Мен көкке көзімді тігем, әлділеші!
Қиялға кетсем, жетімдік ұмытылады,
Ойым да алыс, жоғары самғайды.
Менде қанатым боп, қырандай ұшар ем,
Мен жерді тастап, қоңысты аударар ем
Мен зымырап аспанға тік ұмтылар ем,
Бұлттарға батып мәңгі әлеммен қоштасар ем !
Турецка – Ahat Salihov
Ахат Салихов (Ahat Salihov) народився 12 червня 1966 року в поселенні Бекешеве Кугарчинського району Республіки Башкортостан. Завідувач відділу східних рукописів Інституту історії, мови і літератури Уфимського наукового центру РАН. Кандидат історичних наук. Автор і упорядник понад 10 книжок з історії, літератури й культури Башкортостану. Займається літературними перекладами з тюркських мов. Член Спілки письменників Республіки Башкортостан (2017). Лауреат літературних премій Мажита Гафурі (2011) та Міфтахетдіна Акмулли (2013).
Şaşkınlıkla bakıyorum mavi göğün yüzüne,
Kara kartal olabilsem, ulaşırdım özüne.
Yüce Hüda’m verse idi bana kanatları.
Çıkardım fezaya, bırakırdım bu dünyayı.
Mutlulukla uçardım ufuklar arkasına,
Kısmetimi arardım bulutlar arasında.
Hadi beni okşasınlar yıldızlar ve güneşim,
Onların sevgi nurunda yok olur kaygım benim.
Çocukluğumdan beri kaderim böyle olmuştu,
Hep ona kulluk etmiş, olmuştum üvey çocuğu.
Halk içinde hayatımca olmuşum bir yabancı,
Hiç kimse sevmedi öksüz, yetim garibanı.
Kader bana çok çektirdi, selam veren olmadı,
Yazgı bana her zaman acı hayat yaşattı.
Defalarca çile çektim, yok çekmediğim günü,
Bana yakın oldu hep uzaktaki gökyüzü.
Dünyada ki acılarım artıyor her an,
Göğe baktıkça oluyorum mutlu bir insan.
Unuturum garip öksüzlüğümü havalarda,
Bırakırım gönül acılarımı uzaklarda.
Kara kartalın ki gibi istiyorum bir çift kanat,
Geçmişimi bırakırdım, başlardı yeni hayat.
Kara kartal gibi hızla çıkardım gökyüzüne,
Kaygılarımı unutup, kavuşurdum ebediyete.
Верхньолужицька – Доротея Шолчина
Доротея Шолчина (Шолце) [Dorothea Šołćina (Scholze)] — верхньолужицька і німецька письменниця, перекладач, редактор. Вивчала славістику в Лейпцігському університеті (1972-1976), працювала редактором у видавництві «Domowina» в Баутцені (до 1988 р). У 2004–2006 рр. завідувала літературною частиною в Німецько-Лужицькому народному театрі у Баутцені. Пише оповідання та вірші верхньолужицькою і німецькою мовами для дорослих і дітей, член лужицької Спілки діячів мистецтва, Спілки письменників Німеччини, Наукового Товариства «Maćica Serbska» та Міжнародної літературно-мистецької Академії України.
Hdyž do njebjes wšón zamysleny hladam,
Preč ćehnje mje, za dalokosću tradam:
Čom’ njejsy, mój Božo, mi křidle dał?
Kaž sokoł bych zběhnył so, wotlećał.
Za mróčelemi, daloko wote swěta,
Bych pytał sej tróšt, hdźež mje strowje wita,
We hwězdach wo lubosć so pomodlił
A ból w swětle słónca wšu potepił.
Dóńt přichilny njebě mi, małemu dźěsću:
Běch wotročk a bjezdomny hólčec – nět zwěsću:
Tu cuzy běch ludźom a wosudej.
Štó lubuje dźěćo, kiž swoje njej’?
Wot horja a bědy wšón zasypany,
A ze styskom čas mój je přeparany,
Dóńt lěpši mi njekiwa w žiwjenju:
Mi domizna njebjo je – tam ja chcu!
Hdyž tyšnošć mje njejapcy přemóžuje,
Dźe pohlad mój k njebju, so rozjasnjuje,
Da zapomnju chwilku: sym syrota.
Juž mysl mi lěta do wysoka.
Haj, měł-li ja křidliska sylnoh’ worjoła,
Bych wopušćił zemju, so zasydlił znowa:
Kaž worjoł bych spjerchnył, z křidłami bił
A w mróčeli běłej so podnurił.
Ерзянська – Олександр Болькін
Олександр Григорович Болькін – активний учасник Євромайдану, волонтер, співзасновник громадського об’єднання «Бориспільська Січ», підполковник авіації, ветеран ЗСУ, учасник АТО. Співзасновник київського ерзянського товариства «Ерзянь Вал». Пише вірші й пісні ерзянською мовою. Організовує їх запис і розміщення на різних сайтах в Інтернеті. Йому активно допомагають українська співачка із Закарпаття Мирослава Копинець та її колеги з Ужгорода. Ініціює обговорення серед ерзян подій, про які в Росії до наших днів заборонено згадувати. Зокрема, про знищення ерзян голодом у 1921–1922, 1931–1932, 1946–1947 роках, про репресії 1930–1937 років, тощо.
Wanan sětjme meneljs – dy arsän dy aštän:
Mejsj šačinj a narmunjks, livtämo a maštan?
Mejsj Ineškepazodontj sölmon arastj?
Kadowliä modantj, meneljga livtäzj.
Wasow peljtnenj ěkšes, sasams menelürontj,
Wešnesa ucäskantj, idemačinj kurontj,
Dy lembe dy waldo čynj peljde wešems,
Dy lembedentj ěžezj ěräms dy wečkems.
Uyäskasj kadymin ureks wiškinenenj
Mon ure dy štapo wažo pizemene
Mon ät uzäskantenj, lomatnenenj ät.
Ulitj konat wčkitj liätanj ějkakšt?
Urjwakstazän kažos ucäska a sodan,
ěrämontj ěstenj sěpejčitnestě kodan,
Seljwedenj a nevtnän ěcj potso kirdän,
Wanan sěnj menelentenj – ojme vitnän.
Ěno, Niškepazom, makst, ěnäldan, sölmot.
Kadowliä modantj mon südozj dy sölnozj,
Livtäwlinj mon Mastorgantj werde wannozj,
Waäwlinj peljtnesě Pazontenj oznozj.
Німецька – Дитріх Шолце
Доротея Шолчина (Шолце) [Dorothea Šołćina (Scholze)] – верхньолужицька і німецька письменниця, перекладач, редактор. Вивчала славістику в Лейпцігському університеті (1972-1976). Пише оповідання та вірші верхньолужицькою і німецькою мовами для дорослих і дітей, член лужицької Спілки діячів мистецтва, Спілки письменників Німеччини, Наукового Товариства «Maćica Serbska» та Міжнародної літературно-мистецької Академії України.
Дитріх Шолце (Німеччина) – відомий вчений, чоловік Доротеі Шолчиної (Шолце). Мешкає в м. Баутцен (Будишин). Лауреат Міжнародної літературної премії ім. Миколи Гоголя «Тріумф» (Україна, 2017). На фото Д. Шолчина з Сергієм і Тетяною Дзюбами.
Ich schaue zum Himmel, ihn will ich erstreben,
Doch bin ich kein Falke, ich kann nicht schweben.
Du hast mir, mein Gott, die Flügel versagt,
Sonst stieg ich hinan, wenn die Wehmut mich plagt.
Weithin über Wolken, in ferne Lande,
Die Kräfte fordern, zerreißen die Bande,
Hinauf zu den Sternen, zur Sonne, zum Glück
Und nimmer zum Leid und zum Elend zurück.
Noch stets hat das Schicksal mich schnöde verraten,
Von klein auf mit Gram und mit Unheil beladen.
Ich war wie ein Fremdling im eigenen Haus,
Selbst meine Kindheit erschien mir als Graus.
Ein widriges Dasein raubt mir alle Sinne,
Der Jammer beherrscht mich, gleich, was ich beginne,
Die Zukunft verhüllt mir ein düsterer Flor –
Kein gnädiger Himmel bewahrt mich davor.
Doch wird einst die Sehnsucht den Schmerz überwinden,
So mag auch die Seele Geborgenheit finden:
Ich blicke als Waise zum Himmel empor,
Erkenne da oben der Heiligen Chor.
Denn hätt’ ich der Vögel gar kräftige Schwingen,
Entkäme ich all jenen irdischen Dingen.
Ich flöge geschwind wie ein Adler ins Licht,
Entschwände der Welt und bereute es nicht.
Італійська – Марія Гарсія
Марія Олександрівна Гарсія де Хесус — викладач італійської мови в Інституті філології КНУ ім. Т. Г. Шевченка, перекладач. У 2005 році здобула кваліфікацію бакалавра філології, перекладача італійської мови у Київському національному лінгвістичному університеті. У 2006 році здобула кваліфікацію магістра філології, викладача-дослідника італійської та англійської мов і зарубіжної літератури, перекладача з італійської та англійської мов при кафедрі іспано-італійської філології Інституту філології КНУ ім. Тараса Шевченка, де з вересня 2007 року викладає італійську мову. Автор чотирьох наукових статей, присвячених дослідженню авторської модальності у науквому доробку У. Еко. Коло наукових інтересів: італійська культура та література; лінгвопрагматика, модальний синтаксис, емотивність, засоби вербалізації авторської індивідуальності, засоби вираження модальності у науковому дискурсі, наукова, публіцистична та художня творчість Умберто Еко.
Guardando in alto mi vien un pensiero:
Perché non son falco che vola nel cielo?
Ti supplico, Dio, le ali donar
Perché io possa nel cielo volar.
Ed oltre le nubi, lontano dal mondo
Andrei a cercar un destino giocondo,
E chieder al sole e alle stelle pregar
Di farmi nel lume dolor affogar.
La sorte mi odia e sin da fanciullo
Mi tratta da servo, bastardo e nullo…
Reietto da sorte, da gente…Ahimé!
Mai viene amato un tal come me?
Amante di guai che mi vogliono male
Io passo gli anni insulsi e amari
Ma solo nei guai ho capito che là –
Nel cielo lontano ritrovo città.
La sorte amara benché mi minacci
C’è sempre il cielo che mi incoraggia!
Ci penso scordando che orfano sono…
E si allontana il pensiero nel volo.
Magari avessi le ali aquìline
Lasciando la vita terrestre ostile
Veloce nel cielo più su volerei,
E, lieto, tra nuvole m’affogherei!
Азербайджанська – Ельгюн Явер огли Аталієв
Ельгюн Явер огли Аталієв (Elgün Atalıyev) народився в Баку в 1984 році. Закінчив Азербайджанський Державний Економічний Університет. Працює в Рахунковій палаті Азербайджанської Республіки. Вільно володіє азербайджанською, турецькою, російською та англійською мовами. Адміністратор азербайджанської Вікіпедії і голова громадської організації «Волонтери Вікімедіа Азербайджан». З 2008 року редагує Вікіпедію та інші проекти Фонду Вікімедіа, в яких переклав сотні статей з різних мов на азербайджанську, а також на інші мови. Автор статтей про твір Михайла Петренка в турецькій та азербайджанській Вікіпедіях.
Səmaya mən baxıram, həsrət ilə yanıram:
Niyə deyiləm şahin, niyə mən uçmayıram,
Niyə vermədin qanad, ulu tanrım, sən mənə?
Yoxsa yeri tərk edib uçardım mən göylərə.
Buludlardan yüksəyə, yer üzündən uzağa,
Taleyimi tapmağa, qüssədən qurtulmağa.
Ulduzlardan, günəşdən bir nəvaziş dilərdim,
Onların işığında qüssəmi əridərdim.
Sanki sevmir taleyim məni ta uşaqlıqdan,
Mən onun muzdlusuyam, avara və sərgərdan.
Yadam mən taleyimə, yadam mən insanlara!
Kimin ürəyi yanar kimsəsiz uşaqlara?
Bəlaya düçaram mən, yaxşılıq görməyirəm,
Əzabla və boşuna ömrümü keçirirəm,
Əzablarda bir şeyə mən artıq hali oldum,
Uzaq göylərdə imiş mənim əzəli yurdum.
Keşməkeşlidir həyat, olarsa, daha betər,
Baxaram mən göylərə dərhal könlüm şənlənər.
Yetim olduğumu mən həmin an unudaram,
Göylərin yüksəkliyin fikrimlə dolduraram.
Qanadları qartalın olsaydı, məndə əgər,
Köçərdim göylərə mən – yer üzündən dərbədər.
İtiqanad qartal tək mən göylərə uçardım
Buludlarda əbədi qismətimi tapardım.
Бенгальська – Мрідула Гош
Мрідула Гош – правозахисниця, політолог, історик-міжнародник, журналіст і відома перекладачка української поезії. Народилася у Калькутті. Першу вищу освіту отримала у Президенс-коледжі при Калькутському університеті, після закінчення якого приїхала в Україну і 1984 року вступила до КДУ ім. Т. Шевченка на факультет міжнародних відносин і міжнародного права. Працювала у представництві ООН в Україні, була головним редактором журналу Eastern Economist, членом правління фонду “Відродження”, очолює Східноєвропейський Інститут розвитку. Відкрила в Україні Центр Рабіндраната Тагора. Переклала мовою бенгалі поезію 45 українських авторів. За її участю “Антологія української поезії” двічі виходила друком в Індії (1993 та 2011).
Читає Мрідула Гош
আকাশ পানে চেয়ে আমি ভাবি মনে মনে –
হলেম না কেন চিল, কেন উড়তে পারি নে,
কেন আমায়, হে বিধি, দাও নি ডানা দুটি?
উড়ে যেতেম নীলাকাশে ছেড়ে ক্ষেত-মাটি।
পেরিয়ে মেঘ, উড়ি দূরে, ভুবন হয়ে পার,
সুখের খোঁজে ফিরি, বুকে বেঁধে দুখের ভার,
দয়ার ডালি ভিক্ষা মাগি রবি তারার কাছে,
ঘুচবে ব্যথা এমন আলো তাদেরই যে আছে।
ছোট থেকে সয়েছি নিয়তির হেলাফেলা,
হলাম তারই দাস, ছাই ফেলতে ভাঙা কুলা;
সকলের কাছে পর, নেইকো আপন কিছু
কে বা করে স্নেহ, আমি অনাথ পরশিশু?
ভগ্ন প্রেমে না জেনেছি আদর কারে কয়,
নিশানহারা এ জীবন করি অপচয়,
দুখের সাগরে ডুবে বুঝি, আছে শুধু ঐ –
সূদূর দূর ঘন নীল – সেখানে আমার ঠাঁই।
জটিল ভুবনে বাড়ে যত বেদনা প্রবল, –
আকাশের দিকে চেয়ে পাই প্রাণবল!
ক্ষণিকের তরে ভুলি, অনাথ যে আমি,
কল্পনার ফানুস ভাসে ঊর্দ্ধগামী।
থাকত যদি দু খানা, চিলের মত ডানা,
ভূমি ছেড়ে পেতাম নীড়, নবীন আস্তানা
দুরন্ত চিল হয়ে ঝাঁপিয়ে শূণ্যের কোলে
জগত ছাড়ি চিরতরে মেঘের আড়ালে!
Грецька – Терещенко Оксана
Оксана Терещенко – перекладач з української та грецької мов, літературний критик, психолог – член Асоціації психологів України. Народилася в 1973 на Київщині. Закінчила музичний факультет Київського університету ім. М. П. Драгоманова (1997) та факультет психології цього ж учбового закладу (2011). Навчалася в HELLENIC-AMERICAN UNION college – державний «Сертифікат з грецької мови» зразка – 2008-2009 рік (Афіни). Проживає в Україні й Греції (з 2001). Досліджує та перекладає поезію, прозу, драматургію України та Еллади. «Я переклала цей вірш на одному диханні, бо люблю цю пісню, – розповідала пані Оксана. – Коли перекладала, то співала, щоб пісня зазвучала й грецькою».
ΣΚΈΦΤΟΜΑΙ, ΚΑΙ ΣΤΟΝ ΟΥΡΑΝΌ ΚΟΙΤΆΩ
Σκέφτομαι, και στον ουρανό κοιτάω:
Γιατί δεν είμαι γεράκι , γιατί δεν πετάω,
Γιατί, θεέ μου, τα πτερά δεν μου δίνεις;
Να πετάω εγώ και τη γη να αφήνω.
Μακριά, απ’ τα σύννεφα, μακριά απ’ τον κόσμο,
Να ψάχνω τη μοίρα μου, στη θλίψη καλωσόρισμα
Την επιείκεια των άστρων, τ ’ουρανού θα ζητώ,
Θα πνίξει όλη τη θλίψη το φως τους το λαμπρό.
Η μοίρα μου, φαίνεται, δεν με αγαπάει και τόσο,
Είμαι ο σκλάβος της, εν’ αγόρι ξενιτεμένο,
Ξένος για τη μοίρα μου, ξένος για τον κόσμο:
Ποιος αγαπάει το παιδί το ξένο;
Με αγαπάει ο καημός, την καλοσύνη δεν την ξέρω
Περνάει η ζωή μου με πίκρα και μάταια,
Στη θλίψη καταλαβαίνω, ότι μοναδικό –
Στην πατρίδα μου είναι – στον μακρινό ουρανό.
Στον κόσμο μού η πίκρα, αν μου γίνει πικρότερα, –
Κοιτάω στον ουρανό, και νιώθω καλυτέρα!
Που είμαι ορφανός, στις σκέψεις ξεχνάω,
Και η σκέψη μακριά, ψηλά θα πετάει.
Αν είχα φτερά, τα φτερά αετού,
Θα άφηνα τη γη και θα μετακινόμουν
Σαν αετός στον ουρανό θα πετούσα
Στα σύννεφα για πάντα απ’ τον κόσμο θα πνιγόμουν!
Чеченська – Тамара Сангарієва
Тамара Заіндінівна Сангарієва – відповідальний секретар Всеукраїнської громадської организації «Діаспора чеченського народу», керівник студії з вивчення мови, культури і традицій чеченського народу, викладач чеченської мови; перекладач (зокрема, переклала чеченською Гімн України). Лауреат Міжнародної літературної премії ім. Миколи Гоголя «Тріумф» за значну громадську діяльність, яка єднає народи України й Чечні (Україна, 2018).
Хьоьжу со стигала…
Стигале хьоьжу со ойлане вахана:
Делар-кха со леча, амма тIемавалац со,
ХIай Дела массо а хIуманан ду доза …
Со-м тIемаш даржийна вер вара тIема.
Кхечу махкашка, мархашна тIиехьа,
Рицкъа лаха, ерзо сайн чевнаш,
Малхе а, седе а ирс сайна деха,
Церан серлонехь бицбан сайн бала.
Бераллехь дуьйна дуьнено хьастаза,
Лай хилла лелла со, цIа доцу воI.
Рицкъана а хийра, нахана а хийра,
Цхьанна а ца деза шен доцу бер.
Баланийн марахь тевжу со набарна,
Халонца, баланца дахар а дацдо,
Ткъа дахарехь хир дац сан кхин гIолехь рицкъ –
Стигланаш, марханаш хир ду сан цIа.
Нагахь цу баланаш вахь со иеша, –
Хьожур со стигала, хир суна гIоле.
Со буо хилар бац ницкъ сан дицдан,
Йойла сан ойланаш лакха-ирах гена …
Делар сан аьрзунан тIемаш, ницкъ, собар,
Дуьтура дара латта, керлачу хIусаме гIур вар
Аьрзу хилла вер вара сийначу стигала,
КIайчу марханашкахь массарех а тиллалур вар!
Сайн баланех цхьана минотехь
СадоIура дар хьан хIусамехь …
Ткъа мичара, хьа олу, оьцура дар тIемаш –
Кху бIаьрхих а хервелла ваха,
Сийначу стигалахь аьрзонца тIома,
ГIийлачу сайн дахарех воккхавеш къаста?
Сурдопереклад
Шинкаренко Олеся Станіславівна – перекладач жестової мови вищої категорії. Працює в товаристві глухих (УТОГ) з 2005 року.